пе­ре­мо­га мрії

Zhinka - - Постаті -

«Ва­ші мрії зав­жди ма­ють пе­ре­ва­жа­ти ва­ші мо­жли­во­сті. Якщо без­мір мрії вас не ля­кає, це озна­чає, що во­на за­ма­ла», — так ка­же пер­ша пре­зи­ден­тка Лі­бе­рії, якій ді­ста­ла­ся над­то важ­ка спад­щи­на. Її рі­дна кра­ї­на — єди­на в Афри­ці, що не бу­ла ко­ло­ні­єю, про­те у ній по­стій­но то­ча­ться вій­сько­ві кон­флі­кти між різними гру­па­ми та пле­ме­на­ми. Донь­ка вчи­тель­ки та єди­но­го ко­рін­но­го лі­бе­рій­ця у то­ді­шньо­му пар­ла­мен­ті, Ел­лен по­ча­ла рух до ме­ти з отри­ма­н­ня ди­пло­му Гар­вар­да, а з ча­сом обійня­ла по­са­ду мі­ні­стра фі­нан­сів.

У той час, на по­ча­тку 1980-х, до вла­ди пі­сля вій­сько­во­го пе­ре­во­ро­ту при­йшов Се­мю­ел Доу, ко­трий на по­ча­тку мав ши­ро­ку під­трим­ку, але по­сту­по­во вста­но­вив у кра­ї­ні жорс­ткий ди­кта­тор­ський ре­жим. Ел­лен, як очіль­ни­ця мі­ні­стер­ства, зва­жу­ва­ла­ся пу­блі­чно йо­го кри­ти­ку­ва­ти, за що бу­ла звіль­не­на з по­са­ди й ви­гна­на з кра­ї­ни. По­вер­ну­ти­ся змо­гла ли­ше у 1997 ро­ці, й одра­зу взя­ла­ся до актив­ної ро­бо­ти у бан­ків­ській сфе­рі. На ви­бо­рах то­го ро­ку на­по­ле­гли­вість жін­ки оці­ни­ли ли­ше 10-ма про­цен­та­ми го­ло­сів, але у 2007-му во­на вже впев­не­но обі­йшла го­лов­но­го кон­ку­рен­та — зна­ме­ни­то­го фут­бо­лі­ста Джор­джа Веа. На­сту­пно­го ра­зу її пе­ре­о­бра­ли 90 від­со­тка­ми го­ло­сів.

У 2011 ро­ці Джон­сон-Сер­ліф ра­зом із акти­віс­ткою жі­но­чо­го ру­ху Лей­мою Гбо­ві отри­ма­ла Но­бе­лів­ську пре­мію ми­ру «за не­на­силь­ни­цьку бо­роть­бу за без­пе­ку жі­нок і за пра­ва жі­нок на пов­но­прав­ну участь у до­ся­гнен­ні ми­ру». Це бу­ло по­до­ла­н­ня кон­флі­кту в ду­сі ле­ген­дар­ної Лі­сі­стра­ти, яка, за Ари­сто­фа­ном, за­кли­ка­ла гре­цьких жі­нок від­мов­ля­ти у пе­сто­щах сво­їм чо­ло­ві­кам, щоб зму­си­ти їх при­пи­ни­ти бра­то­вбив­чу вій­ну. Жі­но­чий рух у Лі­бе­рії ви­явив­ся теж ефе­ктив­ним у по­ді­бній спра­ві.

Ска­су­ва­н­ня ба­га­то­мі­льяр­дно­го бор­гу кра­ї­ни, за­лу­че­н­ня ін­ве­сто­рів, бо­роть­ба зі стра­шною епі­де­мі­єю, спри­чи­не­ною ві­ру­сом Ебо­ла… «За­лі­зна ле­ді Лі­бе­рії», схо­же, не­дар­ма отри­ма­ла це прі­зви­сько. Їй за­ки­да­ли зло­вжи­ва­н­ня вла­дою, але во­на зда­тна без ва­гань звіль­ни­ти вла­сно­го сина з по­ста го­ло­ви цен­траль­но­го бан­ку за те, що він не за­де­кла­ру­вав при­бу­тки. (А від чо­ло­ві­ка па­ні Ел­лен ко­лись пі­шла, не зми­рив­шись з йо­го агре­сив­ні­стю.)

«Я не сти­ка­юсь із яки­мись спе­ци­фі­чни­ми про­бле­ма­ми що­до то­го, що я жін­ка-пре­зи­дент — оскіль­ки я, у пер­шу чер­гу, про­фе­сіо­нал із ве­ли­ким до­сві­дом ро­бо­ти», — роз­по­від­ає Джон­сон-Сер­ліф. Не­зва­жа­ю­чи на те, що її кра­ї­на про­дов­жує бо­ро­ти­ся з ку­пою не­га­ра­здів, во­на пев­на, що ста­ла най­кра­щою на сво­є­му посту. Ав­то­біо­гра­фію Елен Джон­сон-Сер­ліф на­зва­ла за фра­зою, яку ні­би­то ска­зав лі­тній чо­ло­вік, який по­ба­чив її не­мов­лям: «Ця ди­ти­на ста­не ве­ли­кою».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.