МАТИ, бу­ти, лю­би­ти

Zhinka - - ПСИХОЛОГІЯ -

ТЕ, ЯК СКЛАДАЮТЬСЯ СТО­СУН­КИ ДОНЬ­КИ З МА­ТІР’Ю, БА­ГА­ТО У ЧО­МУ ВИ­ЗНА­ЧАЄ, ЯКОЮ БУ­ДЕ МАЙБУТНЯ ЖІН­КА У ВЛАСНОМУ ДО­РО­СЛО­МУ ЖИТ­ТІ.

«Б удуть свої діти — то­ді ро­зу­мі­ти­меш!» — лю­блять по­вто­рю­ва­ти ба­тьки. Пе­ре­д­усім ма­ю­чи на ува­зі: зро­зу­мі­єш мої по­чу­т­тя, мою по­ве­дін­ку, мої під­хо­ди до ви­хо­ва­н­ня. І в чо­мусь во­ни не по­ми­ля­ю­ться. Ма­те­рин­ство змі­нює фі­зіо­ло­гію та пси­хо­ло­гі­чний стан: гор­мо­наль­ні пе­ре­бу­до­ви, змі­ни у ро­бо­ті моз­ку… Ви­хо­дять «на по­верх­ню» й зви­чки та уста­нов­ки, на­пра­цьо­ва­ні ще ба­бу­ся­ми й пра-пра-ба­бу­ся­ми. Але усе ж та­ки не мо­жна не по­мі­ча­ти рі­зни­ці між сім’ями, де Ма­рій­ка у скла­дній си­ту­а­ції до ма­ми звер­не­ться перш за все, а Да­рин­ка — в остан­ню чер­гу. Що ж ство­рює цей кон­траст до­ві­ри? й зна­йо­мі батькам кри­зи під де­ві­зом «Я са­ма!».

У 6-8 ро­ків дів­чин­ка ча­сто збли­жу­є­ться з ба­тьком. По­при сум­ні­ви, яким під­да­ють так зва­ний «ком­плекс Еле­ктри», усе ж ба­га­то хто зга­дає, на­скіль­ки важливими бу­ли та­то­ве схва­ле­н­ня та під­трим­ка осо­бли­во у цьо­му ві­ці.

На­ре­шті, у пе­рі­од під­лі­тко­вої кри­зи сто­сун­ки донь­ки та ма­те­рі під­да­ю­ться ви­про­бу­ван­ню та пе­ре­оцін­ці. Дів­чи­на, котра від­чу­ває в со­бі стіль­ки фі­зіо­ло­гі­чних та пси­хо­ло­гі­чних змін, осо­бли­во чу­тли­ва до сво­їх «кор­до­нів». І від то­го, на­скіль­ки без­бо­лі­сно прой­де це чер­го­ве від­ді­ле­н­ня, за­ле­жить зда­тність по­єд­на­ти­ся з ма­мою знов — уже як дві рі­дні, але не­за­ле­жні осо­би­сто­сті.

ОКРЕМО І РАЗОМ

Оцей про­цес роз­ді­ле­н­ня спіль­но­го ор­га­ні­зму, ко­лись єди­но­го «ми» — ду­же не­про­стий ви­клик для ма­те­рі. Пси­хо­ло­ги ра­дять ма­мам дво­рі­чних ма­лят учи­ти­ся по­мі­ча­ти й по­ва­жа­ти їхні ін­ди­ві­ду­аль­ні ри­си та по­тре­би. Але як ча­сто до та­ко­го усві­дом­ле­н­ня не до­хо­дять на­віть ма­те­рі двад­ця­ти­рі­чних «кри­хі­ток»!.. У та­ко­му ра­зі — ко­ли про­я­ви осо­би­сто­сті на­штов­ху­ю­ться на за­лі­зну по­зи­цію «ти ли­ше ча­сти­на ме­не» — від­ді­ле­н­ня не бу­де гар­мо­ній­ним, а до­ро­сла лю­ди­на — пси­хо­ло­гі­чно бла­го­по­лу­чною. Во­на ста­не або над­то силь­но від­штов­ху­ва­тись (аж до пов­но­го роз­ри­ву з сім’єю, на­ма­га­н­ня якнай­ско­рі­ше «ви­ско­чи­ти» в ін­ші сто­сун­ки), або за­ли­ши­ться «бі­ля спі­дни­ці», але без­по­ра­дна пе­ред ви­кли­ка­ми ве­ли­ко­го сві­ту.

Що ж мо­жна і на­ле­жить ро­би­ти, аби цьо­го не ста­ло­ся?

Спо­сте­рі­га­ти за по­тре­ба­ми ди­ти­ни. Ча­сто все бу­ду­ва­н­ня му­рів по­чи­на­є­ться з то­го, що ма­лень­ку лю­ди­ну зму­шу­ють їсти те, чо­го во­на не пе­ре­трав­лює, іно­ді в бу­кваль­но­му сен­сі…

По­ва­жа­ти донь­чи­ні ме­жі. Не ви­кри­ва­ти її ди­тя­чих та­єм­ниць (мо­жна за­про­по­ну­ва­ти до­ві­ри­тись, по­ка­зу­ю­чи, що не скрив­диш, не ви­смі­єш). Не зне­ва­жа­ти її уяв­лень про зов­ні­шність. Усе це — те­ми до обго­во­ре­н­ня, але не при­від для на­силь­ни­цької пе­ре­роб­ки.

Не нав’язу­ва­ти вла­сні не­ре­а­лі­зо­ва­ні мрії. Ма­ми­не ди­тя­че ба­жа­н­ня зро­би­ти­ся ба­ле­ри­ною аж ні­як не озна­чає, що її до­чка має по­жер­тву­ва­ти вла­сни­ми пра­гне­н­ня­ми та ін­те­ре­са­ми. Ди­ти­на потребує не «лі­пки», а під­трим­ки.

ТА­КІ РІЗНІ МО­ДЕ­ЛІ

Що­ден­не спіл­ку­ва­н­ня ма­те­рі й донь­ки — більш хви­лю­ю­че за будь-які при­го­ди, де­те­кти­ви й фан­та­сти­ку. Які ж ва­ші ро­лі у сі­мей­но­му «се­рі­а­лі»? «КРА­ЩІ ПОДРУГИ». Ма­ма щи­ро ді­ли­ться вла­сним досвідом («Зі мною бу­ла схо­жа істо­рія!»), але не по­дає йо­го як єди­ну до­гму. Во­на го­то­ва по­ра­ди­ти, але дає мо­жли­вість обирати. Спів­чу­ває, але під­ба­дьо­рює. Донь­ка спри­ймає її як стар­шо­го дру­га — і якщо на­слі­дує, то не під ти­ском або не ма­ю­чи ва­рі­ан­тів, а з ро­зу­мі­н­ням, що мамина жит­тє­ва шко­ла їй справ­ді до ду­ші. «КОНКУРЕНТКИ». Мати рев­ни­во ста­ви­ться до донь­чи­них успі­хів. Осо­бли­во ко­ли та під­ро­стає й ні­би

«за­тьма­рює» кра­сою, має успіх у хло­пців. Та ж вважає ма­тір «від­ста­лою», пра­гне за­по­зи­чу­ва­ти все ні­би більш но­ве й пе­ре­до­ве в ін­ших ав­то­ри­те­тів. «СІАМСЬКІ БЛИЗНЮКИ». За­над­то близь­кі сто­сун­ки збе­рі­га­ю­ться між ма­тір’ю та до­чкою, не зва­жа­ю­чи на вік. Та­ка жін­ка й у со­рок ро­ків має про­бле­ми з чо­ло­ві­ка­ми, бо во­ни «за­ва­жа­ють» їй по­стій­но пе­ре­бу­ва­ти в ма­ми­ній ор­бі­ті.

«ПОЖЕРТВА ТА ОЛТАР». По­зи­ція «я від­да­ла най­кра­ще за­ра­ди те­бе» ча­сто про­яв­ля­є­ться в то­му, що жін­ка, котра ви­хо­вує ди­ти­ну са­ма, де­мон­стра­тив­но від­мов­ля­є­ться від сто­сун­ків із чо­ло­ві­ка­ми. Це мо­же ство­ри­ти у дів­чи­ни уяв­ле­н­ня про них як про во­ро­жих істот.

«ВЛА­СНИ­ЦЯ» І «МАЙ­НО». Мати спіл­ку­є­ться з до­чкою мо­вою на­ка­зів. Во­ни не обго­во­рю­ю­ться, бо во­на вважає, що на те її ба­тьків­ське право. Ди­ти­на має ін­шу дум­ку — і або чи­нить ша­ле­ний спро­тив, або ла­ма­є­ться й під­ко­рю­є­ться.

Чи мо­жли­вий ви­хід за рамки сце­на­рію, якщо він уже склав­ся? Для стар­шої жін­ки при­во­дом пе­ре­ди­ви­тись свої ша­бло­ни ви­хо­ва­н­ня іно­ді мо­же бу­ти стре­со­ва си­ту­а­ція. Але ча­сті­ше з цим пра­цює вже мо­лод­ша, став­ши до­ро­слою. Пер­ший її крок — усві­дом­ле­н­ня, дру­гий — ро­бо­та зі спе­ці­а­лі­стом. Пси­хо­ло­ги ка­жуть, що на­віть не­спри­я­тли­ві схе­ми мо­жна ефе­ктив­но пе­ре­жи­ти — та ста­ти до­ро­слою вже не у ві­ко­во­му, а в пси­хо­емо­цій­но­му сен­сі.

КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.