«Змі­ни­ла ро­бо­ту, щоб до­по­ма­га­ти лю­дям»

Zhinka - - ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ -

Ко­ли ста­ла ма­мою, зро­зумі­ла: ба­га­то з то­го, що ма­ло для ме­не якесь зна­че­н­ня, — вза­га­лі не ва­жли­во. Не ва­жли­во, які по­лі­ти­ки хо­чуть вла­ди, хто із су­сі­дів має ра­цію, які трен­ди в одя­зі чи ко­сме­ти­ці... Ва­жли­во, щоб моя ди­ти­на ро­сла здо­ро­вою і ща­сли­вою у ба­га­тій кра­ї­ні, яка га­ран­ту­ва­ти­ме їй без­пе­ку і за­хист».

Пі­сля на­ро­дже­н­ня си­на Оле­на не хо­ті­ла по­вер­та­ти­ся на по­пе­ре­днє мі­сце ро­бо­ти еко­но­мі­стом у бан­ків­ській уста­но­ві, аби біль­ше ча­су при­ді­ля­ти ди­ти­ні. На­то­мість по­ча­ла один-два дні на ти­ждень пра­цю­ва­ти у мо­ло­дій бла­го­дій­ній ор­га­ні­за­ції, до­по­ма­га­ю­чи ін­шим. Так, для ді­тей і під­лі­тків ор­га­ні­за­ція про­во­ди­ла за­ня­т­тя, акції, кве­сти, основ­ною ме­тою яких бу­ла по­пу­ля­ри­за­ція здо­ро­во­го спосо­бу жи­т­тя; мо­ло­ді роз­по­від­а­ли про ри­зи­ки нар­ко­ма­нії, по­ясню­ва­ли, як за­по­біг­ти за­хво­рю­ва­н­ням, що пе­ре­да­ю­ться ста­те­вим шля­хом, та ВІЛ. Ни­ні Оле­на про­во­дить тре­нін­ги для до­ро­слих з по­кра­ще­н­ня яко­сті жи­т­тя уже як сер­ти­фі­ко­ва­ний спе­ці­а­ліст. І, до то­го ж, про­дов­жує до­по­ма­га­ти бла­го­дій­ній ор­га­ні­за­ції, опі­ку­ю­чись ко­му­ні­ка­ці­я­ми у со­ці­аль­них ме­ре­жах.

— Моя пер­ша ва­гі­тність бу­ла ду­же ба­жа­ною, тож і ма­те­рин­ство ви­да­ва­ло­ся чи­мось лег­ким і ве­се­лим… Пі­сля на­ро­дже­н­ня си­на важ­ко бу­ло са­ме фі­зи­чно, про­те мо­раль­но — це бу­ло неймовірне щастя: ди­ви­ти­ся на ма­лень­кий клу­бо­чок, ці­лу­ва­ти, обі­йма­ти. З донь­кою по­ло­ги ми­ну­ли­ся лег­ше. Пам’ятаю той сві­та­нок: яскра­ве сон­це, схви­льо­ва­ний чо­ло­вік і на­ша до­не­чка, ні­би вті­ле­н­ня Бо­жої бла­го­да­ті, по­руч з на­ми.

Став­ши ма­мою, я зба­гну­ла, що са­ме ро­ди­на фор­мує ми­сле­н­ня ди­ти­ни і її став­ле­н­ня до сві­ту. Донь­ка від­кри­ла ме­ні, як ра­ді­ти дню, сон­цю, пта­шин­ці, будь-яко­му про­я­ву жи­т­тя. Я ба­га­то за­йма­ла­ся зі Свя­том, йо­му бу­ло все ці­ка­во — він по­чав чи­та­ти на­ба­га­то ра­ні­ше за се­стру, пи­сав, ма­лю­вав. Але тіль­ки з Альо­ною я ро­зу­мію: не варто за­би­ра­ти у ді­тей ди­тин­ство. Хай смі­ю­ться, гра­ю­ться, ози­ра­ю­ться дов­ко­ла, при­йде час — усьо­му на­вча­ться. Хочу, щоб мої діти жи­ли у ща­сті, гар­мо­нії із со­бою і сві­том, щоб во­ни мрі­я­ли…

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.