Тре­ті осо­би в адмін­про­це­сі: окре­мі про­бле­ми

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА | СУДОВИЙ ПРОЦЕС - Ні­на­Ні КУЧЕРУК КУЧЕРУК, адво­кат, ке­рів­ник пра­кти­ки су­до­вих спо­рів та ар­бі­тра­жу Jurimex

Не­об­хі­дною умо­вою прийня­т­тя за­кон­но­го су­до­во­го рі­ше­н­ня у спра­ві є роз­гляд ці­єї спра­ви за уча­стю всіх осіб, прав та обов’яз­ків яких во­но бу­де сто­су­ва­ти­ся. Це за­без­пе­чу­є­ться, зокре­ма, на­яв­ні­стю у про­це­су­аль­но­му пра­ві ін­сти­ту­ту тре­тіх осіб. Не­зва­жа­ю­чи на те, що про­це­су­аль­не за­ко­но­дав­ство ви­зна­чає ви­ди, під­ста­ви та по­ря­док за­лу­че­н­ня тре­тіх осіб до уча­сті у спра­ві, у пра­во­за­сто­сов­чій ді­яль­но­сті не­о­дно­зна­чно ви­рі­шу­ю­ться пи­та­н­ня що­до мо­жли­во­сті їх за­лу­че­н­ня апе­ля­цій­ним адмі­ні­стра­тив­ним су­дом, пра­во­вих на­слід­ків роз­гля­ду спра­ви без їх по­ві­дом­ле­н­ня то­що.

Чи мо­жна за­лу­ча­ти в апе­ля­ції?

Чин­не за­ко­но­дав­ство не мі­стить «спе­ці­аль­ної» нор­ми, яка пе­ред­ба­ча­ла б пов­но­ва­же­н­ня апе­ля­цій­но­го адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду за­лу­ча­ти до уча­сті в роз­гля­ді спра­ви тре­тіх осіб. Це при­зве­ло до фор­му­ва­н­ня у пра­во­за­сто­сов­чій ді­яль­но­сті двох ді­а­ме­траль­но про­ти­ле­жних пра­во­вих під­хо­дів що­до на­яв­но­сті/від­су­тно­сті у су­ду та­ких пов­но­ва­жень. У спра­вах №826/1887/18, №826/1554/18, № 703/ 3197/ 17, № 826/ 3448/ 17, № 823/ 616/ 17, № 826/ 12240/ 17, №826/10488/17, №826/15679/16 Ки­їв­ський апе­ля­цій­ний адмі­ні­стра­тив­ний суд за­лу­чив до уча­сті у спра­ві тре­тіх осіб, які не за­яв­ля­ють са­мо­стій­них ви­мог на пре­дмет спо­ру.

На­то­мість у спра­вах №823/1915/17, №826/13405/17, №826/12302/16 цей же суд від­мо­вив у за­лу­чен­ні та­ких осіб до уча­сті у спра­ві, по­си­ла­ю­чись на те, що за­лу­че­н­ня тре­тіх осіб мо­жли­ве ли­ше до прийня­т­тя рі­ше­н­ня су­дом пер­шої ін­стан­ції. Зокре­ма, та­ко­го ви­снов­ку суд ді­йшов у спра­ві №823/1915/17, за­зна­чив­ши, що ви­рі­ше­н­ня пи­та­н­ня про за­лу­че­н­ня до уча­сті у спра­ві тре­тьої осо­би на ста­дії апе­ля­цій­но­го про­ва­дже­н­ня не пе­ред­ба­че­но Ко­де­ксом адмі­ні­стра­тив­но­го су­до­чин­ства Укра­ї­ни, а то­му ко­ле­гія суд­дів на цій ста­дії не на­ді­ле­на пов­но­ва­же­н­ня­ми за­лу­ча­ти їх до уча­сті у спра­ві.

Та­кий пра­во­вий під­хід ви­да­є­ться су­пе­ре­чли­вим та не узго­джу­є­ться з нор­ма­ми КАС Укра­ї­ни, зокре­ма зі ст. 49, 317, 353. Згі­дно зі ст. 49 КАС Укра­ї­ни осо­би, на пра­ва, сво­бо­ди, ін­те­ре­си або обов'яз­ки яких мо­же впли­ну­ти рі­ше­н­ня у спра­ві, ма­ють мо­жли­вість ста­ти уча­сни­ка­ми ці­єї спра­ви шля­хом за­лу­че­н­ня до уча­сті у спра­ві за вла­сною іні­ці­а­ти­вою (за­лу­че­н­ня до уча­сті у спра­ві за іні­ці­а­ти­вою та­ких осіб), за кло­по­та­н­ням уча­сни­ків спра­ви та за іні­ці­а­ти­вою су­ду.

Дій­сно, для за­лу­че­н­ня та­ких осіб до уча­сті у спра­ві за­ко­но­да­вець вста­нов­лює «ча­со­ві» ме­жі. Зокре­ма, всту­пи­ти у спра­ву у ро­лі тре­тьої осо­би, яка не за­яв­ляє са­мо­стій­них ви­мог на пре­дмет спо­ру, за вла­сною іні­ці­а­ти­вою осо­ба мо­же до за­кін­че­н­ня під­го­тов­чо­го за­сі­да­н­ня (якщо спра­ва роз­гля­да­є­ться в по­ряд­ку за­галь­но­го по­зов­но­го про­ва­дже­н­ня) або до по­ча­тку пер­шо­го су­до­во­го за­сі­да­н­ня (якщо спра­ва роз­гля­да­є­ться в по­ряд­ку спро­ще­но­го по­зов­но­го про­ва­дже­н­ня) (ч. 2 ст. 49 КАС Укра­ї­ни). Кло­по­та­н­ня уча­сни­ка спра­ви про за­лу­че­н­ня тре­тіх осіб без са­мо­сій­них ви­мог на пре­дмет спо­ру мо­же бу­ти за­яв­ле­не у під­го­тов­чо­му про­ва­джен­ні або в ін­ший строк, ви­зна­че­ний су­дом (ч. 1 ст. 204 КАС Укра­ї­ни). За вла­сною іні­ці­а­ти­вою адмі­ні­стра­тив­ний суд мо­же за­лу­чи­ти та­ких осіб до уча­сті у спра­ві під час ви­рі­ше­н­ня пи­та­н­ня про від­кри­т­тя про­ва­дже­н­ня у спра­ві або у про­це­сі під­го­тов­ки спра­ви до су­до­во­го роз­гля­ду (ч. 2 ст. 49 КАС Укра­ї­ни).

Однак не­об­хі­дно вра­хо­ву­ва­ти, що чин­не за­ко­но­дав­ство (ст. 121 КАС Укра­ї­ни) пе­ред­ба­чає мо­жли­вість по­нов­ле­н­ня пропу­ще­но­го про­це­су­аль­но­го стро­ку, у зв’яз­ку з чим вка­за­ні про­це­су­аль­ні дії мо­жуть бу­ти вчи­не­ні на ін­ших ста­ді­ях су­до­во­го про­це­су. До то­го ж за­ко­но­да­вець у ч. 2 ст. 49 КАС Укра­ї­ни не кон­кре­ти­зує вид про­ва­дже­н­ня (апе­ля­цій­не чи про­ва­дже­н­ня в су­ді пер­шої ін­стан­ції), у ра­зі від­кри­т­тя яко­го суд мо­же за­лу­чи­ти до уча­сті у спра­ві тре­тіх осіб без са­мо­стій­них ви­мог на пре­дмет спо­ру. То­му в цьо­му ви­пад­ку по­трі­бно вра­хо­ву­ва­ти ме­жі пов­но­ва­жень, на­да­ні про­це­су­аль­ним за­ко­ном су­ду пер­шої та апе­ля­цій­ної ін­стан­цій, а та­кож їхні зав­да­н­ня.

Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни на­го­ло­шу­вав, що пов­но­ва­же­н­ня ви­щих су­до­вих ор­га­нів що­до пе­ре­гля­ду ма­ють ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­ся для ви­прав­ле­н­ня су­до­вих по­ми­лок та не­до­лі­ків су­до­чин­ства, а не для здій­сне­н­ня но­во­го су­до­во­го роз­гля­ду. Пе­ре­гляд не по­ви­нен під­мі­ня­ти апе­ля­цію, а мо­жли­вість існу­ва­н­ня двох по­гля­дів на один пре­дмет не є під­ста­вою для но­во­го роз­гля­ду. Пов­но­ва­же­н­ня ви­щих су­дів що­до ска­су­ва­н­ня чи змі­ни тих су­до­вих рі­шень, які на­бу­ли чин­но­сті та під­ля­га­ють ви­ко­нан­ню, ма­ють ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся для ви­прав­ле­н­ня фун­да­мен­таль­них по­ру­шень (рі­ше­н­ня у спра­вах «По­но­ма­рьов про­ти Укра­ї­ни», «Ря­бих про­ти Ро­сії», «Нє­лю­бін про­ти Ро­сії»).

На не­об­хі­дність ви­прав­ле­н­ня су­до­вої по­мил­ки (не­за­лу­че­н­ня до уча­сті у спра­ві осо­би, на пра­ва, сво­бо­ди, ін­те­ре­си та (або) обов'яз­ки якої мо­же впли­ну­ти су­до­ве рі­ше­н­ня) вка­зує та­кож про­це­су­аль­ний за­кон. Зокре­ма, прийня­т­тя су­дом пер­шої ін­стан­ції рі­ше­н­ня про пра­ва, сво­бо­ди, ін­те­ре­си та (або) обов'яз­ки осіб, які не бу­ли за­лу­че­ні до уча­сті у спра­ві, за­ко­но­да­вець роз­ці­нює як по­ру­шен- ня норм про­це­су­аль­но­го пра­ва, що є обов'яз­ко­вою під­ста­вою для ска­су­ва­н­ня су­до­во­го рі­ше­н­ня та ухва­ле­н­ня апе­ля­цій­ним су­дом но­во­го рі­ше­н­ня (п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС Укра­ї­ни).

Прийня­т­тя су­дом (як пер­шої, так і апе­ля­цій­ної ін­стан­ції) рі­ше­н­ня про пра­ва, сво­бо­ди, ін­те­ре­си та (або) обов'яз­ки осіб, які не бу­ли за­лу­че­ні до уча­сті у спра­ві, та­кож є обов’яз­ко­вою під­ста­вою для ска­су­ва­н­ня су­до­во­го рі­ше­н­ня в ка­са­цій­но­му по­ряд­ку від­по­від­но до п. 4 ч. 3 ст. 353 КАС Укра­ї­ни. При цьо­му суд апе­ля­цій­ної ін­стан­ції, згі­дно зі ст. 308 КАС Укра­ї­ни, не обме­же­ний до­во­да­ми та ви­мо­га­ми апе­ля­цій­ної скар­ги, якщо під час роз­гля­ду спра­ви бу­де вста­нов­ле­но по­ру­ше­н­ня норм про­це­су­аль­но­го пра­ва, які є обов'яз­ко­вою під­ста­вою для ска­су­ва­н­ня рі­ше­н­ня. Окрім то­го, від­по­від­но до ч. 1 ст. 306 КАС Укра­ї­ни, су­д­дя-до­по­від­ач в по­ряд­ку під­го­тов­ки спра­ви до апе­ля­цій­но­го роз­гля­ду з'ясо­вує склад уча­сни­ків су­до­во­го про­це­су, ви­рі­шує пи­сьмо­во за­яв­ле­ні кло­по­та­н­ня уча­сни­ків спра­ви та ви­рі­шує ін­ші пи­та­н­ня, не­об­хі­дні для апе­ля­цій­но­го роз­гля­ду спра­ви.

Та­ким чи­ном, осо­би, що­до прав та обов’яз­ків яких прийня­то су­до­ве рі­ше­н­ня і які не бу­ли за­лу­че­ні до уча­сті у спра­ві су­дом пер­шої ін­стан­ції,

На­яв­не за­ко­но­дав­че ре­гу­лю­ва­н­ня ін­сти­ту­ту тре­тіх осіб в адмін­про­це­сі по­ро­джує фор­му­ва­н­ня не­о­дно­зна­чної су­до­вої пра­кти­ки

по­вин­ні бу­ти за­лу­че­ні апе­ля­цій­ним адмі­ні­стра­тив­ним су­дом. При цьо­му апе­ля­цій­ний суд мо­же за­лу­чи­ти тре­тіх осіб як за вла­сною іні­ці­а­ти­вою, так і за іні­ці­а­ти­вою тре­тіх осіб або ін­ших уча­сни­ків спра­ви (у ра­зі за­до­во­ле­н­ня за­яви про по­нов­ле­н­ня стро­ків для по­да­н­ня від­по­від­но­го кло­по­та­н­ня). На­то­мість не­за­лу­че­н­ня вка­за­них осіб до уча­сті у спра­ві (у то­му чи­слі апе­ля­цій­ним су­дом) є обов’яз­ко­вою під­ста­вою для ска­су­ва­н­ня су­до­во­го рі­ше­н­ня від­по­від­но до п. 4 ч. 3 ст. 353 КАС Укра­ї­ни.

Пре­ю­ди­цій­ність під умо­вою

Одні­єю з но­ва­цій су­до­вої ре­фор­ми є роз­ши­ре­н­ня пе­ре­лі­ку ви­пад­ків, за яких об­ста­ви­ни, вста­нов­ле­ні в чин­но­му су­до­во­му рі­шен­ні, не ма­ти­муть пре­ю­ди­цій­но­го зна­че­н­ня під час роз­гля­ду ін­ших справ. Мо­ва йде, зокре­ма, про ч. 2 ст. 50 КАС Укра­ї­ни, від­по­від­но до якої у ра­зі роз­гля­ду спра­ви без по­ві­дом­ле­н­ня тре­тьої осо­би про роз­гляд спра­ви об­ста­ви­ни спра­ви, вста­нов­ле­ні су­до­вим рі­ше­н­ням, не ма­ють юри­ди­чних на­слід­ків під час роз­гля­ду по­зо­ву, пред'яв­ле­но­го сто­ро­ною, яка бра­ла участь у цій спра­ві, до тре­тьої осо­би або по­зо­ву, пред'яв­ле­но­го ці­єю тре­тьою осо­бою до та­кої сто­ро­ни.

Мо­ти­ви за­про­ва­дже­н­ня за­зна­че­ної про­це­су­аль­ної нор­ми в КАС Укра­ї­ни не­ві­до­мі, оскіль­ки по­ясню­валь­на за­пи­ска до за­ко­но­про­е­кту №6232 від 23.03.2017 р. не мі­стить жо­дних об­ґрун­ту­вань з цьо­го при­во­ду. Мо­же­мо при­пу­сти­ти, що іні­ці­а­то­ри вка­за­них змін ма­ли на­мір за­без­пе­чи­ти пра­во тре­тіх осіб на су­до­вий за­хист та вста­но­ви­ти «до­да­тко­вий» спо­сіб ви­прав­ле­н­ня су­до­вої по­мил­ки. Зокре­ма, прийня­т­тя рі­ше­н­ня що­до осо­би, яка не бра­ла участь у спра­ві з ви­ни су­ду (на­при­клад, з при­чин не­по­ві­дом­ле­н­ня осо­би про да­ту, час та мі­сце роз­гля­ду спра­ви або не­за­лу­че­н­ня та­кої осо­би до уча­сті у спра­ві).

Во­дно­час за­ко­но­да­вець не вра­ху­вав, що за­про­ва­дже­н­ня та­ких но­ва­цій су­пе­ре­чить Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни та пра­кти­ці Єв­ро­пей­сько­го су­ду з прав лю­ди­ни. Оста­н­ня по­вин­на за­сто­со­ву­ва­ти­ся су­да­ми як дже­ре­ло пра­ва згі­дно з ви­мо­га­ми ст. 17 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про ви­ко­на­н­ня рі­шень та за­сто­су­ва­н­ня пра­кти­ки Єв­ро­пей­сько­го су­ду з прав лю­ди­ни». У рі­ше­н­нях від 25.07.2002 р. у спра­ві «Сов­транс­ав­то-Хол­динг» про­ти Укра­ї­ни», від 28.10.1999 р. у спра­ві «Бру­ма­ре­ску про­ти Ру­му­нії», від 06.09.2005 р. у спра­ві «Са­лов про­ти Укра­ї­ни» Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни на­го­ло­шу­вав, що одним з основ­них еле­мен­тів вер­хо­вен­ства пра­ва є прин­цип пра­во­вої ви­зна­че­но­сті, яким пе­ред­ба­ча­є­ться, що в будь-яко­му спо­рі рі­ше­н­ня су­ду, яке на­бра­ло чин­но­сті, не мо­же бу­ти по­став­ле­не під сум­нів.

Всу­пе­реч за­зна­че­но­му, ч. 2 ст. 50 КАС Укра­ї­ни ста­вить під сум­нів чин­не су­до­ве рі­ше­н­ня, в то­му чи­слі йо­го обов’яз­ко­вість, що ви­зна­ча­є­ться Кон­сти­ту­ці­єю Укра­ї­ни (ст. 129) одні­єю з основ­них за­сад су­до­чин­ства. Хо­ча за­кон пе­ред­ба­чає за­сто­су­ва­н­ня актів ли­ше в тій ча­сти­ні, що не су­пе­ре­чить Конс- ти­ту­ції Укра­ї­ни, оче­ви­дно, що та­ка за­ко­но­дав­ча не­узго­дже­ність при­зво­ди­ти­ме до су­до­вих ко­лі­зій.

Ана­ліз КАС Укра­ї­ни свід­чить про на­яв­ність та­кож ін­ших під­став для не­за­сто­су­ва­н­ня ст. 50 КАС Укра­ї­ни до су­до­вих рі­шень. Мо­ва йде про рі­ше­н­ня су­дів апе­ля­цій­ної та ка­са­цій­ної ін­стан­цій, прийня­тих за скар­га­ми не­за­лу­че­них до уча­сті у спра­ві осіб. Згі­дно зі ст. 293 КАС Укра­ї­ни, пі­сля від­кри­т­тя апе­ля­цій­но­го про­ва­дже­н­ня за апе­ля­цій­ною скар­гою осо­би, яка не бра­ла уча­сті у спра­ві, та­ка осо­ба ко­ри­сту­є­ться про­це­су­аль­ни­ми пра­ва­ми та не­се про­це­су­аль­ні обов'яз­ки уча­сни­ка спра­ви. Це зу­мов­лює не­об­хі­дність по­ві­дом­ле­н­ня та­кої осо­би про да­ту, час та мі­сце роз­гля­ду її спра­ви в апе­ля­цій­но­му та ка­са­цій­но­му по­ряд­ку (у ра­зі подаль­шо­го оскар­же­н­ня су­до­во­го рі­ше­н­ня).

Та­ким чи­ном, по­ло­же­н­ня ч. 2 ст. 50 КАС Укра­ї­ни не за­сто­со­ву­ва­ти­му­ться до об­ста­вин спра­ви, вста­нов­ле­них у рі­шен­ні, прийня­то­му за ре­зуль­та­та­ми роз­гля­ду апе­ля­цій­ної скар­ги осо­би, яка не бра­ла уча­сті у спра­ві. Це зу­мов­ле­но тим, що пе­ре­гляд спра­ви в апе­ля­цій­но­му по­ряд­ку здій­сню­ва­ти­ме­ться з по­ві­дом­ле­н­ням осо­би, яка не бра­ла уча­сті у спра­ві в су­ді пер­шої ін­стан­ції. Вка­за­на пра­во­ва нор­ма не мо­же по­ши­рю­ва­ти­ся на об­ста­ви­ни спра­ви, вста­нов­ле­ні рі­ше­н­ням су­ду пер­шої ін­стан­ції, пе­ре­гля­ну­тим в апе­ля­цій­но­му по­ряд­ку за скар­гою та­кої осо­би, оскіль­ки це рі­ше­н­ня під­ля­гає ска­су­ван­ню від­по­від­но до ім­пе­ра­тив­них ви­мог п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС Укра­ї­ни.

Окрім то­го, до су­до­вих рі­шень ка­са­цій­но­го су­ду не мо­же за­сто­со­ву­ва­ти­ся ч. 2 ст. 50 КАС Укра­ї­ни, оскіль­ки цей суд, від­по­від­но до ст. 341 КАС Укра­ї­ни, не має пра­ва вста­нов­лю­ва­ти або вва­жа­ти до­ве­де­ни­ми об­ста­ви­ни, які не бу­ли вста­нов­ле­ні у рі­шен­ні чи по­ста­но­ві су­ду або від­хи­ле­ні. Во­дно­час від­су­тність у су­ду ка­са­цій­ної ін­стан­ції пов­но­ва­жень вста­нов­лю­ва­ти об­ста­ви­ни не свід­чить про від­су­тність та­ких об­ста­вин (фа­ктів) у текс­ті ви­не­се­ної ним по­ста­но­ви. Це ви­пли­ває зі змі­сту ч. 1 ст. 341 КАС Укра­ї­ни, за якою ка­са­цій­на ін­стан­ція пе­ре­ві­ряє за­сто­су­ва­н­ня су­дом пер­шої чи апе­ля­цій­ної ін­стан­цій норм ма­те­рі­аль­но­го і про­це­су­аль­но­го пра­ва на під­ста­ві фа­кти­чних об­ста­вин спра­ви, вста­нов­ле­них су­да­ми по­пе­ре­дніх ін­стан­цій, не­за­ле­жно від то­го, чи при­ймає во­на но­ве, змі­нює по­пе­ре­днє або за­ли­шає чин­ним одне з рі­шень, які бу­ли прийня­ті ра­ні­ше.

Під­су­мо­ву­ю­чи, мо­жна зро­би­ти ви­сно­вок, що на­яв­не за­ко­но­дав­че ре­гу­лю­ва­н­ня ін­сти­ту­ту тре­тіх осіб в адмі­ні­стра­тив­но­му про­це­сі по­ро­джує фор­му­ва­н­ня не­о­дно­зна­чної су­до­вої пра­кти­ки, не узго­джу­є­ться з Основ­ним За­ко­ном Укра­ї­ни та пра­кти­кою Єв­ро­пей­сько­го су­ду з прав лю­ди­ни. По­до­ла­н­ня за­зна­че­них про­блем мо­жли­ве шля­хом вне­се­н­ня від­по­від­них змін та до­пов­нень до КАС Укра­ї­ни, в то­му чи­слі йо­го до­пов­не­н­ня «спе­ці­аль­ною» нор­мою про пов­но­ва­же­н­ня апе­ля­цій­но­го су­ду за­лу­ча­ти до уча­сті у спра­ві тре­тіх осіб, які не за­яв­ля­ють са­мо­стій­них ви­мог на пре­дмет спо­ру.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.