Кон­сти­ту­цій­ні цін­но­сті та уста­нов­ча вла­да

Yurydychna Gazeta - - ГОЛОВНА СТОРІНКА -

Двір є сво­го ро­ду бір­жею: як і в бу­дья­ко­му ін­шо­му « хо­ро­шо­му сві­ті » , по­стій­ний обмін ін­фор­ма­ці­єю, що про­хо­дить по­між лю­дьми, фор­мує «дум­ку» про цін­ність ко­жно­го з при­двор­них. Ця цін­ність має свої ре­аль­ні під­ста­ви не в ба­гат­стві то­го чи ін­шо­го ін­ди­ві­да і не в йо­го осо­би­стих до­ся­гне­н­нях чи зда­тно­стях, але в тім, чи ко­ри­сту­є­ться він до­ві­рою ко­ро­ля, чи має він вплив на ін­ших мо­гу­тніх пер­сон, яка йо­го ва­га у бо­роть­бі при­двор­них клік.

Нор­берт Елі­ас (2004) Про про­цес ци­ві­лі­за­ції. Со­ці­о­ге­не­тив­ні та пси­хо­ге­не­тив­ні до­слі­дже­н­ня, Т. 2: Змі­ни в су­спіль­стві. Про­ект те­о­рії ци­ві­лі­за­ції, 275

Одві­чні дис­ку­сії про до­ціль­ність пев­ної мо­де­лі Кон­сти­ту­ції свід­чать про слаб­ку ін­сти­ту­цій­ну спро­мо­жність вла­ди. Тоб­то вла­да є по­га­но під­го­тов­ле­ною до до­дер­жа­н­ня вста­нов­ле­них пра­вил гри, які ма­ють за­без­пе­чу­ва­ти її де­мо­кра­ти­чну ле­гі­тим­ність та мо­жли­вість ді­я­ти у за­галь­них ін­те­ре­сах. Ще одна про­бле­ма пов’яза­на з прийня­т­тям та­ко­го ро­ду рі­шень, які ви­зна­ва­ли­ся б у су­спіль­стві та вті­лю­ва­ли­ся б у жи­т­тя в ді­яль­но­сті ор­га­нів вла­ди.

Тож яке при­зна­че­н­ня Кон­сти­ту­ції в су­спіль­стві? Кон­сти­ту­ція при­зна­че­на для за­без­пе­че­н­ня нор­маль­но­го жи­т­тя і са­мо­ре­а­лі­за­ції лю­ди­ни як осо­би­сто­сті, яка на­ді­ле­на уні­каль­ни­ми яко­стя­ми та са­ма по со­бі є цін­ні­стю. Кон­сти­ту­ція – це ана­лог люд­ської сво­бо­ди, мо­жли­во­сті ін­ди­ві­да ро­би­ти віль­ний і від­по­від­аль­ний ви­бір. Зав­да­н­ня Кон­сти­ту­ції – за­без­пе­чи­ти су­ве­рен­ність ін­ди­ві­да, який ре­а­лі­зує свої жит­тє­ві прі­о­ри­те­ти та до­ся­гає ща­стя і ви­щих сен­сів люд­сько­го бу­т­тя.

Ви­мі­ри Кон­сти­ту­ції

Кон­сти­ту­ція має при­найм­ні два ви­мі­ри. Не­га­тив­ний – во­на спря­мо­ва­на на обме­же­н­ня вла­ди, кри­те­рі­єм чо­го ви­сту­па­ють пра­ва лю­ди­ни. Ін­сти­ту­цій­но це за­без­пе­чу­є­ться че­рез по­діл вла­ди та су­до­вий кон­троль. Ця ма­кси­ма ві­до­ма ще з Фран­цузь­кої де­кла­ра­ції прав лю­ди­ни й гро­ма­дя­ни­на, яка усу­ну­ла ста­но­вий по­діл, фе­одаль­ний устрій та вста­но­ви­ла ме­жі здій­сне­н­ня вла­ди.

У по­зи­тив­но­му кон­текс­ті Кон­сти­ту­ція – це си­сте­ма цін­но­стей і прин­ци­пів, які є ре­зуль­та­том спіль­ної ді­яль­но­сті лю­дей. Сьо­го­дні існує су­спіль­на зго­да, що до цін­но­стей (або уні­вер­са­лій) на­ле­жать люд­ська гі­дність, сво­бо­да, рів­ність, вер­хо­вен­ство пра­ва. То­му су­спіль­ні та по­лі­ти­чні ін­сти­ту­ції, зокре­ма су­ве­ре­ні­тет, де­мо­кра­тія, ор­га­ні­за­ція вла­ди є по­хі­дни­ми від цін­но­стей. Це ін­стру­мен­ти із за­без­пе­че­н­ня уні­вер­са­лій-цін­но­стей.

Оскіль­ки пра­ва лю­ди­ни ви­ра­жа­ють ме­жі ді­яль­но­сті дер­жа­ви, то во­ни ви­зна­ча­ють пев­ні ви­мо­ги й стан­дар­ти що­до ор­га­ні­за­ції та ді­яль­но­сті дер­жа­ви. Не­зда­тність вла­ди до­дер­жу­ва­ти­ся пра­вил гри, які вже вста­но­ви­ли, нев­мі­н­ня вза­є­мо­ді­я­ти що­до ба­зи­сних цін­но­стей є свід­че­н­ням гри з ну­льо­вою або мі­ну­со­вою су­мою. То­му з’яв­ля­ю­ться очі­ку­ва­н­ня на но­ву Кон­сти­ту­цію як на па­на­цею ви­рі­ше­н­ня всіх про­блем.

Кон­сти­ту­ція як спіль­но­тво­ре­н­ня

Кон­сти­ту­цію слід роз­гля­да­ти як пев­ний ре­зуль­тат спіль­ної ді­яль­но­сті. В епі­гра­фі не про­сто так на­ве­де­ні сло­ва ні­ме­цько­го со­ціо­ло­га Нор­бер­та Елі­а­са. Він опи­сує, яким чи­ном фе­одаль­на Єв­ро­па ци­ві­лі­зу­ва­ла­ся, як фор­му­ва­ла­ся мо­дер­на бю­ро­кра­тія на ра­ціо­наль­них за­са­дах. Тут це­ре­мо­ні­ал, ети­кет і ри­ту­ал, на­сам­пе­ред, ві­ді­гра­ва­ли роль обме­же­н­ня рі­зно­го ро­ду со­ці­аль­них афе­ктів. Мо­ва йде на­віть про по­ве­дін­ку за сто­лом, у по­бу­ті, сто­сов­но ре­лі­гій­них по­гля­дів, що ча­сто ста­ва­ло при­чи­ною про­сто ма­ка­бри­чних во­єн, яки­ми так «сла­ви­ла­ся» фе­одаль­но роз­дро­бле­на Єв­ро­па. Не­дар­ма Нор­ман Дей­віс го­во­рив, що ми від­мо­ви­ли­ся від хри­сти­ян­сько­го про­е­кту на ко­ристь кон­це­пту Єв­ро­пи, оскіль­ки про та­кий про­ект гань­ба го­во­ри­ти при на­яв­ній істо­рії ре­лі­гій­них во­єн.

У ра­зі на­ла­го­дже­н­ня цих еле­мен­тар­них про­це­дур, які ста­ви­ли під зов­ні­шній кон­троль дво­ру від­хи­ле­н­ня у ді­яль­но­сті при­двор­них, мо­жна бу­ло вже бу­ду­ва­ти те, що вва­жа­є­ться res publica, commonwealth (бу­кваль­но – спіль­но­тво­ре­н­ня). Про спіль­но­тво­ре­н­ня та­кож го­во­рить Джон Лок. Так са­мо ба­тьки-за­снов­ни­ки аме­ри­кан­ської кон­сти­ту­ції чі­тко го­во­ри­ли про си­сте­му за­по­бі­жни­ків, які на­кла­да­ли б обме­же­н­ня на вла­ду. Вже по­над 200 ро­ків ця си­сте­ма стри­му­вань і про­ти­ваг діє до­во­лі ефе­ктив­но, не­зва­жа­ю­чи на при­хід до вла­ди ін­ко­ли до­во­лі екс­тра­ва­ган­тних осо­би­сто­стей.

То­му ко­ли ми го­во­ри­мо, чи по­трі­бна нам но­ва Кон­сти­ту­ція, то слід ма­ти на ува­зі на­сту­пне. Кон­сти­ту­ція вже існує. Адже існує кон­сен­сус у су­спіль­стві що­до ба­зо­вих цін­но­стей – люд­ської гі­дно­сті, рів­но­сті, сво­бо­ди, вер­хо­вен­ства пра­ва. Їхньо­му утвер­джен­ню спри­я­ли як на­ціо­наль­но­ви­зволь­ні зма­га­н­ня 1917-1921 рр. та ди­си­дент­ський рух, так і Ре­во­лю­ція на гра­ні­ті, По­ма­ран­че­ва ре­во­лю­ція та Ре­во­лю­ція гі­дно­сті. Са­ме з них по­ста­ла су­ча­сна не­за­ле­жна Укра­їн­ська ре­спу­блі­ка як спіль­но­тво­ре­н­ня, спіль­на спра­ва в ім’я за­без­пе­че­н­ня гі­дно­сті ін­ди­ві­да та кон­со­лі­да­ції укра­їн­сько­го народу.

То­му рі­зні ре­ві­зіо­ні­сти не ма­ють пра­ва по­ся­га­ти на ці ба­зо­ві цін­но­сті, які й іден­ти­фі­ку­ють укра­їн­ську кон­сти­ту­цій­ну тра­ди­цію. До то­го ж пи­та­н­ня сто­їть зов­сім в ін­шій пло­щи­ні.

Тлу­ма­че­н­ня і ста­біль­ність Кон­сти­ту­ції

Спро­буй­те про­чи­та­ти ві­тчи­зня­ні під­ру­чни­ки з кон­сти­ту­цій­но­го пра­ва. В них ви ма­ло зна­йде­те чо­гось істо­тно­го про тлу­ма­че­н­ня Кон­сти­ту­ції. Хі­ба що зу­стрі­не­те за­галь­ні по­ло­же­н­ня про спосо­би тлу­ма­че­н­ня норм пра­ва, за­по­зи­че­ні з під­ру­чни­ків з те­о­рії пра­ва. Хо­ча у кон­сти­ту­цій­но­му пра­ві є ду­же ба­га­то осо­бли­во­стей, то­му так спро­ще­но до ці­єї про­бле­ми не мо­жна під­хо­ди­ти.

До при­кла­ду, у сум­но­зві­сно­му рі­шен­ні №11-рп/2010 (так зва­на «спра­ва про ту­шки») Кон­сти­ту­цій­ний Суд, за­сто­су­вав­ши та­кти­ку «бор­то­во­го зал­пу», по­си­ла­є­ться на де­ся­ток ста­тей Кон­сти­ту­ції та на­во­дить одну єди­ну ста­т­тю Ре­гла­мен­ту Вер­хов­ної Ра­ди, яка су­пе­ре­чить всім цим по­ло­же­н­ням Кон­сти­ту­ції та ви­знає її кон­сти­ту­цій­ною.

От­же, по­трі­бно про­сто опа­но­ву­ва­ти те­хні­ку тлу­ма­че­н­ня Кон­сти­ту­ції. До речі, в аме­ри­кан­сько­му кон­сти­ту­цій­но­му пра­ві існує близь­ко де­ся­тка шкіл ін­тер­пре­та­ції кон­сти­ту­ції, а їхні пред­став­ни­ки пев­ним чи­ном пред­став­ле­ні у скла­ді Вер­хов­но­го Су­ду. Зві­сно, основ­на дис­ку­сія зво­ди­ться до то­го, чи тлу­ма­чи­ти Кон­сти­ту­цію, ви­хо­дя­чи з її текс­ту­аль­но­го ана­лі­зу, чи з’ясо­ву­ва­ти во­лю ба­тьків-за­снов­ни­ків Кон­сти­ту­ції. Та­кож це мо­же бу­ти ди­на­мі­чне тлу­ма­че­н­ня, ко­ли по­ло­же­н­ня Кон­сти­ту­ції тлу­ма­чи­ться за­ле­жно від об­ста­вин, а пи­та­н­ня ста­ви­ться у пло­щи­ні яко­мо­га кра­що­го спри­я­н­ня у здій­снен­ні прав і сво­бод лю­ди­ни.

На сьо­го­дні стан справ де­що кра­щий, адже ба­га­то суд­дів Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду зна­ють основ­ні ази ін­тер­пре­та­ції Кон­сти­ту­ції. От­же, тлу­ма­че­н­ня Кон­сти­ту­ції не зво­ди­ться до роз'ясне­н­ня її текс­ту, оскіль­ки Кон­сти­ту­ція са­ма по со­бі є су­ку­пні­стю прин­ци­пів і цін­но­стей. Кон­сти­ту­ція тлу­ма­чи­ться ці­лі­сно. В її текс­ті не­має су­пе­ре­чно­стей. Ко­лі­зії текс­ту зні­ма­ю­ться шля­хом тлу­ма­че­н­ня прин­ци­пів пра­ва.

Кон­сти­ту­ція тлу­ма­чи­ться ав­то­ном­но. Тоб­то Кон­сти­ту­цій­ний Суд не зв’яза­ний во­лею за­ко­но­дав­ця. Адже за­кон є об’єктом су­до­во­го кон­сти­ту­цій­но­го кон­тро­лю. То­му Кон­сти­ту­цій­ний Суд як ін­тер­пре­та­тор кон­сти­ту­ції не зв’яза­ний за­ко­ном. Йо­го ці­ка­вить, чи на­ле­жним чи­ном за­кон кон­кре­ти­зує Кон­сти­ту­цію. Основ­ним кри­те­рі­єм є за­са­ди про­пор­цій­но­сті, тоб­то чи від­по­від­ає ле­гі­тим­ній ме­ті за­ко­но­дав­че втру­ча­н­ня у при­ва­тну ав­то­но­мію, чи не по­ру­шу­є­ться при цьо­му су­тні­сний зміст пра­ва ін­ди­ві­да.

Кон­сти­ту­ція тлу­ма­чи­ться ди­на­мі­чно. Основ­ним кри­те­рі­єм вва­жа­є­ться ін­тер­пре­та­ція кон­сти­ту­цій­них по­ло­жень у сві­тлі фа­кти­чних об­ста­вин спра­ви. Ме­тою цьо­го про­це­су є за­без­пе­че­н­ня яко­мо­га більш ефе­ктив­но­го та ді­є­во­го ме­ха­ні­зму спри­я­н­ня у здій­снен­ні та за­хи­сті прав і сво­бод лю­ди­ни.

Кон­сти­ту­ція при­зна­че­на для за­без­пе­че­н­ня нор­маль­но­го жи­т­тя і са­мо­ре­а­лі­за­ції лю­ди­ни як осо­би­сто­сті

Най­скла­дні­шим є тлу­ма­че­н­ня Кон­сти­ту­ції у спів­від­но­шен­ні з між­на­ро­дни­ми до­го­во­ра­ми. На­ра­зі Кон­сти­ту­цій­ний Суд ви­ро­бив до­ктри­ну дру­жньо­го став­ле­н­ня до між­на­ро­дних до­го­во­рів. Мо­ти­ва­ція Су­ду зро­зумі­ла і прийня­тна – Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни, який ін­тер­пре­тує Кон­вен­цію про за­хист прав лю­ди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод (1950), сфор­му­лю­вав по­ту­жну пра­кти­ку в га­лу­зі з прав лю­ди­ни. То­му гріх її не за­по­зи­чи­ти.

Однак існує зво­ро­тна сто­ро­на ме­да­лі цьо­го про­це­су – вер­хо­вен­ство Кон­сти­ту­ції над між­на­ро­дни­ми до­го­во­ра­ми. Між­на­ро­дні до­го­во­ри за­кла­да­ють мі­ні­маль­ні стан­дар­ти за­хи­сту прав лю­ди­ни. Ра­но чи пі­зно Кон­сти­ту­цій­но­му Су­ду до­ве­де­ться ви­рі­шу­ва­ти цю ди­ле­му. Зві­сно, на ко­ристь Кон­сти­ту­ції, якщо її тлу­ма­че­н­ня свід­чи­ти­ме про більш ви­со­кі стан­дар­ти за­хи­сту, ніж це га­ран­тує між­на­ро­дний до­го­вір.

Кон­сти­ту­цій­ний Суд і кон­сти­ту­цій­на скар­га

Кон­сти­ту­цій­на скар­га від­кри­ває пря­мий до­ступ ін­ди­ві­да до кон­сти­ту­цій­ної юсти­ції. То­му го­строю є про­бле­ма кри­те­рі­їв їх прийня­тно­сті. З кон­текс­ту Кон­сти­ту­ції, у сві­тлі за­галь­них прин­ци­пів пра­ва (по­ва­ги до гі­дно­сті лю­ди­ни, не­ви­чер­пно­сті прав лю­ди­ни, обов’яз­ку за­хи­сту дер­жа­вою), до них на­ле­жать:

• Істо­тний ха­ра­ктер по­ру­ше­но­го пра­ва та за­гро­за не­зво­ро­тно­сті за­по­ді­я­н­ня шко­ди пра­вам і сво­бо­дам, га­ран­то­ва­ним Кон­сти­ту­ці­єю. За­по­ді­я­н­ня шко­ди по­вин­но ма­ти си­стем­ний ха­ра­ктер і скла­да­ти ін­сти­ту­цій­ну про­бле­му для подаль­шо­го роз­ви­тку на­ціо­наль­ної пра­во­вої си­сте­ми. Та­ка про­бле­ма мо­же ма­ти істо­тний ха­ра­ктер для ін­те­ре­сів та суб’єктив­но­го пу­блі­чно­го пра­ва осо­би, яка звер­та­є­ться до Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду. Бу­де не­пра­во­мір­ною пра­кти­кою від­мо­ва у прийнят­ті до роз­гля­ду кон­сти­ту­цій­ної скар­ги, що на­чеб­то за­яв­ник не вка­зав чі­тко, яке са­ме пра­во, га­ран­то­ва­не Конс- ти­ту­ці­єю, бу­ло по­ру­ше­но. Та­кий під­хід гру­бо по­ру­шує зо­бов’яза­н­ня дер­жа­ви по­ва­жа­ти люд­ську гі­дність, га­ран­ту­ва­ти сво­бо­ду та прин­цип не­ви­чер­пно­сті фун­да­мен­таль­них прав і сво­бод. Якщо фун­да­мен­таль­на цін­ність по­ру­ше­на, Кон­сти­ту­цій­ний Суд зо­бов'яза­ний її за­хи­сти­ти.

• Ви­чер­па­н­ня зви­чай­них за­со­бів пра­во­во­го за­хи­сту. Цей кри­те­рій слід ро­зу­мі­ти ди­фе­рен­ці­йо­ва­но. Кон­сти­ту­ція ви­зна­чає, що за за­галь­ним пра­ви­лом га­ран­ту­є­ться апе­ля­цій­не оскар­же­н­ня, а ка­са­цій­ний пе­ре­гляд – у ви­пад­ках, ви­зна­че­них за­ко­ном. При цьо­му слід ма­ти на ува­зі та­кож ефе­ктив­ність та ді­є­вість та­ко­го пе­ре­гля­ду. Якщо ка­са­ція чи апе­ля­ція за ста­ти­сти­чни­ми да­ни­ми не дає на­ле­жно­го ефе­кту, пе­ред Кон­сти­ту­цій­ним Су­дом не­об­хі­дно ста­ви­ти пи­та­н­ня про вжи­т­тя не­від­кла­дних за­хо­дів (зокре­ма, за­без­пе­чу­валь­но­го на­ка­зу).

• За­со­би пра­во­во­го за­хи­сту ма­ють бу­ти ефе­ктив­ни­ми та ді­є­ви­ми, за­без­пе­чу­ю­чи ефе­ктив­не по­нов­ле­н­ня у пра­вах та спра­ве­дли­ве від­шко­ду­ва­н­ня шко­ди. Кон­сти­ту­цій­ний Суд звер­тає ува­гу на те, що під час ухва­ле­н­ня рі­шень що­до кон­сти­ту­цій­ної скар­ги ви­зна­ча­ти­ме­ться роз­мір від­шко­ду­ва­н­ня. Цей чин­ник бу­де ди­сци­плі­ну­ю­чим сто­сов­но ор­га­нів пу­блі­чної вла­ди та су­дів за­галь­ної юрис­ди­кції на­ле­жним чи­ном за­сто­со­ву­ва­ти рі­ше­н­ня Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду. Своє зав­да­н­ня Суд вба­чає у за­без­пе­чен­ні ре­аль­но­го та ді­є­во­го за­хи­сту прав лю­ди­ни, а не су­то те­о­ре­ти­чно­го та ілю­зор­но­го.

• Пре­дме­том пе­ре­вір­ки є кон­сти­ту­цій­ність за­ко­ну та пра­кти­ки йо­го за­сто­су­ва­н­ня у сві­тлі су­тні­сно­го змі­сту прав лю­ди­ни. Не­зва­жа­ю­чи на обра­н­ня мо­де­лі нор­ма­тив­ної кон­сти­ту­цій­ної скар­ги, роз­гляд кон­сти­ту­цій­них скарг, згі­дно з Кон­сти­ту­ці­єю, є ду­аль­ним: здій­сню­є­ться пе­ре­вір­ка кон­сти­ту­цій­но­сті за­ко­ну або йо­го окре­мих по­ло­жень та кон­сти­ту­цій­но­сті пра­кти­ки йо­го за­сто­су­ва­н­ня.

Зві­сно, при за­хи­сті прав лю­ди­ни під час роз­гля­ду кон­сти­ту­цій­ної скар­ги Кон­сти­ту­цій­ний Суд бу­дуть зви­ну­ва­чу­ва­ти у на­дмір­но­му су­до­во­му акти­ві­змі. Це мо­же бу­ти пов’яза­не із за­сто­су­ва­н­ням Су­дом за­без­пе­чу­валь­них за­хо­дів, на­сам­пе­ред, у фор­мі зу­пи­не­н­ня дії по­ло­жень за­ко­ну, які є пре­дме­том роз­гля­ду. Адже їх за­сто­су­ва­н­ня мо­же за­по­ді­ю­ва­ти істо­тну шко­ду кон­сти­ту­цій­ним пра­вам і сво­бо­дам. Та­кож це мо­же бу­ти зу­мов­ле­но не­від­во­ро­тні­стю по­ру­шень осно­во­по­ло­жно­го пра­ва, яке в май­бу­тньо­му скла­дно бу­де по­но­ви­ти або вже не бу­де та­кої мо­жли­во­сті.

Ди­ле­ма вла­ди Су­ду (юди­ка­ту­ри) та вер­хо­вен­ства Пар­ла­мен­ту

Ви­рі­ше­н­ня ці­єї ди­ле­ми має ме­то­до­ло­гі­чне зна­че­н­ня, оскіль­ки без­по­се­ре­дньо сто­су­є­ться мо­де­лі ор­га­ні­за­ції пу­блі­чної вла­ди та по­ді­лу вла­ди по го­ри­зон­та­лі й вер­ти­ка­лі. У цій пло­щи­ні ко­ор­ди­нат та­кож ви­рі­шу­є­ться пи­та­н­ня кон­сти­ту­ан­ти – уста­нов­чої вла­ди. Уста­нов­ча вла­да вже ре­а­лі­зо­ва­на – існує пев­на си­сте­ма цін­но­стей, яка пе­ре­бу­ває під за­хи­стом чин­ної Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни.

То­му ва­жли­во, щоб Кон­сти­ту­цій­ний Суд як охо­ро­нець Кон­сти­ту­ції не був зви­ну­ва­че­ний у на­дмір­но­му акти­ві­змі та втру­чан­ні в ін­ші сфе­ри пов­но­ва­жень. Не­об­хі­дною умо­вою цьо­го є на­ле­жне об­ґрун­ту­ва­н­ня йо­го рі­шень. Не­на­ле­жна ар­гу­мен­та­ція рі­шень Кон­сти­ту­цій­ним Су­дом під­ри­ває йо­го де­мо­кра­ти­чну ле­гі­тим­ність та по­сла­блює си­сте­му стри­му­вань і про­ти­ваг.

Во­дно­час для пе­ре­хі­дних кон­сти­ту­цій­них де­мо­кра­тій є не­без­пе­ка з бо­ку пар­ла­мен­тів з не­о­бме­же­ни­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми. Як свід­чить пра­кти­ка Сло­вач­чи­ни, під час уря­ду Вла­ді­мі­ра Ме­чі­а­ра (1994-1998 рр.) та Угор­щи­ни під час уря­ду Ві­кто­ра Ор­ба­на з по­ча­тку 2011 р., це ви­ли­ва­є­ться у кон­цен­тра­ції вла­ди в уря­ді, а Пар­ла­мент пе­ре­тво­рю­є­ться у при­да­ток уря­ду. Ана­ло­гі­чно, якщо у змі­ша­ній ре­спу­блі­ці кан­це­ля­рія Пре­зи­ден­та по­чи­нає ма­ні­пу­лю­ва­ти пар­ла­мент­ськи­ми фра­кці­я­ми, це при­зво­дить до ди­кта­ту­ри, як це від­бу­ва­ло­ся за ча­сів прав­лі­н­ня Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча (2010-2013 рр.).

То­му за­мість ви­су­не­н­ня но­вих про­е­ктів що­до на­пи­са­н­ня кон­сти­ту­цій­них текс­тів, кра­ще на­ро­щу­ва­ти пра­кти­ки пар­ла­мент­сько­го кон­тро­лю над уря­дом, ар­мі­єю, по­лі­ці­єю та спец­слу­жба­ми. До при­кла­ду, Ра­да має мо­жли­вість за­сто­су­ва­ти кон­стру­ктив­ний во­тум, ви­сло­вив­ши во­тум не­до­ві­ри уря­ду, і про­тя­гом 60 днів сфор­му­ва­ти но­вий. Так са­мо ще не пов­ною мі­рою ви­ко­ри­сто­ву­є­ться по­тен­ці­ал бю­дже­тно­го кон­тро­лю, Офі­су ом­буд­сма­на та Ра­хун­ко­вої па­ла­ти.

Однак най­менш ефе­ктив­ни­ми чи вза­га­лі не ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться мо­жли­во­сті пар­ла­мент­сько­го кон­тро­лю над ар­мі­єю, по­лі­ці­єю та спец­слу­жба­ми. При­найм­ні жо­дні ма­те­рі­а­ли пар­ла­мент­ських слу­хань з цих пи­тань не є до­сту­пни­ми для ши­ро­ко­го за­га­лу. За та­ких умов, як пра­ви­ло, ча­сто за­чі­па­ю­ться пра­ва лю­ди­ни.

Су­до­вий кон­сти­ту­цій­ний кон­троль та пар­ла­мент­ський кон­троль ма­ють скла­да­ти сим­біоз із за­хи­сту кон­сти­ту­цій­них цін­но­стей. Адже ав­то­ри­тет Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду ґрун­ту­є­ться на юри­ди­чній ар­гу­мен­та­ції, а Ра­да мо­же за­без­пе­чу­ва- ти вер­хо­вен­ство Кон­сти­ту­ції че­рез ін­стру­мен­ти бю­дже­тно­го кон­тро­лю, за­слу­хо­ву­ю­чи зві­ти мі­ні­стрів та Прем’єр-мі­ні­стра, глав си­ло­вих ві­дом­ства, а та­кож про­во­дя­чи від­по­від­ні пар­ла­мент­ські слу­ха­н­ня.

Са­ме та­кий ме­ха­нізм є пе­ре­по­ною до узур­па­ції вла­ди з бо­ку уря­ду та гла­ви дер­жа­ви. То­му по­єд­на­н­ня силь­ної мо­де­лі пар­ла­мен­та­ри­зму та кон­сти­ту­цій­ної юсти­ції в умо­вах пе­ре­хі­дної кон­сти­ту­цій­ної де­мо­кра­тії є най­більш опти­маль­ним. Про­сто по­трі­бно за­сто­со­ву­ва­ти від­по­від­ні про­це­ду­ри пар­ла­мент­сько­го та су­до­во­го кон­сти­ту­цій­но­го кон­тро­лю на­ле­жним чи­ном та у сві­тлі прав лю­ди­ни. Кон­сти­ту­ція ба­зу­є­ться на опа­ну­ван­ні ми­сте­цтва res publica, тоб­то спіль­но­тво­рен­ні цін­но­стей.

Ми­хай­ло М й САВЧИН, САВЧИН д.ю.н., проф., ди­ре­ктор, НДІ по­рів­няль­но­го пу­блі­чно­го пра­ва та між­на­ро­дно­го пра­ва, Ужго­род­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет, ра­дник Го­ло­ви Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Укра­ї­ни (2008-2010 рр.)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.