Пра­ви­ла адво­кат­ської ети­ки в Укра­ї­ні – спо­мин про май­бу­тнє

Yurydychna Gazeta - - ГОЛОВНА СТОРІНКА -

Остан­нім ча­сом в адво­кат­ській спіль­но­ті ши­ро­ко обго­во­рю­є­ться та об­ґрун­то­ва­но бо­лі­сно спри­йма­є­ться зміст не­що­дав­но вне­се­них змін до Пра­вил адво­кат­ської ети­ки, а та­кож не­про­зо­рість про­це­су прийня­т­тя від- по­від­них но­вел та зни­ще­н­ня ва­жли­вих норм, які від­по­від­а­ли ду­ху і су­ті адво­кат­ської про­фе­сії.

На тлі ди­во­ви­жної ута­єм­ни­че­но­сті уза­ко­не­н­ня до­ле­но­сних обме­жень для адво­ка­тів, зокре­ма тих, що ра­ди­каль­но обме­жу­ють сво­бо­ду сло­ва, не­пев­но­сті май­бу­тньо­го Пра­вил, які вже вдру­ге за­зна­ють див­но­го пе­ре­кро­ю­ва­н­ня не­ві­до­мо в чи­їх ін­те­ре­сах чи з чи­єї прим­хи, не мо­жна з су­мом не зга­да­ти, що пер­ві­сно цей акт на­ро­джу­вав­ся зов­сім в ін­шій атмо­сфе­рі. То­ді до мо­мен­ту прийня­т­тя до­ку­мент про­йшов всі мо­жли­ві ста­дії та фор­ми обго­во­ре­н­ня адво­ка­та­ми Укра­ї­ни й про­від­ни­ми фа­хів­ця­ми адво­ка­тур ін­ших кра­їн та між­на­ро­дних адво­кат­ських ор­га­ні­за­цій. Цей спо­мин – не мар­на но­сталь­гія. На мою дум­ку, це ко­ри­сний для май­бу­тньо­го при­клад то­го, як ви­ва­же­но та при­скі­пли­во має ста­ви­ти­ся адво­кат­ська спіль­но­та до будь-яких актів за­галь­но­го зна­че­н­ня для адво­ка­ту­ри, вже не ка­жу­чи про «адво­кат­ську Бі­блію» – Пра­ви­ла адво­кат­ської ети­ки.

Як це бу­ло? Ста­нов­ле­н­ня адво­ка­ту­ри в не­за­ле­жній Укра­ї­ні від­бу­ва­ло­ся на хви­лі де­що ро­ман­ти­чно­го по­тя­гу до вко­рі­не­н­ня та роз­ви­тку най­ви­щих люд­ських і фа­хо­вих цін­но­стей. Не ви­пад­ко­во іні­ці­а­то­ри ство­ре­н­ня Спіл­ки адво­ка­тів Укра­ї­ни, яка сво­го ча­су без­за­пе­ре­чно об’єд­ну­ва­ла най­більш актив­них і не­бай­ду­жих адво­ка­тів-мрій­ни­ків, ще у ста­ту­ті САУ за­крі­пи­ли роз­роб­ку та впро­ва­дже­н­ня Ко­де­ксу адво­кат­ської ети­ки се­ред основ­них стра­те­гі­чних ці­лей ці­єї єди­ної на той час все­укра­їн­ської адво­кат­ської ор­га­ні­за­ції. Спіл­ка, бу­ду­чи іні­ці­а­то­ром та основ­ною ру­шій­ною си­лою прийня­т­тя За­ко­ну «Про адво­ка­ту­ру» 1992 р., іні­ці­ю­ва­ла за­крі­пле­н­ня в ньо­му до­три­ма­н­ня Пра­вил адво­кат­ської ети­ки як скла­до­ву При­ся­ги адво­ка­та.

Адже пе­ре­ва­жна біль­шість адво­ка­тів усві­дом­лю­ва­ли, що во­ни є пред­став­ни­ка­ми осо­бли­вої про­фе­сії. Во­ни пи­ша­ли­ся тим, що бу­ли но­сі­я­ми ва­жли­вої со­ці­аль­ної мі­сії та від­чу­ва­ли від­по­від­аль­ність як пред­став­ни­ки фа­хо­во­го пра­во­за­хи­сту, рів­нем яко­го ви­мі­рю­вав­ся сту­пінь справ­жньої не­за­ле­жно­сті та за­хи­ще­но­сті ко­жної лю­ди­ни, жит­тє­зда­тність на­дій на роз­ви­ток бі­зне­су, про­зо­рість ро­бо­ти ді­яль­но­сті дер­жав­них ор­га­нів. Зре­штою, чи­сто­та ду­ху адво­ка­ту­ри та її зда­тність збе­рі­га­ти основ­ні де­он­то­ло­гі­чні цін­но­сті (не­за­ле­жність, до­мі­нан­тність ін­те­ре­сів клі­єн­та, уни­кне­н­ня кон­флі­кту ін­те­ре­сів, кон­фі­ден­цій­ність та ін.) вва­жа­ли­ся ла­кму­со­вим па­пе­ром де­мо­кра­ти­чно­сті дер­жа­ви.

Про­те єди­них уні­фі­ко­ва­них пи­са­них пра­вил або Ко­де­ксу адво­кат­ської ети­ки, як ві­до­мо, в Укра­ї­ні не існу­ва­ло. Ли­ше в по­оди­но­ких адво­кат­ських об’єд­на­н­нях бу­ли свої пра­ви­ла, які ма­ли біль­ше де­кла­ра­тив­ний ха­ра­ктер і ду­же від­рі­зня­ли­ся між со­бою. З прийня­т­тям За­ко­ну це по­ча­ло від­чу­ва­ти­ся як про­бле­ма у кіль­кох про­е­кці­ях. По-пер­ше, з лі­кві­да­ці­єю ін­сти­ту­ту ста­жу­ва­н­ня зник ка­нал при­ро­дної пе­ре­да­чі з вуст у ву­ста не­пи­са­них Пра­вил адво­кат­ської ети­ки. По-дру­ге, че­рез зня­т­тя кіль­кі­сних обме­жень і до­ста­тньо лі­бе­раль­не пер­вин­не став­ле­н­ня

до адво­кат­ських іспи­тів адво­ка­ту­ра по­ча­ла мит­тє­во по­пов­ню­ва­ти­ся ве­ли­че­зною кіль­кі­стю пред­став­ни­ків ін­ших прав­ни­чих про­фе­сій (про­ку­ро­ра­ми, слід­чи­ми то­що), які спо­від­у­ва­ли зов­сім ін­ші фа­хо­ві прин­ци­пи та зви­чаї. До то­го ж при­кме­ти роз­ви­тку бі­зне­су пост­ра­дян­сько­го ґа­тун­ку да­ли­ся взна­ки. Пра­во­за­хи­сна фун­кція адво­ка­ту­ри по­ча­ла се­ми­миль­ни­ми кро­ка­ми де­валь­ву­ва­ти, по­сту­па­ти­ся за­ро­бі­тчан­ству та грі без пра­вил. Окрім то­го, но­во­ство­ре­ні ква­лі­фі­ка­цій­но-ди­сци­плі­нар­ні ко­мі­сії адво­ка­ту­ри на тлі від­су­тно­сті чі­тких де­он­то­ло­гі­чних орі­єн­ти­рів ча­сто зов­сім по-рі­зно­му тлу­ма­чи­ли по­ру­ше­н­ня Пра­вил адво­кат­ської ети­ки як під­ста­ву для ди­сци­плі­нар­ної від­по­від­аль­но­сті.

По­тре­ба як адво­ка­тів, так і клі­єн­тів у чі­ткій си­сте­мі де­он­то­ло­гі­чних ко­ор­ди­нат ста­ла оче­ви­дною, на­сам­пе­ред, для адво­ка­тів. До то­го ж про­га­ли­на у вре­гу­лю­ван­ні адво­кат­ської де­он­то­ло­гії ста­ла осно­вою для спроб ви­го­тов­ле­н­ня від­по­від­но­го акту дер­жав­ним істе­блі­шмен­том (до при­кла­ду, Мін’юст вже го­ту­вав від­по­від­ні про­е­кти).

То­му 16.06.1995 р. на роз­ши­ре­но­му за­сі­дан­ні прав­лі­н­ня САУ бу­ло прийня­то рі­ше­н­ня про роз­роб­ку Ко­де­ксу адво­кат­ської ети­ки. Бу­ло ство­ре­но ро­бо­чу гру­пу САУ, яку очо­ли­ла ав­тор ці­єї стат­ті. Я взя­ла на се­бе смі­ли­вість за­про­по­ну­ва­ти гру­пі ва­рі­ант Пра­вил, роз­ро­бле­ний на під­ста­ві на­ста­нов мо­їх вчи­те­лів, вла­сно­го до­сві­ду, Ко­де­ксу по­ве­дін­ки юри­стів Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу ССВЕ, Між­на­ро­дно­го ко­де­ксу адво­кат­ської ети­ки ІВА, Ети­чних пра­вил со­лі­сі­то­рів Ве­ли­ко­бри­та­нії, де­он­то­ло­гі­чних актів Поль­щі, Іспа­нії, Бель­гії, Да­нії, Ні­меч­чи­ни, Ав­стрії, Ізра­ї­лю, США. Ко­жен ря­док бур­хли­во обго­во­рю­вав­ся чле­на­ми гру­пи, які та­кож ра­ди­ли­ся з ко­ле­га­ми в ре­гіо­нах. На тлі сьо­го­дні­шньо­го «схва­лю­є­мо», ма­буть, ви­да­є­ться не­ймо­вір­ним, що то­ді одну ста­т­тю мо­гли обго­во­рю­ва­ти го­ди­на­ми й дня­ми, але це від­бу­ва­ло­ся са­ме та­ким чи­ном.

23.02.1996 р. про­ект ро­бо­чої гру­пи (пі­сля бур­хли­во­го обго­во­ре­н­ня за­вча­сно ро­зі­сла­но­го текс­ту) був схва­ле­ний Прав­лі­н­ням САУ. Ро­бо­чій гру­пі бу­ло до­ру­че­но вне­сти пев­ні прав­ки. Про­те САУ на­ма­га­ла­ся за­лу­чи­ти до обго­во­ре­н­ня якнай­біль­ше адво­ка­тів, які не бу­ли її чле­на­ми. Хо­ча не бу­ло ні­яко­го пи­са­но­го ме­ха­ні­зму для зі­бра­н­ня та уза­галь­не­н­ня адво­кат­ської дум­ки, роз­ро­бни­ки Пра­вил ви­яви­ли не­аби­яку кмі­тли­вість у по­шу­ку та­кої пла­тфор­ми обго­во­ре­н­ня. Під час під­го­тов­ки до про­ве­де­н­ня з’їзду адво­ка­тів Укра­ї­ни у 1996 р. (який на той час за за­ко­ном мав єди­ну фун­кцію – обра­н­ня чле­нів ВРЮ від адво­ка­ту­ри) про­ект Ко­де­ксу бу­ло ро­зі­сла­но в усі ре­гіо­ни Укра­ї­ни для обго­во­ре­н­ня на ре­гіо­наль­них кон­фе­рен­ці­ях адво­ка­тів з обра­н­ня де­ле­га­тів З’їзду (на­го­ло­шую, на кон­фе­рен­ці­ях всіх адво­ка­тів, а не ли­ше чле­нів спіл­ки). До­ста­тньо ці­ка­во по­гля­ну­ти за­раз на то­го­ча­сну ре­а­кцію ре­гіо­нів. У кіль­кох обла­стях (За­кар­пат­ській, Ми­ко­ла­їв­ській, Хер­сон­ській, Хмель­ни­цькій та в м. Се­ва­сто­по­лі) адво­ка­ти ви­сло­ви­ли­ся про­ти ідеї прийня­т­тя Ко­де­ксу адво­кат­ської ети­ки. Зокре­ма, при­кме­тним в цьо­му кон­текс­ті є ви­слов­лю­ва­н­ня, за­про­то­ко­льо­ва­не в одно­му з ре­гіо­нів: «Чо­му ети­ка? Хі­ба є ети­ка слю­са­ря, лі­ка­ря то­що?» (до ре­чі, ети­ка лі­ка­ря існує). Бу­ли та­кож ін­ші за­сте­ре­же­н­ня: «Пра­ви­ла ло­бі­ю­ю­ться чи­нов­ни­ка­ми ВККА, щоб у ра­зі по­тре­би «при­ти­сну­ти адво­ка­та до ніг­тя».

Про­те за­ра­ди істо­ри­чної до­сто­вір­но­сті під­кре­слю, що Ко­декс (Пра­ви­ла) роз­ро­бляв­ся не ВККА, над ним пра­цю­ва­ли адво­ка­ти-пра­кти­ки, які пра­гну­ли пра­цю­ва­ти, до­три­му­ю­чись від­по­від­них пра­вил. В біль­шо­сті ре­гіо­нів ідея прийня­т­тя Ко­де­ксу і йо­го текст бу­ли сприйня­ті ду­же схваль­но. Най­яскра­ві­шим ло­бі­стом прийня­т­тя Ко­де­ксу бу­ло Оде­ське від­ді­ле­н­ня на чо­лі з Йо­си­пом Брон­зом.

Подаль­ше обго­во­ре­н­ня та до­о­пра­цю­ва­н­ня про­е­кту здій­сню­ва­ло­ся в атмо­сфе­рі ма­кси­маль­ної від­кри­то­сті до всіх ідей, про­по­зи­цій, за­ува­жень. Про­ект був на­дру­ко­ва­ний у жур­на­лі «Адво­кат» (№1 за 2007 р.). У жов­тні 1997 р. про­ект Ко­де­ксу про­йшов фа­хо­ву оцін­ку екс­пер­тів Ра­ди Єв­ро­пи та отри­мав ви­со­ку від­зна­ку. Та­кож він оці­ню­вав­ся про­від­ни­ми фа­хів­ця­ми АВА, обго­во­рю­вав­ся на між­на­ро­дних кон­фе­рен­ці­ях (див. де­які ви­снов­ки у жур­на­лі «Адво­кат» №4 за 1997 р. та №4 за 1998 р.).

На цій ста­дії від­бу­ло­ся ско­ро­че­н­ня текс­ту на тре­ти­ну. Ли­ше пі­сля вра­ху­ва­н­ня всіх про­по­зи­цій і за­ува­жень оста­то­чний ва­рі­ант про­е­кту Ко­де­ксу, пе­ре­йме­но­ва­но­го у Пра­ви­ла адво­кат­ської ети­ки, бу­ло за­твер­дже­но ро­бо­чою гру­пою 04.12.1998 р. Не­вдов­зі, 01.10.1999, ВККА за­твер­ди­ла цей текст Пра­вил у не­змін­но­му ви­гля­ді (ско­ри­став­шись від­по­від­ни­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми, на­да­ни­ми ВККА за іні­ці­а­ти­вою САУ, че­рез змі­ни до По­ло­же­н­ня про ВККА, вне­се­ні ука­зом Пре­зи­ден­та від 30.09.1999 р.). Від­су­тність змін на цій ста­дії бу­ла пов’яза­на не ли­ше з тим, що всі охо­чі вже дав­но ви­сло­ви­ли­ся, але й з тим, що вне­се­н­ня змін, не­ві­до­мих адво­кат­сько­му за­га­лу, вва­жа­ло­ся не­ко­ре­ктним і не до­пу­ска­ло­ся.

Та­ким чи­ном, адво­ка­ту­ра отри­ма­ла Пра­ви­ла адво­кат­ської ети­ки, на­ро­дже­ні в адво­кат­ській спіль­но­ті, опра­цьо­ва­ні та до­о­пра­цьо­ва­ні біль­ше де­ся­тка ра­зів, зва­жа­ю­чи на всі ви­слов­ле­ні дум­ки. То­му прийня­т­тя Пра­вил ста­ло ду­же по­зи­тив­ною та ви­зна­чною по­ді­єю в істо­рії адво­ка­ту­ри Укра­ї­ни. Три­ва­ла пра­ця ма­ла та­кож ін­ший ва­го­мий ре­зуль­тат – на­бу­т­тя по­ва­ги в між­на­ро­дно­му адво­кат­сько­му се­ре­до­ви­щі. Адже в пер­вин­ній ре­да­кції Пра­ви­ла вва­жа­ли­ся одни­ми з най­більш вда­ло по­бу­до­ва­них і вну­трі­шньо узго­дже­них у Єв­ро­пі. Зна­чною мі­рою са­ме зав­дя­ки гли­би­ні від­обра­же­н­ня в на­ших Пра­ви­лах су­тно­сті адво­кат­ської про­фе­сії в її сві­то­во­му ро­зу­мін­ні у 2003 р. укра­їн­ську адво­ка­ту­ру в осо­бі САУ бу­ло прийня­то до ССВЕ.

По­при зло­сти­ві за­сте­ре­же­н­ня окре­мих ске­пти­ків, Пра­ви­ла не ли­ше не ста­ли яки­мось до­да­тко­вим «тя­га­рем» для адво­ка­та, але й на­да­ли єди­ну си­сте­му пе­ред­ба­чу­ва­них кри­те­рі­їв оцін­ки ети­чних аспе­ктів йо­го по­ве­дін­ки, обме­жив­ши гі­по­те­ти­чні мо­жли­во­сті для КДКА «роз­пра­ви­ти­ся» з «не­зру­чним» адво­ка­том.

Вар­то зга­да­ти, що в пер­вин­ній ре­да­кції по­ряд із зо­бов’язаль­ни­ми та за­бо­рон­ни­ми нор­ма­ми (біль­шість з яких сто­су­ва­ли­ся зви­чних і без­за­пе­ре­чних за­бо­рон, тра­ди­цій­них для адво­ка­ту­ри) Пра­ви­ла мі­сти­ли ду­же ба­га­то дис­по­зи­тив­них, упов­но­ва­жу­валь­них норм, які вста­нов­лю­ва­ли ви­ня­тки із за­бо­рон, що ви­прав­до­ву­ва­ли не­ви­ко­на­н­ня обов’яз­ків за пев­них об­ста­вин. Це до­зво­ля­ло ін­ди­ві­ду­а­лі­зу­ва­ти при­чи­ни по­ру­шень від не­о­б­ґрун­то­ва­них та на­дмір­них ви­мог.

За­га­лом, стру­кту­ра і при­ро­да норм бу­ли про­ду­ма­ні ду­же ре­тель­но. Обов’яз­ки та за­бо­ро­ни фор­му­лю­ва­ли­ся ду­же обе­ре­жно, в ба­га­тьох ви­пад­ках з ви­ко­ри­ста­н­ням оці­но­чних тер­мі­нів («ро­зум­но не­об­хі­дні зу­си­л­ля», «по­ви­нен на­ма­га­ти­ся зна­йти мо­жли­вість», «по­ви­нен вра­хо­ву­ва­ти не­об­хі­дність»), що до­зво­ля­ло адво­ка­ту, ви­хо­дя­чи з кон­кре­тних об­ста­вин, ствер­джу­ва­ти про від­су­тність по­ру­шень з йо­го бо­ку. Окрім то­го, в ба­га­тьох за­бо­рон­них нор­мах фі­гу­ру­ва­ла пе­ред­умо­ва за­ві­до­мо­сті чи уми­слу як під­ста­ви від­по­від­аль­но­сті, за ви­ня­тком за­галь­ної нор­ми про ви­ну як під­ста­ву від­по­від­аль­но­сті.

Ба­га­то норм вза­га­лі за ви­до­ви­ми озна­ка­ми ма­ли ре­ко­мен­да­цій­ний ха­ра­ктер та не мо­гли ство­рю­ва­ти під­ста­ви для від­по­від­аль­но­сті. Ін­ші – вер­ба­лі­зу­ва­ли нор­ми-прин­ци­пи, за­галь­но­прийня­ті як осно­ва ді­яль­но­сті адво­ка­ту­ри, та роз­ви­ва­ли їх. Чи­ма­ло норм бу­ли упов­но­ва­жу­валь­ни­ми та по­лег­шу­ва­ли адво­ка­ту за­хист від на­дмір­них ви­мог та не­спра­ве­дли­вих зви­ну­ва­чень.

Пра­ви­ла ста­ли не стіль­ки під­ста­вою для від­по­від­аль­но­сті адво­ка­та, як си­сте­мою орі­єн­ти­рів, ре­ко­мен­да­цій для обра­н­ня адво­ка­том пра­виль­но­го ва­рі­ан­ту по­ве­дін­ки в кон­кре­тних скла­дних си­ту­а­ці­ях, зі­бра­н­ням на­ста­нов, які ма­ли ве­ли­ке ви­хов­не зна­че­н­ня для адво­ка­тів та ін­фор­ма­цій­не – для клі­єн­тів. Во­ни зма­лю­ва­ли суть адво­кат­ської про­фе­сії, «мо­раль­ний порт­рет» укра­їн­ської адво­ка­ту­ри.

Ви­со­кий мо­раль­ний ім­пе­ра­тив, за­кла­де­ний у Пра­ви­лах, при­ніс адво­ка­ту­рі Укра­ї­ни між­на­ро­дне ви­зна­н­ня, а го­лов­не – до­ві­ру клі­єн­тів. До то­го ж адво­ка­ти по­ча­ли ще біль­ше пи­ша­ти­ся сво­єю про­фе­сі­єю, оскіль­ки отри­ма­ли озна­ку чі­ткої де­он­то­ло­гі­чної від­по­від­аль­но­сті, що ви­рі­зня­ла їх з по­між ін­ших прав­ни­ків. Ко­ле­ктив­на по­стать адво­ка­ту­ри у від­дзер­ка­лен­ні Пра­вил на­справ­ді ви­гля­да­ла ду­же гі­дно, адже Пра­ви­ла на­ро­ди­ли­ся в адво­кат­ській єд­но­сті та при­йма­ли­ся в атмо­сфе­рі аб­со­лю­тної про­зо­ро­сті, по­ва­ги до ду­мок адво­кат­ської спіль­но­ти.

На жаль, як це не па­ра­до­ксаль­но, подаль­ші змі­ни та до­пов­не­н­ня до Пра­вил, які при­йма­ли­ся у ча­си існу­ва­н­ня НААУ, що вже ма­ла всі ме­ха­ні­зми для з’ясу­ва­н­ня ду­мок адво­ка­тів з усі­єї Укра­ї­ни, зов­сім змі­ни­ли дух і ста­тус Пра­вил як про­зо­ро­го та зро­зумі­ло­го акту. Облич­чя адво­ка­ту­ри де­що спо­тво­ри­ло­ся. Зник прин­цип че­сно­сті та по­ря­дно­сті. Не­що­дав­но за­знав зна­чної руй­на­ції прин­цип не­за­ле­жно­сті. Прин­цип кон­флі­кту ін­те­ре­сів ви­кла­де­но зов­сім не­ко­ре­ктно. Сво­бо­ду сло­ва адво­ка­та обме­же­но. Що вже й ка­за­ти про окре­мі нор­ми, які пе­ре­пи­са­ні не ду­же ро­зум­но та на­віть не­без­пе­чно з по­зи­ції ви­хо­ло­ще­н­ня су­ті прин­ци­пів, які ма­ли б бу­ти в них кон­кре­ти­зо­ва­ні.

Мо­жли­во, не вар­то за­бу­ва­ти істо­рію. В май­бу­тньо­му, до­тор­ка­ю­чись до основ­но­го акту адво­ка­ту­ри, все ж та­ки по­трі­бно дба­ти про те, щоб адво­ка­ти всім це­хом пра­цю­ва­ли над йо­го змі­на­ми, а не отри­му­ва­ли про­дукт ке­лій­ної не­зро­зумі­лої нор­мо­твор­чо­сті пе­ред го­ло­су­ва­н­ням. Адже ра­ні­ше це бу­ло мо­жли­во. То чо­му ж цьо­го не мо­жна зро­би­ти сьо­го­дні за на­яв­но­сті си­сте­ми са­мов­ря­ду­ва­н­ня? Па­ра­докс… Та­кож слід пам’ята­ти, що згі­дно з при­ро­дою Пра­вил, ми ма­є­мо за ни­ми жи­ти, а не ви­жи­ва­ти… Адже са­ме для про­цві­та­н­ня, а не для за­не­па­ду адво­ка­ту­ри ці Пра­ви­ла ко­лись бу­ли на­ро­дже­ні!

Ма­те­рі­ал, ви­кла­де­ний у цій стат­ті – це осо­би­сті дум­ки ав­то­рів. Во­ни не є офі­цій­ною по­зи­ці­єю про­гра­ми «Адво­кат Май­бу­тньо­го», Асо­ці­а­ції прав­ни­ків Укра­ї­ни, Все­укра­їн­сько­го об’єд­на­н­ня адво­ка­тів, які на­да­ють без­опла­тну пра­во­ву до­по­мо­гу, про­е­кту «До­сту­пна та які­сна пра­во­ва до­по­мо­га в Укра­ї­ні», Ка­над­сько­го бю­ро між­на­ро­дної осві­ти або Уря­ду Ка­на­ди та По­соль­ства США в Укра­ї­ні.

Оль­га О ЖУКОВСЬКА, ЖУКОВСЬКА адво­кат, к.ю.н., за­слу­же­ний юрист Укра­ї­ни, член Апе­ля­цій­но­го ко­мі­те­ту UEFA

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.