Ви­зна­н­ня до­го­во­ру не­дій­сним:

Ме­жа між зло­вжи­ва­н­ням та за­кон­ни­ми га­ран­ті­я­ми

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА ДОГОВІРНЕ ПРАВО - Ро­ман Р КОБЕЦЬ КОБЕЦЬ, адво­кат ЮФ «ІНПРАКСІ»

В су­ча­сно­му сві­ті май­же всі вза­є­мо­від­но­си­ни оформ­лю­ю­ться від­по­від­ним до­го­во­ром. Обіг до­го­во­рів у ци­ві­лі­зо­ва­них кра­ї­нах про­сто вра­жає, вже не ка­жу­чи про ви­со­ку куль­ту­ру їх ви­ко­на­н­ня. Укра­ї­на не па­се за­дніх що­до кіль­кі­сних та які­сних по­ка­зни­ків. Однак якщо мо­ва за­хо­дить про куль­ту­ру ви­ко­на­н­ня, біль­шо­сті чи­та­чів спа­да­ють на дум­ку не­злі­чен­ні су­до­ві спо­ри про при­му­со­ве ви­ко­на­н­ня до­го­во­рів та про оскар­же­н­ня вже укла­де­них пра­во­чи­нів.

Та­ка си­ту­а­ція пов’яза­на з тим, що ве­ли­ка кіль­кість кон­тр­аген­тів злов­жи­ває нор­ма­ми за­ко­но­дав­ства, а та­кож з ме­тою уни­кне­н­ня ви­ко­на­н­ня зо­бов’язань чи ма­кси­маль­но­го від­стро­че­н­ня при­му­со­во­го стя­гне­н­ня іні­ці­ює спо­ри про оскар­же­н­ня до­го­во­рів. Не мо­жна одно­зна­чно ствер­джу­ва­ти, що біль­шість спо­рів є шту­чно ство­ре­ни­ми, про­те та­кий від­со­ток до­ста­тньо зна­чний.

В яких ви­пад­ках мо­жна ви­зна­ти до­го­вір не­дій­сним?

Якщо за­ко­но­дав­ством пря­мо не вста­нов­ле­но не­дій­сність до­го­во­ру, але одна зі сто­рін йо­го оскар­жує, він мо­же бу­ти ви­зна­ний не­дій­сним в су­до­во­му по­ряд­ку.

Ци­віль­ний ко­декс Укра­ї­ни мі­стить до­сить ши­ро­кий пе­ре­лік під­став для ви­зна­н­ня до­го­во­ру не­дій­сним. Зокре­ма, не­до­дер­жа­н­ня в мо­мент укла­де­н­ня до­го­во­ру ви­мог що­до від­по­від­но­сті змі­сту ви­мо­гам за­ко­но­дав­ства, ін­те­ре­сам дер­жа­ви та су­спіль­ства, що­до пов­но­ти ци­віль­ної ді­є­зда­тно­сті, ре­аль­но­сті во­ле­ви­яв­ле­н­ня та на­ста­н­ня на­слід­ків (ст. 203, 215 ЦК Укра­ї­ни).

Ци­віль­ний ко­декс не обме­жу­є­ться ви­ще­вка­за­ни­ми під­ста­ва­ми. До­го­вір мо­жна ви­зна­ти не­дій­сним та­кож з та­ких під­став:

• до­го­вір су­пе­ре­чить ін­те­ре­сам дер­жа­ви та су­спіль­ства, йо­го мо­раль­ним за­са­дам (ч. 3 ст. 228 ЦК Укра­ї­ни);

• до­го­вір укла­де­но осо­бою, яка не має лі­цен­зії на про­ва­джу­ва­ний вид го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті (ч. 1 ст. 227 ЦК Укра­ї­ни);

• сто­ро­на по­ми­ли­ла­ся що­до об­ста­вин, які ма­ли істо­тне зна­че­н­ня під час укла­де­н­ня оспо­рю­ва­но­го до­го­во­ру (ч. 1 ст. 229 ЦК Укра­ї­ни);

• до­го­вір укла­де­но під впли­вом обма­ну (ч. 1 ст. 230 ЦК Укра­ї­ни);

• до­го­вір укла­де­но ді­є­зда­тною осо­бою, яка в мо­мент укла­да­н­ня до­го­во­ру не усві­дом­лю­ва­ла зна­че­н­ня сво­їх дій та не мо­гла ни­ми ке­ру­ва­ти (ч. 1 ст. 225 ЦК Укра­ї­ни);

• до­го­вір укла­де­но під впли­вом на­силь­ства, фі­зи­чно­го або пси­хі­чно­го ти­ску з бо­ку дру­гої сто­ро­ни або ін­шої осо­би (ч. 1 ст. 231 ЦК Укра­ї­ни);

• до­го­вір укла­де­но в ре­зуль­та­ті зло­чин­ної до­мов­ле­но­сті пред­став­ни­ка одні­єї сто­ро­ни з дру­гою сто­ро­ною (ч. 1 ст. 232 ЦК Укра­ї­ни);

• до­го­вір укла­де­но на вкрай не­ви­гі­дних умо­вах під впли­вом важ­ких об­ста­вин (ч. 1 ст. 233 ЦК Укра­ї­ни);

• до­го­вір укла­де­но без ме­ти на­ста­н­ня пра­во­вих на­слід­ків ( фі­ктив­ний до­го­вір) ( ч. 1 ст. 234 ГК Укра­ї­ни);

• до­го­вір укла­де­но з ме­тою при­хо­ва­ти ре­аль­но вчи­не­ний пра­во­чин (уяв­ний до­го­вір) (ч. 1 ст. 235 Укра­ї­ни ЦК Укра­ї­ни).

Як вба­ча­є­ться з на­ве­де­но­го пе­ре­лі­ку, мо­жли­во­сті для іні­ці­ю­ва­н­ня не­дій­сно­сті до­го­во­ру до­ста­тньо ши­ро­кі. За за­ду­мом за­ко­но­дав­ця, за­зна­че­ні нор­ми є га­ран­ті­єю за­хи­сту май­но­вих прав. Однак во­ни втра­ча­ють га­ран­тій­ну роль з мо­мен­ту, ко­ли одна зі сто­рін по­чи­нає не­до­бро­со­ві­сно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти їх для ухи­ле­н­ня від ви­ко­на­н­ня зо­бов’язань.

Ко­ли га­ран­тії ста­ють зло­вжи­ва­н­ня­ми, суд не мо­же сто­я­ти осто­ронь

До­ста­тньо скла­дно уза­галь­ни­ти всю су­до­ву пра­кти­ку про не­дій­сність до­го­во­рів в одній стат­ті, хо­ча б че­рез те, що ко­жен вид до­го­во­ру має свої осо­бли­во­сті. Якщо го­во­ри­ти про най­чи­слен­ні­ші ви­пад­ки ви­зна­н­ня до­го­во­рів не­дій­сни­ми, то одра­зу спа­да­ють на дум­ку та­кі під­ста­ви як від­су­тність не­об­хі­дно­го об­ся­гу ді­є­зда­тно­сті (укла­де­н­ня до­го­во­ру без рі­ше­н­ня за­галь­них збо­рів) або від­су­тність во­ле­ви­яв­ле­н­ня (не­від­по­від­ність під­пи­су на до­го­во­рі під­пи­су одні­єї зі сто­рін).

На­при­клад, за до­го­во­ром по­став­ки по­ста­чаль­ник по­ста­вив то­вар на склад за­мов­ни­ка, а за­мов­ник пі­сля йо­го отри­ма­н­ня звер­нув­ся з по­зо­вом до су­ду про ви­зна­н­ня до­го­во­ру по­став­ки не­дій­сним, об­ґрун­то­ву­ю­чи йо­го тим, що ди­ре­кто­ра під­при­єм­ства не бу­ло упов­но­ва­же­но від­по­від­ним рі­ше­н­ням за­галь­них збо­рів.

Ін­ший кла­си­чний ви­па­док: одна зі сто­рін до­го­во­ру по­зи­ки за­яв­ляє, що не під­пи­су­ва­ла від­по­від­ний до­го­вір і не отри­му­ва­ла жо­дних ко­штів та, як на­слі­док, звер­та­є­ться до су­ду з по­зо­вом про ви­зна­н­ня до­го­во­ру не­дій­сним.

Як у пер­шо­му, так і в дру­го­му ви­пад­ку одна зі сто­рін, отри­мав­ши пев­ні бла­га, вда­є­ться до су­пе­ре­чли­вої по­ве­дін­ки, яка спря­мо­ва­на на уни­кне­н­ня ви­ко­на­н­ня зо­бов’язань. Не­що­дав­но з ме­тою про­ти­дії по­ді­бній су­пе­ре­чли­вій по­ве­дін­ці суд­ді Вер­хов­но­го Су­ду, ви­рі­шу­ю­чи спір про не­дій­сність до­го­во­ру орен­ди зе­мель­ної ді­лян­ки, ви­сло­ви­ли окре­му дум­ку, яка в май­бу­тньо­му мо­же змі­ни­ти під­хо­ди в су­до­вій пра­кти­ці.

У спра­ві №596/2472/16-ц орен­до­да­вець звер­нув­ся до су­ду з по­зо­вом до орен­да­ря про ви­зна­н­ня до­го­во­ру орен­ди зе­мель­ної ді­лян­ки не­дій­сним. По­зов­ні ви­мо­ги об­ґрун­то­ва­ні тим, що до­го­вір орен­ди зем­лі був укла­де­ний без зго­ди орен­до­дав­ця і він йо­го не під­пи­су­вав. Ви­снов­ком су­до­во-по­чер­ко­знав­чої екс­пер­ти­зи вста­нов­ле­но, що під­пи­си в до­го­во­рі та акті при­йо­му-пе­ре­да­чі зро­бле­ні ін­шою осо­бою.

У по­ста­но­ві від 22.08.2018 р. №596/2472/16-ц Вер­хов­ний Суд ді­йшов ви­снов­ку, що су­ди по­пе­ре­дніх ін­стан­цій ви­не­сли об­ґрун­то­ва­не рі­ше­н­ня про не­дій­сність до­го­во­ру орен­ди зем­лі, оскіль­ки він не був під­пи­са­ний орен­до­дав­цем. Во­дно­час у цій спра­ві бу­ло ви­не­се­но окре­му дум­ку, від­по­від­но до якої суд­ді не вба­ча­ють під­став для ви­зна­н­ня до­го­во­ру не­дій­сним, оскіль­ки:

«6. Су­до­ва пра­кти­ка у сфе­рі ви­зна­н­ня до­го­во­ру орен­ди зе­мель­ної ді­лян­ки не­дій­сним на тій під­ста­ві, що він не під­пи­са­ний най­мо­дав­цем (орен­до­дав­цем), по­тре­бує змі­ни. Та­кий ви­сно­вок зу­мов­ле­ний тим, що в біль­шо­сті си­ту­а­цій най­мо­да­вець (орен­до­да­вець) отри­мує пла­ту за ко­ри­сту­ва­н­ня (орен­дну пла­ту) зе­мель­ною ді­лян­кою від на­йма­ча (орен­да­ря). За та­кої си­ту­а­ції оче­ви­дно, що кон­стру­кція не­дій­сно­сті до­го­во­ру не мо­же бу­ти за­сто­со­ва­на в то­му ви­пад­ку, ко­ли най­мо­да­вець (орен­до­да­вець) отри­мує орен­дну пла­ту, ви­зна­че­ну в до­го­во­рі, а на­ймач (орен­дар) ко­ри­сту­є­ться зе­мель- ною ді­лян­кою. Тоб­то зо­бов'яза­н­ня ви­ко­ну­ю­ться обо­ма сто­ро­на­ми.

6.1. Як свід­чить ана­ліз оскар­же­них су­до­вих рі­шень, по­зи­вач отри­му­ва­ла орен­дну пла­ту. На­то­мість від­по­від­ач по­си­лав­ся на те, що отри­ма­н­ням орен­дної пла­ти по­зи­вач фа­кти­чно ви­зна­ла та схва­ли­ла на­яв­ність до­го­вір­них пра­во­від­но­син з то­ва­ри­ством з обме­же­ною від­по­від­аль­ні­стю «Мрія Центр» на умо­вах оспо­рю­ва­но­го до­го­во­ру.

6.2. У по­ста­но­ві Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни від 23.09.2015 р. у спра­ві №3-502гс15 зро­бле­но ви­сно­вок, що «ви­зна­че­н­ня до­го­во­ру як не­укла­де­но­го мо­же від­бу­ва­ти­ся на ста­дії укла­де­н­ня, а не за на­слід­ка­ми ви­ко­на­н­ня йо­го сто­ро­на­ми».

Тоб­то в схо­жій пра­во­вій си­ту­а­ції Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни за­сто­су­вав до­ктри­ну venire contra factum proprium (за­бо­ро­ни су­пе­ре­чли­вої по­ве­дін­ки), яка ба­зу­є­ться ще на рим­ській ма­кси­мі « non concedit venire contra factum proprium» (ні­хто не мо­же ді­я­ти всу­пе­реч сво­їй по­пе­ре­дній по­ве­дін­ці).

6.3. До­ктри­на venire contra factum proprium ба­зу­є­ться на прин­ци­пі до­бро­со­ві­сно­сті. На­при­клад, у ст. I.-1:103 Прин­ци­пів, ви­зна­чень і мо­дель­них пра­вил єв­ро­пей­сько­го при­ва­тно­го пра­ва вка­зу­є­ться, що по­ве­дін­кою, яка су­пе­ре­чить до­бро­со­ві­сно­сті та че­сній ді­ло­вій пра­кти­ці, вва­жа­є­ться по­ве­дін­ка, що не від­по­від­ає по­пе­ре­днім за­явам або по­ве­дін­ці сто­ро­ни, за умо­ви, що ін­ша сто­ро­на, яка діє со­бі на шко­ду, ро­зум­но на них по­кла­да­є­ться [1].

6.4. Оче­ви­дно, що най­мо­да­вець (орен­до­да­вець) ско­ри­став­ся тим, що з рі­зних при­чин вла­сно­ру­чно не під­пи­сав до­го­вір орен­ди зе­мель­ної ді­лян­ки. Зві­сно, в та­ко­му ви­пад­ку оспо­рю­ва­н­ня до­го­во­ру орен­ди зе­мель­ної ді­лян­ки най­мо­дав­цем (орен­до­дав­цем) су­пе­ре­чить йо­го по­пе­ре­дній по­ве­дін­ці (отри­ма­н­ня пла­ти за ко­ри­сту­ва­н­ня зе­мель­ною ді­лян­кою) і вва­жа­є­ться не­до­бро­со­ві­сним».

З ви­ще­вка­за­ною по­зи­ці­єю важ­ко не по­го­ди­ти­ся. Не­зва­жа­ю­чи на те, що в ма­те­рі­а­лах спра­ви мі­стив­ся ви­сно­вок су­до­вої екс­пер­ти­зи, суд­ді звер­ну­ли ува­гу на по­ве­дін­ку сто­рін, яка пе­ре­ду­ва­ла ви­ни­кнен­ню спо­ру та з якої вба­ча­ло­ся схва­ле­н­ня сто­ро­на­ми всіх умов до­го­во­ру. До то­го ж та­ка по­зи­ція ви­клю­чає фор­ма­лізм у су­до­вій пра­кти­ці у спо­рах про не­дій­сність до­го­во­рів та усу­ває про­га­ли­ни, яки­ми мо­жна ско­ри­ста­ти­ся на свою ко­ристь. За­ли­ша­є­ться спо­ді­ва­ти­ся, що до­ктри­на на­ле­жної по­ве­дін­ки зна­йде своє від­обра­же­н­ня в су­до­вій пра­кти­ці.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.