ВИ­ТО­КИ

У ЇХ ЖИЛАХ ТЕКЛА ШЛЯХЕТНА «ГОЛУБА» КРОВ, ЗОЛОТІ МОНЕТИ У КИШЕНЯХ БУ­ЛИ ОЗНАКОЮ МОГУТНОСТІ, А ФАМІЛЬНІ МАЄТКИ НАЗИВАЛИ УКРАЇНСЬКИМ ПАРНАСОМ. ПРО­ТЕ, КУДИ БІЛЬ­ШЕ ВРАЖАЛИ САМІ ПЕРИПЕТІЇ ДВОРЯНСЬКОЇ ДО­ЛІ.

Zhinka - - Тема Номера -

Про див­ні пе­ри­пе­тиї до­лі укра­їн­ських дво­рян і ме­це­на­тів Тар­нов­ських і Ґа­ла­ґа­нів

Тар­нов­ські та Ґа­ла­ґа­ни — одні з най­ві­до­мі­ших та най­за­мо­жні­ших ди­на­стій ХVІІІ – ХІХ ст. на Лі­в­обе­реж­жі. Їх ро­до­ві обій­стя ни­ні на­ле­жать до куль­тур­ної окра­си Чер­ні­гів­щи­ни. Ка­ча­нів­ка та Со­ки­рин­ці — цін­ні зраз­ки па­ла­цо­во-ма­є­тко­вої ар­хі­те­кту­ри, зе­ле­ні ки­ли­ми роз­кі­шних скве­рів дов­ко­ла — пам’ятки са­до­во-пар­ко­во­го ми­сте­цтва, а істо­рії з бла­го­ро­дно­го жи­т­тя, що ви­ру­ва­ло тут спов­на, — сю­же­ти для по­ві­стей ро­ман­ти­чних і мі­сти­чних.

КА­ЧА­НІВ­КА — МУЗА ШЕВЧЕНКА, ГЛИНКИ, РЄПІНА…

Вер­хнє пла­то з па­ла­цо­вим ком­пле­ксом — ше­девр кла­си­ци­зму, ни­жнє — ма­льов­ни­чий парк із два­над­ця­тьма став­ка­ми, па­віль­йо­на­ми, скуль­пту­ра­ми й ам­фі­те­а­тром. У по­ві­трі тут ні­би до­сі ви­та­ють ме­ло­дії Глинки та чу­ти дзвін на­пов­не­них ке­ли­хів.

Від по­ча­тку за­сну­ва­н­ня ма­є­ток змі­нив де­ся­тки го­спо­да­рів, а з ни­ми й чи­ма­ло бу­ді­вель­них ци­клів. Най­ча­сті­ше Ка­ча­нів­ку асо­ці­ю­ють із трьо­ма по­ко­лі­н­ня­ми ди­на­стії Тар­нов­ських, які пле­ка­ли її по­над сім­де­сят ро­ків. Істо­рик, за­ві­ду­вач від­ді­лу пі­зньо­се­ре­дньо­ві­чної, ран­ньо­мо­дер­ної та но­вої істо­рії Укра­ї­ни На­ціо­наль­но­го му­зею істо­рії

Укра­ї­ни Юлія Оста­шев­ська роз­по­від­ає: «Тар­нов­ські бу­ли фа­на­та­ми укра­їн­ської куль­ту­ри і фа­кти­чно пе­ре­тво­ри­ли свою са­ди­бу на му­зей. Ка­ча­нів­ка вва­жа­лась українським Парнасом — цен­тром, куди з’їжджа­ли­ся ми­тці та за­ко­ха­ні в них гар­нень­кі па­нян­ки».

У 1824 ро­ці у спа­док від ма­те­рі обій­стя отри­мує ка­мер-юн­кер ім­пе­ра­тор­сько­го дво­ру, чи­нов­ник з осо­бли­вих до­ру­чень Мі­ні­стер­ства вну­трі­шніх справ, ти­ту­ляр­ний ра­дник, ба­га­тий зем­ле­вла­сник, ще­дрий ме­це­нат і нев­га­мов­ний ло­ве­лас Гри­го­рій Тар­нов­ський. Він за­вер­шує упо­ряд­ку­ва­н­ня са­ди­би та па­ла­цо­во-пар­ко­во­го ан­сам­блю і ча­сто за­про­шує по­го­стю­ва­ти у Ка­ча­нів­ці кла­си­ків укра­їн­ської та ро­сій­ської лі­те­ра­ту­ри й ми­сте­цьку елі­ту. Са­ме тут на­ро­ди­лись і про­зву­ча­ли пер­ші акор­ди най­ві­до­мі­шої опе­ри Ми­хай­ла Глинки «Ру­слан і Лю­дми­ла» (аль­тан­ка, що сто­їть на па­гор­бі, де, за пе­ре­ка­за­ми, пра­цю­вав ком­по­зи­тор, на­зва­на на йо­го честь — Па­віль­йо­ном Глинки) та пер­ші ряд­ки ко­ме­дії «Одру­же­н­ня» й по­ві­сті «Та­рас Буль­ба» Ми­ко­ли Го­го­ля.

Гри­го­рія Тар­нов­сько­го су­ча­сни­ки описують як пал­ко­го при­хиль­ни­ка жі­но­чих сер­дець, ча­сом ку­ме­дно­го і не­до­ста­тньо куль­тур­но­го. З дру­жи­ною во­ни жи­ли у про­ти­ле­жних ча­сти­нах бу­дин­ку, ді­тей не ма­ли, то­му ні­що не за­ва­жа­ло Тар­нов­сько­му ство­ри­ти га­рем із без­ліч­чю хо­дів-ви­хо­дів і кім­нат-схо­ва­нок. Але всу­пе­реч не­вір­но­сті та прохо­ло­дно­сті сто­сун­ків, по­друж­жя здій­сни­ло мрію міль­йо­нів за­ко­ха­них пар, — во­ни по­мер­ли в один день. Ка­ча­нів­ку успад­ку­вав дво­ю­рі­дний пле­мін­ник Ва­силь Тар­нов­ський (стар­ший).

По­ва­жним, ба­жа­ним і ча­стим го­стем у Ка­ча­нів­ці був Та­рас Шев­чен­ко. Дру­жба із вла­сни­ка­ми по­мі­стя, ма­льов­ни­чі кра­є­ви­ди, що на­ди­ха­ли тво­ри­ти, але най­біль­ше ва­би­ли Ко­бза­ря на Чер­ні­гів­щи­ну спра­ви сер­де­чні. Зі своєю му­зою — пле­мін­ни­цею Гри­го­рія Сте­па­но­ви­ча, се­строю Ва­си­ля Ва­си­льо­ви­ча-стар­шо­го — На­ді­єю Тар­нов­ською во­ни впер­ше зу­стрі­ли­ся ще у Пе­тер­бур­зі у 1838-му, а 1843 ро­ку по­зна­йо­ми­ли­ся ближ­че.

«На­дія що­лі­та при­їжджа­ла по­го­стю­ва­ти до свого дядь­ка, — за­зна­чає Юлія Оста­шев­ська. — Влі­тку 1845-го во­ни ста­ли ку­ма­ми, по­хре­стив­ши у По­то­ках (те­пер Мир­го­род­ський р-н) ди­ти­ну у дя­ка Го­вя­дов­сько­го. З

то­го часу Шев­чен­ко звер­тав­ся до На­дії ли­ше «моя лю­ба, до­ро­га ку­ма­ся». По­ет не­о­дно­ра­зо­во сва­тав­ся до жін­ки та все без успі­ху, вона спри­йма­ла йо­го ли­ше як то­ва­ри­ша. Шев­чен­ко при­свя­тив сво­їй ку­ма­сі два вір­ші: «Н. Т.» («Ве­ли­ко­му­че­ни­це ку­мо! Дур­на єси та не­ро­зум­на!..») і «Ку­ма моя і я...».

Ве­лич та про­сто­ри одно­го із най­біль­ших пей­за­жних са­дів Укра­ї­ни та Єв­ро­пи при­ва­би­ли й ху­до­жни­ка­жи­во­пи­сця Іл­лю Рєпіна. Іме­ни­те по­ло­тно ми­тця «За­по­рож­ці пи­шуть ли­ста ту­ре­цько­му сул­та­ну» по­ба­чи­ло світ зав­дя­ки Ка­ча­нів­ці. «Влі­тку 1880-го май­стер спе­ці­аль­но при­був до ма­є­тку, — до­дає Юлія Оста­шев­ська, — щоб ко­ри­сту­ва­ти­ся ко­за­цьким роз­ді­лом ко­ле­кції Ва­си­ля Тар­нов­сько­го-мо­лод­шо­го у ка­бі­не­ті-му­зеї го­спо­да­ря, на дру­го­му по­вер­сі па­ла­цу. Він зма­льо­ву­вав ко­за­цький одяг, зброю, ша­блі, мі­дні гле­ки, бан­ду­ри, ко­бзи… Усе це бу­ло ба­га­тим і без­цін­ним ма­те­рі­а­лом для кар­ти­ни, то­му що де­які пре­дме­ти у збір­ці бу­ли єди­ни­ми у сві­ті».

Ва­силь Тар­нов­ський (мо­лод­ший) був най­яскра­ві­шим та остан­нім го­спо­да­рем Ка­ча­нів­ки із ди­на­стії. Пі­сля йо­го смер­ті 1899 ро­ку за один міль­йон зо­ло­тих кар­бо­ван­ців обій­стя на ау­кціо­ні при­дбав «цукро­вий ко­роль» Ро­сій­ської ім­пе­рії Пав­ло Ха­ри­то­нен­ко. Про­да­ти «ро­до­ве гні­здо» зму­си­ла ви­сна­же­на сі­мей­на скар­бни­ця, яку роками спу­сто­шу­ва­ли пи­шні ба­ли, до­ро­гі ко­ле­кції та щи­ре ме­це­нат­ство.

ГНАТ ҐАЛАҐАН: РІД ЗАСНУВАТИ І ЗНИЩИТИ

Дво­ря­ни та зем­ле­вла­сни­ки, кіль­ка по­спіль за­мо­жних і ти­ту­ло­ва­них по­ко­лінь, яких, окрім спіль­ної кро­ві, об’єд­ну­ва­ла дав­ня істо­рія фе­є­ри­чно­го успі­ху та га­не­бної зра­ди.

Як і Тар­нов­ські, ста­ро­вин­ний ко­за­цький рід Ґа­ла­ґа­нів для жи­т­тя упо­до­бав ланд­ша­фти Чер­ні­гів­щи­ни. У 20-х ро­ках ХІХ сто­лі­т­тя у Со­ки­рин­цях при­лу­цький пол­ков­ник Пав­ло Ґалаґан за про­е­ктом ар­хі­те­кто­ра Пав­ла Ду­бров­сько­го звів ро­дин­ний ма­є­ток на 60 кім­нат. Пи­шно вбра­ний і ху­до­жньо оформ­ле­ний, па­лац не по­сту­пав­ся ста­ту­су го­спо­да­рів, слу­гу­вав роз­ва­жаль­ною ре­зи­ден­ці­єю й ча­сто був ми­сте­цькою оа­зою для то­го­ча­сної куль­тур­ної ін­те­лі­ген­ції. Го­стей вра­жа­ла уні­каль­на ко­штов­на ко­ле­кція по­су­ду й зброї, ді­яв крі­па­цький те­атр і хор та цін­на ми­сте­цька га­ле­рея, що пі­зні­ше за­кла­ла осно­ву Чер­ні­гів­сько­го ху­до­жньо­го му­зею. А ззов­ні ро­до­ве гні­здо Ґа­ла­ґа­нів огор­та­ли ша­ти ве­ли­ко­го пар­ку з аль­тан­ка­ми, цер­квою, ка­пли­цею, гре­блею і дво­ма мо­ста­ми.

Про­сла­ви­ла­ся ди­на­стія й ще­дрим осві­тян­ським ме­це­нат­ством, а та­кож ви­ку­пом із крі­па­цтва зна­ме­ни­то­го ко­бза­ря Оста­па Ве­ре­сая, який за спри­я­н­ня ві­до­мо­го дер­жав­но­го та гро­мад­сько­го ді­я­ча, си­на Пав­ла, — Гри­го­рія Ґа­ла­ґа­на ви­сту­пав на­віть пе­ред ім­пе­ра­тор­ською сім’єю.

Зга­ду­ють Ґа­ла­ґа­нів ще й «зав­дя­ки» ро­до­на­чаль­ни­ку прі­зви­ща, пол­ков­ни­ку Вій­ська За­по­розь­ко­го Гна­ту Ґа­ла­ґа­ну. Про цю по­стать по­бу­тує чи­ма­ло пе­ре­ка­зів, адже на­слід­ки йо­го зра­ди та зруй­но­ва­на Чор­том­ли­цька січ сут­тє­во впли­ну­ли на історію Укра­ї­ни. І це під­твер­джує зна­хід­ка одно­го ки­їв­сько­го істо­ри­ка, яко­го під час ро­бо­ти в ар­хі­ві за­ці­ка­вив до­ку­мент: спо­ча­тку йшла мо­ли­тва Го­спо­дня «Отче наш», а да­лі текст: «Ми, ха­ра­ктер­ни­ки Сі­чі За­по­розь­кої, про­кли­на­є­мо в сьо­мо­му ко­лі­ні рід Ґа­ла­ґа­нів»… Вче­ний до­во­див і екс­пер­ти­за під­твер­ди­ла — про­кля­т­тя на­пи­са­не кров’ю.

Го­сти­ни у Ка­ча­нів­ці. (О. Во­ло­сков. «За чай­ним сто­лом», 1851 р.).

Па­лац Ґа­ла­ґа­нів. Па­но­ра­ма вну­трі­шньо­го бо­ку ма­є­тку.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.