За рі­ше­н­ням – у чер­гу,

Або як роз­гля­ну­ти де­ся­тки ти­сяч справ у ро­зум­ні стро­ки

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА - Те­тя­на Т АНЦУПОВА АНЦУПОВА, су­д­дя Вер­хов­но­го Су­ду

Ка­са­цій­ний адмі­ні­стра­тив­ний суд у скла­ді Вер­хов­но­го Су­ду по­чав здій­сню­ва­ти пра­во­су­д­дя 15.12.2017 р. Ка­са­цій­ні скар­ги та по­зо­ви, а та­кож за­яви про пе­ре­гляд су­до­вих рі­шень, які бу­ли пе­ре­роз­по­ді­ле­ні та на­ді­йшли до Су­ду пі­сля 15.11.2017р., роз­гля­да­ю­ться згі­дно з нор­ма­ми Ко­де­ксу адмі­ні­стра­тив­но­го су­до­чин­ства в ре­да­кції За­ко­ну Укра­ї­ни №2147-VIII від 03.10.2017 р.

На жаль, но­ві про­це­су­аль­ні ко­де­кси не да­ють від­по­віді на пи­та­н­ня, як Вер­хов­ний Суд по­ви­нен ді­я­ти в си­ту­а­ції, ко­ли кіль­кість справ і ма­те­рі­а­лів, які до ньо­го на­ді­йшли, зна­чно пе­ре­ви­щу­ють фі­зи­чні та те­хні­чні мо­жли­во­сті їх опра­цю­ва­н­ня у ме­жах, вста­нов­ле­них ко­де­кса­ми про­це­су­аль­них стро­ків. Ка­са­цій­ний адмі­ні­стра­тив­ний суд у скла­ді Вер­хов­но­го Cу­ду отри­мав най­біль­шу кіль­кість справ і ма­те­рі­а­лів на стар­ті та про­дов­жує отри­му­ва­ти біль­ше скарг, ніж ін­ші су­ди ка­са­цій­ної ін­стан­ції. Ста­ном на 23.08.2018 р. КАС ВС отри­мав по­над 67 тис. справ і ма­те­рі­а­лів, з яких 24,5 тис. на­ді­йшли без­по­се­ре­дньо до ВС, а ре­шта – це за­ли­шки, пе­ре­да­ні з лі­кві­до­ва­но­го Ви­що­го адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду Укра­ї­ни та Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни.

В се­ре­дньо­му за час ро­бо­ти КАС ВС на роз­гляд до одно­го суд­ді Ка­са­цій­но­го адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду у скла­ді Вер­хов­но­го Су­ду на­ді­йшло 2680 справ і ма­те­рі­а­лів. По­стає пи­та­н­ня про те, за яки­ми пра­ви­ла­ми чер­го­во­сті не­об­хі­дно здій­сни­ти роз­гляд та­кої кіль­ко­сті справ за скар­га­ми, які на­ді­йшли до ка­са­цій­ної ін­стан­ції в та­кий ко­ро­ткий про­мі­жок ча­су.

За ме­тою за­без­пе­че­н­ня прин­ци­пів спра­ве­дли­во­сті, до­сту­пу до пра­во­су­д­дя, рів­но­сті сто­рін та про­зо­ро­сті під­хо­дів Вер­хов­но­го Су­ду до чер­го­во­сті роз­гля­ду справ, єди­ним мо­жли­вим ви­хо­дом із си­ту­а­ції, що скла­ла­ся, бу­ло за­про­ва­дже­н­ня по­лі­ти­ки прі­о­ри­те­тно­го роз­гля­ду справ. Та­кий під­хід у су­до­во­му ме­не­джмен­ті не є прин­ци­по­во но­вим. Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни, ма­ю­чи про­бле­ми з на­дмір­ним на­ко­пи­че­н­ням справ, у 2009 р. за­про­ва­див змі­ни до Ре­гла­мен­ту (Пра­ви­ло 41 Ре­гла­мен­ту ЄСПЛ) та ви­ді­лив кіль­ка ка­те­го­рій справ за­ле­жно від їх прі­о­ри­те­тно­сті.

Від­по­від­но до пре­це­ден­тно­го пра­ва ЄСПЛ, у ци­віль­них, адмі­ні- стра­тив­них та го­спо­дар­ських спра­вах пе­ре­біг про­ва­дже­н­ня за ст. 6 Кон­вен­ції про за­хист прав лю­ди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод роз­по­чи­на­є­ться з мо­мен­ту по­да­н­ня по­зо­ву та за­кін­чу­є­ться ви­не­се­н­ням оста­то­чно­го рі­ше­н­ня у спра­ві.

Три основ­ні кри­те­рії для ви­зна­че­н­ня ро­зум­но­сті три­ва­ло­сті роз­гля­ду спра­ви бу­ли ви­ро­бле­ні Єв­ро­пей­ським су­дом з прав лю­ди­ни: ком­пле­ксність спра­ви (скла­дність спра­ви, вра­хо­ву­ю­чи об­ста­ви­ни та фа­кти), по­ве­дін­ка за­яв­ни­ка і від­по­від­них дер­жав­них ор­га­нів (див., напр., §47 рі­ше­н­ня у спра­ві Ба­ра­о­на про­ти Пор­ту­га­лії, 1987 р.).

В адмі­ні­стра­тив­но­му су­до­чин­стві ро­зум­ний строк – це най­ко­ро­тший строк роз­гля­ду і ви­рі­ше­н­ня адмі­ні­стра­тив­ної спра­ви, до­ста­тній для на­да­н­ня своє­ча­сно­го су­до­во­го за­хи­сту по­ру­ше­них прав, сво­бод та ін­те­ре­сів у пу­блі­чно-пра­во­вих від­но­си­нах, у про­це­сі пе­ре­бі­гу яко­го від­су­тній хо­ча б один із за­зна­че­них фа­ктів:

• не­ре­гу­ляр­не при­зна­че­н­ня су­до­вих за­сі­дань;

• зво­лі­ка­н­ня з по­ча­тком су­до­во­го роз­гля­ду;

• при­зна­че­н­ня су­до­вих за­сі­дань з ве­ли­ки­ми ін­тер­ва­ла­ми;

• за­тя­гу­ва­н­ня під час пе­ре­да­н­ня або пе­ре­си­ла­н­ня спра­ви з одно­го су­ду в ін­ший;

• нев­жи­т­тя су­дом за­хо­дів для ди­сци­плі­ну­ва­н­ня сто­рін у спра­ві, свід­ків, екс­пер­тів.

Оче­ви­дно, що не­до­дер­жа­н­ня стро­ків роз­гля­ду справ вже від­бу- ло­ся у спра­вах, які бу­ли пе­ре­да­ні до КАС ВС від ВАСУ у 2011-2017 рр. Про­те в рі­шен­ні у спра­ві Мі­ла­сі про­ти Іта­лії (1987 р.) Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни під­кре­слив, що дер­жа­ва не від­по­від­ає за за­трим­ку роз­гля­ду справ у зв’яз­ку з на­дмір­ним на­ко­пи­че­н­ням справ у су­дах, якщо во­на опе­ра­тив­но вжи­ла не­об­хі­дні за­хо­ди для ви­прав­ле­н­ня та­кої си­ту­а­ції.

Рі­ше­н­ням збо­рів суд­дів Вер­хов­но­го Су­ду в Ка­са­цій­но­му адмі­ні­стра­тив­но­му су­ді від 27.07.2018 р. №8 бу­ло ре­ко­мен­до­ва­но су­д­дям вра­хо­ву­ва­ти По­лі­ти­ку прі­о­ри­те­тно­сті роз­гля­ду справ, які на­ді­йшли до Вер­хов­но­го Су­ду і пе­ре­да­ні з Ви­що­го адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду Укра­ї­ни та Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни (да­лі – По­лі­ти­ка).

В осно­ві ці­єї По­лі­ти­ки ле­жить ідея – за­без­пе­чи­ти за­хист прав, сво­бод та ін­те­ре­сів лю­ди­ни, а та­кож ефе­ктив­ність Ка­са­цій­но­го адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду, який ві­ді­грає про­від­ну роль у за­без­пе­чен­ні єд­но­сті пра­кти­ки всіх адмі­ні­стра­тив­них су­дів, та зро­би­ти під­хо­ди до чер­го­во­сті роз­гля­ду справ більш про­зо­ри­ми.

Ви­ді­ля­ють чо­ти­ри ка­те­го­рії справ, які по­тре­бу­ють пер­шо­чер­го­во­го ви­рі­ше­н­ня.

Пер­ша ка­те­го­рія прі­о­ри­те­тно­сті:

– спра­ви, в яких існує за­гро­за жи­т­тю чи здо­ров’ю скар­жни­ка (по­зи­ва­ча), або ви­рі­ше­н­ня яких на­пря­му впли­ває на фі­зи­чний стан скар­жни­ка (по­зи­ва­ча);

– спра­ви, в ма­те­рі­а­лах яких на­яв­не кло­по­та­н­ня про ви­клю­чні жит­тє­ві об­ста­ви­ни фі­зи­чної осо­би;

– спра­ви, в яких під за­гро­зою пе­ре­бу­ває бла­го­по­луч­чя ди­ти­ни.

Дру­га ка­те­го­рія прі­о­ри­те­тно­сті:

– ти­по­ві спра­ви, які роз­гля­да­ю­ться Ка­са­цій­ним адмі­ні­стра­тив­ним су­дом у скла­ді Вер­хов­но­го Су­ду на ви­ко­на­н­ня ст. 290-291 Ко­де­ксу адмі­ні­стра­тив­но­го су­до­чин­ства Укра­ї­ни – про­ва­дже­н­ня у зраз­ко­вих спра­вах;

– спра­ви, які на­ле­жить пе­ре­да­ти на роз­гляд Ве­ли­кої Па­ла­ти Вер­хов­но­го Су­ду від­по­від­но до ч. 3-6 ст. 346 Ко­де­ксу адмі­ні­стра­тив­но­го су­до­чин­ства Укра­ї­ни: якщо існує по­тре­ба від­сту­пи­ти від ви­снов­ку що­до за­сто­су­ва­н­ня нор­ми пра­ва у по­ді­бних пра­во­від­но­си­нах, ви­кла­де­но­го в ра­ні­ше ухва­ле­но­му рі­шен­ні Вер­хов­но­го Су­ду у скла­ді ко­ле­гії суд­дів (па­ла­ти, об’єд­на­ної па­ла­ти) ін­шо­го ка­са­цій­но­го су­ду; якщо не­об­хі­дно

від­сту­пи­ти від ви­снов­ку що­до за­сто­су­ва­н­ня нор­ми пра­ва у по­ді­бних пра­во­від­но­си­нах, ви­кла­де­но­го в ра­ні­ше ухва­ле­но­му рі­шен­ні Ве­ли­кої Па­ла­ти; якщо спра­ва мі­стить ви­клю­чну пра­во­ву про­бле­му і та­ка пе­ре­да­ча не­об­хі­дна для за­без­пе­че­н­ня роз­ви­тку пра­ва та фор­му­ва­н­ня єди­ної пра­во­за­сто­сов­чої пра­кти­ки; в усіх ви­пад­ках, ко­ли уча­сник спра­ви оскар­жує су­до­ве рі­ше­н­ня з під­став по­ру­ше­н­ня пра­вил пре­дме­тної юрис­ди­кції;

– спра­ви за ка­са­цій­ни­ми скар­га­ми на ухва­ли, ви­зна­че­ні ч. 2-3 ст. 328 Ко­де­ксу адмі­ні­стра­тив­но­го су­до­чин­ства Укра­ї­ни: ухва­ли су­ду пер­шої ін­стан­ції про за­без­пе­че­н­ня по­зо­ву, за­мі­ни за­хо­ду за­без­пе­че­н­ня по­зо­ву, ухва­ли, за­зна­че­ні в п. 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 ч. 1 ст. 294 цьо­го Ко­де­ксу, пі­сля їх пе­ре­гля­ду в апе­ля­цій­но­му по­ряд­ку; ухва­ли су­ду апе­ля­цій­ної ін­стан­ції про від­мо­ву у від­крит­ті або за­кри­т­тя апе­ля­цій­но­го про­ва­дже­н­ня, про по­вер­не­н­ня апе­ля­цій­ної скар­ги, про зу­пи­не­н­ня про­ва­дже­н­ня, що­до за­без­пе­че­н­ня по­зо­ву та за­мі­ни за­хо­ду за­без­пе­че­н­ня по­зо­ву, про від­мо­ву ухва­ли­ти до­да­тко­ве рі­ше­н­ня, про роз’ясне­н­ня рі­ше­н­ня чи від­мо­ву в роз’яснен­ні рі­ше­н­ня, про вне­се­н­ня або від­мо­ву у вне­сен­ні ви­прав­лень у рі­ше­н­ня, про по­вер­не­н­ня за­яви про пе­ре­гляд су­до­во­го рі­ше­н­ня за но­во­ви­яв­ле­ни- ми або ви­клю­чни­ми об­ста­ви­на­ми, про від­мо­ву у від­крит­ті про­ва­дже­н­ня за но­во­ви­яв­ле­ни­ми або ви­клю­чни­ми об­ста­ви­на­ми, про за­мі­ну сто­ро­ни у спра­ві, про на­кла­де­н­ня штра­фу в по­ряд­ку про­це­су­аль­но­го при­му­су, окре­мі ухва­ли;

– спра­ви за ка­са­цій­ни­ми скар­га­ми фі­зи­чних осіб до суб’єктів вла­дних пов­но­ва­жень у спо­рах що­до со­ці­аль­но­го за­хи­сту та спо­рах з від­но­син пу­блі­чної слу­жби.

Тре­тя ка­те­го­рія прі­о­ри­те­тно­сті:

– спра­ви, які сто­су­ю­ться си­стем­них не­до­лі­ків у пра­во­вій си­сте­мі дер­жа­ви та що­до яких ще не бу­ла сфор­мо­ва­на пра­во­ва по­зи­ція Ка­са­цій­но­го адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду у скла­ді Вер­хов­но­го Су­ду;

– спра­ви, які сто­су­ю­ться уні­каль­них про­блем за­сто­су­ва­н­ня су­да­ми по­пе­ре­дніх ін­стан­цій норм ма­те­рі­аль­но­го та про­це­су­аль­но­го пра­ва;

– спра­ви, в ма­те­рі­а­лах яких при­су­тнє кло­по­та­н­ня про при­ми­ре­н­ня сто­рін або про від­мо­ву від ка­са­цій­ної скар­ги (адмі­ні­стра­тив­но­го по­зо­ву, за­яви).

Че­твер­та ка­те­го­рія прі­о­ри­те­тно­сті:

– спра­ви, які сто­су­ю­ться пра­во­вих пи­тань, що­до яких Ка­са­цій­ний адмі- ні­стра­тив­ний суд у скла­ді Вер­хов­но­го Су­ду вже під­три­мав на­яв­ну або сфор­му­вав но­ву (пе­ре­гля­ну­ту) пра­во­ву по­зи­цію (у зраз­ко­вих спра­вах).

По­лі­ти­ка прі­о­ри­те­тно­сті, з ме­тою за­без­пе­че­н­ня її ефе­ктив­ної ре­а­лі­за­ції, по­вин­на пе­ре­гля­да­ти­ся що­ро­ку з дня її за­твер­дже­н­ня або у ра­зі по­тре­би. Зві­сно, зав­дя­ки та­кій про­це­ду­рі не змен­ши­ться об­сяг на­ван­та­же­н­ня на суд­дю КАС ВС, про­те опти­мі­зу­є­ться по­ря­док роз­гля­ду справ.

В Укра­ї­ні ро­зум­ні стро­ки роз­гля­ду справ ма­ють чі­тко ко­ре­спон­ду­ва­ти з ро­зум­ни­ми об­ся­га­ми на­ван­та­же­н­ня на суд­дю. В цьо­му аспе­кті пи­та­н­ня на­дмір­но­го на­ван­та­же­н­ня пов’яза­не з ви­зна­че­н­ням норм ча­су на роз­гляд справ та ко­е­фі­ці­єн­тів скла­дно­сті справ за ка­те­го­рі­я­ми.

Від­по­від­но до Рі­ше­н­ня РСУ №46 від 09.06.2016 р. «Що­до ви­зна­че­н­ня ко­е­фі­ці­єн­тів на­ван­та­же­н­ня на суд­дів», бу­ли за­твер­дже­ні Ре­ко­мен­до­ва­ні по­ка­зни­ки се­ре­дніх ви­трат ча­су на роз­гляд справ і ко­е­фі­ці­єн­тів скла­дно­сті справ за ка­те­го­рі­я­ми в су­дах пер­шої та апе­ля­цій­ної ін­стан­цій. Та­кі нор­ми ча­су не­об­хі­дно вста­но­ви­ти для суд­дів Вер­хов­но­го Су­ду, а та­кож за­без­пе­чи­ти ді­є­вий ме­ха­нізм ре­а­лі­за­ції та до­дер­жа­н­ня та­ких норм ча­су.

Пи­та­н­ня на­ван­та­же­н­ня суд­дів Вер­хов­них Су­дів ви­вча­ло­ся в ме­жах про­е­кту Єв­ро­пей­ської Ко­мі­сії «Вер­хов­ні Су­ди як га­ран­тія ефе­ктив­но­сті су­до­вих си­стем в Єв­ро­пей­сько­му Со­ю­зі» (Supreme Courts as guarantee for effectiveness of judicial systems in the European Union). В ре­зуль­та­ті про­ве­де­них до­слі­джень у 2017 р. бу­ло опри­лю­дне­но Ке­рів­ни­цтво з кра­щої пра­кти­ки ме­не­джмен­ту Вер­хов­них Су­дів (Best practice guide for managing Supreme Courts), в яко­му мі­сти­ться ви­сно­вок що­до на­ван­та­же­н­ня суд­дів Вер­хов­них Су­дів:

«Оскіль­ки кіль­кість справ, при­зна­че­них та роз­гля­ну­тих суд­дею, не зав­жди дає ре­аль­ну кар­ти­ну йо­го ро­бо­чо­го на­ван­та­же­н­ня, кіль­кість рі­шень, під­го­тов­ле­них суд­дею, не по­вин­но бу­ти єди­ним па­ра­ме­тром для ви­зна­че­н­ня ефе­ктив­но­сті суд­дів­ської ро­бо­ти. Май­же жо­ден Вер­хов­ний Суд не вста­нов­лює стан­дарт аб­со­лю­тної кіль­ко­сті су­до­вих рі­шень. Про­те суд­ді Вер­хов­но­го Су­ду Ла­твії, які пра­цю­ють в адмі­ні­стра­тив­но­му де­пар­та­мен­ті, ма­ють кон­кре­тну кіль­кість справ, що роз­гля­да­ю­ться що­ро­ку. У 2016 р. стан­дарт був вста­нов­ле­ний у кіль­ко­сті 109 справ. Зва­жа­ю­чи, що ефе­ктив­ність ро­бо­ти суд­ді ви­мі­рю­є­ться від­по­від­но до цьо­го стан­дар­ту, во­дно­час ін­ші чин­ни­ки (та­кі як від­су­тність, участь у на­вчаль­них за­хо­дах, чи­та­н­ня ле­кцій то­що) та­кож вра­хо­ву­ю­ться».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.