Юр­фір­ма по­ка­же, що ВНЗ не роз­ка­же

По­ра­ди юри­ста-пра­кти­ка, над чим пра­цю­ва­ти, щоб зро­ста­ти про­фе­сій­но та пер­со­наль­но

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА -

Що­ро­ку Укра­ї­на ви­пу­скає 14 тис. юри­стів, тоб­то 1 прав­ник на 3200 гро­ма­дян. У кра­ї­нах з кра­щим роз­ви­тком юри­ди­чної на­у­ки спів­від­но­ше­н­ня на­ба­га­то мен­ше. На­при­клад, у США 43 тис. ви­пу­скни­ків на 325 млн на­се­ле­н­ня, тоб­то 1 прав­ник на 7500 гро­ма­дян. Про пе­ре­на­си­че­ність юри­ди­чно­го рин­ку в Укра­ї­ні зна­ють і го­во­рять усі. Однак, не­зва­жа­ю­чи на роз­мо­ви, кіль­кість всту­пни­ків на юри­ди­чні спе­ці­аль­но­сті що­ро­ку зро­стає, а якість за­ли­ша­є­ться не­змін­ною. От­же, всту­па­ють ти­ся­чі, на­вча­ю­ться со­тні, а про­би­ва­ю­ться у про­фе­сії ли­ше оди­ни­ці.

Ко­ли ви­хо­диш ви­пу­скни­ком у чор­ній ман­тії з ди­пло­мом у ру­ках, світ зда­є­ться яскра­ві­шим. По­за­ду се­мі­на­ри, ко­ло­кві­у­ми та на­вча­н­ня по но­чах. Зда­є­ться, що по­пе­ре­ду бу­де лег­ше. Однак юри­ди­чна осві­та – це не ди­плом, не звід за­ко­нів у го­ло­ві, не талант. Роз­ви­ток осо­би­сто­сті ра­зом із ви­вче­н­ням юри­ди­чних пра­ктик – ли­ше та­ке по­єд­на­н­ня за­без­пе­чує справ­жній успіх.

Ре­чей, про які пі­де мо­ва у стат­ті, не на­вча­ють в уні­вер­си­те­ті. В су­ча­сно­му сві­ті кон­ку­рен­ції ва­жли­во роз­ви­ва­ти­ся пер­со­наль­но. Са­ме то­му на спів­бе­сі­ді до ва­шої пер­шої пі­сля уні­вер­си­те­ту ро­бо­ти в юр­фір­мі ке­ру­ю­чий пар­тнер за­пи­тає: «Скіль­ки кни­жок ти про­чи­тав у цьо­му ро­ці? На­зви три остан­ні».

Роз­ви­ток емо­цій­но­го інтелекту

Ко­ли ба­тьки або дер­жа­ва опла­чу­ють осві­ту, гріх не вва­жа­ти, що всі нав­ко­ло пра­цю­ють на те­бе. Са­ме та­ке «зґвал­то­ва­не» став­ле­н­ня до на­вча­н­ня па­нує се­ред сту­ден­тів. Ду­же ча­сто та­кі май­бу­тні юри­сти під­хо­дять до ро­бо­ти без від­по­від­ної емо­цій­ної го­тов­но­сті. Вже пі­сля пер­шої про­бле­ми їм стає ду­же бо­ля­че. Роз­по­від­а­є­мо, як уни­кну­ти ці­єї про­бле­ми.

Щой­но вчо­ра­шній сту­дент пе­ре­сту­пає по­ріг фір­ми-ро­бо­то­дав­ця, змі­ню­є­ться еко­си­сте­ма від­но­син – з’яв­ля­є­ться пер­со­наль­на від­по­від­аль­ність за ре­зуль­тат, за свої вчин­ки та дії. На цьо­му ета­пі тра­ди­цій­но тра­пля­є­ться чи­ма­ло по­ми­лок. Це ціл­ком нор­маль­но.

Для до­ся­гне­н­ня ре­зуль­та­ту ва­жли­ві пе­ре­жи­ва­н­ня, але не на­дмір­ні. Так са­мо, як і страх. Якщо в лю­ди­ни при­су­тні емо­ції, це озна­чає, що їй не бай­ду­жий ре­зуль­тат. Однак у про­це­сі ро­бо­ти ва­жли­во на­вчи­ти­ся кон­тро­лю­ва­ти свій пси­хо­ло­гі­чний стан. Ви­со­кий рі­вень емо­цій­но­го інтелекту дає біль­ше про­фе­сій­них пе­ре­ваг, ніж про­фе­сій­ні на­ви­чки.

Як пи­ше Ві­льям Юрі у книж­ці «Си­ла по­зи­тив­но­го ні», до­по­ма­гає ме­тод «ви­хо­ду на бал­кон» при ре­а­кції на будь-якій по­дії (ін­ши­ми сло­ва­ми, по­ра­хуй до де­ся­ти). Ав­тор ствер­джує, що у мо­мент силь­но­го емо­цій­но­го за­го­стре­н­ня слід по­ди­ви­ти­ся на се­бе та світ, що ото­чує, на­че гля­дач з бал­ко­на спо­сте­рі­гає за те­а­траль­ною сце­ною. Па­у­за і по­гляд збо­ку до­по­ма­га­ють кра­ще ро­зі­бра­ти про­бле­му і да­ти со­бі від­по­відь на за­пи­та­н­ня: «Чо­го я на­справ­ді хо­чу до­ся­гну­ти?» Адже в ро­бо­ті ва­жли­вим є ре­зуль­тат.

Не­об­хі­дно кон­тро­лю­ва­ти свої емо­ції, на­віть якщо до­во­ди­ться пра­цю­ва­ти в умо­вах силь­но­го тис- ку та по­стій­но­го стре­су. Оче­ви­дно, що на­пру­га і рі­вень від­по­від­аль­но­сті зро­стає з ко­жним про­фе­сій­ним під­ви­ще­н­ням. Для то­го щоб ста­ти ке­рів­ни­ком, по­трі­бно бу­ти впев­не­ним, що в мо­мент кри­зи у вас не по­чне­ться істе­ри­ка.

Стрес став не­о­дмін­ною ча­сти­ною жи­т­тя. «Чи вар­то з ним бо­ро­ти­ся?» – та­ке за­пи­та­н­ня по­ста­вив за­снов­ник ком­па­нії JotForm, бло­гер Танк Ай­те­кін. Він вва­жає, що зі стре­со­во­го ста­ну по­трі­бно на­вчи­ти­ся отри­му­ва­ти ко­ристь.

Ба­га­тьом ві­до­мо, що са­мо­на­ла­шту­ва­н­ня має чи­ма­лий ефект. От­же, не­об­хі­дно тре­ну­ва­ти вла­сний мо­зок на по­зи­тив­не сприйня­т­тя будь-яко­го стре­су. Для цьо­го Ай­те­кін ра­дить пра­кти­ку­ва­ти три впра­ви: на­ла­што­ву­ва­ти се­бе на по­зи­тив­ний ре­зуль­тат, при­йма­ти ко­жен ви­клик як мо­жли­вість на­вчи­ти­ся чо­гось но­во­го та пра­кти­ку­ва­ти усві­дом­ле­н­ня, тоб­то сте­жи­ти за сво­ї­ми пе­ре­жи­ва­н­ня­ми у ко­жен кон­кре­тний мо­мент.

Кри­ти­ка

Нав­чі­ться спри­йма­ти кри­ти­ку. Вмі­н­ня три­ма­ти своє его під кон­тро­лем до­зво­лить по­чу­ти кон­стру­ктив. Ін­ве­сто­рам, клі­єн­там і ке­рів­ни­цтву ва­жли­во зна­ти та ба­чи­ти, що ви вдя­чні за зво­ро­тний зв'язок ро­бо­ти, го­то­ві пра­цю­ва­ти над со­бою та не впа­да­є­те в обра­зи.

На­справ­ді, ми по­тре­бу­є­мо кри­ти­ки. Хо­ча лю­ди­ні при­та­ман­но від­ки­да­ти все, що зму­шує її по­чу­ва­ти­ся по­га­но, прав­да в то­му, що не­га­тив сти­му­лює ста­ва­ти кра­щим. В су­спіль­стві існує три шля­хи ре­а­кції на кри­ти­ку: ігно­ру­ва­н­ня (за­зви­чай са­ме так нам ре­ко­мен­ду­ють ро­би- ти ба­тьки), де­пре­сія та по­зи­тив­не сприйня­т­тя кри­ти­ки.

Кри­ти­ка не дає ви­зна­че­н­ня то­го, ким ви є. Це ли­ше враження і став­ле­н­ня до дій, які вчи­ня­ю­ться. Для то­го щоб сприйня­ти кри­ти­ку, не­об­хі­дно спіл­ку­ва­ти­ся з лю­дьми, які ви­го­ло­шу­ють що­до вас не­га­тив. Їхнє по­ясне­н­ня мо­же від­кри­ти но­ві го­ри­зон­ти сприйня­т­тя то­го чи ін­шо­го пи­та­н­ня. Якщо лю­ди ви­слов­лю­ють сто­сов­но вас кри­ти­ку без обра­зи, то у них на ме­ті бла­гі на­мі­ри. Са­ме то­му ва­жли­во спіл­ку­ва­ти­ся: «Що ти мав на ува­зі?», «Як би ти це зро­бив?» то­що.

Окрім то­го, по­трі­бно на­вчи­ти­ся бра­ти від­по­від­аль­ність за свої по­мил­ки. Це до­зво­лить від­ді­ли­ти осо­би­стість (я по­га­ний, не­зда­ра та ін.) від вчин­ку (я вчи­нив не­пра­виль­но, то­му на­да­лі я знаю, що ро­би­ти, щоб не по­вто­ри­ти по­мил­ку). В ро­бо­ті ва­жли­во да­ти зро­зу­мі­ти ке­рів­ни­цтву і со­бі (на­віть біль­шою мі­рою, ніж ке­рів­ни­цтву), що най­біль­шим по­ка­ра­н­ням бу­де не штраф, а по­збав­ле­н­ня пра­ва про­яв­ля­ти іні­ці­а­ти­ву та про­фе­сій­но зро­ста­ти. Для то­го щоб кар’єр­но роз­ви­ва­ти­ся, при­йміть свої по­мил­ки, пра­цюй­те над ни­ми та не бій­те­ся ру­ха­ти­ся да­лі.

Стра­те­гі­чне ми­сле­н­ня

В ро­бо­ті юри­ста ва­жли­вий си­стем­ний під­хід. Лан­цю­жок за­ко­нів та ін­ших нор­ма­тив­но-пра­во­вих актів, які об’єд­ну­ю­ться у про­це­сі ко­жної кон­кре­тної спра­ви. Для цьо­го по­трі­бно вмі­ти, так би мо­ви­ти, скла­да­ти па­зли.

Для по­бу­то­во­го пов­сяк­ден­но­го жи­т­тя до­ста­тньо ма­ти зви­чай­не ми­сле­н­ня. Однак на­віть і це вва­жа­є­ться дис­ку­сій­ним пи­та­н­ням.

Роз­пла­ну­ва­ти свої жит­тє­ві зав­да­н­ня на шля­ху до до­ся­гне­н­ня за­галь­ної ме­ти та­кож по­трі­бно.

В ро­бо­ті юри­ста на­ви­чка стра­те­гі­чно­го ми­сле­н­ня є ду­же не­об­хі­дною. Адже уза­галь­не­ний під­хід до спра­ви до­зво­ляє скла­сти дов­го­стро­ко­вий план до­ся­гне­н­ня ме­ти, пра­виль­но роз­по­ді­ли­ти си­ли та ре­сур­си, спро­гно­зу­ва­ти ре­зуль­тат. В ко­ле­кти­ві юр­фір­ми ва­жли­во по­бу­ду­ва­ти си­сте­му, в якій не від­бу­ва­є­ться прин­цип бай­ки «Ле­бідь, щу­ка і рак», ко­ли ко­жен член ко­ман­ди тя­гне в рі­зні бо­ки.

Стра­те­гі­чне ми­сле­н­ня – не вро­дже­на мо­жли­вість. Її мо­жна роз­ви­ва­ти. Для цьо­го, на­сам­пе­ред, по­трі­бно вчи­ти­ся пе­ред­ба­ча­ти. Будь-яка на­ша дія при­зво­дить до на­слід­ків. То­му по­стій­но по­трі­бно ста­ви­ти со­бі за­пи­та­н­ня: «Чо­го я хо­чу до­ся­гну­ти та що я ро­блю для до­ся­гне­н­ня цьо­го?»

Мі­кро­мо­де­л­лю та­ко­го стра­те­гі­чно­го під­хо­ду мо­же бу­ти при­клад під­го­тов­ки до пу­блі­чно­го ви­сту­пу. Про­пи­сав­ши текст, ви мо­же­те одра­зу пе­ред­ба­чи­ти за­пи­та­н­ня до вас пі­сля ви­сту­пу. Те­пер змо­де­люй­мо це на роз­бір спра­ви в юри­ди­чній ком­па­нії. Ли­ше ба­че­н­ня ре­зуль­та­ту до­зво­ляє ефе­ктив­но ви­ко­ну­ва­ти кро­ки на шля­ху до йо­го до­ся­гне­н­ня.

Для то­го щоб роз­би­ва­ти своє гло­баль­не зав­да­н­ня на мен­ші еле­мен­ти, ви­ко­ри­сто­вуй­те прин­цип сло­на, тоб­то ві­зу­а­лі­зуй­те свою ме­ту. На­ма­люй­те її у ви­гля­ді ве­ли­ко­го ко­ла – це ваш слон. Да­лі роз­бий­те ко­ло на се­кто­ри та на­звіть ко­жен з них. Це ма­лень­кі кро­ки на шля­ху до­ся­гне­н­ня ме­ти. Вста­но­віть де­длай­ни – і впе­ред!

Ви­ходь­те за ме­жі. Ко­ли ви ми­сли­те сте­ре­о­ти­пно, то пе­ре­бу­ва­є­те у по­ло­ні ці­єї сте­ре­о­ти­пно­сті. Як тіль­ки до­зво­ли­те со­бі не бо­я­ти­ся бу­ти не та­ким, як усі, від­чу­є­те сут­тє­ву рі­зни­цю.

Пра­виль­не ви­ко­ри­ста­н­ня фі­нан­сів

Ко­ли все га­разд удо­ма, все до­бре і на ро­бо­ті. Го­лов­ною про­бле­мою су­ча­сної мо­ло­ді є хро­ні­чна не­ста­ча гро­шей. Чо­му ви жи­ве­те від зар­пла­ти до зар­пла­ти – від­по­відь на це за­пи­та­н­ня зна­є­те ли­ше ви.

Роз­ви­ток на­ви­чок за по­пе­ре­дні­ми пун­кта­ми до­зво­лять ефе­ктив­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти свої ко­шти. Стра­те­гі­чне ми­сле­н­ня, емо­цій­на стій­кість, ба­че­н­ня сво­єї ме­ти доз- во­лять за­ро­бля­ти та за­оща­джу­ва­ти ефе­ктив­ні­ше.

Го­лов­на при­чи­на, чо­му ви від­чу­ва­є­те не­ста­чу фі­нан­сів, най­імо­вір­ні­ше, у від­су­тно­сті гро­шо­вої ці­лі. Що­ра­зу, ко­ли ви щось ку­пу­є­те, пам’ятай­те про те, що вам хо­че­ться отри­ма­ти вна­слі­док сво­їх за­оща­джень. До­ро­гі обі­ди, кра­си­вий одяг за­хо­ва­ю­ться у ті­ні ва­шо­го ба­жа­н­ня ре­а­лі­зу­ва­ти, ска­жі­мо, ту­ри­сти­чну мрію. Дов­го­стро­ко­ві пла­ни зав­жди пе­ре­ва­жа­ють над ба­жа­н­ням ви­тра­ти­ти гро­ші #пря­мо­за­раз.

Не­твор­кінг

Осо­би­сті кон­та­кти – це чи не найбільший скарб лю­ди­ни, яка пра­цює в со­ці­аль­ній сфе­рі. Оче­ви­дно, що прав­ник пе­ре­бу­ває в кон­та­кті з лю­дьми. Зна­йом­ства – ру­шій­на си­ла про­гре­су, а но­ві кон­та­кти в за­пи­сній книж­ці ні­ко­ли не бу­дуть зай­ви­ми.

Не­твор­кінг – це по­бу­до­ва зав’яз­ків ді­ло­во­го ха­ра­кте­ру. Ва­жли­во ро­зу­мі­ти, що це зов­сім не про­ста ро­бо­та, адже по­трі­бно по­стій­но ви­бу­до­ву­ва­ти, на­ла­го­джу­ва­ти та під­три­му­ва­ти не­об­хі­дні кон­та­кти. Про­те та­ка та­кти­ка при­но­сить свої ре­зуль­та­ти: зав­да­н­ня ви­рі­шу­ю­ться швид­ше та ефе­ктив­ні­ше. За до­по­мо­гою не­твор­кін­гу мо­жна отри­ма­ти не ли­ше ко­ри­сні кон­та­кти, але й цін­ну ін­фор­ма­цію.

Хто та­кий успі­шний не­твор­кер? На пер­ший по­гляд, зда­є­ться, що ма­ти осо­би­сті кон­та­кти – не так вже й скла­дно. Для цьо­го по­трі­бно зна­йо­ми­ти­ся з лю­дьми, обмі­ню­ва­ти­ся те­ле­фо­на­ми, а да­лі все пра­цю­ва­ти­ме на вас. Але ж ні. Для то­го щоб кон­та­кти пра­цю­ва­ли, по­трі­бно з ни­ми по­стій­но пе­ре­бу­ва­ти на зв’яз­ку (від до­по­мо­ги до опе­ра­тив­ної ре­а­кції на по­ві­дом­ле­н­ня та від­ві­ду­ва­н­ня га­лу­зе­вих за­хо­дів).

Якщо ви за­ве­ли знайомство, не втра­чай­те цей кон­такт, пе­рі­о­ди­чно да­вай­те про се­бе зна­ти. В су­ча­сно­му сві­ті до­по­ма­га­ють со­цме­ре­жі. Їхній по­тен­ці­ал слід ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ма­кси­маль­но. Для кра­щої ко­му­ні­ка­ції ва­жли­вий та­кож пер­со­наль­ний кон­такт. Для цьо­го не­об­хі­дно по­стій­но пе­ре­бу­ва­ти, так би мо­ви­ти, у ста­дії го­тов­но­сті. По­дбай­те, щоб під час від­ві­ду­ва­н­ня кор­по­ра­тив­них за­хо­дів у вас зав­жди бу­ли ві­зи­тів­ки. Во­дно­час про­я­віть ува­гу до ві­зи­ток спів­ро­змов­ни­ка, уто­чніть, за яким но­ме­ром те­ле­фо­ну йо­му мо­жна дзво­ни­ти, в який час. Це вва­жа­є­ться хо­ро­шим то­ном, свід­чить про за­ці­кав­ле­ність і при­вер­тає ува­гу.

Для кра­щої ко­му­ні­ка­ції ва­жли­вий пер­со­наль­ний кон­такт

Лю­бо­мир Лб КУЗЮТКІН, КУЗЮТКІН ке­ру­ю­чий пар­тнер юри­ди­чної фір­ми EXPATPRO

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.