Вер­хов­ний Суд про ана­ло­гію за­ко­ну в по­да­тко­во­му пра­ві

Yurydychna Gazeta - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Єв­ге­ній Є ійЯЦИШІН ЯЦИШІН, юрист-ана­лі­тик TaxLink

Для будь-якої си­сте­ми пра­ва ха­ра­ктер­ні ви­пад­ки, ко­ли пев­ний аспект су­спіль­них від­но­син не вре­гу­льо­ва­ний нор­ма­ми пра­ва. Та­кі «бі­лі пля­ми» мо­жуть по­ясню­ва­ти­ся як ди­на­мі­чні­стю роз­ви­тку су­спіль­них від­но­син (за яки­ми пра­во про­сто не всти­гає), так і пев­ни­ми суб’єктив­ни­ми чин­ни­ка­ми (при­мі­ром, не­ува­жність нор­мо­твор­ця).

Юри­ди­чна на­у­ка та пра­кти­ка ви­ро­би­ли кіль­ка ді­є­вих спосо­бів усу­не­н­ня про­га­лин у пра­во­во­му ре­гу­лю­ван­ні. До них на­ле­жить, зокре­ма, ана­ло­гія за­ко­ну. Суть цьо­го спосо­бу усу­не­н­ня про­га­лин по­ля­гає в то­му, що до від­но­син, нев­ре­гу­льо­ва­них нор­ма­ми пев­но­го нор­ма­тив­но­го-пра­во­во­го акту, за­сто­со­ву­ю­ться ін­ші нор­ми за­ко­но­дав­ства, які ре­гу­лю­ють по­ді­бні від­но­си­ни.

Мо­жли­вість ви­ко­ри­ста­н­ня ана­ло­гії за­ко­ну пря­мо пе­ред­ба­че­на у Ци­віль­но­му ко­де­ксі Укра­ї­ни від 16.01.2003 р. №435-IV (ч. 1 ст. 8) і вза­га­лі ши­ро­ко ви­ко­ри­сто­ву­є­ться у рі­зних га­лу­зях при­ва­тно­го пра­ва. Ін­ша си­ту­а­ція з пу­блі­чним пра­вом. На­при­клад, за­сто­су­ва­н­ня за­ко­ну про кри­мі­наль­ну від­по­від­аль­ність за ана­ло­гі­єю пря­мо за­бо­ро­не­но (ч. 4 ст. 3 Кри­мі­наль­но­го ко­де­ксу Укра­ї­ни від 05.04.2001 р. №2341-III).

Що сто­су­є­ться по­да­тко­во­го пра­ва, то на рів­ні По­да­тко­во­го ко­де­ксу Укра­ї­ни від 02.12.2010 р. №2755-VI ( да­лі – ПК Укра­ї­ни) це пи­та­н­ня не ви­зна­че­не. За­сто­су­ва­н­ня ана­ло­гії за­ко­ну в по­да­тко­во­му пра­ві бу­ло пре­дме­том до­слі­джень на­у­ков­ців. Не­що­дав­но ці­єї те­ми тор­кнув­ся Ка­са­цій­ний адмі­ні­стра­тив­ний суд у скла­ді Вер­хов­но­го Су­ду (по­ста­но­ва від 05.09.2018 р. у спра­ві №П/811/300/17).

На­ве­де­мо фа­кти­чні об­ста­ви­ни спра­ви. Суб’єкт го­спо­да­рю­ва­н­ня – пла­тник ПДВ – склав по­да­тко­ві на­кла­дні за го­спо­дар­ськи­ми опе­ра­ці­я­ми зі сво­ї­ми кон­тр­аген­та­ми. Остан­ній день ре­є­стра­ції при­па­дав на 08.03.2016 р. – свя­тко­вий день. Пла­тник ви­рі­шив за­ре­є­стру­ва­ти на­кла­дні на 1 день пі­зні­ше – 09.03.2016 р. Кон­тро­лю­ю­чий ор­ган про­вів ка­ме­раль­ну пе­ре­вір­ку та вста­но­вив по­ру­ше­н­ня своє­ча­сно­сті ре­є­стра­ції на­кла­дних на 1 ка­лен­дар­ний день, у зв’яз­ку з чим на­клав штра­фні сан­кції. Пла­тник оскар­жив від­по­від­не по­да­тко­ве по­ві­дом­ле­н­ня-рі­ше­н­ня до су­ду.

По­зи­ції су­дів пер­шої та апе­ля­цій­ної ін­стан­ції

Кі­ро­во­град­ський окру­жний адмін­суд у по­ста­но­ві від 29.03.2017 р. став на бік пла­тни­ка та ска­су­вав по­да­тко­ве по­ві­дом­ле­н­ня-рі­ше­н­ня. Ор­ган пра­во­су­д­дя ви­хо­див з то­го, що вка­за­ний день (8 бе­ре­зня) не був ро­бо­чим (опе­ра­цій­ним), що зу­мов­лю­ва­ло від­су­тність у пла­тни­ка на­ле­жної мо­жли­во­сті за­ре­є­стру­ва­ти по­да­тко­ві на­кла­дні. Суд за­зна­чив, що чин­ним за­ко­но­дав­ством не пе­ред­ба­че­но кон­кре­тно­го по­ряд­ку стро­ків на по­да­н­ня по­да­тко­вої на­кла­дної (в ча­сти­ні, якщо остан­ній день стро­ку при­па­дає на ви­хі­дний або ро­бо­чий день). Та­ким чи­ном, мо­жли­вим є за­сто­су­ва­н­ня ана­ло­гії за­ко­ну, а са­ме при­пи­сів ст. 49 ПК Укра­ї­ни, в якій за­зна­че­но, що якщо остан­ній день стро­ку по­да­н­ня по­да­тко­вої де­кла­ра­ції при­па­дає на ви­хі­дний або свя­тко­вий день, то остан­нім днем стро­ку вва­жа­є­ться (опе­ра­цій­ний) бан­ків­ський день, що на­стає за ви­хі­дним або свя­тко­вим днем. Ви­хо­дя­чи з цьо­го, а та­кож з Єв­ро­пей­ської кон­вен­ції про об­чи­сле­н­ня стро­ків, суд зро­бив ви­сно­вок, що пер­шим ро­бо­чим (опе­ра­цій­ним) днем, на який при­па­дав остан­ній день 15-ден­но­го стро­ку по­да­н­ня по­да­тко­вої на­кла­дної, вва­жа­є­ться 9 бе­ре­зня, а то­му по­ру­шень з бо­ку пла­тни­ка не бу­ло.

По­зи­ція су­ду пер­шої ін­стан­ції бу­ла під­три­ма­на в апе­ля­ції (ухва­ла Дні­про­пе­тров­сько­го апе­ля­цій­но­го адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду від 22.06.2017 р.), хо­ча суд апе­ля­цій­ної ін­стан­ції сут­тє­во до­пов­нив ар­гу­мен­та­цію – він за­зна­чив про юри­ди­чну під­ста­ву за­сто­су­ва­н­ня ана­ло­гії за­ко­ну. Згі­дно з ч. 7 ст. 9 Ко­де­ксу адмі­ні­стра­тив­но­го су­до­чин­ства Укра­ї­ни (сьо­го­дні – ч. 6 ст. 7), у ра­зі від­су­тно­сті за­ко­ну, що ре­гу­лює від­по­від­ні пра­во­від­но­си­ни, суд за­сто­со­вує за­кон, що ре­гу­лює по­ді­бні пра­во­від­но­си­ни (ана­ло­гія за­ко­ну).

Та­ким чи­ном, су­ди ниж­чих ін­стан­цій за­сто­су­ва­ли нор­ми, що ре­гу­лю­ють по­ря­док по­да­н­ня по­да­тко­вих де­кла­ра­цій до від­но­син, які сто­су­ю­ться ре­є­стра­ції по­да­тко­вих на­кла­дних.

По­зи­ція Вер­хов­но­го Су­ду

По­зи­тив­ні для пла­тни­ка по­да­тків рі­ше­н­ня не бу­ли сприйня­ті на рів­ні су­ду ка­са­цій­ної ін­стан­ції. Вер­хов­ний Суд на­вів нор­ми, які ре­гу­лю­ють про­це­ду­ру ре­є­стра­ції по­да­тко­вих на­кла­дних (п. 201.10 ст. 201 ПК Укра­ї­ни), від­по­від­аль­ність за по­ру­ше­н­ня гра­ни­чних тер­мі­нів ре­є­стра­ції (п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК Укра­ї­ни), а та­кож нор­ми По­ряд­ку ве­де­н­ня Єди­но­го ре­є­стру по­да­тко­вих на­кла­дних, за­твер­дже­но- го по­ста­но­вою Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів Укра­ї­ни від 29.12.2010 р. №1246, з яких ви­вів пра­во­ву по­зи­цію: «Про­це­ду­ра ре­є­стра­ції по­да­тко­вих на­кла­дних є спе­ці­аль­ною до цих [у сфе­рі ре­є­стра­ції по­да­тко­вих на­кла­дних – прим. ав­то­ра] пра­во­від­но­син, а то­му суд не при­ймає по­си­ла­н­ня су­дів пер­шої та апе­ля­цій­ної ін­стан­ції на за­сто­су­ва­н­ня до цих пра­во­від­но­син як ана­ло­гії за­ко­ну ви­мог ст. 49 ПК Укра­ї­ни, оскіль­ки оста­н­ня пе­ред­ба­чає по­ря­док по­да­н­ня по­да­тко­вих де­кла­ра­цій до кон­тро­лю­ю­чо­го ор­га­ну, що є від­мін­ним від по­ряд­ку ре­є­стра­ції по­да­тко­вих на­кла­дних».

З огля­ду на за­зна­че­не, Вер­хов­ний Суд зро­бив ви­сно­вок, що до цих спір­них пра­во­від­но­син слід за­сто­со­ву­ва­ти ви­клю­чно по­да­тко­ве за­ко­но­дав­ство, яким ви­зна­че­ний гра­ни­чний строк ре­є­стра­ції в Єди­но­му ре­є­стрі по­да­тко­вих на­кла­дних пла­тни­ком по­да­тків по­да­тко­вих на­кла­дних, де облік здій­сню­є­ться ка­лен­дар­ни­ми дня­ми, за по­ру­ше­н­ня яко­го за­сто­со­ву­є­ться штраф. В ре­зуль­та­ті, Вер­хов­ний Суд ска­су­вав рі­ше­н­ня су­дів пер­шої та апе­ля­цій­ної ін­стан­ції та від­мо­вив у за­до­во­лен­ні по­зов­них ви­мог пла­тни­ка.

Ці­ка­вим є те, що у де­що схо­жій си­ту­а­ції Вер­хов­ний Суд ви­сло­вив ін­шу дум­ку. В по­ста­но­ві від 14.03.2018 р. у спра­ві №820/1867/17 ко­ле­гія суд-

На рів­ні ПК Укра­ї­ни не вста­нов­ле­но пра­вил для си­ту­а­цій, ко­ли остан­ній день стро­ку спла­ти по­да­тку при­па­дає на не­ро­бо­чий день

дів ви­рі­шу­ва­ла, чи пра­во­мір­ним є на­кла­де­н­ня штра­фу на пла­тни­ка, у яко­го гра­ни­чний строк спла­ти по­да­тку при­па­дав на не­ро­бо­чий день, у зв'яз­ку з чим по­да­ток був спла­че­ний пі­зні­ше – на­сту­пно­го дня за не­ро­бо­чим. На­га­да­є­мо, що на рів­ні ПК Укра­ї­ни та­кож не вста­нов­ле­но пра­вил для си­ту­а­цій, ко­ли остан­ній день стро­ку спла­ти по­да­тку при­па­дає на не­ро­бо­чий день.

По­зи­ція су­ду ка­са­цій­ної ін­стан­ції по­ля­га­ла в то­му, що та­кі дії не є про­ти­прав­ни­ми, а то­му за­сто­су­ва­н­ня штра­фу вва­жа­є­ться не­за­кон­ним. В осно­ву ар­гу­мен­та­ції бу­ла по­кла­де­на вже зга­да­на Єв­ро­пей­ська кон­вен­ція про об­чи­сле­н­ня стро­ків, а та­кож прин­цип пре­зум­пції пра­во­мір­но­сті рі­шень пла­тни­ка по­да­тків.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.