«На­вчи­ла­ся ра­ді­ти жи­т­тю, ні­би ди­ти­на»…

Zhinka - - ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ - На­та­лія Ян­ко­ва

Ду­же хочу на­вчи­ти свою донь­ку кре­а­тив­но ми­сли­ти, ста­ви­ти ам­бі­тні ці­лі та до­ся­га­ти їх. І при цьо­му — щоб їй вда­ло­ся збе­рег­ти цю не­ймо­вір­ну жит­тє­лю­бність і не­змін­ну усмі­шку разом з ві­рою в до­бро».

Діти ма­ють при­го­лом­шли­ву ри­су всьо­му ра­ді­ти та ди­ву­ва­ти­ся — і це пе­ре­да­є­ться батькам. Разом і завдяки донь­ці Ма­рій­ці змі­ни­ла­ся і на­сту­пна ге­ро­ї­ня на­шо­го про­е­кту. Анастасія бу­кваль­но «за­ра­зи­ла­ся» вла­сти­вим ди­ти­ні по­зи­ти­вом і на­но­во на­вчи­ла­ся від­чу­ва­ти цін­ність ко­жної ми­ті. З’яви­ло­ся ба­жа­н­ня тво­ри­ти — спо­ча­тку за­пи­су­ва­ла за донь­кою ку­ме­дні сло­ва і фра­зи, опи­су­ва­ла ці­ка­ві си­ту­а­ції. Це ви­ро­сло у кни­гу про Ма­шу. Але хо­ті­ло­ся по­єд­на­ти ма­те­рин­ський до­свід і кре­а­тив з про­фе­сій­ною сфе­рою у більш гло­баль­но­му про­е­кті. І цьо­го ро­ку у світ ви­йшла кни­га «Ди­джи­тал Ера», у якій Анастасія Шевченко разом з 35 екс­пер­та­ми про­стою мо­вою роз­по­ві­ла про су­ча­сні ін­но­ва­ції та ци­фро­ві те­хно­ло­гії, які ста­ли ча­сти­ною на­шо­го сьо­го­де­н­ня, за­ли­ша­ю­чись ба­га­тьом не­зро­зумі­ли­ми. Ма­рія, як го­лов­ний на­тхнен­ник, — на об­кла­дин­ці. Ав­тор­ка зі­зна­є­ться, що са­ме з дум­ка­ми про зав­тра сво­єї донь­ки го­ту­ва­ла гла­ви про про­фе­сії май­бу­тньо­го і те­хно­ло­гії, з яки­ми нам ще до­ве­де­ться по­зна­йо­ми­ти­ся.

— Я на­ро­ди­ла у 27 ро­ків, тож це бу­ло ціл­ком усві­дом­ле­не ма­те­рин­ство. Ми з чо­ло­ві­ком ду­же че­ка­ли на на­шу Ма­рій­ку і ча­сто обго­во­рю­ва­ли її май­бу­тнє ви­хо­ва­н­ня. Не­рід­ко ба­чи­ла, як діти ве­ре­ду­ють чи вла­што­ву­ють істе­ри­ки, а втом­ле­ні та­кою по­ве­дін­кою ба­тьки бай­ду­же тя­гнуть їх за ру­ку або на­віть під­ви­щу­ють го­лос. І я по­обі­ця­ла со­бі, що моя ди­ти­на зав­жди бу­де по­чу­тою. Ду­маю, якщо ди­ти­на ото­че­на тур­бо­тою і лю­бов’ю, якщо в ро­ди­ні усе до­бре — то ціл­ком мо­жна обі­йти­ся без сліз та істе­рик. До то­го ж, у ко­жно­го ка­при­зу є при­чи­на, і ва­жли­во її зна­йти і зро­зу­мі­ти. Ни­ні Ма­ші вже 9 ро­ків. І ні­ко­ли, із са­мо­го ма­ле­чку, не бу­ло си­ту­а­ції, ко­ли б во­на ту­па­ла но­га­ми, кри­ча­ла і пла­ка­ла, ви­ма­га­ю­чи чо­гось. З пер­ших днів во­на ста­ла для нас ма­лень­ким со­не­чком, яке зі­грі­ває ро­ди­ну те­плом і ра­ді­стю. Ми зав­жди на­ма­га­ли­ся з’ясу­ва­ти при­чи­ну її сліз чи не­вдо­во­ле­н­ня і до­сі збе­рі­га­є­мо цю тра­ди­цію.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.