За­хист че­сті, гі­дно­сті та ді­ло­вої ре­пу­та­ції

Осо­бли­во­сті до­ка­зу­ва­н­ня в су­ді

Yurydychna Gazeta - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Ка­те­ри­на К ЦІРАТ ЦІРАТ, юрист АО «Юр­зов­ні­шсер­віс»

З ко­жним ро­ком се­ред пу­блі­чних лю­дей на­бу­ває по­пу­ляр­но­сті звер­не­н­ня до су­ду з по­зо­вом про за­хист че­сті та гі­дно­сті, або про ди­фа­ма­цію (лат. diffamatio – обмо­ва, гань­бле­н­ня, по­ши­ре­н­ня про осо­бу не­до­сто­вір­ної ін­фор­ма­ції, яка при­ни­жує її честь, гі­дність та мо­же зав­да­ва­ти шко­ди ді­ло­вій ре­пу­та­ції). По­між юри­ди­чни­ми осо­ба­ми кіль­кість по­ді­бних по­зо­вів мен­ша. Ча­сто во­ни пов’яза­ні із за­хи­стом прав ін­те­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті або від­шко­ду­ва­н­ням шко­ди, зав­да­ної не­до­бро­со­ві­сною ре­кла­мою.

У п. 4 по­ста­но­ви Пле­ну­му Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни від 27.02.2009 р. №1 «Про су­до­ву пра­кти­ку у спра­вах про за­хист гі­дно­сті та че­сті фі­зи­чної осо­би, а та­кож ді­ло­вої ре­пу­та­ції фі­зи­чної та юри­ди­чної осо­би» за­зна­че­но, що чин­не за­ко­но­дав­ство не мі­стить ви­зна­че­н­ня по­нять гі­дно­сті, че­сті чи ді­ло­вої ре­пу­та­ції, оскіль­ки во­ни є мо­раль­но-ети­чни­ми ка­те­го­рі­я­ми та одно­ча­сно осо­би­сти­ми не­май­но­ви­ми пра­ва­ми, яким за­кон на­дає зна­че­н­ня са­мо­стій­них об'єктів су­до­во­го за­хи­сту.

Зокре­ма, під гі­дні­стю слід ро­зу­мі­ти ви­зна­н­ня цін­но­сті ко­жної фі­зи­чної осо­би як уні­каль­ної біо­пси­хо­со­ці­аль­ної цін­но­сті. З че­стю пов'язу­є­ться по­зи­тив­на со­ці­аль­на оцін­ка осо­би в очах ото­че­н­ня, яка ґрун­ту­є­ться на від­по­від­но­сті її ді­янь (по­ве­дін­ки) за­галь­но­прийня­тим уяв­ле­н­ням про до­бро і зло. Під ді­ло­вою ре­пу­та­ці­єю фі­зи­чної осо­би ро­зу­мі­є­ться на­бу­та осо­бою су­спіль­на оцін­ка її ді­ло­вих і про­фе­сій­них рис у про­це­сі ви­ко­нан­ні тру­до­вих, слу­жбо­вих, гро­мад­ських чи ін­ших обов'яз­ків. Під ді­ло­вою ре­пу­та­ці­єю юри­ди­чної осо­би, в то­му чи­слі під­при­єм­ни­цьких то­ва­риств, фі­зи­чних осіб-під­при­єм­ців, адво­ка­тів, но- та­рі­у­сів та ін­ших осіб, ро­зу­мі­є­ться оцін­ка їхньої під­при­єм­ни­цької, гро­мад­ської, про­фе­сій­ної чи ін­шої ді­яль­но­сті, яку здій­снює та­ка осо­ба як уча­сник су­спіль­них від­но­син.

За­ле­жно від ка­те­го­рії справ, де по­зи­ва­чем мо­же бу­ти фі­зи­чна або юри­ди­чна осо­ба, від­рі­зня­є­ться спе­ци­фі­ка до­ка­зу­ва­н­ня фа­кту по­ру­ше­н­ня пра­ва на по­ва­гу до че­сті й гі­дно­сті осо­би, по­ру­ше­н­ня та зав­да­н­ня шко­ди її ді­ло­вій ре­пу­та­ції. Хо­ча є пев­ні схо­жо­сті у пре­дме­тах до­ка­зу­ва­н­ня в обох ка­те­го­рі­ях справ, існу­ють та­кож сут­тє­ві від­мін­но­сті.

З по­зи­ції пра­во­вої при­ро­ди, пра­во на за­хист че­сті, гі­дно­сті та ді­ло­вої ре­пу­та­ції є ча­сти­ною пра­ва на по­ва­гу до при­ва­тно­го жи­т­тя, а під­ста­ви за­хи­сту та­ко­го пра­ва ви­ни­ка­ють, як пра­ви­ло, на сти­ку вза­є­мо­дії пра­ва (сво­бо­ди) на ви­ра­же­н­ня (дум­ки) та пра­ва на по­ва­гу до при­ва­тно­го жи­т­тя.

Основ­ні чин­ни­ки, які по­зи­ва­чам не­об­хі­дно вра­хо­ву­ва­ти у про­це­сі до­ве­де­н­ня фа­кту по­ру­ше­н­ня їхньо­го пра­ва на гі­дність або зав­да­н­ня шко­ди їхній ді­ло­вій ре­пу­та­ції, ви­пли­ва­ють із су­до­вої пра­кти­ки Укра­ї­ни, яка ґрун­ту­є­ться на рі­ше­н­нях Єв­ро­пей­сько­го су­ду з прав лю­ди­ни (да­лі – ЄСПЛ). Роз­по­чне­мо з по­зи­ва­чів – фі­зи­чних осіб.

Пу­блі­чні осо­би

Якщо по­зи­вач – пу­блі­чна осо­ба, во­на має бу­ти го­то­вою до під­ви­ще­но­го рів­ня кри­ти­ки, у по­рів­нян­ні з при­ва­тною со­бою, в то­му чи­слі до кри­ти­ки у гру­бій фор­мі. Адже пу­блі­чні осо­би є об’єктом при­скі­пли­вої, ін­ко­ли до­скі­пли­вої ува­ги су­спіль­ства, на яку во­ни (sic!) по­го­ди­ли­ся, ко­ли обра­ли по­лі­ти­чну кар’єру. Це озна­чає, що в біль­шо­сті ви­пад­ків по­зо­ви та­ких осіб за­ли­ша­ю­ться без за­до­во­ле­н­ня.

Це пра­ви­ло ви­ро­бле­но пра­кти­кою ЄСПЛ (на­при­клад, ві­до­мі спра­ви Lingens v. Austria, за­ява №9815/82, рі­ше­н­ня від 08.07.1986 р., Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, за­ява №13778/88, рі­ше­н­ня від 25.06.1992 р., Dyuldin and Kislov v. Russia, за­ява №25968/02, рі­ше­н­ня 31.07.2007 р.).

У спра­ві «Дюль­дін і Кі­слов про­ти Ро­сії» ЄСПЛ за­зна­чив: «37. Суд зно­ву по­вто­рює, що сво­бо­да ви­ра­же­н­ня яв­ляє со­бою одну з най­ва­жли­ві­ших основ де­мо­кра­ти­чно­го су­спіль­ства та одну з ба­зо­вих умов йо­го про­гре­су. Від­по­від­но до ч. 2 ст. 10 (Кон­вен­ції про за­хист прав лю­ди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод – прим. авт.), во­на сто­су­є­ться не ли­ше «ін­фор­ма­ції» або «ідей», які спри­йма­ю­ться схваль­но або вва­жа­ю­ться не­обра­зли­ви­ми, або не ви­кли­ка­ють ін­те­ре­су, але й тих, що обра­жа­ють, шо­ку­ють або не­по­ко­ять (кур­сив авт.). Та­ки­ми є ви­мо­ги плю­ра­лі­зму, то­ле­ран­тно­сті та сво­бо­ди по­гля­дів, без яких не існує «де­мо­кра­ти­чно­го су­спіль­ства».

У спра­ві Perna v. Italy, за­ява №48898/99, рі­ше­н­ня від 06.05.2003 р. ЄСПЛ під­кре­слює, що жур­на­ліст­ська сво­бо­да та­кож вклю­чає мо­жли­ве звер­не­н­ня до пе­ре­біль­шень або на­віть про­во­ка­цій (п. 39 (a)).

У спра­ві «Дюль­дін і Кі­слов про­ти Ро­сії» вка­за­но: «43. Він (Суд – прим. авт.) по­вто­рює, що фун­да­мен­таль­ною ви­мо­гою пра­ва ди­фа­ма­ції (the law of defamation) є те, що для ви­ни­кне­н­ня під­ста­ви для по­да­н­ня по­зо­ву про ди­фа­ма­цію не­об­хі­дно, щоб ди­фа­ма­ція бу­ла звер­не­на до кон­кре­тної осо­би. Як­би усім дер­жав­ним по­са­дов­цям бу­ло б до­зво­ле­но звер­та­ти­ся до су­ду з по­зо­ва­ми про ди­фа­ма­цію че­рез будь-яку за­яву кри­ти­чно­го ха­ра­кте­ру сто­сов­но ве­де­н­ня дер­жав­них справ, на­віть у си­ту­а­ці­ях, ко­ли до по­са­дов­ця не звер­та­ли­ся на ім’я або в ін­ший (та­кий, що мо­же бу­ти іден­ти­фі­ко­ва­ний) спо­сіб, жур­на­лі­сти бу­ли б за­ва­ле­ні по­зо­ва­ми. Це не ли­ше ви­ли­ло­ся б у на­кла­де­н­ня на­дмір­но­го і не­про­пор­цій­но­го тя­га­ря на за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції, що здій­сню­ва­ло б тиск на їхні ре­сур­си та за­тя­гло б їх у не­скін­чен­ні су­до­ві тя­жби. Без­сум­нів­но, це ма­ло б ефект стри­му­ва­н­ня, яке від­чу­ва­ла б пре­са, ви­ко­ну­ю­чи роль ру­по­ра ін­фор­ма­ції та гро­мад­сько­го охо­рон­ця по­ряд­ку (watchdog)».

«44. Суд вва­жає, що для то­го щоб втру­ча­н­ня у пра­во на ви­ра­же­н­ня бу­ло про­пор­цій­ним за­кон­ній ме­ті за­хи­сту ре­пу­та­ції ін­ших осіб, не­об­хі­дне існу­ва­н­ня об’єктив­но­го зв’яз­ку між спір­ним твер­дже­н­ням та осо­бою, яка по­зи­ва­є­ться. Осо­би­сті здо­гад­ки або суб’єктив­не сприйня­т­тя пу­блі­ка­ції як та­кої, що дис­кре­ди­тує, не є до­ста­тнім для вста­нов­ле­н­ня то­го, що на осо­бу бу­ло здій­сне­но не­га­тив­ний вплив. Має бу­ти щось в об­ста­ви­нах кон­кре­тної спра­ви, що при­му­шу­ва­ло б зви­чай­но­го чи­та­ча від­чу­ва­ти, що твер­дже­н­ня пря­мо сто­су­ва­ло­ся по­зи­ва­ча або що він був мі­шен­ню кри­ти­ки».

Це по­ло­же­н­ня про кон­кре­тну спря­мо­ва­ність кри­ти­ки актив­но ви­ко­ри­сто­ву­ють усі по­зи­ва­чі, які вка­зу­ють, що кри­ти­ка сто­су­ва­ла­ся без­по­се­ре­дньо їх як пев­ної осо­би.

Укра­їн­ські су­ди під­три­му­ють пра­кти­ки, за­кла­де­ні ЄСПЛ. На­при­клад, в Ухва­лі від 25.12.2013 р. у спра­ві №6-37401св13 Ви­щий спе­ці­а­лі­зо­ва­ний суд Укра­ї­ни з роз­гля­ду ци­віль­них та кри­мі­наль­них справ (да­лі – ВССУ) під­кре­слив: «Ме­жа допу­сти­мої кри­ти­ки що­до по­лі­ти­чно­го ді­я­ча чи ін­шої пу­блі­чної осо­би, ким є по­зи­вач, зна­чно шир­ша, ніж окре­мої пе­ре­сі­чної осо­би. Пу­блі­чні осо­би не­ми­ну­че від­кри­ва­ю­ться для при­скі­пли­во­го ви­сві­тле­н­ня їхніх слів та вчин­ків і по­вин­ні це усві­дом­лю­ва­ти». У цій спра­ві по­зи­вач ви­ма­гав спро­сту­ва­ти твер­дже­н­ня, по­ши­ре­ні га­зе­тою «За на­шу Бес­са­ра­бію», зокре­ма: «[…] это если не вспо­ми­нать о без­в­ре­мен­но по­чив­шем в 90-е го­ды Чер­но­мор­ском мор­ском па­ро­ход­стве – не­ко­гда ги­ган­те, к ра­зва­лу ко­то­ро­го то­же «при­ло­жил­ся» [по­зи­вач – прим. авт.], по- имев с это­го не­ма­лые мил­ли­о­ны»; «в пор­то­вой отра­сли [по­зи­вач – прим. авт.] устрои­ли что-то вро­де се­мей­но­го по­дря­да […]»; «[…] мор­ская честь и со­весть – ка­че­ства, на­про­чь за­бытые [по­зи­вач – прим. авт.] во имя без­мер­ной стра­сти к на­жи­ве». За ре­зуль­та­та­ми роз­гля­ду ка­са­цій­ної скар­ги від­по­від­а­ча рі­ше­н­ня су­ду пер­шої ін­стан­ції, яким у по­зо­ві бу­ло від­мов­ле­но, бу­ло за­ли­ше­но в си­лі.

В Ухва­лі від 21.12.2016 р. у спра­ві №761/6866/16-ц ВССУ ви­зна­чив, що ме­жа допу­сти­мої кри­ти­ки що­до по­лі­ти­чно­го ді­я­ча чи ін­шої пу­блі­чної осо­би є зна­чно шир­шою, ніж окре­мої пе­ре­сі­чної осо­би. Пу­блі­чні осо­би не­ми­ну­че від­кри­ва­ю­ться для при­скі­пли­во­го ви­сві­тле­н­ня їхніх слів та вчин­ків і по­вин­ні це усві­дом­лю­ва­ти. По­зи­ва­чем у спра­ві був мі­ністр вну­трі­шніх справ Укра­ї­ни Ава­ков Ар­сен Бо­ри­со­вич, який ви­ма­гав ви­зна­ти твер­дже­н­ня, по­ши­ре­ні ін­шою пу­блі­чною осо­бою – го­ло­вою все­укра­їн­сько­го об’єд­на­н­ня «Сво­бо­да» Тя­гни­бо­ком Оле­гом Яро­сла­во­ви­чем – не­до­сто­вір­ни­ми,

Пу­блі­чні осо­би не­ми­ну­че від­кри­ва­ю­ться для при­скі­пли­во­го ви­сві­тле­н­ня їхніх слів та вчин­ків і по­вин­ні це усві­дом­лю­ва­ти

а са­ме твер­дже­н­ня: «...і то­му [по­зи­вач – прим. авт.] як без­по­се­ре­дній ви­ко­на­вець тих зло­чи­нів, ті­єї про­во­ка­ції...». За ре­зуль­та­та­ми роз­гля­ду ка­са­цій­ної скар­ги від­по­від­а­ча рі­ше­н­ня су­ду пер­шої ін­стан­ції, яким у по­зо­ві бу­ло від­мов­ле­но, бу­ло за­ли­ше­но в си­лі.

У спра­ві №757/17511/15-ц за по­зо­вом на­ро­дно­го де­пу­та­та Укра­ї­ни 8-го скли­ка­н­ня за пар­тій­ним спи­ском (№ 2 у спи­ску) від по­лі­ти­чної пар­тії «На­ро­дний фронт», за­сту­пни­ка го­ло­ви фра­кції, го­ло­ви Ко­мі­те­ту Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни з пи­тань на­ціо­наль­ної без­пе­ки та обо­ро­ни Па­шин­сько­го Сер­гія Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча про ви­зна­н­ня не­до­сто­вір­ною ін­фор­ма­ції сто­сов­но ньо­го всі су­ди (пер­шої, апе­ля­цій­ної та ка­са­цій­ної ін­стан­цій) від­мо­ви­ли у за­до­во­лен­ні по­зо­ву. Се­ред твер­джень, які по­зи­вач про­сив спро­сту­ва­ти, бу­ли та­кі: «Тре­ба на­зи­ва­ти прі­зви­ще цьо­го на­ро­дно­го де­пу­та­та […] всі зна­ють, що на­фта, яка по­вин­на бу­ти пе­ре­да­на ар­мії, бу­ла чо­мусь пе­ре­да­на, як жов­та рі­ди­на не­зро­зумі­ло­го по­хо­дже­н­ня. За цим пря­мо сто­їть на­ро­дний де­пу­тат, який те­пер пред­став­ля­є­ться, що він «го­лов­ний у нас обо­ро­но­зда­тчік кра­ї­ни», а йо­го по­бра­ти­ми […] пря­мо пра­цю­ють на йо­го фір­му, і ця спра­ва за­кри­ва­є­ться […]»; «Йо­го прі­зви­ще – Па­шин­ський».

В Ухва­лі від 31.05.2017 р. Ви­щий спе­ці­а­лі­зо­ва­ний суд Укра­ї­ни з роз- гля­ду ци­віль­них та кри­мі­наль­них справ (да­лі – під­кре­слив: «Ме­жі допу­сти­мої ін­фор­ма­ції що­до по­са­до­вих та слу­жбо­вих осіб мо­жуть бу­ти шир­ши­ми, у по­рів­нян­ні з ме­жа­ми та­кої ж ін­фор­ма­ції що­до зви­чай­них гро­ма­дян. То­му якщо по­са­до­ві чи слу­жбо­ві осо­би ді­ють без пра­во­вих під­став, то ма­ють бу­ти го­то­ви­ми до кри­ти­чно­го ре­а­гу­ва­н­ня з бо­ку су­спіль­ства». ВССУ ухва­лив, що ви­рі­шу­ю­чи спір, суд пер­шої ін­стан­ції, з ви­снов­ка­ми яко­го пов­ні­стю по­го­див­ся апе­ля­цій­ний суд, все­бі­чно та об’єктив­но з’ясу­вав об­ста­ви­ни спра­ви, а та­кож ді­йшов об­ґрун­то­ва­но­го ви­снов­ку про від­мо­ву в по­зо­ві, ви­хо­дя­чи з то­го, що ви­слов­лю­ва­н­ня від­по­від­а­чів є кри­ти­кою та оці­но­чним су­дже­н­ням, оскіль­ки це ли­ше ви­ра­же­н­ня їхніх осо­би­стих по­гля­дів про про­це­си, пов’яза­ні зі схе­ма­ми ін­шої осо­би, та жо­дним чи­ном не ствер­джу­ва­ли про кон­кре­тні дії по­зи­ва­ча.

Оці­но­чні су­дже­н­ня (value-judgments)

Оці­но­чні су­дже­н­ня (value-judgments) не під­ля­га­ють до­ка­зу­ван­ню, а от­же, не мо­жуть бу­ти спро­сто­ва­ні. Згі­дно з ч. 1 ст. 30 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ін­фор­ма­цію», ні­хто не мо­же бу­ти при­тя­гну­тий до від­по­від­аль­но­сті за ви­слов­ле­н­ня оці­но­чних су­джень. Від­по­від­но до ч. 2 ст. 30 цьо­го за­ко­ну, оці­но­чни­ми су- дже­н­ня­ми, за ви­ня­тком на­кле­пу, є ви­слов­лю­ва­н­ня, які не мі­стять фа­кти­чних да­них, кри­ти­ка, оцін­ка дій, а та­кож ви­слов­лю­ва­н­ня, що не мо­жуть бу­ти ви­тлу­ма­че­ні як та­кі, що мі­стять фа­кти­чні да­ні, зокре­ма, з огля­ду на ха­ра­ктер ви­ко­ри­ста­н­ня мов­но­сти­лі­сти­чних за­со­бів (вжи­ва­н­ня гі­пер­бол, але­го­рій, са­ти­ри). Оці­но­чні су­дже­н­ня не під­ля­га­ють спро­сту­ван­ню та до­ве­ден­ню їх прав­ди­во­сті.

Ці фор­му­лю­ва­н­ня за­по­зи­че­ні з рі­ше­н­ня ЄСПЛ у спра­ві «Лін­генс про­ти Ав­стрії » : « На­яв­ність фа­ктів мо­же бу­ти про­де­мон­стро­ва­на ( до­ве­де­на), то­ді як прав­ди­вість оці­но­чних су­джень не під­ля­гає до­ве­ден­ню» (п. 46). Во­дно­час пе­ред­ба­ча­є­ться, якщо осо­ба вва­жає, що оці­но­чні су­дже­н­ня або дум­ки при­ни­жу­ють її гі­дність, честь чи ді­ло­ву ре­пу­та­цію, а та­кож ін­ші осо­би­сті не­май­но­ві пра­ва, во­на мо­же ско­ри­ста­ти­ся на­да­ним їй за­ко­но­дав­ством пра­вом на від­по­відь, а та­кож на вла­сне тлу­ма­че­н­ня спра­ви у то­му ж за­со­бі ма­со­вої ін­фор­ма­ції з ме­тою об­ґрун­ту­ва­н­ня без­під­став­но­сті по­ши­ре­них су­джень, на­дав­ши їм ін­шу оцін­ку. Якщо суб'єктив­на дум­ка бу­ла ви­слов­ле­на в бру­таль­ній, при­ни­зли­вій чи не­при­стой­ній фор­мі, що при­ни­жує гі­дність, честь чи ді­ло­ву ре­пу­та­цію, на осо­бу, яка та­ким чи­ном та у та­кий спо­сіб ви­сло­ви­ла дум­ку або оцін­ку, мо­же бу­ти по­кла­де­но обов'язок від­шко­ду­ва­ти зав­да­ну мо­раль­ну шко­ду. Вар­то зі­зна­ти­ся, що пра­вом на від­по­відь май­же ні­ко­ли не ко­ри­сту­ю­ться, на­то­мість по­зи­ва­чі обме­жу­ю­ться ви­мо­га­ми са­ти­сфа­кції у фор­мі спро­сту­ва­н­ня по­ши­ре­ної ін­фор­ма­ції.

У ч. 3 ст. 30 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ін­фор­ма­цію» пе­ред­ба­че­ний ва­жли­вий за­по­бі­жник про­ти по­да­н­ня по­зо­вів про по­ши­ре­н­ня ін­фор­ма­ції про бо­лю­чі для су­спіль­ства пи­та­н­ня: суб’єкти ін­фор­ма­цій­них від­но­син звіль­ня­ю­ться від від­по­від­аль­но­сті за роз­го­ло­ше­н­ня ін­фор­ма­ції з обме­же­ним до­сту­пом, якщо суд вста­но­вить, що ця ін­фор­ма­ція є су­спіль­но не­об­хі­дною. Це по­ло­же­н­ня сфор­му­ва­ло­ся під впли­вом спра­ви The Sunday Times v United Kingdom, за­ява №6538/74, рі­ше­н­ня від 26.04.1979 р. (п. 25).

По­ши­рю­вач ін­фор­ма­ції та дже­ре­ло її здо­бу­т­тя

Ва­жли­ву роль ві­ді­грає по­ши­рю­вач ін­фор­ма­ції, а та­кож дже­ре­ло, звід­ки во­на бу­ла здо­бу­та. Ким є осо­ба, яка ви­слов­лює кри­ти­ку? По­лі­тик, дер­жав­ний слу­жбо­вець, ди­ре­ктор шко­ли або жур­на­ліст? Чи по­ши­рю­ва­ні фа­кти про осо­бу є прав­ди­ви­ми? Якщо так, то шан­сів ви­гра­ти спра­ву не бу­де. У спра­ві Boldea v. Romania, за­ява №19997/02, рі­ше­н­ня від 05.02.2007 р. двоє ав­то­рів

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.