Вер­хов­ний Суд у кри­мі­наль­но­му про­це­сі: си­стем­на ре­фор­ма чи про­ста змі­на на­зви?

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА | КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС -

З чо­го все по­чи­на­ло­ся...

Ми­ну­ло пів­ро­ку від по­ча­тку ро­бо­ти но­во­го ви­що­го су­до­во­го ор­га­ну Укра­ї­ни – Вер­хов­но­го Су­ду (да­лі – ВС). Нав­ко­ло ре­фор­ми ВС то­чи­ли­ся сер­йо­зні дис­ку­сії, а до кон­кур­су на по­са­ду суд­ді ВС бу­ла за­лу­че­на Гро­мад­ська ра­да до­бро­че­сно­сті як не­за­ле­жний ор­ган, який здій­сню­вав «ети­чну» оцін­ку пре­тен­ден­тів. Про скла­дність транс­фор­ма­ції ви­що­го су­до­во­го ор­га­ну свід­чить той факт, що ча­сти­на суд­дів Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Укра­ї­ни (да­лі – КСУ) не по­го­джу­ва­ли­ся з на­звою Вер­хов­но­го Су­ду (якщо по­рів­ню­ва­ти зі ста­рою на­звою, то бу­ло ви­лу­че­но сло­во «Укра­ї­ни»).

На­при­клад, в окре­мій дум­ці суд­ді КСУ Шев­чу­ка С. В. сто­сов­но Ви­снов­ку Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Укра­ї­ни у спра­ві за звер­не­н­ням Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни про на­да­н­ня ви­снов­ку що­до від­по­від­но­сті за­ко­но­про­е­кту про вне­се­н­ня змін до Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни (що­до пра­во­су­д­дя) ви­мо­гам ст. 157, 158 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни за­зна­че­но: «...Ні­що у цих за­про­по­но­ва­них змі­нах не мо­же вка­зу­ва­ти на те, що про­сту змі­ну на­зви «Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни» на «Вер­хов­ний Суд» мо­жна тлу­ма­чи­ти як під­ста­ву для май­бу­тньої ре­ор­га­ні­за­ції кон­сти­ту­цій­но­го ор­га­ну – Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни та за­сто­су­ва­н­ня до йо­го суд­дів про­це­дур, пе­ред­ба­че­них За­ко­но­про­е­ктом. Слід за­ува­жи­ти, що ко­ли вно­ся­ться змі­ни до акта най­ви­щої юри­ди­чної си­ли, тоб­то до Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни, ко­жне за­про­по­но­ва­не по­ло­же­н­ня, на­віть окре­ме сло­во чи ко­ма, має бу­ти ви­ва­же­ним та узго­дже­ним з текс­том Основ­но­го За­ко­ну Укра­ї­ни, з огля­ду на на­слід­ки у ра­зі допу­ще­н­ня по­мил­ки. В цьо­му аспе­кті на­ве­де­ні у Ви­снов­ку по­ясне­н­ня що­до ви­лу­че­н­ня сло­ва «Укра­ї­на» з на­зви «Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни» не є пе­ре­кон­ли­ви­ми для ме­не, оскіль­ки у текс­ті Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни без змін за­ли­ша­ю­ться на­зви ін­ших ва­жли­вих кон­сти­ту­цій­них ор­га­нів: «Кон­сти­ту­цій­ний Суд Укра­ї­ни», «Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни», «Пре­зи­дент Укра­ї­ни» то­що...».

Однак ВС пра­цює, вклю­ча­ю­чи Ве­ли­ку Па­ла­ту ВС, Ка­са­цій­ний адмі­ні­стра­тив­ний суд, Ка­са­цій­ний го­спо­дар­ський суд, Ка­са­цій­ний кри­мі­наль­ний суд (да­лі – ККС), Ка­са­цій­ний ци­віль­ний суд. Вже за­раз мо­жна оці­ни­ти пер­ші ре­зуль­та­ти ді­яль­но­сті «но­во­утво­ре­но­го» суд­дів­сько­го ор­га­ну.

Вра­хо­ву­ва­ти не мо­жна ігно­ру­ва­ти

У до­ктри­ні й до­сі то­ча­ться сер­йо­зні дис­ку­сії на те­му мо­жли­во­сті ви­зна­н­ня пра­во­вих по­зи­цій ВС дже­ре­лом пра­ва. Ав­тор стат­ті не ста­вить за ме­ту де­таль­но до­слі­джу­ва­ти ар­гу­мен­ти ко­жної зі сто­рін, про­те хо­че звер­ну­ти ува­гу на­сту­пне. У спра­ві «Сєр­ков про­ти Укра­ї­ни», рі­ше­н­ня від 07.07.2011 р. (за­ява №39766/05), пп. 36-42, Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни (да­лі –

ЄСПЛ) не­дво­зна­чно вка­зав: «...Суд ви­знає, що дій­сно мо­жуть існу­ва­ти пе­ре­кон­ли­ві при­чи­ни для пе­ре­гля­ду тлу­ма­че­н­ня за­ко­но­дав­ства, яким слід ке­ру­ва­ти­ся. Суд, за­сто­со­ву­ю­чи ди­на­мі­чний та ево­лю­цій­ний під­хо­ди в тлу­ма­чен­ні Кон­вен­ції, у ра­зі по­тре­би мо­же від­хо­ди­ти від сво­їх по­пе­ре­дніх тлу­ма­чень, тим са­мим за­без­пе­чу­ю­чи ефе­ктив­ність та акту­аль­ність Кон­вен­ції (див. рі­ше­н­ня у спра­вах «Віл­хо Еске­лай­нен та ін­ші про­ти Фін­лян­дії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), [ВП], за­ява №63235/00, п. 56, ECHR 2007-IV та «Скоп­по­ла про­ти Іта­лії» (Scoppola v. Italy №2) [ВП], за­ява №10249/03, п. 104, ECHR 2009). Про­те Суд не вба­чає жо­дно­го ви­прав­да­н­ня для змі­ни юри­ди­чно­го тлу­ма­че­н­ня, з якою зі­штов­хнув­ся за­яв­ник. На­справ­ді, Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни не на­вів жо­дних ар­гу­мен- тів, щоб по­ясни­ти від­по­від­ну змі­ну тлу­ма­че­н­ня. Та­ка від­су­тність про­зо­ро­сті обов’яз­ко­во ма­ла впли­ну­ти на до­ві­ру су­спіль­ства та ві­ру в за­кон. З огля­ду на об­ста­ви­ни ці­єї спра­ви, Суд вва­жає, що спо­сіб, у який на­ціо­наль­ні су­ди тлу­ма­чи­ли від­по­від­ні по­ло­же­н­ня за­ко­но­дав­ства, не­га­тив­но впли­нув на їхню пе­ред­ба­чу­ва­ність. Суд та­кож за­зна­чає, що мо­жли­вість та­ких рі­зних тлу­ма­чень одних і тих са­мих по­ло­жень за­ко­но­дав­ства го­лов­ним чи­ном бу­ла спри­чи­не­на не­на­ле­жним ста­ном на­ціо­наль­но­го за­ко­но­дав­ства з цьо­го пи­та­н­ня...».

Вра­хо­ву­ю­чи, що рі­ше­н­ня ЄСПЛ є за­ко­но­дав­чо ви­зна­ним дже­ре­лом пра­ва в Укра­ї­ні, те­о­ре­ти­чні дис­ку­сії що­до то­го, чи є по­зи­ції ВС дже­ре­лом пра­ва, ма­ють до­слі­джу­ва­ти­ся в ін­шо­му ра­кур­сі. В будь-яко­му ви­пад­ку ВС як сво­го ро­ду «центр уні­фі­ка­ції» пра­кти­ки пра­во­за­сто­су­ва­н­ня впли­ває на ста­біль­ність, пе­ред­ба­чу­ва­ність та ясність за­сто­су­ва­н­ня норм пра­ва, а то­му не­о­б­ґрун­то­ва­ний від­ступ від вла­сних пра­во­вих по­зи­цій вже на рів­ні ЄСПЛ ви­зна­є­ться по­ру­ше­н­ням Кон­вен­ції про за­хист прав та осно­во­по­ло­жних сво­бод 1950 р.

Якщо звер­та­ти­ся до чин­но­го за­ко­но­дав­ства, то від­по­від­но до ч. 5, 6 ст. 13 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про су­до­устрій і ста­тус суд­дів» від 02.06.2016 р. №1402-VIII, ви­снов­ки що­до за­сто­су­ва­н­ня норм пра­ва, ви­кла­де­ні у по­ста­но­вах Вер­хов­но­го Су­ду, є обов’яз­ко­ви­ми для всіх суб’єктів вла­дних пов­но­ва­жень, які за­сто­со­ву­ють у сво­їй ді­яль­но­сті нор­ма­тив­но-пра­во­вий акт, що мі­стить від­по­від­ну нор­му пра­ва. Ви­снов­ки що­до за­сто­су­ва­н­ня норм пра­ва, ви­кла­де­ні у по­ста­но­вах Вер­хов­но­го Су­ду, вра­хо­ву­ю­ться ін­ши­ми су­да­ми під час за­сто­су­ва­н­ня та­ких норм пра­ва.

Та­ким чи­ном, на­ра­зі чин­не за­ко­но­дав­ство зо­бов’язує су­ди та ін­ші ор­га­ни пра­во­за­сто­су­ва­н­ня вра­хо­ву­ва­ти пра­во­ві по­зи­ції ВС. Хо­ча ме­жі та­ко­го «вра­хо­ву­ва­н­ня» та мо­жли­вість від­сту­пу від пра­во­вих по­зи­цій за­ко­но­дав­чо не вста­нов­ле­ні, на від­мі­ну від по­пе­ре­дньо­го За­ко­ну «Про су­до­устрій та ста­тус суд­дів», який до­зво­ляв в окре­мих ви­пад­ках від­сту­па­ти від пра­во­вих по­зи­цій (на той час ще Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни).

Но­ві стан­дар­ти ар­гу­мен­та­ції та мо­ти­ву­ва­н­ня су­до­вих рі­шень

Одні­єю з ін­сти­ту­цій­них но­вел ВС є за­про­ва­дже­н­ня в йо­го скла­ді Ве­ли­кої Па­ла­ти ВС, яка є по­стій­но ді­ю­чим ко­ле­гі­аль­ним ор­га­ном Вер­хов­но­го Су­ду, до скла­ду яко­го вхо­дить 21 су­д­дя Вер­хов­но­го Су­ду.

Ве­ли­ка Па­ла­та ВС у ви­зна­че­них за­ко­ном ви­пад­ках здій­снює пе­ре­гляд су­до­вих рі­шень у ка­са­цій­но­му по­ряд- ку з ме­тою за­без­пе­че­н­ня одна­ко­во­го за­сто­су­ва­н­ня су­да­ми норм пра­ва; діє як суд апе­ля­цій­ної ін­стан­ції у спра­вах, роз­гля­ну­тих Вер­хов­ним Су­дом як су­дом пер­шої ін­стан­ції; ана­лі­зує су­до­ву ста­ти­сти­ку та ви­вчає су­до­ву пра­кти­ку, здій­снює уза­галь­не­н­ня су­до­вої пра­кти­ки; здій­снює ін­ші пов­но­ва­же­н­ня, ви­зна­че­ні за­ко­ном.

Від­по­від­но до п. 7 §3 розд. 4 «Пе­ре­хі­дні по­ло­же­н­ня» За­ко­ну Укра­ї­ни «Про вне­се­н­ня змін до Го­спо­дар­сько­го про­це­су­аль­но­го ко­де­ксу Укра­ї­ни, Ци­віль­но­го про­це­су­аль­но­го ко­де­ксу Укра­ї­ни, Ко­де­ксу адмі­ні­стра­тив­но­го су­до­чин­ства Укра­ї­ни та ін­ших за­ко­но­дав­чих актів» від 03.10.2017 р. №2147-VIII суд, який роз­гля­дає спра­ву в ка­са­цій­но­му по­ряд­ку у скла­ді ко­ле­гії суд­дів або па­ла­ти (об'єд­на­ної па­ла­ти), пе­ре­дає спра­ву на роз­гляд Ве­ли­кої Па­ла­ти ВС, якщо та­ка ко­ле­гія або па­ла­та (об'єд­на­на па­ла­та) вва­жає за не­об­хі­дне від­сту­пи­ти від ви­снов­ку що­до за­сто­су­ва­н­ня нор­ми пра­ва у по­ді­бних пра­во­від­но­си­нах, ви­кла­де­но­го у ра­ні­ше ухва­ле­но­му рі­шен­ні Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни.

Слід за­ува­жи­ти, що оста­н­ня пра­кти­ка ВС (зокре­ма, По­ста­но­ва ВС від 18.04.2018 р. у спра­ві №569/1111/16-к (про­ва­дже­н­ня №13-14кс18) під по­ді­бни­ми су­спіль­но не­без­пе­чни­ми ді­я­н­ня­ми ро­зу­міє «два і біль­ше (не мен­ше ніж два) рі­зних, але схо­жих між со­бою су­спіль­но не­без­пе­чних ді­янь, які ма­ють спіль­ні ри­си, схо­жі за суб'єктним скла­дом, об'єктив­ною сто­ро­ною, фор­мою ви­ни, на­слід­ка­ми то­що (по­ста­но­ва Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни від 19.12.2011 р. у спра­ві №5-18кс11; по­ста­но­ва Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни від 07.02.2012 р. у спра­ві №5-31к12; по­ста­но­ва Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни від 21.03.2013 р. у спра­ві №5-2кс13)...».

Вар­то за­зна­чи­ти, що у По­ста­но­ві від 18.04.2018 р. Ве­ли­ка Па­ла­та ВС ви­сло­ви­ла свою по­зи­цію з при­во­ду ро­зу­мі­н­ня ква­лі­фі­ку­ю­чої озна­ки «про­ни­кне­н­ня у жи­тло, ін­ше при­мі­ще­н­ня чи схо­ви­ще» у зло­чи­нах про­ти вла­сно­сті, ді­йшов­ши та­ких ви­снов­ків (спра­ва сто­су­ва­ла­ся кра­діж­ки в ма­га­зи­ні, який був від­чи­не­ний, та осо­ба по­тра­пи­ла до ньо­го без пе­ре­шкод): «...Ви­рі­шаль­ним при ви­зна­чен­ні за­кон­но­сті/не­за­кон­но­сті вхо­дже­н­ня (по­тра­пля­н­ня) осо­би у від­по­від­не при­мі­ще­н­ня або пе­ре­бу­ва­н­ня в ньо­му під час вчи­не­н­ня роз­бою є ре­жим до­сту­пу до об'єкта (віль­ний/обме­же­ний).... Від­по­від­но, на­яв­ність ре­жи­му віль­но­го до­сту­пу до при­мі­ще­н­ня свід­чить про за­кон­ність вхо­дже­н­ня (по­тра­пля­н­ня) осо­би у від­по­від­не при­мі­ще­н­ня та пра­во­мір­не її пе­ре­бу­ва­н­ня там, а от­же, ви­клю­ча­є­ться ін­кри­мі­ну­ва­н­ня ква­лі­фі­ку­ю­чої озна­ки «про­ни­кне­н­ня», на­віть якщо осо­ба по­тра­пи­ла

Ста­ні­слав С і СВИРИДЕНКО СВИРИДЕНКО, адво­кат, за­сту­пник ке­ру­ю­чо­го пар­тне­ра АО «Та­та­ров Фа­рин­ник Го­лов­ко», на­чаль­ник де­пар­та­мен­ту кри­мі­наль­но­го пра­ва Ві­о­ле­та Ві МОНАСТИРСЬКА МОНАСТИРСЬКА, юрист АО «Та­та­ров Фа­рин­ник Го­лов­ко»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.