ІСТОРІЯ З ЖИ­Т­ТЯ

Як укра­їн­ська сту­ден­тка на­ма­лю­ва­ла одну зі 100 най­кра­си­ві­ших кни­жок

Zhinka - - Тема Номера - Оль­га Го­ло­ве­цька

На­ве­сні 2016-го ро­ку бі­бліо­те­ку су­ча­сної ди­тя­чої укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри по­пов­ни­ла ро­бо­та сту­ден­тки Хар­ків­ської ака­де­мії ди­зай­ну та ми­сте­цтва Сла­ви Шульц «Та­шень­ка і ка­ктус». Книж­ку-роз­ма­льов­ку із за­хо­плю­ю­чою істо­рі­єю про дів­чин­ку-мрій­ни­цю Та­шу ство­рю­ва­ли для ді­тей, але бай­ду­жи­ми на­сам­пе­ред во­на не за­ли­ши­ла сер­ця до­ро­слих.

«ВІТАЮ, ТИ ВСТУПИЛА ДО ПЕКЛА…»

Ці сло­ва Слава не за­бу­ла до­сі, хо­ча по­чу­ла їх ще де­сять ро­ків то­му. Так на­став­ник ху­до­жни­ці Оле­ксандр Ша­ба­нов при­ві­тав зі всту­пом на фа­куль­тет жи­во­пи­су Дні­про­пе­тров­сько­го обла­сно­го те­а­траль­но-ху­до­жньо­го ко­ле­джу. «Вчи­ти­ся справ­ді бу­ло не­про­сто, — зі­зна­є­ться Слава. — Без­сон­ні но­чі, се­сії, важ­кі по­ста­нов­ки, пле­не­ри, кон­кур­си — усе зда­ва­ло­ся чи­мось осо­бли­вим, тим, чо­го не­має в ін­ших, зви­чай­них ВНЗ. Да­лі бу­ла ака­де­мія, де шість ро­ків я на­вча­ла­ся ми­сте­цтву гра­фі­ки».

Що олі­вець ста­не вір­ним су­пу­тни­ком у жит­ті — від­чу­ла іще ди­ти­ною. Покликання тво­ри­ти не з лег­ких, але це не за­ва­ди­ло ці­ле­спря­мо­ва­но йти до мрії, зна­ла — бу­де ху­до­жни­ком!

Ре­а­лі­зу­ва­ти пла­ни до­по­мо­гли Сла­ві одра­зу дві сім’ї: ба­тьки, що усі­ля­ко під­три­му­ва­ли по­чи­на­н­ня донь­ки, хоч до ми­сте­цтва не бу­ли при­че­тні, та пе­да­го­ги із ху­до­жньої шко­ли, до якої вступила ще у шо­сто­му кла­сі, а по­тім — ко­ле­джу та ака­де­мії. Дів­чи­на зга­дує: «Впро­довж чо­ти­рьох ро­ків навчання у ху­до­жній шко­лі учи­те­лі, ху­до­жни­ки Оле­ксандр та Еле­о­но­ра Ша­ба­но­ви, ста­ли для ме­не дру­гою сім’єю, зав­дя­ки якій без осо­бли­вих зу­силь «вли­ла­ся у ми­сте­цький світ». Усе про ака­де­мі­чний ма­лю­нок та жи­во­пис ді­зна­лась у ко­ле­джі од ві­до­мих дні­пров­ських ху­до­жни­ків Гри­го­рія Чер­не­ти й Іва­на Ко­ва­лен­ка. Ілю­стра­то­ром ста­ла зав­дя­ки ака­де­мі­чно­му ви­шко­лу Ла­ри­си Чай­ки та Оль­ги Іва­щен­ко. Спи­сок ве­ли­кий, а ко­жне ім’я ва­жли­ве. За­га­лом цей шлях три­вав май­же п’ятнад­цять ро­ків».

Шлях скла­дний, про­те вдя­чний. Ре­зуль­та­том навчання ста­ла книж­ка «Та­шень­ка і ка­ктус». Це по­ки що єди­не на­дру­ко­ва­не ви­да­н­ня у до­роб­ку дів­чи­ни, але зна­ко­ве, бо із зви­чай­ної сту­ден­тки пе­ре­тво­ри­ло Сла­ву на про­фе­сій­ну мис­тки­ню і не ли­ше те­рен укра­їн­ських, а й між­на­ро­дних.

«ТА­ШЕНЬ­КА» СТА­ЛА ПЕР­ШИМ ВИКЛИКОМ

Ідея книжки «Та­шень­ка і ка­ктус» на­сам­пе­ред за­ро­ди­лась як ди­плом­ний про­ект на здо­бу­т­тя сту­пе­ня ба­ка­лав­ра. За змі­стом — ма­ла бу­ти ав­тор­ська роз­по­відь, фор­ма­том — ве­ли­ка та не­стан­дар­тна книж­ка.

«Це моя пер­ша сер­йо­зна ро­бо­та, яку ілю­стру­ва­ла від по­ча­тку і до кін­ця. Я не зна­ла, які бу­дуть ма­люн­ки, де роз­мі­щу­ва­ти текст, — усе роз­ро­бля­ли впро­довж кіль­кох мі­ся­ців з мо­їм ке­рів­ни­ком — Ла­ри­сою Еду­ар­дів­ною

Ху­до­жни­к­ілю­стра­тор — як актор: під час ро­бо­ти до­во­ди­ться сти­ка­ти­ся з рі­зни­ми жан­ра­ми та ві­ко­ви­ми ка­те­го­рі­я­ми».

Чай­кою. Ба­га­то ідей у цій книж­ці на­ле­жать їй, зокре­ма кон­вер­ти на сто­рін­ках, — роз­по­від­ає ху­до­жни­ця. — Над ди­зай­ном ви­да­н­ня пра­цю­ва­ли аж до за­хи­сту ди­пло­ма, а текст го­ту­ва­ли па­ра­лель­но з ілю­стра­ці­я­ми. Ча­сто сю­жет істо­рії під­ка­зу­вав ма­лю­нок — і нав­па­ки. Хо­ті­ли при­ду­ма­ти щось ори­гі­наль­не та но­ве, у пер­шу чер­гу, для се­бе. Я лю­блю скла­дні зав­да­н­ня, і «Та­шень­ка…» ста­ла мо­їм пер­шим викликом».

Книж­ка пе­ре­вер­ши­ла спо­ді­ва­н­ня ав­то­рів. Якось для ви­рі­ше­н­ня те­хні­чних пи­тань ке­рів­ник при­ве­ла Сла­ву до одно­го з мі­сце­вих ви­дав­ництв. Ілю­стра­ції одра­зу при­па­ли до ду­ші На­ні Джа­ва­хі­дзе, го­лов­но­му ре­да­кто­ру, яка за­про­по­ну­ва­ла ви­да­ти «Та­шень­ку…».

«На ета­пі дру­ку теж ви­ни­ка­ло чи­ма­ло тру­дно­щів, — зга­дує на­ша ге­ро­ї­ня. — Я ма­ла за­кін­чи­ти роботу вча­сно, а все ін­ше ля­гло на пле­чі го­лов­но­го ре­да­кто­ра. До­да­тко­во­го кло­по­ту до­дав роз­мір книжки та те­хні­ка ви­ко­на­н­ня (ко­льо­ро­ви­ми олів­ця­ми з еле­мен­та­ми лі­ній­них зо­бра­жень, на по­верх­ні яких мо­жна ма­лю­ва­ти)».

На­ні Джа­ва­хі­дзе ста­ла «хре­ще­ною ма­мою» «Та­шень­ки… », адже зав­дя­ки їй книж­ка не тіль­ки по­ба­чи­ла, а й по­ман­дру­ва­ла сві­том і здо­бу­ла ви­зна­н­ня. Пер­шою схо­дин­кою був що­рі­чний між­на­ро­дний книж­ко­вий яр­ма­рок у Ки­є­ві «Книж­ко­вий Ар­се­нал», на яко­му ви­да­н­ня уві­йшло до спи­ску най­кра­си­ві­ших кни­жок Укра­ї­ни — і це був ли­ше по­ча­ток…

РОДОМ ІЗ ДИТИНСТВА

Історія «Та­шень­ки і ка­кту­са» сво­їм ко­рі­н­ням ся­гає дитинства Сла­ви, то­му книж­ку, без пе­ре­біль­ше­н­ня, мо­жна на­зва­ти ав­то­біо­гра­фі­чною. Ще ма­лень­кою дів­чин­кою мис­тки­ня лю­би­ла до­гля­да­ти й ви­ро­щу­ва­ти ка­кту­си. На до­ма­шньо­му підвіконні їх бу­ло близь­ко со­ро­ка. Тож не див­но, що са­ме ця ро­сли­на ста­ла лі­те­ра­тур­ним сим­во­лом її роз­по­віді.

Ре­аль­ний про­то­тип ху­до­жни­ця на­ма­га­ла­ся від­тво­ри­ти і в ілю­стра­ці­ях го­лов­ної героїні. Образ Та­шень­ки на­ро­див­ся, ко­ли спо­сте­рі­га­ла за ма­ле­чею в одно­му із ди­тя­чих са­до­чків Дні­пра. Слава при­їха­ла ту­ди спе­ці­аль­но (це ро­бо­та її ма­ми), щоб зна­йти «свою» дів­чин­ку-мрій­ни­цю.

Ну, а да­лі спра­ва за му­зою. Кі­не­ма­то­граф, му­зи­ка, близь­кі чи про­сто пе­ре­хо­жі — основ­ні дже­ре­ла на­тхне­н­ня ху­до­жни­ці. Остан­нім ча­сом не об­хо­дить осто­ронь книж­ко­ві ма­га­зи­ни... Про­те справ­жньою від­ду­ши­ною на­зи­ває пле­нер, не­зва­жа­ю­чи на прим­хи по­го­ди та по­ри ро­ку, — «це за­ряд но­вої енер­гії на кіль­ка ти­жнів, а то й мі­ся­ців».

«КІЛЬ­КА ДНІВ БУ­ЛА В ШОЦІ»

То був зви­чай­ний день, Слава гу­ля­ла у тор­го­во­му цен­трі, ко­ли на екра­ні мо­біль­но­го по­ба­чи­ла спо­ві­ще­н­ня про те, що її від­зна­чи­ли в пу­блі­ка­ції на Facebook. «Я пе­ре­чи­ту­ва­ла це по­ві­дом­ле­н­ня кіль­ка ра­зів і про­сто не мо­гла по­ві­ри­ти. Бу­ло від­чу­т­тя, ні­би на­пи­са­ли про ко­гось ін­шо­го, про ін­шу Сла­ву Шульц, а ме­не від­зна­чи­ли по­мил­ко­во, — ді­ли­ться пер­шим вра­же­н­ням ху­до­жни­ця. — І тіль­ки че­рез кіль­ка хви­лин на мо­є­му облич­чі з’яви­ла­ся усмі­шка: що ро­би­ти, ку­ди біг­ти — не зна­ла, ко­му за­те­ле­фо­ну­ва­ти пер­шо­му. Я ще кіль­ка днів бу­ла в шоці».

Та­кі емо­ції за­по­ло­ни­ли Сла­ву, ко­ли про­чи­та­ла, що «Та­шень­ку і ка­ктус» на між­на­ро­дно­му яр­мар­ку у Фран­кфур­ті (Ні­меч­чи­на) (ку­ди во­на по­пря­му­ва­ла пі­сля «Книж­ко­во­го Ар­се­на­лу»), по­ряд із ще п’ятьма укра­їн­ськи­ми ви­да­н­ня­ми, ви­зна­ли одні­єю з най­кра­си­ві­ших кни­жок сві­ту 2016 ро­ку.

Успіх «Та­шень­ки…» до­дав на­сна­ги та впев­не­но­сті і вко­тре під­твер­див Сла­ві: не­зва­жа­ю­чи на тру­дно­щі, усе, що во­на зро­би­ла, — не мар­но. Цьо­го ро­ку ху­до­жни­ця за­хи­сти­ла ди­плом ма­гі­стра. Але пев­на, що май­бу­тнє ху­до­жни­ка-ілю­стра­то­ра під­ки­не їй ще чи­ма­ло ви­про­бу­вань та уро­ків.

Ни­ні сво­єї чер­ги у шу­хля­ді вже че­ка­ють кіль­ка під­го­тов­ле­них тво­рів, які, спо­ді­ва­є­мо­ся, мо­жна бу­де не­за­ба­ром по­ба­чи­ти на по­ли­цях книж­ко­вих ма­га­зи­нів.

Се­кре­та­ми сво­го успі­ху Слава не ді­ли­ться, ка­же: «Від­по­відь на це за­пи­та­н­ня шу­каю до­сі. Го­лов­не — бу­ти че­сни­ми з со­бою і з тим, що ви ро­би­те; не бо­я­ти­ся, на­віть, якщо на пер­ший по­гляд ваш за­дум зда­ва­ти­ме­ться не­мо­жли­вим».

А ми ли­ше від се­бе до­да­мо, що бу­дья­ку твор­чу чи при­ро­дну вер­ши­ну мо­жна під­ко­ри­ти, якщо оша­тно­сті та­лан­ту до­да­дуть ба­жа­н­ня тво­ри­ти, здо­ро­вий ен­ту­зі­азм та на­по­ле­гли­ві ста­ра­н­ня.

Ди­плом­на ро­бо­та мо­ло­дої укра­їн­ської ху­до­жни­ці-гра­фі­ка ви­зна­на одні­єю із 100 най­кра­си­ві­ших кни­жок у сві­ті на пре­сти­жно­му книж­ко­во­му яр­мар­ку у Фран­кфур­ті (Ні­меч­чи­на). Зво­ру­шли­ва ав­тор­ська каз­ка-роз­ма­льов­ка Сла­ви Шульц з ви­тон­че­ни­ми ілю­стра­ці­я­ми, ви­ко­на­ни­ми ко­льо­ро­ви­ми олів­ця­ми, про­сто за­ча­ро­вує…

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.