ПЕРСОНА

ТАЛАНТ МА­ЛЮ­ВА­ТИ НИТКАМИ НА­ША ГЕ­РО­Ї­НЯ УСПАДКУВАЛА ВІД БА­ТЬКІВ-ХУДОЖНИКІВ. ЯК І ТОНКЕ ВІДЧУТТЯ БАГАТОГО СВІ­ТУ НАРОДНОЇ СИМВОЛІКИ, І ЩИ­РЕ ПРАГНЕННЯ ЗБЕРЕГТИ І РОЗВИВАТИ ТРА­ДИ­ЦІЇ УКРА­ЇН­СЬКО­ГО КИЛИМАРСТВА.

Zhinka - - Тема Номера -

Мо­ло­да укра­їн­ська ху­до­жни­ця

Оль­га Пі­лю­гі­на про се­кре­ти не­ви­чер­пно­го на­тхне­н­ня

Оль­га Пі­лю­гі­на — мо­ло­да укра­їн­ська ху­до­жни­ця, яскра­вий талант якої вті­лив­ся у бар­ви­стих го­бе­ле­нах. Утім, у її твор­чо­му до­роб­ку є й ви­ти­нан­ка, на­ро­дна ігра­шка, текс­тиль­ний ко­лаж, ру­чна ви­шив­ка, ба­тик, ке­ра­мі­ка, скуль­пту­ра. Сти­пен­дія Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, Грант Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, чи­слен­ні ви­став­ки як в Укра­ї­ні, так і за її ме­жа­ми — що біль­ше ді­зна­є­шся про Оль­гу, то біль­ше ди­ву­є­шся. Тож у на­шій роз­мо­ві ми спро­бу­ва­ли до­від­а­ти­ся про се­кре­ти на­тхне­н­ня ху­до­жни­ці.

НИ­ТО­ЧКА ДО НИ­ТО­ЧКИ…

Ж.: Ни­ні ви пра­цю­є­те у кіль­кох ви­дах тра­ди­цій­но­го ми­сте­цтва, але з чо­го по­чи­нав­ся ваш шлях ху­до­жни­ка?

О. П.: Вза­га­лі­то, усе по­ча­ло­ся з то­го, що я на­ро­ди­ла­ся у родині художників. Ще у ди­тин­стві на всі свя­та ме­ні да­ру­ва­ли фар­би і бу­ке­ти з пен­злів. І вже зма­ле­чку я зна­ла, що бу­ду ху­до­жни­ком, ін­шо­го шля­ху для се­бе не уяв­ля­ла. Мо­же, ба­тьки так ме­не на­ла­шту­ва­ли… Ма­ма за­йма­є­ться вишивкою, та­то — ки­ли­мар­ством, жи­во­пи­сом, гра­фі­кою, ви­ти­нан­кою, тобто по­стій­но про­бує рі­зні те­хні­ки. Обоє вони пра­цю­ва­ли у Ре­ше­ти­лів­сько­му ху­до­жньо­му про­фе­сій­но­те­хні­чно­му учи­ли­щі, тож я ви­хо­ву­ва­ла­ся то в ки­ли­мар­ських, то у ви­ши­валь­них май­стер­нях — по­стій­но була у ми­сте­цько­му се­ре­до­ви­щі. Ж.: Ці­ка­во, яким був ваш пер­ший твір?

О. П.: Скільки се­бе пам’ятаю, я зав­жди ма­лю­ва­ла — і олів­ця­ми, і фар­ба­ми, і па­сте­ля­ми. У ви­ши­валь­ній майстерні ма­ма пов­ся­кчас да­ва­ла ме­ні якийсь кла­птик тка­ни­ни з фра­гмен­том ру­шни­ка, і я со­бі ви­ши­ва­ла… При­га­дую, якось за­вер­ши­ла ор­на­мент і хотіла показати, як у ме­не ви­йшло, під­ні­маю ви­шив­ку — і ра­зом з пла­т­тя­чком, про­сто при­ши­ла су­кню до ру­шни­ка. Пам’ятаю, як я за­сму­ти­ла­ся…

Як ро­би­ти ви­ти­нан­ки, та­то ме­ні по­ка­зав у ві­сім ро­ків. Я була не­ймо­вір­но вра­же­на! Зда­є­ться, так про­сто: скла­да­єш па­пір, щось ви­рі­за­єш, а потім роз­гор­та­єш — і ви­хо­дить ди­во. Ран­ні мої ро­бо­ти — не­ве­ли­чкі ли­сті­во­чки — на­дру­ку­ва­ли в обла­сно­му жур­на­лі. Для ме­не це бу­ло ду­же зна­ко­во — пер­ша пу­блі­ка­ція.

А са­ме з ки­ли­мар­ством ме­не по­зна­йо­ми­ла старша сестра На­та­ля, та­кож ху­до­жни­ця. Ска­за­ла: до­сить уже гра­ти­ся з нитками, і по­ка­за­ла, як тка­ти у рі­зних те­хні­ках і що яка ру­ка робить. Пер­шою мо­єю ро­бо­тою був не­ве­ли­чкий ки­ли­мок з пта­ше­чкою. Потім я уже си­ді­ла по­руч з нею і до­по­ма­га­ла: ве­ли­кі ро­бо­ти мо­жуть ви­ко­ну­ва­ти дві­

три май­стри­ні, ко­жна — свою частину. На­та­ля по­зна­ча­ла лі­ні­єю, скільки по­трі­бно ви­тка­ти сьо­го­дні, швид­ко ро­би­ла свою частину і бі­гла по спра­вах. Я ж — че­сно й сум­лін­но пра­цю­ва­ла ці­лий день. У ме­не бо­лі­ла спи­на, сти­ра­ли­ся паль­ці — але я зна­ла, що по­трі­бно зро­би­ти належне, то­му що зав­тра бу­де на­сту­пна лі­нія. Я сво­їй се­стрі ду­же вдя­чна за цю твор­чу ди­сци­плі­но­ва­ність: на­вча­н­ня да­ва­ло­ся ду­же важ­ко, але зараз я в цьо­му ма­те­рі­а­лі по­чу­ва­ю­ся аб­со­лю­тно віль­но і мо­жу ви­ко­на­ти будь­який ма­лю­нок.

Ж.: У на­ро­дно­му ми­сте­цтві всі еле­мен­ти й обра­зи не­суть гли­бо­кий зміст. Мо­же­те ко­ро­тко роз­по­ві­сти про основ­ну сим­во­лі­ку ва­ших го­бе­ле­нів?

О. П.: На ба­га­тьох мо­їх ки­ли­мах де­ре­во жи­т­тя, пта­хи, кві­ти і де­ре­ва — це про­сто не­ви­чер­пна те­ма. І в усіх мо­їх ро­бо­тах при­су­тні зер­на. Зер­но — ду­же ба­га­тий і гли­бо­кий сим­вол, сим­вол по­ча­тку всьо­го но­во­го. Із зер­на по­стає но­ве жи­т­тя, ко­ли во­но про­ро­стає. Зер­на зна­н­ня й до­бра Бог сіє в на­ші ду­ші, і, якщо ґрунт бла­го­да­тний, ми да­мо свої пло­ди...

Я вза­га­лі вва­жаю, що про­дов­же­н­ня на­ро­дних тра­ди­цій у ми­сте­цтві має по­ля­га­ти са­ме у збе­ре­жен­ні ор­на­мен­таль­них мо­ти­вів і форм. Адже го­бе­лен і ки­лим при­су­тні у всіх куль­ту­рах сві­ту, і всі вони ви­ко­ну­ю­ться за одна­ко­вою те­хні­кою, але чим осо­бли­ві на­ші ки­ли­ми — по­бу­до­вою ком­по­зи­ції, ко­льо­ром, ор­на­мен­та­ми, сим­во­ла­ми, які укла­да­ли­ся сто­лі­т­тя­ми… Твір стає на­ро­дним, тільки ко­ли за­бу­ва­є­ться ім’я йо­го ав­то­ра. З ча­сом, зав­дя­ки ти­ся­чам май­стринь, імен яких ми на­віть не зна­є­мо, по­ста­ла ба­га­та сим­во­лі­ка укра­їн­ської народної творчості. Я у сво­їх ро­бо­тах на­ма­га­ю­ся не по­вто­рю­ва­ти тих зраз­ків, що збе­ре­гли­ся у му­зе­ях, а розвивати, ви­во­ди­ти ки­ли­мар­ство на но­вий су­ча­сний рі­вень. Усі мої ком­по­зи­ції ба­зу­ю­ться на тра­ди­ці­ях, пе­ред­усім пол­тав­ських, ре­ше­ти­лів­ських ки­ли­мів, — я у жо­дно­му ра­зі не від­ки­даю тра­ди­цій! І в ко­жній ро­бо­ті — Укра­ї­на.

Ж.: Скільки по­трі­бно часу, аби ви­тка­ти ки­лим?

О. П.: Від кіль­кох мі­ся­ців до ро­ку. Але це ду­же умовно, оскільки ро­бо­та вклю­чає у се­бе рі­зні про­це­си, і ко­жен етап тво­ре­н­ня потребує осо­бли­вої ува­ги. Іно­ді ідея по­стає так чі­тко, ні­би спа­лах, що мо­жу одра­зу бра­ти­ся ма­лю­ва­ти на ве­ли­ко­му фор­ма­ті. Але зазвичай усе по­чи­на­є­ться з ескі­за. Най­більш ре­тель­но роз­ро­бляю ескі­зи де­ко­ра­тив­них ор­на­мен­таль­них ки­ли­мів, то­му що ко­жен еле­мент ком­по­зи­ції слід ді­

Успіх — це ко­ли ма­єш мо­жли­вість за­йма­ти­ся улю­бле­ною спра­вою».

бра­ти один до одно­го, щоб ра­зом вони за­пра­цю­ва­ли як єди­не ці­ле. Ко­жна фор­ма, кві­тка, пта­шка на та­ко­му ки­ли­мі роз­гор­ну­та, тобто потребує вла­сно­го про­сто­ру, усі де­та­лі ма­ють не заважати одна одній, а, нав­па­ки, вза­є­мо­ді­я­ти між собою і гар­мо­ній­но по­єд­ну­ва­ти­ся. Щось одне змі­ню­єш — і вже по­трі­бно всю ком­по­зи­цію пе­ре­ро­би­ти. Це ду­же ці­ка­вий про­цес, хо­ча й дов­го­три­ва­лий…

На­сту­пний етап — ма­лю­нок у ре­аль­но­му роз­мі­рі. Па­пір ве­ли­ко­го фор­ма­ту крі­пи­ться на сті­ну, ста­єш на дра­бин­ку і ма­лю­єш усе в ко­льо­рі, як має бу­ти у го­то­во­му ки­ли­мі. Тут ком­по­зи­ція ще біль­ше до­пов­ню­є­ться де­та­ля­ми, по­стає у бар­вах. Потім по­трі­бно під­го­ту­ва­ти ни­тки. Ми ку­пу­є­мо зви­чай­ні бі­лі з ове­чої вов­ни, до­да­тко­во від­бі­лю­є­мо,

а то­ді фар­бу­є­мо. Фар­бу­ва­ти до­по­ма­гає та­то, а я в ньо­го вчу­ся — хо­чу опа­ну­ва­ти цю те­хні­ку, але це не­ймо­вір­но тон­ка ро­бо­та. Щоб ство­ри­ти потрібні від­тін­ки по­трі­бно пра­виль­но змі­ша­ти су­хі барв­ни­ки, скла­да­ю­чи су­міш бу­кваль­но по гра­мах. Ва­рі­ан­тів від­тін­ків

Ки­лим «Ве­ли­ко­дній цвіт», 2017 р.

«Ге­тьман­ський ки­лим», 2014 р.

Эскіз

Го­бе­лен у ро­бо­ті

Ро­бо­чий ма­лю­нок

Пі­дбір ни­ток

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.