Пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ська мо­дель: змі­стов­ний під­хід про­ти фор­маль­но­го

Yurydychna Gazeta - - АКТУАЛЬНО | ЮРИДИЧНИЙ БІЗНЕС -

Змі­на фор­ми прав­лі­н­ня в Укра­ї­ні є на­дбо­лю­чим пи­та­н­ням, що має як об'єктив­ні, так і аб­со­лю­тно суб'єктив­ні ви­то­ки. Суб'єктив­ні – це по­лі­ти­чні чин­ни­ки. За­раз ми спо­сте­рі­га­є­мо актив­ну пе­ред­ви­бор­чу агі­та­цію, в аспе­кті окре­мих по­лі­ти­чних ді­я­чів во­на ви­ли­ва­є­ться у про­по­зи­ції змін до Кон­сти­ту­ції що­до пе­ре­фор­ма­ту­ва­н­ня основ­них цен­трів впли­ву та прийня­т­тя рі­шень. Йде­ться про змі­ну чин­ної пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ської мо­де­лі. Остан­нім ча­сом основ­ний ди­скурс при­свя­че­но по­сла­блен­ню ро­лі Пре­зи­ден­та з від­по­від­ним по­си­ле­н­ням Пар­ла­мен­ту.

До об'єктив­них ви­то­ків на­ле­жить не­зба­лан­со­ва­ність дер­жав­ної вла­ди, що по­ля­гає в ін­сти­ту­цій­но­му кон­флі­кті «Пар­ла­мент – Уряд – Пре­зи­дент». Він є аб­со­лю­тно при­ро­дним, оскіль­ки два цен­три вла­ди – Пар­ла­мент і Пре­зи­дент – на­ді­ле­ні еле­кто­раль­ни­ми ман­да­та­ми (оби­ра­ю­ться на пря­мих за­галь­но­на­ціо­наль­них ви­бо­рах) та зав­жди ма­ти­муть су­пе­ре­чки по­лі­ти­чно­го ха­ра­кте­ру. Це об­умов­ле­но по­ляр­ні­стю двох по­лі­ти­чних ін­сти­ту­тів, яка за­кла­де­на як еле­мент си­сте­ми стри­му­ва­н­ня і про­ти­ваг у змі­ша­ні фор­ми прав­лі­н­ня. Та­кі си­сте­ми є скла­дні­ши­ми, ніж умов­но чи­сті пар­ла­мент­ські чи пре­зи­дент­ські мо­де­лі, про­те пе­ред­ба­ча­ють існу­ва­н­ня біль­шої кіль­ко­сті за­по­бі­жни­ків ав­то­кра­ти­за­ції по­лі­ти­чно­го ре­жи­му. Однак будь-яке ускла­дне­н­ня си­сте­ми не мо­же за­ли­ши­ти­ся без на­слід­ків для її ефе­ктив­но­сті, що мо­жна спо­сте­рі­га­ти на при­кла­ді Укра­ї­ни.

Чин­на мо­дель, за­кла­де­на кон­сти­ту­цій­ни­ми змі­на­ми 2004 р., існу­ва­ла в пе­рі­од з 2004 р. до 2010 р. та з 2014 і до­ни­ні. В пер­ший пе­рі­од во­на ха­ра­кте­ри­зу­ва­ла­ся ін­сти­ту­цій­ним кон­флі­ктом між Пре­зи­ден­том Ющен­ком та Уря­дом Ти­мо­шен­ко, про­ти­сто­я­н­ням між Пре­зи­ден­том та Пар­ла­мен­том, біль­шість в яко­му в 2006 р. отри­ма­ла Пар­тія ре­гіо­нів то­що.

Ви­снов­ки цьо­го пе­рі­о­ду на­сту­пні: • Мо­дель не за­кла­дає до­ста­тніх ме­ха­ні­змів роз­по­ді­лу пов­но­ва­жень між Пре­зи­ден­том і Прем'єром. Нав­па­ки, за­кла­да­ю­чи (че­рез не­до­ско­на­ле кон­сти­ту­цій­не ре­гу­лю­ва­н­ня чи ви­крив­ле­ну пра­кти­ку ре­а­лі­за­ції кон­сти­ту­цій­них по­ло­жень) мо­жли­вість прийня­т­тя рі­шень як Пре­зи­ден­том, так і Прем'єром в одній сфе­рі, мо­дель утво­рює ду­а­лізм ви­ко­нав­чої вла­ди з пе­ред­умо­вою ви­ни­кне­н­ня кон­флі­ктних си­ту­а­цій.

• Ви­со­ка за­ле­жність та­кої мо­де­лі від еле­кто­раль­них на­слід­ків. Умо­ва, за якої обра­ні Пре­зи­дент і Пар­ла­мент ма­ти­муть ді­а­ме­траль­но про­ти­ле­жні по­зи­ції та ін­те­ре­си, при­зво­дить до сту­по­ру всі­єї си­сте­ми дер­жав­ної вла­ди. Це не кар­ди­наль­но но­ва си­ту­а­ція для змі­ша­них форм прав­лі­н­ня. От­же, є ви­ро­бле­ний ви­хід – пе­ре­за­ван­та­же­н­ня си­сте­ми шля­хом про­ве­де­н­ня по­за­чер­го­вих пар­ла­мент­ських чи пре­зи­дент­ських ви­бо­рів, за­ле­жно від си­ту­а­тив­них умов та кон­сти­ту­цій­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня. У до­слі­джу­ва­ний пе­рі­од вка­за­на опція не спра­цю­ва­ла, оскіль­ки Пре­зи­ден­ту не вда­ло­ся роз­пу­сти­ти Пар­ла­мент, а про­це­ду­ра ім­пі­чмен­ту Пре­зи­ден­та як єди­ний мо­жли­вий ва­рі­ант про­ве­де­н­ня пре­зи­дент­ських ви­бо­рів за жи­во­го та здо­ро­во­го Пре­зи­ден­та в Укра­ї­ні є за­над­то скла­дною та фа­кти­чно не­мо­жли­вою в ре­а­лі­за­ції.

Спіль­ною пе­ред­умо­вою вка­за­них про­блем є не­ба­жа­н­ня основ­них по­лі­ти­чних грав­ців і груп впли­ву до­мов­ля­ти­ся та на­пра­цьо­ву­ва­ти спіль­ні шля­хи ви­ро­бле­н­ня по­лі­ти­ки. Мо­жли­вість для цьо­го за­кла­де­на в не­до­ско­на­лих кон­сти­ту­цій­них по­ло­же­н­нях, але при­чи­на є де­що глиб­шою. Чин­не кон­сти­ту­цій­не ре­гу­лю­ва­н­ня до­зво­ляє основ­ним по­лі­ти­чним грав­цям, за умо­ви на­яв­но­сті во­лі до цьо­го, мир­но спів­існу­ва­ти й спіль­но ви­ро­бля­ти рі­ше­н­ня на умо­вах кон­сен­су­су та вра­ху­ва­н­ня ін­те­ре­сів про­ти­ле­жних груп. Тож при­чи­ни вар­то шу­ка­ти не в кон­стру­кції кон­сти­ту­цій­них норм чи ко­лі­зій­но­сті за­ко­но­дав­чо­го ре­гу­лю­ва­н­ня.

Річ у тім, що змі­ша­на фор­ма прав­лі­н­ня пе­ред­ба­чає по­стій­ну вза­є­мо­дію ін­сти­ту­цій між со­бою, що ви­ли­ва­є­ться у ме­ха­ні­зми спіль­но­го прийня­т­тя рі­шень. Для ефе­ктив­но­сті ці­єї мо­де­лі не­об­хі­дним є існу­ва­н­ня та­ких ін­сти­ту­цій:

• пар­ла­мен­та­ризм у Вер­хов­ній Ра­ді;

• Пре­зи­дент та йо­го до­по­мі­жні ор­га­ни, що ді­ють у ме­жах сво­їх пов­но­ва­жень;

• ор­га­ни дер­жав­ної вла­ди, ке­рів­ни­ки яких не мо­жуть са­мо­стій­но ви­зна­ча­ти ве­ктор ді­яль­но­сті ор­га­ну, за­ле­жно від сво­єї по­лі­ти­чної афі­лі­йо­ва­но­сті; • не­за­ле­жний Кон­сти­ту­цій­ний Суд; • ор­га­ни пра­во­по­ряд­ку, які ви­ко­ну­ють свої фун­кції, а не є ка­раль­ним ін­стру­мен­том пев­ної по­лі­ти­чної гру­пи;

• рів­но­від­да­ле­на від усіх по­лі­ти­чних суб'єктів су­до­ва гіл­ка вла­ди.

За­зна­че­ні еле­мен­ти – одно­ча­сно і пе­ред­умо­ви, і на­слід­ки фун­кціо­ну­ва­н­ня змі­ша­ної фор­ми прав­лі­н­ня. Якщо один з них ви­па­дає, по­чи­на­ю­ться про­бле­ми з усі­єю си­сте­мою. Сьо­го­дні в на­шій дер­жа­ві є сер­йо­зні про­бле­ми з ко­жним еле­мен­том, то­му на­слі­док не­ефе­ктив­но­сті змі­ша­ної фор­ми прав­лі­н­ня є аб­со­лю­тно ло­гі­чним.

Від­су­тність в укра­їн­ців дер­жав­но­сті про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су, з ко­ро­тки­ми пе­ре­р­ва­ми на спро­би по­бу­до­ви не­за­ле­жної Укра­ї­ни; анар­хі­чна мен­таль­ність, за якою ні дер­жа­ва, ні за­ко­ни не є цін­ні­стю; си­стем­ний ко­ло­ні­за­тор­ський вплив су­сі­дніх дер­жав; ви­со­кий рі­вень па­тер­на­лі­зму – все це спри­чи­ни­ло про­бле­ми з від­су­тні­стю ін­сти­ту­цій, які є осно­вою для фун­кціо­ну­ва­н­ня змі­ша­ної фор­ми прав­лі­н­ня.

Ви­ще­за­зна­че­ні про­бле­ми змі­ша­ної мо­де­лі 2004-2010 рр. при­та­ман­ні Укра­ї­ні й сьо­го­дні, але не є на­стіль­ки силь­но ви­ра­же­ни­ми.

По-пер­ше, в Пар­ла­мен­ті від­су­тня опо­зи­ція, а фра­кція Пре­зи­ден­та є по­ту­жною та має до­ста­тні со­ю­зні зв'яз­ки з ін­ши­ми. До­ста­тні для то­го, щоб по­гли­на­ти спро­би ви­ро­бле­н­ня кар­ди­наль­но аль­тер­на­тив­ної Пре­зи­ден­ту по­лі­ти­ки та спро­мо­жні у най­ва­жли­ві­ші мо­мен­ти ухва­лю­ва­ти не­об­хі­дні за­ко­но­дав­чі чи ка­дро­ві рі­ше­н­ня. При цьо­му, у по­рів­нян­ні на­віть з 2014-2015 рр., Пар­ла­мент є низь­ко­ефе­ктив­ним, а будь-яке рі­ше­н­ня з на­бли­же­н­ням ви­бо­рів стає все скла­дні­шим і скла­дні­шим.

По-дру­ге, по­лі­ти­чна си­ту­а­ція в кра­ї­ні є ду­же від­мін­ною, що пов'яза­но як з вій­ною, так і з ане­ксі­єю Кри­му, па­ді­н­ням рів­ня жи­т­тя то­що. Ці чин­ни­ки одно­ча­сно по­си­лю­ють кри­зу дер­жав­ної вла­ди та роз­ми­ва­ють сприйня­т­тя пер­вин­них при­чин опи­са­ної ви­ще про­бле­ми.

Та­ким чи­ном, одно­зна­чним є ви­сно­вок: чин­на мо­дель – не­ефе­ктив­на. У пи­тан­ні ду­а­лі­зму ви­ко­нав­чої вла­ди та кон­флі­кту Пре­зи­ден­та і Пар­ла­мен­ту про­по­ну­є­ться роз­гля­ну­ти два стра­те­гі­чно про­ти­ле­жних ва­рі­ан­ти рі­шень: по­си­ле­н­ня Пре­зи­ден­та або по­си­ле­н­ня Пар­ла­мен­ту із вза­є­мо­пов'яза­ним по­сла­бле­н­ням ін­шо­го. Не­об­хі­дно обра­ти одну з ви­ще­за­зна­че­них опцій та зна­йти ме­жі роз­по­ді­лу пов­но­ва­жень між Пре­зи­ден­том та Пар­ла­мен­том.

За умо­ви по­си­ле­н­ня Пре­зи­ден­та, основ­ним по­зи­тив­ним на­слід­ком є ймо­вір­не збіль­ше­н­ня ефе­ктив­но­сті дер­жав­ної вла­ди. Це осо­бли­во ва­жли­во в умо­вах вій­ни, але па­ра­лель­но зро­ста­ють ри­зи­ки ав­то­кра­ти­за­ції по­лі­ти­чно­го ре­жи­му та узур­па­ції вла­ди. За остан­ні 25 ро­ків вста­нов­ле­но, що ін­сти­тут пре­зи­дент­ства в Укра­ї­ні ха­ра­кте­ри­зу­є­ться пе­ре­би­ра­н­ням пов­но­ва­жень, що не на­ле­жать до йо­го ком­пе­тен­ції, а в умо­вах пре­зи­дент­сько-пар­ла­мент­ської си­сте­ми – на­віть тя­жі­н­ням до ав­то­кра­ти­чних тен­ден­цій.

У ви­пад­ку обра­н­ня дру­го­го ва­рі­ан­ту, а са­ме по­си­ле­н­ня Пар­ла­мен­ту з по­сла­бле­н­ням Пре­зи­ден­та, основ­ним по­зи­тив­ним на­слід­ком є ймо­вір­не змен­ше­н­ня ри­зи­ків ав­то­кра­ти­за­ції по­лі­ти­чно­го ре­жи­му. Не­га­тив­ни­ми пе­ред­умо­ва­ми для ці­єї мо­де­лі є роз­по­ро­ше­н­ня від­по­від­аль­но­сті за ухва­ле­н­ня стра­те­гі­чних рі­шень, від­су­тність ре­аль­них по­лі­ти­чних пар­тій як со­ці­аль­них ін­сти­ту­тів, по­лі­ти­ки кон­сен­су­су то­що. У ко­ро­тко­стро­ко­во­му аспе­кті опція по­си­ле­н­ня Пар­ла­мен­ту ви­гля­дає гір­шою, про­те у стра­те­гі­чно­му пла­ні во­на має сут­тє­ві пе­ре­ва­ги. Основ­ною є мо­жли­вість ство­ри­ти й ма­кси­маль­но по­си­ли­ти ін­сти­ту­ти дер­жав­ної вла­ди, гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, що є кри­ти­чно не­об­хід- ним для існу­ва­н­ня змі­ша­ної фор­ми прав­лі­н­ня.

За умо­ви ви­бо­ру дру­го­го ва­рі­ан­ту, кон­сти­ту­цій­ні змі­ни ма­ють бу­ти орі­єн­то­ва­ні на по­си­ле­н­ня вза­є­мо­від­но­син Уря­ду та Пар­ла­мен­ту, мі­ні­мі­за­ції впли­ву Пре­зи­ден­та у сфе­рах, що не на­ле­жать до йо­го ком­пе­тен­ції, а та­кож чі­тке ре­гу­лю­ва­н­ня кон­сти­ту­цій­них про­це­дур.

У до­слі­джен­ні, опу­блі­ко­ва­но­му у 2018 р. та про­ве­де­но­му Цен­тром по­лі­ти­ко-пра­во­вих ре­форм і Між­на­ро­дним ін­сти­ту­том спри­я­н­ня де­мо­кра­тії та ви­бор­чим про­це­сам (IDEA International), за­про­по­но­ва­ні змі­ни у роз­рі­зі ви­ще­опи­са­но­го під­хо­ду – по­си­ле­н­ня Пар­ла­мен­ту з по­сла­бле­н­ням Пре­зи­ден­та.

За ре­зуль­та­та­ми три­ва­лої ро­бо­ти над Зві­том «На­пів­пре­зи­ден­ці­а­лізм та ін­клю­зив­не вря­ду­ва­н­ня в Укра­ї­ні: про­по­зи­ції для кон­сти­ту­цій­ної ре­фор­ми», між­на­ро­дні та на­ціо­наль­ні екс­пер­ти сфор­му­ва­ли на­сту­пні те­зи.

На дум­ку ав­то­рів, про­тя­гом остан­ніх де­ся­ти­літь кон­сти­ту­цій­на ста­біль­ність в Укра­ї­ні зі­штов­хну­ла­ся з та­ки­ми основ­ни­ми ви­кли­ка­ми:

• по­вто­рю­ва­ний ін­сти­ту­цій­ний кон­флікт між Пре­зи­ден­том, Пар­ла­мен­том та Уря­дом, який за­гнав по­лі­ти­чну си­сте­му в глу­хий кут та за­ва­жає роз­ви­тку ефе­ктив­но­го пар­ла­мен­та­ри­зму;

• тя­жі­н­ня ін­сти­ту­ту пре­зи­дент­ства до ав­то­кра­ти­чних тен­ден­цій;

• фра­гмен­тар­на та слаб­ка си­сте­ма по­лі­ти­чних пар­тій, яка під­ри­ває мо­жли­вість зла­го­дже­ної ро­бо­ти Пар­ла­мен­ту;

• низь­ка кон­сти­ту­цій­на куль­ту­ра та слаб­кий Кон­сти­ту­цій­ний Суд.

У від­по­відь на ці ви­кли­ки звіт ви­зна­чає три основ­ні прин­ци­пи:

• за­хист від пре­зи­дент­ської ав­то­кра­тії;

• роз­по­діл вла­ди та лі­дер­ство ви­ко­нав­чої вла­ди;

• ефе­ктив­ний Пар­ла­мент, спро­мо­жний здій­сню­ва­ти на­гляд за Пре­зи­ден­том та Уря­дом, а та­кож зда­тний ефе­ктив­но ухва­лю­ва­ти за­ко­ни.

Ко­ро­ткий ви­клад основ­них про­по­зи­цій Зві­ту:

Про­бле­мою є від­су­тність силь­них ін­сти­ту­цій та пра­кти­ки по­лі­ти­чно­го кон­сен­су­су

• Пов­не ви­клю­че­н­ня ро­лі Пре­зи­ден­та у про­це­сі при­зна­че­н­ня Прем’єр-мі­ні­стра, за якою Пар­ла­мент но­мі­нує та мо­же при­зна­ча­ти Прем’єр-мі­ні­стра.

• На­да­н­ня пра­ва Прем’єру но­мі­ну­ва­ти весь Уряд.

• Кон­сти­ту­ція має чі­тко ви­зна­ча­ти ви­щих по­са­дов­ців, яких мо­же при­зна­ча­ти та звіль­ня­ти Пре­зи­дент, а та­кож пе­ред­ба­чи­ти пов­но­ва­же­н­ня Уря­ду при­зна­ча­ти та звіль­ня­ти всіх ін­ших ви­щих по­са­дов­ців (як аль­тер­на­ти­ва про­по­ну­є­ться роз­гляд кон­тра­си­гну­валь­них ка­дро­вих пов­но­ва­жень, суб'єкт ви­ко­на­н­ня яких чі­тко не пе­ред­ба­че­ний Кон­сти­ту­ці­єю). При­зна­че­н­ня у без­пе­ко­вій та вій­сько­вій сфе­рах має пе­ред­ба­ча­ти кон­тра­си­гну­ва­н­ня та за­ко­но­дав­че по­го­дже­н­ня. Вер­хов­на Ра­да не по­вин­на ма­ти пов­но­ва­же­н­ня що­до звіль­не­н­ня Ге­не­раль­но­го про­ку­ро­ра шля­хом ви­слов­ле­н­ня во­ту­му не­до­ві­ри.

• Пар­ла­мент по­ви­нен ма­ти екс­клю­зив­не пов­но­ва­же­н­ня від­прав­ля­ти у від­став­ку Прем’єр-мі­ні­стра та весь Уряд шля­хом кон­стру­ктив­но­го во­ту­му не­до­ві­ри. Прем’єр-мі­ністр по­ви­нен ма­ти пра­во звіль­ня­ти чле­нів Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів без пар­ла­мент­сько­го по­го­дже­н­ня.

• Ви­клю­чні під­ста­ви роз­пу­ску Пре­зи­ден­том Пар­ла­мен­ту (як ва­рі­ант, від­став­ка Уря­ду, про­вал го­ло­су­ва­н­ня за бю­джет). Ре­а­лі­сти­чна про­це­ду­ра ім­пі­чмен­ту Пре­зи­ден­та.

• Пов­на ком­пе­тен­ція Уря­ду у вну­трі­шній по­лі­ти­ці. Пре­зи­дент від­по­від­аль­ний за обо­ро­ну та пред­став­ле­н­ня Укра­ї­ни у зов­ні­шніх від­но­си­нах.

Зві­сно, не­об­хі­дне кри­ти­чне сприйня­т­тя та­ких про­по­зи­цій. Про­бле­мою мо­же бу­ти ре­а­лі­за­ція Пре­зи­ден­том сво­їх пов­но­ва­жень у сфе­рі обо­ро­ни – за умо­ви но­мі­ну­ва­н­ня і при­зна­че­н­ня про­філь­но­го мі­ні­стра Пар­ла­мен­том, або роз­пуск Пар­ла­мен­ту че­рез про­вал двох по­слі­дов­них го­ло­су­вань за бю­джет та, як на­слі­док, від­су­тність дер­жав­но­го бю­дже­ту на пе­рі­од по­за­чер­го­вих ви­бо­рів. Та­кож не­мо­жли­во пе­ред­ба­чи­ти, яким чи­ном фун­кціо­ну­ва­ти­ме мо­дель в умо­вах та­ко­го кон­сти­ту­цій­но­го ди­зай­ну.

То­му ці про­по­зи­ції є від­кри­ти­ми для обго­во­ре­н­ня. Во­ни ля­га­ють у чі­ткий ве­ктор по­сла­бле­н­ня пре­зи­дент­ської вла­ди в умо­вах пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ської мо­де­лі та ви­рі­шу­ють основ­ну про­бле­му ду­а­лі­зму ви­ко­нав­чої вла­ди.

Однак ми все одно зі­штов­хне­мо­ся з основ­ною про­бле­мою – від­су­тні­стю силь­них ін­сти­ту­цій та пра­кти­ки по­лі­ти­чно­го кон­сен­су­су, які кри­ти­чно не­об­хі­дні для ці­єї мо­де­лі. Без­сум­нів­но, пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ська мо­дель з ви­ще­за­зна­че­ни­ми про­по­зи­ці­я­ми спри­я­ти­ме ви­ро­блен­ню по­лі­ти­чно­го кон­сен­су­су, але чи змо­же во­на фун­кціо­ну­ва­ти в умо­вах по­ки ще не ви­ро­бле­на? Пи­та­н­ня від­кри­те.

Щоб змен­ши­ти не­га­тив­ні на­слід­ки ці­єї про­бле­ми та про­ве­сти будь-які ефе­ктив­ні кон­сти­ту­цій­ні змі­ни, по­ви­нен існу­ва­ти кон­сен­сус со­ці­аль­них груп, які ма­ють від­по­від­ні не­об­хі­дні ре­сур­си в со­ці­аль­но­му та по­лі­ти­чно­му жит­ті кра­ї­ни. Пи­та­н­ня по­ля­гає в то­му, що до­ві­ра до Вер­хов­ної Ра­ди ста­но­вить 5%. Це свід­чить про від­су­тність ле­гі­тим­но­сті цьо­го ор­га­ну та, як на­слі­док, не­ле­гі­тим ність і не­с­прийня­т­тя на­віть іде­аль­них кон­сти­ту­цій­них змін. От­же, не­об­хі­дно шу­ка­ти но­ву про­це­ду­ру на­пра­цю­ва­н­ня та ухва­ле­н­ня кон­сти­ту­цій­них змін у ме­жах чин­ної про­це­ду­ри, пе­ред­ба­че­ної розд. ХІІІ Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни. У ра­зі та­ко­го під­хо­ду по­ря­док ден­ний кон­сти­ту­цій­них змін бу­де зна­чно шир­шим, ніж пи­та­н­ня фор­ми прав­лі­н­ня, але це пи­та­н­ня аб­со­лю­тно ін­шо­го мас­шта­бу.

От­же, у пи­тан­ні змі­ни фор­ми прав­лі­н­ня ми опи­ня­є­мо­ся в си­ту­а­ції, ко­ли до­сте­мен­но не­ві­до­мі сто­ро­ни су­спіль­ної уго­ди, від став­ле­н­ня яких за­ле­жить ле­гі­ти­мі­за­ція май­бу­тніх кон­сти­ту­цій­них змін, а та­кож збіль­ше­н­ня до­ві­ри до дер­жав­них ін­сти­ту­цій. Основ­ним апо­ло­ге­том ре­аль­ної пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ської мо­де­лі мав би ста­ти се­ре­дній клас, від­со­ток яко­го за остан­ні ро­ки з ма­ло­го став кри­ти­чно ма­лим, а от­же, є не­до­ста­тньо силь­ним для від­сто­ю­ва­н­ня сво­їх по­зи­цій та ін­те­ре­сів.

То­му для успі­ху кон­сти­ту­цій­ної ре­фор­ми в ча­сти­ні «вла­дно­го три­ку­тни­ка» (Пар­ла­мент – Пре­зи­дент – Уряд), по­за змі­стом кон­сти­ту­цій­них змін, не­об­хі­дно чі­тко ви­зна­чи­ти «сто­ро­ни» су­спіль­ної уго­ди. Кри­ти­чно ва­жли­вою є про­це­ду­ра на­пра­цю­ва­н­ня цих змін.

На­пе­ре­до­дні ви­бо­рів 2019 р. по­трі­бно швид­ко шу­ка­ти ви­хід з та­кої си­ту­а­ції. Зва­жа­ю­чи на со­ціо­ло­гі­чні про­гно­зи остан­ньо­го ро­ку, мо­жна зро­би­ти та­кі ви­снов­ки:

1. Пар­ла­мент на­сту­пно­го скли­ка­н­ня бу­де ду­же роз­дро­бле­ним (май­же 10 по­лі­ти­чних пар­тій ма­ють шан­си по­тра­пи­ти до Вер­хов­ної Ра­ди), що при­зве­де до не­ймо­вір­но скла­дно­го про­це­су ухва­ле­н­ня за­ко­но­дав­ства та здій­сне­н­ня ка­дро­вих при­зна­чень.

2. Обра­ний у 2019 р. Пре­зи­дент бу­де Пре­зи­ден­том «мен­шо­сті», оскіль­ки сьо­го­ден­ні кан­ди­да­ти пер­ших по­зи­цій не отри­му­ють на­віть 20% го­ло­сів ви­бор­ців.

В та­кій си­ту­а­ції кри­за дер­жав­ної вла­ди по­гли­блю­ва­ти­ме­ться. Якщо не змі­ни­ти ба­зо­ві умо­ви си­ту­а­ції сьо­го­де­н­ня, це ма­ти­ме най­кри­ти­чні­ші з мо­жли­вих на­слід­ків. Однак їх мо­жна уни­кну­ти, для цьо­го по­трі­бні:

• кон­со­лі­да­ція на­ції нав­ко­ло не­об­хі­дно­сті збе­ре­же­н­ня дер­жав­но­сті;

• ре­аль­не ба­жа­н­ня до­мо­ви­ти­ся що­до основ­них по­сту­ла­тів існу­ва­н­ня укра­їн­сько­го су­спіль­ства – на осно­ві кон­сен­су­су та вра­ху­ва­н­ня про­ти­ле­жних ін­те­ре­сів;

• ви­зна­че­н­ня про­це­ду­ри на­пра­цю­ва­н­ня кон­сти­ту­цій­них змін та змі­на фор­ми прав­лі­н­ня шля­хом уни­кне­н­ня ду­а­лі­зму ви­ко­нав­чої вла­ди.

Шлях аб­стра­ктний, важ­кий, але єди­ний для дер­жа­во­тво­ре­н­ня.

Бо­г­дан Б БОНДАРЕНКО БОНДАРЕНКО, екс­перт з кон­сти­ту­цій­но­го пра­ва

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.