ТОП-5 су­до­вих спо­рів у сфе­рі те­хно­ло­гій

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА | ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ / МЕДІА / ТЕХНОЛОГІЇ - Іла­ріо­нІ і ТОМАРОВ,ТОМАРОВ ра­дник ЮФ «Ва­силь Кі­сіль і Пар­тне­ри» Дар’яД ’ РОМАЩЕНКО РОМАЩЕНКО, юрист ЮФ «Ва­силь Кі­сіль і Пар­тне­ри»

Oracle про­ти Google

Ство­рю­ю­чи ОС Android, Google вклю­чив де­кіль­ка фра­гмен­тів ко­ду, роз­ро­бле­них ком­па­ні­єю Sun. Мо­ва йде про application programming interface (API) – ко­ро­ткі ча­сти­ни ко­ду для зв’яз­ку рі­зних еле­мен­тів про­гра­ми. У 2010 р. Oracle при­дбав ком­па­нію Sun та по­дав по­зов до Google про не­за­кон­не ви­ко­ри­ста­н­ня тво­рів.

У про­це­сі роз­гля­ду спра­ви в пер­шій ін­стан­ції Google пе­ре­ко­нав суд, що API не мо­же охо­ро­ня­ти­ся ав­тор­ським пра­вом, то­му що є ви­клю­чно фун­кціо­наль­ним тво­ром. Однак апе­ля­ція у 2014 р. ста­ла на бік Oracle: API під­ля­гає охо­ро­ні ав­тор­ським пра­вом, оскіль­ки Google міг на­пи­са­ти цей код си­ла­ми сво­їх роз­ро­бни­ків, а не по­вто­ри­ти твір по­зи­ва­ча.

З цьо­го мо­мен­ту спра­ва ста­ла landmark case для ін­ду­стрії, яка роз­ді­ли­лась на два та­бо­ри. При­бі­чни­ки Oracle на­по­ля­га­ють на то­му, що ко­жен по­ви­нен пи­са­ти свій код та спла­чу­ва­ти за ви­ко­ри­ста­н­ня чу­жо­го, а при­хиль­ни­ки Google ствер­джу­ють, що за­хист на­стіль­ки ути­лі­тар­них тво­рів як API галь­мує роз­ви­ток ін­ду­стрії та су­пе­ре­чить ці­лям охо­ро­ни ав­тор­сько­го пра­ва.

Під час по­втор­но­го роз­гля­ду спра­ви Google по­си­лав­ся на ві­до­му до­ктри­ну fair use, яка до­зво­ляє ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти чу­жий твір без зго­ди пра­во­вла­сни­ка та без ви­пла­ти ав­тор­ської ви­на­го­ро­ди за умо­ви до­три­ма­н­ня 4-х кри­те­рі­їв. Те­пер спір роз­го­рів­ся нав­ко­ло оцін­ки цих кри­те­рі­їв, які ви­ни­кли для оцін­ки му­зи­чних та ау­діо­ві­зу­аль­них тво­рів.

На по­ча­тку 2018 р. апе­ля­цій­ний суд зно­ву схи­лив­ся до по­зи­ції Oracle, ви­сло­вив­ши сум­ні­ви що­до об­ґрун­то­ва­но­сті до­ктри­ни fair use, але по­вер­нув спра­ву на но­вий роз­гляд. От­же, нас че­кає про­дов­же­н­ня епо­халь­ної спра­ви.

Apple про­ти Samsung

Apple зви­ну­ва­ти­ла Samsung у ко­пі­ю­ван­ні ди­зай­ну Iphone, за­хи­ще­но­го чи­слен­ни­ми design patents. Пі­сля три­ва­лих спо­рів суд ви­рі­шив, що від­по­від­ач за­по­зи­чив за­о­кру­гле­ні краї кор­пу­су та сі­тку роз­мі­ще­н­ня іко­нок на ро­бо­чо­му сто­лі (graphic user interface). За­ли­ши­ло­ся най­скла­дні­ше – ви­зна­чи­ти роз­мір зби­тків.

По­ча­тко­ві ви­мо­ги по­зи­ва­ча до­рів­ню­ва­ли 2,7 млрд до­ла­рів США, однак суд стя­гнув 930 млн до­ла­рів. Samsung до­міг­ся змен­ше­н­ня су­ми до 548 млн до­ла­рів. У 2017 р. пи­та­н­ня про роз­мір зби­тків бу­ло адре­со­ва­но Вер­хов­но­му су­ду США.

За­кон до­зво­ляє ви­ма­га­ти весь до­хід, отри­ма­ний по­ру­шни­ком від про­да­жу то­ва­ру, в яко­му ви­ко­ри­ста­ний чу­жий па­тент (ди­зайн). Зно­ву спір по­ді­лив всіх за­ці­кав­ле­них на дві гру­пи: тих, хто вва­жає, що ди­зайн про­дає то­вар, та тих, хто вва­жає, що те­хно­ло­гія про­дає то­вар.

На під­трим­ку Apple ви­сло­ви­ли­ся ди­зай­не­ри. Во­ни вва­жа­ють, якщо ди­зайн – це ча­сти­на су­тно­сті смар­тфо­на, мо­жли­во, на­віть біль­шою мі­рою, ніж у fashion-то­ва­рах, то та­кий ди­зайн фа­кти­чно за­мі­няє со­бою бренд за сту­пе­нем впі­зна­ва­но­сті та ло­яль­но­сті спо­жи­ва­ча.

Samsung під­три­ма­ли де­які най­біль­ші IT-ком­па­нії (Dell, eBay, Facebook, Google) та по­да­ли звер­не­н­ня до Вер­хов­но­го су­ду з ви­мо­гою вра­ху­ва­ти, що нор­ма про стя­гне­н­ня усьо­го до­хо­ду бу­ла прийня­та у 1887 р. і по­вин­на за­сто­со­ву­ва­ти­ся не бу­кваль­но, а вра­хо­ву­ю­чи об­ста­ви­ни по­ру­ше­н­ня.

Вер­хов­ний суд при­слу­хав­ся до ар­гу­мен­та­ції Samsung та про­вер­нув спра­ву для по­втор­ної оцін­ки роз­мі­ру зби­тків. Те­пер не ли­ше IT-ін­ду­стрія, але й ін­ду­стрія мо­ди очі­кує рі­ше­н­ня на­при­кін­ці цьо­го ро­ку.

Oracle про­ти Usedsoft

Спір між Oracle та Usedsoft по­ста­вив но­вий ви­клик для IT-ін­ду­стрії – цен­траль­ним пи­та­н­ням спо­ру бу­ло ви­чер­па­н­ня ав­тор­ських прав на еле­ктрон­ні ко­пії про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня, а са­ме мо­жли­вість про­да­жу вже вве­де­них в обіг пра­во­вла­сни­ком лі­цен­зій на про­грам­не за­без­пе­че­н­ня тре­тім осо­бам. Ба­га­то та­ких лі­цен­зій сто­су­ю­ться про­грам, які по­ши­рю­ю­ться в еле­ктрон­ній фор­мі, тоб­то без ви­ко­ри­ста­н­ня будь-яких но­сі­їв, а шля­хом про­да­жу ли­ше лі­цен­зій­но­го клю­ча, який до­зво­ляє ко­ри­сту­ва­чу за­ван­та­жи­ти про­гра­му з сер­ве­ра пра­во­вла­сни­ка.

Ком­па­нія Usedsoft ску­по­ву­ва­ла лі­цен­зії на про­грам­не за­без­пе­че­н­ня у кін­це­вих ко­ри­сту­ва­чів, які при­дба­ли лі­цен­зію від пра­во­вла­сни­ка, та пе­ре­про­да­ва­ла їх тре­тім осо­бам, які та­кож бу­ли кін­це­ви­ми ко­ри­сту­ва­ча­ми. Про­гра­му Usedsoft ком­па­нія про­по­ну­ва­ла за­ван­та­жи­ти з офі­цій­но­го веб-сай­ту Oracle, яка до­зво­ля­ла та­ке за­ван­та­же­н­ня без жо­дних обме­жень. Для під­твер­дже­н­ня то­го, що лі­цен­зії є справ­жні­ми, а та­кож що пер­вин­ні ко­ри­сту­ва­чі при­пи­ни­ли ви­ко­ри­ста­н­ня при­мір­ни­ка, Usedsoft про­по­ну­вав но­та­рі­аль­ну до­від­ку-під­твер­дже­н­ня.

У 2007 р. Oracle звер­нув­ся до су­ду в Ні­меч­чи­ні з ви­мо­гою за­бо­ро­ни­ти Usedsoft про­да­ва­ти «ви­ко­ри­ста­ні» лі­цен­зії на про­грам­не за­без­пе­че­н­ня Oracle.

По­зи­ція Oracle у спо­рі по­ля­га­ла в то­му, що лі­цен­зій­на уго­да кін­це­во­го ко­ри­сту­ва­ча вста­нов­лю­ва­ла пря­му за­бо­ро­ну на пе­ре­да­чу лі­цен­зій­но­го при­мір­ни­ка тре­тім осо­бам. Крім то­го, пра­во­вла­сник має пра­во за­бо­ро­ня­ти про­даж еле­ктрон­них при­мір­ни­ків про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня, оскіль­ки він (пра­во­вла­сник) не на­да­вав зго­ду на про­даж та­ких ко­пій.

Usedsoft за­пе­ре­чу­вав тим, що Oracle фа­кти­чно не здій­снює про­даж ко­пій про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня, адже во­ни пе­ре­бу­ва­ють у віль­но­му до­сту­пі на офі­цій­но­му веб-сай­ті. Однак кін­це­вий ко­ри­сту­вач не мо­же ви­ко­ри­ста­ти про­гра­му без укла­де­н­ня лі­цен­зій­ної уго­ди.

Єв­ро­пей­сько­му су­ду спра­ве­дли­во­сті на­ле­жа­ло роз­гля­ну­ти пи­та­н­ня про те, чи за­сто­со­ву­ю­ться пра­ви­ла ви­чер­па­н­ня ав­тор­ських прав до при­мір­ни­ків тво­рів в еле­ктрон­ній фор­мі, оскіль­ки по­пе­ре­дня пра­кти­ка за­сто­су­ва­н­ня пра­ви­ла сто­су­ва­ла­ся ви­клю­чно ма­те­рі­аль­них но­сі­їв.

Суд вка­зав, що за умо­ви, якщо ко­пія про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня бу­ла про­да­на на те­ри­то­рії EEA на під­ста­ві без­стро­ко­вої лі­цен­зії, на­да­ної без­по­се­ре­дньо пра­во­вла­сни­ком, за яку він отри­мав спра­ве­дли­ву ви­на­го­ро­ду, пра­ва на та­ку ко­пію ви­чер­па­ю­ться. Та­ким чи­ном, пра­во­вла­сник по­збав­ле­ний пра­ва за­бо­ро­ня­ти подаль­ший про­даж ко­пії.

Спра­ва ста­ла ви­зна­чаль­ною для за­сто­су­ва­н­ня пра­ви­ла ви­чер­па­н­ня ав­тор­сько­го пра­ва, яке до цьо­го за­сто­со­ву­ва­ло­ся ви­клю­чно до дистри­бу­ції фі­зи­чних при­мір­ни­ків тво­рів. Мо­жли­вість віль­ної пе­ре­да­чі (про­да­жу) не­ма­те­рі­аль­них ко­пій про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня між кін­це­ви­ми ко­ри­сту­ва­ча­ми ста­ла ціл­ко­ви­то но­вим під­хо­дом, який зму­сив IT-ком­па­нії пе­ре­гля­ну­ти бі­знес-мо­де­лі дистри­бу­ції про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня.

Uber про­ти во­ді­їв

Бі­знес-мо­дель одно­го з най­успі­шні­ших пе­ре­ві­зни­ків у сві­ті – ком­па­нії Uber – бу­ду­є­ться на то­му, що ко­жно­го во­дія ком­па­нія спри­ймає як бі­знес-пар­тне­ра. Во­дно­час зна­чна кіль­кість во­ді­їв про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су пра­цю­ва­ли з ро­зу­мі­н­ням, що во­ни є офі­цій­но пра­це­вла­што­ва­ни­ми ро­бо­то­дав­цем Uber. Остан­нім ча­сом су­пе­ре­чно­сті в ро­зу­мін­ні су­ті пра­во­від­но­син між ком­па­ні­єю

та во­ді­я­ми не­о­дно­ра­зо­во ста­ва­ли пре­дме­том су­до­вих спо­рів.

Суд у Фран­ції на по­ча­тку 2018 р. від­мо­вив во­дію у пе­ре­ква­лі­фі­ка­ції від­но­син у тру­до­ві та ви­пла­ті ком­пен­са­ції за від­пус­тку, а та­кож за по­над­нор­мо­ву пра­цю, мо­ти­ву­ю­чи це тим, що во­дії віль­ні у ви­бо­рі днів, які вва­жа­ю­ться ро­бо­чи­ми, то­му мо­жуть від­мо­ви­ти­ся від по­їзд­ки, а та­кож на них не по­ши­рю­ю­ться жо­дні лі­мі­ти так зва­но­го ро­бо­чо­го ча­су. На дум­ку су­ду, Uber про­по­нує по­се­ре­дни­цькі по­слу­ги, а не пе­ре­ве­зе­н­ня.

Це рі­ше­н­ня су­пе­ре­чить прийня­то­му в гру­дні 2017 р. рі­шен­ню Єв­ро­пей­сько­го су­ду спра­ве­дли­во­сті, за яким ком­па­нію Uber бу­ло ви­зна­но пе­ре­ві­зни­ком, який має під­по­ряд­ку­ва­ти­ся всім ре­гу­ля­тор­ним актам, що за­сто­со­ву­ю­ться до та­ксі та ін­ших служб пе­ре­ве­зе­н­ня. Спра­ву бу­ло іні­ці­йо­ва­но об’єд­на­н­ням во­ді­їв та­ксі у Бар­се­ло­ні. Во­дії ствер­джу­ва­ли, що ком­па­нія зни­жує стан­дар­ти для га­лу­зі, до­зво­ля­ю­чи во­ді­ям здій­сню­ва­ти пе­ре­ве­зе­н­ня без на­вча­н­ня та лі­цен­зій.

У США су­ди не ді­йшли єди­ної дум­ки що­до то­го, як юри­ди­чно оці­ни­ти бі­знес-мо­дель Uber. У 2015 р. Тру­до­ва ко­мі­сія Ка­лі­фор­нії по­ста­но­ви­ла рі­ше­н­ня на ко­ристь пра­ців­ни­ка, по­рів­ню­ю­чи во­дія з до­став­ни­ком пі­ци, який ча­сто пра­цює на умо­вах ви­ко­ри­ста­н­ня вла­сних за­со­бів пе­ре­су­ва­н­ня, однак це не по­збав­ляє йо­го ста­ту­су ро­бі­тни­ка.

У сі­чні 2017 р. апе­ля­цій­ний суд ви­рі­шив, що екс-во­дій Uber не мо­же вва­жа­ти­ся пра­ців­ни­ком, оскіль­ки він не був зо­бов’яза­ний при­йма­ти всі за­яв­ки, а та­кож що здій­сню­ва­ний ком­па­ні­єю кон­троль не до­ся­гає рів­ня кон­тро­лю ро­бо­то­дав­ця за пра­ців­ни­ка­ми.

На про­ти­ва­гу цьо­му, в се­ре­ди­ні 2017 р. Де­пар­та­мент пра­ці Нью­Йор­ка ви­знав 3-х екс-во­ді­їв Uber пра­ців­ни­ка­ми, вка­зу­ю­чи, що ком­па­нія здій­сню­ва­ла до­ста­тній об­сяг кон­тро­лю за істо­тни­ми аспе­кта­ми ро­бо­ти пе­ре­ві­зни­ків, для то­го щоб вва­жа­ти­ся ро­бо­то­дав­цем.

На­ра­зі два ко­ле­ктив­них по­зо­ви, по­да­ні по­над 3 500 во­ді­я­ми з Ка­лі­фор­нії та Мас­са­чу­се­тсу, ще не ма­ють фі­наль­но­го рі­ше­н­ня. Суд від­мо­вив­ся за­твер­ди­ти ми­ро­ву уго­ду, за якою ком­па­нія зо­бов’язу­ва­ла­ся ви­пла­ти­ти 100 млн до­ла­рів США во­ді­ям та ство­ри­ти проф­спіл­ку, мо­ти­ву­ю­чи це тим, що ре­аль­ні зби­тки, зав­да­ні во­ді­ям че­рез не­пра­виль­ну ква­лі­фі­ка­цію від­но­син, мо­жуть бу­ти на­ба­га­то біль­ши­ми, ніж ця су­ма. Спра­ви ді­йшли до роз­гля­ду у Вер­хов­но­му Су­ді США, рі­ше­н­ня яко­го ма­ти­ме ви­рі­шаль­не зна­че­н­ня для подаль­шої до­лі бі­знес-мо­де­лі «во­дій – пар­тнер».

У Ве­ли­ко­бри­та­нії рі­ше­н­ням Апе­ля­цій­но­го тру­до­во­го три­бу­на­лу бу­ло під­твер­дже­но ста­тус пе­ре­ві­зни­ка Uber та ро­бо­то­дав­ця. Про­ти ар­гу­мен­ту ком­па­нії що­до «осо­би­стої гну­чко­сті» ко­жно­го во­дія, яка не мо­же бу­ти за­без­пе­че­на при тру­до­вих від­но­си­нах, три­бу­нал на­вів ар­гу­мен­та­цію що­до не­мо­жли­во- сті змі­ни та­ри­фів пе­ре­ве­зе­н­ня, не­мо­жли­во­сті де­ле­гу­ва­н­ня вла­сних фун­кцій та вста­нов­лен­ні мі­ні­му­му ви­ко­ну­ва­них по­їздок. Uber по­обі­цяв оскар­жи­ти рі­ше­н­ня три­бу­на­лу, то­му спра­ва, мо­жли­во, бу­де роз­гля­ну­та Вер­хов­ним су­дом Ве­ли­ко­бри­та­нії у 2018 р.

Во­дно­час на по­ча­тку 2018 р. Ко­мі­сія пра­ці в Ав­стра­лії під­твер­ди­ла, що від­но­си­ни між во­ді­я­ми та ком­па­ні­єю є до­го­вір­ни­ми, сто­ро­ни ціл­ком усві­дом­лю­ють умо­ви опла­ти пра­ці, яка не мо­же бу­ти ква­лі­фі­ко­ва­на як за­ро­бі­тна пла­та, а та­кож від­су­тність со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня.

Microsoft Corp. про­ти США

У ме­жах роз­слі­ду­ва­н­ня спра­ви про тор­гів­лю нар­ко­ти­ка­ми Суд пів­ден­но­го окру­гу Нью-Йор­ка у кін­ці 2013 р. ви­дав ор­дер, за яким Microsoft бу­ла зо­бов'яза­на на­да­ти всі еле­ктрон­ні ли­сти з пев­но­го облі­ко­во­го за­пи­су та пов’яза­ну з ним ін­фор­ма­цію. Якщо ін­фор­ма­ція про облі­ко­вий за­пис збе­рі­га­ла­ся на сер­ве­рах на те­ри­то­рії США, то ли­сту­ва­н­ня бу­ло збе­ре­же­но на одно­му з ба­га­тьох сер­ве­рів ком­па­нії, роз­та­шо­ва­но­му в Ду­блі­ні.

Ком­па­нія на­по­ля­га­ла на то­му, що юрис­ди­кція аме­ри­кан­сько­го су­ду не мо­же по­ши­рю­ва­ти­ся на від­но­си­ни по­за США, зокре­ма в ча­сти­ні ви­тре­бу­ва­н­ня ін­фор­ма­ції, що фі­зи­чно збе­рі­га­є­ться по­за США. У 2014 р. фе­де­раль­ний окру­жний суд під­три­мав ор­дер, вка­зав­ши, що ком­па­нія зо­бов’яза­на на­да­ти ін­фор­ма­цію, оскіль­ки ор­дер адре­со­ва­ний кон­кре­тно Microsoft, яка здій­снює кон­троль над за­пи­ту­ва­ною ін­фор­ма­ці­єю, а то­му мо­же її на­да­ти на ви­мо­гу су­ду.

Під час оскар­же­н­ня в су­ді чи­слен­на кіль­кість пред­став­ни­ків те­хно­ло­гі­чної ін­ду­стрії зро­би­ли від­кри­ту за­яву на під­трим­ку по­зи­ції Microsoft. Уряд Ір­лан­дії у сво­їй за­яві вка­зу­вав на по­ру­ше­н­ня та­ким су­до­вим актом між­на­ро­дних зо­бов’язань та вну­трі­шньо­го за­ко­но­дав­ства Ір­лан­дії.

Суд ска­су­вав ор­дер, по­си­ла­ю­чись на пре­це­ден­тну по­зи­цію, за якою за­ко­но­дав­ство США по­ши­рює свою дію ви­клю­чно на те­ри­то­рії США, якщо в акті не вка­за­но ін­ше.

Ці­ка­во, що па­ра­лель­но з роз­гля­дом спра­ви Microsoft, в якій Де­пар­та­мент юсти­ції США втра­тив свої по­зи­ції, Де­пар­та­мен­ту вда­ло­ся отри­ма­ти по­зи­тив­не рі­ше­н­ня (ор­дер) в ін­шій спра­ві, в якій обов’язок на­да­ти ін­фор­ма­цію з іно­зем­них сер­ве­рів по­кла­дав­ся на Google. Су­д­дя від­хи­лив по­зи­цію спра­ви Microsoft, вка­зав­ши, що на­яв­ність еле­ктрон­но­го обмі­ну да­них до­зво­ляє ствер­джу­ва­ти, що аме­ри­кан­ська ком­па­нія Google зда­тна ви­ко­на­ти су­до­вий при­пис.

У кві­тні 2018 р. Вер­хов­ний суд США по­ста­но­вив рі­ше­н­ня, яким ви­знав спра­ву Microsoft без­під­став­ною у зв’яз­ку з но­вим ре­гу­лю­ва­н­ням, що на­бу­ло чин­но­сті у бе­ре­зні 2018 р., та до­зво­ляє зби­ра­ти да­ні в ме­жах до­су­до­во­го слід­ства (в то­му чи­слі по­за ме­жа­ми США).

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.