«Май­бу­тнє – за про­фе­сій­ни­ми та про­зо­ри­ми юр­фір­ма­ми з чі­ткою стра­те­гі­єю та цін­но­стя­ми»

Yurydychna Gazeta - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Над ма­те­рі­а­лом пра­цю­ва­ли: Ва­дим ГУ­МЕ­НЮК, Ка­те­ри­на КОЦУР, Бо­г­дан ПОПКОВ, Де­нис ЯХНО

В ме­жах про­е­кту Лі­ги сту­ден­тів АПУ «Істо­рія юри­ди­чно­го рин­ку Укра­ї­ни»

Ва­силь КИСІЛЬ роз­по­вів про те, як з уні­вер­си­тет­сько­го гур­тка за­ро­ди­ла­ся одна з про­від­них юри­ди­чних фірм кра­ї­ни, про ета­пи роз­ви­тку ві­тчи­зня­но­го юри­ди­чно­го бі­зне­су, а та­кож про су­ча­сні трен­ди та про­гно­зи на май­бу­тнє

– Ва­дим Гу­ме­нюк: Ми всі ба­га­то чу­ли та ба­га­то зна­є­мо про Ваш до­свід і про Ва­ші здо­бу­тки, але хо­ті­ло­ся б по­чу­ти про все це з пер­ших вуст. Роз­ка­жіть, будь ла­ска, про се­бе, а та­кож про те, як Ви роз­по­чи­на­ли свій шлях в юри­спру­ден­ції у 90-х ро­ках та як Ви ство­рю­ва­ли свою фір­му.

– Ва­силь Кисіль: Якщо роз­ка­за­ти ко­ро­тко про се­бе, зви­чай­но, ко­лись на­ро­див­ся, за­кін­чив на­вча­н­ня у шко­лі, по­тім бу­ла слу­жба в ар­мії. В уні­вер­си­тет на фа­куль­тет між­на­ро­дних від­но­син і між­на­ро­дно­го пра­ва я всту­пив у 1972 р. (ко­ли він від­нов­лю­вав­ся у пі­сля­во­єн­ний пе­рі­од), а по­тім весь час пра­цю­вав на фа­куль­те­ті ви­кла­да­чем. Кар­ди­наль­ні змі­ни в мо­є­му жит­ті на­ста­ли то­ді, ко­ли во­ни на­ста­ли в дер­жа­ві. Це бу­ло ще в ча­си Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Вас, на­пев­но, то­ді ще й не бу­ло на сві­ті, але був та­кий пе­рі­од у Ра­дян­сько­му Со­ю­зі, ві­до­мий під на­звою «пе­ре­бу­до­ва», який за­по­ча­тку­вав то­ді­шній Ге­не­раль­ний Се­кре­тар Гор­ба­чов.

Ця «пе­ре­бу­до­ва» бу­ла пов’яза­на з тим, зокре­ма, що по­ча­ли ви­ни­ка­ти де­які но­ві фор­ми то­го, що сьо­го­дні ми на­зи­ва­є­мо бі­зне­со­вою ді­яль­ні­стю. А то­ді це бу­ла мо­жли­вість ство­ре­н­ня, по-пер­ше, ко­опе­ра­ти­вів, а по-дру­ге, спіль­них під­при­ємств з іно­зем­ни­ми уча­сни­ка­ми. До то­го ча­су в Ра­дян­сько­му Со­ю­зі на все це існу­ва­ла ви­клю­чно дер­жав­на мо­но­по­лія. То­му ко­ли роз­по­чав­ся цей про­цес, я не­о­дно­ра­зо­во го­во­рив і ще раз під­кре­слюю, що не моя ідея бу­ла ство­ри­ти юри­ди­чну фір­му, це бу­ло ба­жа­н­ня сту­ден­тів, яких я на­вчав у той час.

Я від­гу­кнув­ся на неї. Чо­му? То­му що, дій­сно, у той час те, про що я роз­по­від­ав ли­ше з по­зи­ції да­ле­кої те­о­рії, ви­яв­ля­є­ться, ста­ло мо­жли­вим де­що ре­а­лі­зу­ва­ти на пра­кти­ці. От­же, ідея ство­ре­н­ня фір­ми… то­ді ще не фір­ми (це бу­ла гру­па, яка ма­ла на­да­ва­ти пев­ні юри­ди­чні по­слу­ги), ви­ни­кла на ба­зі гур­тка з між­на­ро­дно­го при­ва­тно­го пра­ва. В цьо­му гур­тку бу­ло близь­ко 10 сту­ден­тів, які актив­но цим ці­ка­ви­ли­ся. Са­ме то­ді ми ді­йшли ви­снов­ку, що на то­му, чим ми за­йма­є­мо­ся, мо­жна ще й гро­ші за­ро­би­ти.

Спо­ча­тку ми бу­ли скла­до­вою ча­сти­ною сту­дент­сько­го ко­о­пе- ра­ти­ву Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту, а по­тім ви­ді­ли­ли­ся в окре­му юри­ди­чну осо­бу під на­звою «Юр­зов­ні­шсер­віс». Яким бу­ло мі­сце на­шої дис­ло­ка­ції? Це бу­ла ка­фе­дра між­на­ро­дно­го пра­ва «жов­то­го» кор­пу­су ни­ні Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка. Але оцей за­пал, ідея сту­ден­тів – це те, що по­ро­ди­ло по­ча­ток цьо­го бі­зне­су. Як ко­опе­ра­тив ми про­існу­ва­ли до то­го мо­мен­ту, по­ки не з’яви­ло­ся за­ко­но­дав­ство, яке на­да­ло мо­жли­вість пе­ре­йти в ін­шу фор­му, якою ста­ло то­ва­ри­ство з обме­же­ною від­по­від­аль­ні­стю, але вже з но­вою на­звою.

Ме­не та­кож ча­сто за­пи­ту­ють з при­во­ду ни­ні­шньої на­зви. Чо­му ми ви­рі­ши­ли її змі­ни­ти? «Юр­зов­ні­шсер­віс» скла­дно ви­мо­ви­ти. Я пам’ятаю зу­стріч з одним аме­ри­кан­ським бі­зне­сме­ном, який сю­ди при­їхав. Він ска­зав: «Ви якось тро­хи змі­ніть на­зву, бо я за три вди­хи не мо­жу її ви­го­во­ри­ти». По­тім хло­пці десь ви­чи­та­ли, що існу­ють фір­ми, в яких є іме­на. У той час тут вже був Baker McKenzie. Так ми по­ча­ли ді­я­ти у фор­мі то­ва­ри­ства з обме­же­ною від­по­від­аль­ні­стю.

По­тім від­бу­лась ще одна транс­фор­ма­ція (то­ді, ко­ли бу­ло прийня­то за­ко­но­дав­ство про адво­ка­ту­ру). З ті­єю ме­тою, щоб пов­ні­стю від­по­від­а­ти фор­мі та змі­сту сво­єї ді­яль­но­сті, ми ще раз пе­ре­ре­є­стру­ва­ли­ся вже в юри­ди­чну осо­бу, яка сьо­го­дні ві­до­ма під на­звою «адво­кат­ське об’єд­на­н­ня». Ось так про­хо­див цей дов­гий пе­рі­од. Ми тра­ди­цій­но вва­жа­є­мо, що нам 26 ро­ків, але цей строк по­чи­на­є­ться з на­зви, яку ми ма­є­мо сьо­го­дні. А так-то впер­ше ми ско­ри­ста­ли­ся пра­кти­кою на­да­н­ня юри­ди­чних по­слуг ще десь у 87-му ро­ці ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. – Як би Ви по­рів­ня­ли умо­ви, в яких ство­рю­ва­ли­ся юри­ди­чні фір­ми у 90-х ро­ках, ко­ли за­ро­джу­вав­ся юри­ди­чний ри­нок, з ти­ми умо­ва­ми, які існу­ють у наш час? – Якщо го­во­ри­ти про та­ке по­рів­ня­н­ня, то я по­ви­нен вам ска­за­ти на­сту­пне. Уя­віть со­бі, що ми ство­ри­ли юри­ди­чну фір­му, не ма­ю­чи ні ко­пій­ки ін­ве­сти­цій, ні комп’юте­ра (у нас єди­ним та­ким за­со­бом був ка­фе­драль­ний те­ле­фон). Сьо­го­дні,

по-пер­ше, не­мо­жли­во уяви­ти ство­ре­н­ня фір­ми чи на­віть зви­чай­но­го адво­кат­сько­го бю­ро на та­кій ба­зі. По-дру­ге, ро­зу­мі­є­те, у той час на юри­ди­чно­му рин­ку ми бу­ли фа­кти­чно «і швець, і жнець, і на ду­ді гра­вець».

За­ко­но­дав­ча ба­за бу­ла ду­же при­мі­тив­ною: то­ді­шній Ци­віль­ний ко­декс – це не те, що Ци­віль­ний ко­декс сьо­го­дні. Най­го­лов­ні­ше – єди­ним нор­ма­тив­ним актом, який нас то­ді го­ду­вав, був за­кон «Про го­спо­дар­ські то­ва­ри­ства». Цей за­кон фа­кти­чно пе­ред­ба­чав не­об­хі­дність ство­ре­н­ня так зва­них уста­нов­чих до­ку­мен­тів но­вих юри­ди­чних осіб. І от ми штам­пу­ва­ли ці уста­нов­чі до­ку­мен­ти но­вих юри­ди­чних осіб. То­ді не бу­ло пи­тань про цін­ні па­пе­ри, фон­до­вий ри­нок то­що. Ми скон­цен­тру­ва­ли­ся пе­ре­ва­жно на го­спо­дар­ських спра­вах з іно­зем­ним еле­мен­том. Сьо­го­дні я ба­чу, що основ­на про­бле­ма для ство­ре­н­ня юри­ди­чної фір­ми – це зна­йти та­ких ен­ту­зі­а­стів, яких я мав то­ді.

Ме­ні ча­сто го­во­рять: «От ви ство­ри­ли юри­ди­чну фір­му і так да­лі, і то­му по­ді­бне...» Так от, я хо­чу ска­за­ти, що ле­во­ва ча­сти­на всі­єї ті­єї ро­бо­ти бу­ла про­ве­де­на не мною, а ти­ми сту­ден­та­ми, які в той час, як-то ка­жуть, пі­йма­ли цю хви­лю. Сьо­го­дні це та­кож має зна­че­н­ня. Так, нор­ма­тив­на ба­за змі­ни­ла­ся, спосо­би та ме­то­ди змі­ни­ли­ся, адво­ка­ту­ра за­раз да­ле­ко не та, що бу­ла на по­ча­тку 90-х ро­ків, але і то­ді, і сьо­го­дні най­го­лов­ні­ший чин­ник – це ба­жа­н­ня ство­рю­ва­ти та ді­я­ти. Зви­чай­но, ви наб’єте ши­шок, бу­дуть про­бле­ми, ба­га­то чо­го бу­де, але якщо впев­не­но йти впе­ред, то все мо­жна по­до­ла­ти. – Як фор­му­вав­ся пер­ший пар­тнер­ський склад Ва­шої фір­ми? Ко­ли це від­бу­ло­ся?

– Ко­ли ми бу­ли ко­опе­ра­ти­вом, то­ді пар­тнер­ства як та­ко­го не існу­ва­ло. То­ді вза­га­лі бу­ла де­що ін­ша фор­ма. Вже то­ді, ко­ли ми ста­ли то­ва­ри­ством з обме­же­ною від­по­від­аль­ні­стю, основ­ну гру­пу пар­тне­рів скла­ли ті сту­ден­ти, які бу­ли чле­на­ми гур­тка з між­на­ро­дно­го при­ва­тно­го пра­ва. Це бу­ли сту­ден­ти з від­ді­ле­н­ня між­на­ро­дно­го пра­ва, а та­кож з від­ді­ле­н­ня між­на­ро­дної еко­но­мі­ки та на­віть з між­на­ро­дних від­но­син. У той час сфор­му­ва­лась та­ка гру­па, яка не ста­ви­ла пи­та­н­ня про те, хто є пар­тне­ром, а хто ні. То­му що всі ті, хто сто­яв бі­ля дже­рел усьо­го цьо­го, ор­га­ні­чно та ав­то­ма­ти­чно пе­ре­йшли у пар­тнер­ство.

Єди­не, на­пев­но, ви­хо­дя­чи з мо­го ві­ку, во­ни ви­рі­ши­ли обра­ти ме­не ке­ру­ю­чим пар­тне­ром. Я по­ви­нен вам ска­за­ти, що на­віть бу­ду­чи у ста­ту­сі ке­ру­ю­чо­го пар­тне­ра, я не ду­же ке­ру­вав. Я ро­зу­мів, що якщо ту­ди втру­ти­ти­ся і втру­ти­ти­ся не зов­сім про­фе­сій­но, то мо­жна біль­ше зі­псу­ва­ти, ніж при­не­сти ко­ри­сті. Я зав­жди під­три­му­вав ідеї та про­по­зи­ції, які йшли від мо­їх ко­лег, то­му пер­ший пар­тнер­ський склад був до­ста­тньо фун­да­мен­таль­ним у пла­ні то­го, що бу­ло за­кла­де­но всі ті осно­ви на­шої ді­яль­но­сті, в то­му чи­слі й цін­но­сті, які ми ма­є­мо і до сьо­го­дні.

З ча­сом пар­тнер­ський склад змі­нив­ся, і ось чо­му. По-пер­ше, на­при­клад, еко­но­міст чи фа­хі­вець з між­на­ро­дних від­но­син не міг ста­ти адво­ка­том. На­віть з тих юри­стів, які бу­ли, один по­тім пі­шов на дер­жав­ну слу­жбу. Сьо­го­дні це Ге­не­раль­ний ди­ре­ктор ае­ро­пор­ту «Бо­ри­спіль» Пав­ло Ря­бі­кін. Він зро­бив ду­же ве­ли­кий вне­сок у ство­ре­н­ня на­шої фір­ми як юрист. До ре­чі, пер­ші збо­ри на­шо­го гур­тка з між­на­ро­дно­го при­ва­тно­го пра­ва від­бу­ва­ли­ся у ньо­го на квар­ти­рі. Ще один пар­тнер ви­рі­шив за­йма­ти­ся де­що ін­шим на­прям­ком ді­яль­но­сті, то­му ми ді­йшли ви­снов­ку, що йо­му кра­ще від­кри­ти своє адво­кат­ське бю­ро. З ча­сом пар­тнер­ський склад по­пов­ню­вав­ся. Зви­чай­но, вже не ти­ми, хто сто­яв бі­ля дже­рел фір­ми. Са­ме у пер­шо­му пар­тнер­сько­му скла­ді бу­ли фун­да­то­ри ство­ре­н­ня ці­єї фір­ми. – Як Ви при­йма­ли рі­ше­н­ня про змі­ну ке­ру­ю­чих пар­тне­рів? Чи лег­ко Вам і фір­мі це да­ва­ло­ся? Як вза­га­лі це від­бу­ва­ло­ся? – Ме­ні зда­є­ться, що­ра­зу це від­бу­ва­ло­ся ор­га­ні­чно і до­ста­тньо лег­ко. Якщо го­во­ри­ти про ме­не, то я ціл­ком усві­дом­лю­вав, що лю­ди­на не мо­ло­діє, а нав­па­ки.

Ве­ли­кої кіль­ко­сті тих юри­ди­чних фірм, які по­чи­на­ли у 90-х ро­ках і бу­ли на ко­ні, сьо­го­дні вже не­має. Чо­му? То­му що не бу­ло ви­рі­ше­но пи­та­н­ня, яке ви ме­ні по­ста­ви­ли. То­му пі­сля ме­не ке­ру­ю­чим пар­тне­ром був Олег Ма­ка­ров, який ще в мою ка­ден­цію і пі­сля ме­не до­клав ма­кси­мум зу­силь, для то­го щоб роз­бу­ду­ва­ти фір­му. До то­го ж він має хо­ро­ші ме­не­джер­ські та адмі­ні­стра­тив­ні ри­си, ду­же до­бре кон­та­ктує з лю­дьми, то­му на той мо­мент це був іде­аль­ний ви­бір. З то­го ча­су я став, як ме­не на­зва­ли, стар­шим пар­тне­ром.

Дру­га змі­на ке­ру­ю­чо­го пар­тне­ра від­бу­лась по­рів­ня­но не­що­дав­но – кіль­ка ро­ків то­му. Це був той мо­мент, ко­ли Ма­ка­ров пі­шов у де­пу­та­ти Ки­їв­ської мі­ської ра­ди. Зро­зумі­ло, що ба­га­то чин­ни­ків впли­ну­ли на те, що він вже не міг пов­ні­стю від­да­ва­ти­ся фір­мі. То­ді всі ді­йшли єди­но­го ви­снов­ку, що осо­бою, яка най­біль­ше від­по­від­ає за­пи­там, що ви­су­ва­ю­ться до ке­ру­ю­чо­го пар­тне­ра, є Ан­дрій Стель­ма­щук. Він ви­пу­скник не фа­куль­те­ту між­на­ро­дних від­но­син і між­на­ро­дно­го пра­ва, не Ін­сти­ту­ту між­на­ро­дних від­но­син, а ви­пу­скник Ки­є­во-Мо­ги­лян­ської ака­де­мії.

До ре­чі, ме­ні ра­ні­ше «за­ки­да­ли», що в на­шій фір­мі пра­цю­ють ли­ше мої сту­ден­ти. Зро­зумі­ло, що ко­ли я чи­таю ле­кцію, то маю мо­жли­вість за­про­си­ти ко­гось на ста­жу­ва­н­ня, але я ні­ко­ли не впли­вав на те, бра­ти цю лю­ди­ну на ро­бо­ту чи ні. То­му сьо­го­дні у нас на фір­мі є ви­пу­скни­ки не ли­ше на­шо­го Ін­сти­ту­ту між­на­ро­дних від­но­син, але й Ки­є­во­Мо­ги­лян­ської ака­де­мії, Хар­ків­ської юри­ди­чної ака­де­мії, юри­ди­чно­го фа­куль­те­ту КНУ іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка, До­не­цько­го уні­вер­си­те­ту, Львів­сько­го уні­вер­си­те­ту та ін. Тоб­то най­го­лов­ні­ше по­ля­гає у то­му, що по­трі­бно збе­рі­га­ти дух пар­тнер­ства не ли­ше се­ред пар­тне­рів. Я зав­жди до­три­му­вав­ся та­кої по­зи­ції (осо­бли­во її ду­же до­бре вті­лю­вав як по­пе­ре­дній ке­ру­ю­чий пар­тнер, так і про­дов­жує це ни­ні­шній), що се­ред юри­стів не­має ке­рів­ни­ків і під­ле­глих. Спра­ва бу­де йти до­бре у то­му ви­пад­ку, ко­ли всі від­чу­ва­ти­муть се­бе про­фе­сій­ни­ми пар­тне­ра­ми, фа­хів­ця­ми у сво­їй га­лу­зі. Це ду­же ва­жли­во!

У будь-яко­му ви­пад­ку я по­ви­нен вам ска­за­ти, що не пам'ятаю чо­гось та­ко­го, що бу­ло б для нас ре­во­лю­ці­єю або не­спо­ді­ван­кою в пи­тан­ні ви­бо­ру ке­ру­ю­чо­го пар­тне­ра. Це зав­жди бу­ло ор­га­ні­чно. Сьо­го­дні я ба­чу, що Ан­дрій, не­зва­жа­ю­чи на те, що він очо­лює АПУ і це за­би­рає чи­ма­ло ча­су, зу­мів так ор­га­ні­зу­ва­ти ро­бо­ту, що на­віть якщо в пев­ний мо­мент йо­го тут не­має, він все одно при­су­тній. Це ду­же від­чу­ва­є­ться.

Ще раз по­вто­рю: най­го­лов­ні­ше – це те, що ке­ру­ю­чий пар­тнер по­ви­нен до­три­му­ва­ти­ся тих осно­во­по­ло­жних за­сад і ро­би­ти те, що від ньо­го че­ка­ють юри­сти. На­при­клад, ме­ні ні­хто не ві­рив і за­раз ба­га­то хто не ві­рить, що за весь пе­рі­од існу­ва­н­ня на­шо­го адво­кат­сько­го об'єд­на­н­ня не бу­ло та­ко­го, щоб ми пла­ти­ли юри­сту щось «у кон­вер­тах». Ми пла­ти­мо за­ро­бі­тну пла­тню ви­клю­чно че­рез бух­гал­те­рію, зі спла­тою всіх по­да­тків. Я по­ви­нен вам ска­за­ти, що ба­га­то хто у це не ві­рив (на­віть з про­від­них юри­ди­чних фірм). Я ро­зу­мію чо­му так від­бу­ва­є­ться. Але як­би у нас бу­ло не так і бу­ло якось по-ін­шо­му, то яке бу­ло б став­ле­н­ня юри­стів до пар­тне­рів? Пар­тне­ри та­кож отри­му­ють свій за­ро­бі­ток ви­клю­чно та­ким шля­хом. Зви­чай­но, в кін­ці від­бу­ва­є­ться роз­по­діл ди­ві­ден­дів, якщо є що ді­ли­ти. – Ска­жіть, як Ви шу­ка­ли клі­єн­тів на по­ча­тку ство­ре­н­ня фір­ми? Як це мо­жна по­рів­ня­ти з по­шу­ком клі­єн­тів у наш час?

– Важ­ко ска­за­ти, хто ко­го шу­кав, але дій­сно бу­ло та­ка си­ту­а­ція. За­га­лом, бу­ло два на­прям­ки. Якщо го­во­ри­ти про зов­ні­шньо­еко­но­мі­чну (зов­ні­шню) ді­яль­ність, пов’яза­ну з іно­зем­ни­ми уча­сни­ка­ми, на­при­клад, ми ви­ве­ли на ри­нок Укра­ї­ни «McDonald’s» та «DuPont» – та­кі ві­до­мі, про­від­ні, со­лі­дні го­спо­дар­ські суб’єкти, які сьо­го­дні за­йма­ють пе­ре­до­ві по­зи­ції.

Але в чо­му бу­ла основ­на ідея? Пе­ре­д­усім, я мав мо­жли­вість ви­сту­па­ти на кон­фе­рен­ці­ях, ку­ди при­їжджа­ли іно­зем­ні бі­зне­сме­ни. Це зав’язу­ва­лось якось та­ким чи­ном. Одним із пер­ших на­ших клі­єн­тів був «DuPont», а по­тім він роз­по­вів щось про нас сво­є­му кон­ку­рен­ту «Monsanto» і так да­лі все пі­шло. По­тім був «McDonald’s». По­тім сю­ди при­йшла все­сві­тньо ві­до­ма юри­ди­чна фір­ма Baker McKenzie. Во­ни при­йшли, але во­ни не зов­сім до­бре бу­ли обі­зна­ні з укра­їн­ським пра­вом та за­ко­но­дав­ством. Звер­та­ю­чись до нас, во­ни та­ким чи­ном пе­ре­да­ва­ли нам де­яких клі­єн­тів, ін­ших ми пе­ре­да­ва­ли їм.

Якщо го­во­ри­ти про су­то укра­їн­ських клі­єн­тів, то спо­ча­тку у нас їх бу­ло не­ба­га­то. Як я за­зна­чив ще на по­ча­тку, на­шим основ­ним орі­єн­ти­ром бу­ло пра­во­ве ре­гу­лю­ва­н­ня зов­ні­шньо­еко­но­мі­чних від­но­син. То­ді у нас ще не бу­ло та­ких ве­ли­ких кон­ку­рен­тів, які по­ся­га­ли б на цей се­гмент, а на­ші вну­трі­шні суб’єкти звер­та­ли­ся то­ді, ко­ли у них ви­ни­ка­ли про­бле­ми. Це бу­ло і в ко­опе­ра­ти­вах, а по­тім по­ча­ло­ся об’єд­на­н­ня у сфе­рі сіль­сько­го­спо­дар­ській, ко­ли кол­го­спи роз­па­да­ли­ся. По­сту­по­во десь у се­ре­ди­ні 2000-х ро­ків у нас ви­рів­ня­ла­ся клі­єнт­ська ба­за (як зов­ні­шні, так і вну­трі­шні). Я не мо­жу при­га­да­ти, щоб у нас від­бу­ва­лась якась го­ни­тва за клі­єн­та­ми. Так, бу­ла ре­кла­ма. Най­кра­ще пра­цю­ва­ло те, що має на­зву «са­ра­фан­не ра­діо». З усі­ма на­ши­ми іно­зем­ни­ми клі­єн­та­ми ми зав­жди пра­цю­ва­ли та пра­цю­є­мо до­сить про­зо­ро і від­кри­то. Це стає ві­до­мо ін­шим. – Як­би Вам до­ве­ло­ся ство­рю­ва­ти свою фір­му вдру­ге (за­пу­сти­ти ме­ха­нізм спо­ча­тку), яких по­ми­лок та яких кро­ків Ви хо­ті­ли б уни­кну­ти? Що Ви мо­же­те по­ре­ко­мен­ду­ва­ти мо­ло­до­му по­ко­лін­ню, яке хо­че ство­ри­ти свою юри­ди­чну фір­му? – По-пер­ше, у будь-яко­му ви­пад­ку за цю спра­ву по­трі­бно бра­ти­ся про­фе­сій­но. На ама­тор­сько­му рів­ні сьо­го­дні це вже не­мо­жли­во. По-дру­ге, слід ма­ти на ува­зі, що не ко­жна лю­ди­на має та­кі пси­хо­емо­цій­ні ри­си, які до­зво­лять їй бу­ти адво­ка­том в су­до­вих за­сі­да­н­нях. Адже адво­ка­ту­ра – це та­ка ді­яль­ність, де ти по­ви­нен за­хи­ща­ти лю­ди­ну на­віть то­ді, ко­ли ти не по­го­джу­є­шся з де­яки­ми ре­ча­ми, про які го­во­рить твій клі­єнт.

Якщо впев­не­но йти впе­ред, то все мо­жна по­до­ла­ти

Існує ве­ли­ка кіль­кість лю­дей, які є чу­до­ви­ми ана­лі­ти­ка­ми, во­ни мо­жуть бу­ти хо­ро­ши­ми на­у­ков­ця­ми... А на­ша сфе­ра ви­ма­гає актив­ної ді­яль­но­сті, по­трі­бно по­стій­но бу­ти у фор­мі.

Які ми до­пу­ска­ли по­мил­ки? Я не мо­жу зга­да­ти, щоб бу­ли якісь кар­ди­наль­ні по­мил­ки та про­ра­хун­ки, все йшло якось ор­га­ні­чно і са­мо со­бою. Не­га­тив­но на на­шу ді­яль­ність впли­ва­ла си­ту­а­ція в дер­жа­ві. Тоб­то ко­ли від­бу­ва­ли­ся кри­зо­ві мо­мен­ти, це по­зна­ча­ло­ся і на нас. Ко­ли був під­йом (на­при­клад, у 90-х чи по­ча­тку 2000-х, до ці­єї кри­зи) – це бу­ла ін­ша си­ту­а­ція. То­му ва­жли­во нор­маль­но, спо­кій­но ре­а­гу­ва­ти на ті по­дії, які мо­жуть від­бу­ти­ся і від­бу­ва­ю­ться.

Сьо­го­дні, якщо го­во­ри­ти про ство­ре­н­ня фір­ми, най­го­лов­ні­ше – це зна­йти одно­дум­ців, щоб не бу­ло та­ко­го, що один хо­че одне, а дру­гий – дру­ге, а тре­тій – вза­га­лі не­ві­до­мо що. Якщо та­ко­го ко­ле­кти­ву не­має, то­ді кра­ще са­мо­стій­но ство­рю­ва­ти адво­кат­ське бю­ро і по­тім роз­ви­ва­ти­ся. То­му тим, хто хо­тів би ство­ри­ти свій юри­ди­чний бі­знес по­чи­на­ю­чи з ну­ля, я ра­джу бу­ти впев­не­ним. Зви­чай­но, бу­дуть ши­шки, ви наб’єте ба­га­то ши­шок, але по­трі­бно пам’ята­ти, як ме­ні го­во­рив одно­го ра­зу ста­рий гу­цул у Кар­па­тах: «Не­має ні­чо­го та­ко­го по­га­но­го, щоб ко­лись на кра­ще не ви­йшло». Са­ме цей прин­цип від са­мо­го по­ча­тку, ко­ли ви ство­рю­є­те юри­ди­чний бі­знес, по­ви­нен бу­ти в го­ло­ві: «Хо­ча і є щось по­га­не, але май­те на ува­зі, що во­но ко­лись ви­йде на кра­ще». – Які основ­ні істо­ри­чні ета­пи юри­ди­чно­го рин­ку Ви мо­же­те ви­ді­ли­ти? Як би Ви мо­гли оха­ра­кте­ри­зу­ва­ти ко­жен із них? – Мо­жна ви­зна­чи­ти ета­пи. На­сам­пе­ред, вар­то за­зна­чи­ти, що той юри­ди­чний ри­нок, який ми сьо­го­дні ма­є­мо на ува­зі, за­ро­джу­вав­ся десь на по­ча­тку 90-х ро­ків. Це був пе­рі­од ста­нов­ле­н­ня, ко­ли ті, хто ви­хо­див на цей ри­нок, бу­ли не зов­сім про­фе­сій­но під­го­тов­ле­ні. Пер­ша со­лі­дна змі­на від­бу­ла­ся з прийня­т­тям за­ко­ну «Про го­спо­дар­ські то­ва­ри­ства». На­сту­пний етап був пов’яза­ний з прийня­т­тям за­ко­ну «Про адво­ка­ту­ру». То­ді ве­ли­ка кіль­кість тих, хто на­зи­ва­ли­ся пра­кти­ку­ю­чи­ми юри­ста­ми, пе­ре­йшли у ста­тус адво­ка­та. Це вже да­ва­ло більш ши­ро­кі мо­жли­во­сті як у нас, так і зов­ні.

Це якщо го­во­ри­ти в ор­га­ні­за­цій­но­му пла­ні, з по­зи­ції сфе­ри ді­яль­но­сті, тут ета­пи пов’яза­ні з еко­но­мі­чною си­ту­а­ці­єю в дер­жа­ві. Ко­ли на по­ча­тку 90-х ро­ків від­бу­ва­ли­ся пев­ні змі­ни, пов’яза­ні з при­ва­ти­за­ці­єю, юри­ди­чна актив­ність бу­ла біль­шою. По­тім, ко­ли на­ста­ва­ли кри­зо­ві мо­мен­ти, ця актив­ність спа­да­ла, дея- кі фір­ми то­ді за­кін­чу­ва­ли свою ді­яль­ність. То­му я зав­жди го­во­рив і го­во­ри­ти­му: го­лов­не – це чі­тко ви­зна­чи­ти стра­те­гію і не до­пу­ска­ти па­ні­ку в то­му ви­пад­ку, ко­ли є пев­ні фі­нан­со­ві чи якісь ін­ші скла­дно­щі. На по­ча­тку 2000-х ро­ків, ко­ли кра­ї­на по­ча­ла ви­хо­ди­ти з кри­зи, ріст був ве­ли­ким. З’яви­ло­ся чи­ма­ло но­вих юри­ди­чних фірм, які сьо­го­дні до­бре по­чу­ва­ю­ться на рин­ку. От­же, та­ка гра­да­ція ви­ни­кає, то­му що юри­сти – це пу­блі­ка, яка за­ро­бляє гро­ші не на юри­ди­чних по­слу­гах для се­бе, а на юри­ди­чних по­слу­гах для клі­єн­та. А клі­єнт по­ви­нен бу­ти, по-пер­ше, за­ці­кав­ле­ним у них, а по-дру­ге, ма­ти мо­жли­вість опла­ти­ти ці по­слу­ги. То­му як тіль­ки від­бу­ва­є­ться якесь по­жвав­ле­н­ня в еко­но­мі­ці, від­бу­ва­є­ться ріст на юри­ди­чно­му рин­ку. – Які основ­ні трен­ди Ви ба­чи­те на юри­ди­чно­му рин­ку? Як він мо­же змі­ни­ти­ся у пер­спе­кти­ві (че­рез 2, 5, 10 ро­ків)?

– Я ду­маю, що основ­на за­слу­га юри­ди­чно­го рин­ку Укра­ї­ни (якщо по­рів­ня­ти з ро­сій­ським, ка­зах­ським і бі­ло­ру­ським), по­ля­гає в то­му, що у нас про­від­ну роль ві­ді­гра­ють на­ціо­наль­ні укра­їн­ські юри­ди­чні фір­ми. Іно­зем­ні фір­ми, які сю­ди при­йшли, ма­ють свій се­гмент, але це не те, що в Ро­сії чи Ка­зах­ста­ні. То­му го­лов­не, що я ба­чу сьо­го­дні – це актив­но роз­ви­ва­ти укра­їн­ський се­гмент юри­ди­чно­го рин­ку. Для цьо­го є всі пе­ред­умо­ви.

По-пер­ше, сьо­го­дні ті, хто ви­вчає пра­во та ви­хо­дить на цей ри­нок, вже до­бре обі­зна­ні із за­ко­но­дав­ством, во­ни ду­же до­бре зна­ють іно­зем­ні мо­ви, си­сте­му цьо­го ме­не­джмен­ту то­що. То­му го­лов­не – не да­ти мо­жли­вість, щоб хтось про­ков­тнув цей ри­нок.

По-дру­ге, я ба­чу пер­спе­кти­ву ли­ше в тих юри­ди­чних фір­мах, які чі­тко ви­зна­ча­ться зі сво­єю про­фе­сій­ною орі­єн­та­ці­єю. На­при­клад, у нас про­від­ною є су­до­ва пра­кти­ка. Оскіль­ки у нас не бу­ло та­кої пра­кти­ки як кри­мі­наль­не пра­во, то з ча­сом во­на з’яви­ла­ся, оскіль­ки ста­ла пов’яза­ною з роз­ви­тком су­до­вої пра­кти­ки. Не­що­дав­но ми з’ясу­ва­ли, що ба­га­тьох на­ших клі­єн­тів (осо­бли­во іно­зем­них) ці­ка­вить за­хист ін­те­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті, то­му роз­ви­ва­є­мо цей на­пря­мок.

Окрім то­го, я вба­чаю хо­ро­шу пер­спе­кти­ву в то­му, що сьо­го­дні на­зи­ва­ють «бу­ти­ко­ви­ми фір­ма­ми», якщо чі­тко пі­йма­ти хви­лю і зо­рі­єн­ту­ва­ти­ся, в яко­му на­прям­ку та ко­му на­да­ва­ти ті чи ін­ші по­слу­ги. Я не ба­чу, що на­ра­зі у нас є за­гро­за кри­зи рин­ку юри­ди­чних по­слуг. Та­кож я ба­чу ве­ли­кі пер­спе­кти­ви та мо­жли­во­сті ство­ре­н­ня но­вих юри­ди­чних фірм, то­му що цей ри­нок ще до кін­ця не осво­є­ний.

По-тре­тє, я пе­ре­ко­на­ний, що по­лі­ти­ка, яку про­во­дить Асо­ці­а­ція прав- ни­ків Укра­ї­ни що­до від­кри­то­сті та про­зо­ро­сті цьо­го рин­ку, дасть свої пло­ди. Май­бу­тнє – за про­фе­сій­ни­ми та про­зо­ри­ми фір­ма­ми, з чі­ткою стра­те­гі­єю і цін­но­стя­ми юри­ди­чни­ми. Во­ни за­да­ва­ти­муть тренд про­фе­сії адво­ка­тів і юри­стів. То­ді мо­ло­де по­ко­лі­н­ня бу­де пра­гну­ти при­йти та про­я­ви­ти се­бе тут.

У будь-яко­му ви­пад­ку, якщо хтось при­йшов у цю сфе­ру, йо­го по­трі­бно під­три­ма­ти, на­да­ти лю­ди­ні мо­жли­вість про­я­ви­ти се­бе. Це на­ша пси­хо­ло­гія, ме­то­до­ло­гія на­шої фір­ми. Най­го­лов­ні­ше – це від­но­си­ни між юри­ста­ми на фір­мі. Ми вва­жа­є­мо, що лю­ди­на по­вин­на ви­ко­ну­ва­ти свої про­фе­сій­ні фун­кції, бу­ду­чи про­фе­сій­но віль­ною. За­га­лом, юри­сти – це ду­же спе­ци­фі­чна ка­те­го­рія лю­дей, адже всі во­ни вва­жа­ють се­бе гі­дни­ми. Ба­чи­те ось опер­ний те­атр, скіль­ки там ар­ти­стів? Там ко­жен пе­ре­ко­на­ний, що він гі­дний зва­н­ня на­ро­дно­го ар­ти­ста чи за­слу­го­вує на пре­мію. Юри­сти та­кі ж. Це до­бре, але ам­бі­ція має під­крі­пля­ти­ся аму­ні­ці­єю, а аму­ні­ція – це зна­н­ня. Ам­бі­ції – це ду­же до­бре! – Ви зга­да­ли Асо­ці­а­цію прав­ни­ків Укра­ї­ни. Як Ви оці­ню­є­те роль АПУ? Який вплив во­на здій­снює на юри­ди­чний ри­нок? – Дій­сно, я мо­жу оці­ни­ти роль АПУ. Во­на ство­рю­ва­ла­ся на мо­їх очах, я пам’ятаю ті мо­мен­ти, ко­ли це від­бу­ва­ло­ся. Вза­га­лі ідея ство­ре­н­ня АПУ мо­ди­фі­ку­ва­ла­ся по-рі­зно­му. Спо­ча­тку це бу­ла ін­ша стру­кту­ра на ба­зі то­ді­шньо­го ру­ху, але про­фе­сій­но цим за­ймав­ся Ігор Шев­чен­ко. Він був пер­шим Пре­зи­ден­том Асо­ці­а­ції. Най­го­лов­ні­ше по­ля­га­ло в то­му, що ця стру­кту­ра бу­ла без так зва­но­го «со­вєт­ско­го ком­пле­кса». У той час існу­вав Со­юз адво­ка­тів та Со­юз юри­стів, але це бу­ли об’єд­на­н­ня, які ви­кли­ка­ли за­пи­та­н­ня, що во­но і для чо­го во­но?

АПУ від са­мо­го по­ча­тку змо­гла за­ці­ка­ви­ти сво­ї­ми де­мо­кра­ти­чни­ми за­са­да­ми. Остан­нім ча­сом в цій ор­га­ні­за­ції ме­ні по­до­ба­є­ться са­ме те, що во­на ста­вить пе­ред со­бою ме­ту про­зо­ро­сті та де­мо­кра­ти­чно­сті юри­ди­чно­го рин­ку Укра­ї­ни. Я впев­не­ний, що Ан­дрію Стель­ма­щу­ку це вда­є­ться ду­же не­про­сто, але якщо ми цьо­го до­ся­гне­мо, то це бу­де ве­ли­кий успіх са­ме Асо­ці­а­ції прав­ни­ків Укра­ї­ни. Ме­ні по­до­ба­є­ться, що Асо­ці­а­ція має свої ко­мі­те­ти та від­ді­ле­н­ня, всі во­ни пра­цю­ють. Та­кож ме­ні по­до­ба­є­ться, що цим актив­но ці­ка­ви­ться сту­дент­ство. Я був свід­ком цьо­го і у Льво­ві, й у Ки­є­ві. То­му я по­ва­жаю АПУ біль­ше, ніж ін­ших, че­рез її де­мо­кра­ти­чність, за­ці­кав­ле­ність і спри­я­н­ня про­фе­сій­но­му ро­сту (осо­бли­во се­ред сту­ден­тів). То­му я ба­чу тут до­сить ве­ли­ку пер­спе­кти­ву та на­дію, що так во­но і бу­де.

Ва­силь КИСІЛЬ та Ва­дим ГУ­МЕ­НЮК

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.