ПСИ­ХО­ЛО­ГІЯ

ЖІНОЧА ІНІ­ЦІ­А­ТИ­ВА У СТО­СУН­КАХ — ЯК ВО­НА СПРИ­ЙМА­Є­ТЬСЯ? ЯКІ ЇЇ ПЛЮСИ, МІНУСИ ТА «ПІДВОДНІ КА­МЕ­НІ»?

Zhinka - - Тема Номера -

Він і во­на: ко­му має на­ле­жа­ти іні­ці­а­ти­ва у па­рі?

Сьогоднішні жін­ки й чо­ло­ві­ки вже не та­кі, як ко­лись. Со­ці­аль­ні ро­лі за­зна­ють сут­тє­вих змін. І уста­нов­ки що­до «лі­де­ра» та «бе­ре­ги­ні», які зда­ва­ли­ся та­ки­ми при­ро­дни­ми і май­же не­по­хи­тни­ми ще двад­цять ро­ків то­му, за­раз ви­кли­чуть ку­пу за­пи­тань. Але і су­ча­сна жін­ка, ко­тра са­ма се­бе за­без­пе­чує, на­ма­га­є­ться не ке­ру­ва­ти­ся сте­ре­о­ти­па­ми і шу­кає в ко­хан­ні не «кам’яну сті­ну», а пар­тнер­ських сто­сун­ків, зби­ра­ю­чись на по­ба­че­н­ня, мо­же за­ми­сли­тись: чи вар­то де­мон­стру­ва­ти чо­ло­ві­ко­ві своє за­ці­кав­ле­н­ня ним? Якщо так, то до яко­го сту­пе­ня? Чи го­ди­ться пер­шою за­про­по­ну­ва­ти на­сту­пну зу­стріч? І са­мій іні­ці­ю­ва­ти секс? Ди­ле­ма ли­ша­є­ться акту­аль­ною…

ЩЕ ДО­СІ МИСЛИВЕЦЬ?

«Чо­ло­вік за сво­єю при­ро­дою — мисливець. Наш пе­чер­ний пре­док ча­тує на здо­бич, по­ки йо­го дру­жи­на че­кає на пе­ре­мож­ця бі­ля за­ти­шно­го во­гни­ща». При­бли­зно так опи­су­ва­ли ще у ХХ сто­літ­ті пси­хо­ло­ги ві­дмін­ність чо­ло­ві­чої та жі­но­чої по­ве­дін­ки у сто­сун­ках. Ці­єю кар­тин­кою з пер­ві­сно­го жи­т­тя по­ясню­ва­ли­ся при­чи­ни то­го, що джентль­мен має «за­во­йо­ву­ва­ти» (під­ко­рю­ва­ти, здо­бу­ва­ти, зва­блю­ва­ти) впо­до­ба­ну ле­ді. Во­на ж має ли­ше «утри­му­ва­ти» пар­тне­ра бі­ля се­бе, ство­рю­ю­чи спри­я­тли­ві умо­ви для йо­го «ми­слив­сько­го» азар­ту. Тоб­то — при­мен­шу­ю­чи свою за­ці­кав­ле­

ність кон­та­ктом (на­віть якщо во­на на­справ­ді «за»). От­же, не­ба­жа­ність жі­но­чої іні­ці­а­ти­ви по­ясню­ва­ла­ся су­то біо­ло­гі­чни­ми при­чи­на­ми. А це та­кі під­ва­ли­ни, які ста­ви­ти під сум­нів ні­би не мо­жна. Утім, на­про­шу­є­ться пи­та­н­ня: якщо ево­лю­ція пра­цює на роз­ви­ток жи­вих істот, то чо­му в та­ко­му ра­зі не мо­же бу­ти зру­ше­ним ме­ха­нізм, який пра­цю­вав в умо­вах, акту­аль­них де­ся­тки ти­сяч ро­ків то­му? Адже в на­шо­му пов­сяк­ден­но­му жит­ті дав­нень­ко вже не спо­сте­рі­га­є­ться ані ма­мон­тів, ані во­гнищ…

Ро­звід­ки остан­ніх ро­ків, схо­же, ще не ви­су­ну­ли яки­хось ре­во­лю­цій­них те­о­рій, але є над чим по­мір­ку­ва­ти. Ста­ти­сти­ка, яку на­во­дить се­ксо­лог Трей­сі Кокс, де­мон­струє, що на­ра­зі чо­ ло­ві­ки іні­ці­ю­ють ін­тим­не збли­же­н­ня вдві­чі ча­сті­ше, ніж жін­ки. Вче­на по­яснює це не ли­ше біо­хі­мі­єю (ви­щим у чо­ло­ві­ків рів­нем те­сто­сте­ро­ну — гор­мо­ну, пов’яза­но­го з агре­сі­єю, зма­галь­ні­стю), а й по­ве­дін­ко­ви­ми схе­ма­ми. Жін­ка, ко­тра отри­мує від­мо­ву, більш схиль­на до пе­ре­жи­вань, ні­би це з нею щось «не так»: во­на імо­вір­ні­ше зви­ну­ва­чу­ва­ти­ме се­бе у ва­дах фі­гу­ри, ніж шу­ка­ти­ме при­чи­ну в пси­хо­ло­гі­чних про­бле­мах пар­тне­ра.

Про­фе­сор­ка пси­хо­ло­гії Ма­длен Фу­джир пев­на, що жін­ки при­ро­дно не менш іні­ці­а­тив­ні, про­сто во­ни зви­кли ви­яв­ля­ти свої ба­жа­н­ня не пря­мим текс­том чи ді­я­ми, а за до­по­мо­гою не­вер­баль­них си­гна­лів. «По­стрі­ли очи­ма» для них є більш зви­чним ме­то­дом ви­яви­ти свою за­ці­кав­ле­ність, ніж за­про­ше­н­ня на ка­ву.

До­слі­дже­н­ня Джен­ні­фер Мак­гре­гор і Джа­сті­на Ка­вал­ло з уні­вер­си­те­тів Ва­тер­лоо і Ко­лам­бія по­ка­зу­ють, що ба­жа­н­ня «роз­по­ча­ти пер­шим» від­чу­ває при­бли­зно одна­ко­ва кіль­кість чо­ло­ві­ків і жі­нок. Але остан­ніх ча­сто зу­пи­ня­ють со­ці­аль­ні очі­ку­ва­н­ня. При цьо­му «за­чи­на­те­лі» обох ста­тей по­чу­ва­ю­ться упев­не­ні­ши­ми що­до сво­го жи­т­тя в ці­ло­му. А не над­то вда­лий се­ксу­аль­ний до­свід жін­ки спри­йма­ють більш спо­кій­но й по­зи­тив­но, якщо са­мі йо­го іні­ці­ю­ва­ли.

ГРА У ЗВАБЛЕННЯ

В одній з укра­їн­ських груп для зна­йомств ви­ри­ну­ло за­пи­та­н­ня, що ви­кли­ка­ло жва­ве обго­во­ре­н­ня ба­гать­

Ні­хто не ста­ви­ться до жі­нок так за­ро­зумі­ло, як чо­ло­вік, ко­трий по­бо­ю­є­ться за свою му­жність. Ті, хто не ля­ка­є­ться се­ред по­ді­бних со­бі, більш схиль­ні ви­зна­ти по­ді­бною до се­бе й жін­ку».

(Си­мо­на де Бо­ву­ар)

ма уча­сни­ка­ми. «По­мі­чаю, що ко­ли я пі­сля ета­пу пер­шої вза­єм­ної за­ці­кав­ле­но­сті пря­мо про­по­ную про­дов­же­н­ня сто­сун­ків, хло­пці зни­ка­ють. А як ви ста­ви­те­ся до жі­но­чої іні­ці­а­ти­ви?» — пи­та­ла дівчина. Від­по­віді чо­ло­ві­ків зву­ча­ли до­сить одно­стай­но. «Ціл­ком нор­маль­но, вза­га­лі не ба­чу про­блем». «Пре­кра­сно став­люсь, ко­ли дів­ча­та за­про­шу­ють. Кру­то, ко­ли го­во­рять про свої ба­жа­н­ня. Ко­ли мо­жу їх за­до­воль­ни­ти, по­чу­ва­ю­ся пов­но­цін­ним». «Це чу­до­во, бо від­кри­ває ши­ро­ке по­ле для ди­на­мі­ки у па­рі». «Так і тре­ба! Не вар­то по­да­ва­ти си­гна­ли, щоб за­про­си­ли, а то­ді ла­ма­ти­ся для «го­ди­ться». «Ме­не жі­но­чий на­пір збу­джує». «Смі­ли­ві дів­ча­та ці­ка­ві­ші, будь со­бою!» «Як і біль­шість зна­йо­мих чо­ло­ві­ків, та­єм­но на це спо­ді­ва­юсь!»

Але при цьо­му роз­по­віді дів­чат свід­чи­ли про ін­ший пра­кти­чний до­свід: дій­сно, їхню актив­ність пар­тне­ри ча­сто не спри­йма­ли із за­хва­том. І тут з’явив­ся коментар одно­го уча­сни­ка: «Те­о­ре­ти­чно ме­ні зда­ва­ло­ся кла­сним, ко­ли жін­ка ро­бить від­вер­ту про­по­зи­цію. Але в жит­ті я кіль­ка ра­зів ішов за та­ких об­ста­вин, бо по­чу­вав­ся якось не­ком­фор­тно». На пи­та­н­ня, чо­му са­ме, ко­мен­та­тор щи­ро за­ми­слив­ся: «Ма­буть, той, хто від­вер­то про­по­нує, вже ні­би зва­бле­ний. А той, ко­му від­вер­то про­по­ну­ють, ще не зва­бле­ний. Для ньо­го ця ідея но­ва. Але той, хто про­по­нує, від­чу­ває, що ро­бить рів­ну про­по­зи­цію («ти і я — ми вар­ті одне одно­го»). А той, хто чує про­по­зи­

цію, — отри­мує ні­би до­каз: «я більш цін­ний, бо ме­не хо­чуть». У ньо­го мо­же ви­ни­кну­ти від­чу­т­тя, що йо­му та­ка вза­є­мо­дія не­ви­гі­дна».

ПО­НАД УСЕ СВОБОДА ВИ­БО­РУ

Та­ке по­ясне­н­ня дій­сно мо­жна за­сто­су­ва­ти, зга­дав­ши, як ча­сто нам не хо­че­ться са­ме то­го, що актив­но про­по­ну­ють ба на­віть нав’язу­ють. Тре­нінг, за який по­трі­бно за­пла­ти­ти чи­ма­лу су­му, ви­да­є­ться більш про­фе­сій­ним, ніж без­ко­штов­ний. Ре­клам­ні ого­ло­ше­н­ня, що си­плю­ться на по­шту, ви­кли­ка­ють спро­тив: не пи­шіть ме­ні три­чі на день, я вже з прин­ци­пу не ку­пу­ва­ти­му у вас! А іно­ді ма­єш ба­жа­н­ня щось зро­би­ти — але, зі­штов­хнув­шись із при­му­сом до ті­єї са­мої дії, те ба­жа­н­ня чо­мусь втра­ча­єш. При­чо­му це, на­пев­не, сто­су­є­ться і чо­ло­ві­ків, і жі­нок. По­при всі «не­об­хі­дно­сті» від

су­спіль­ства, ми во­лі­є­мо бу­ти ма­кси­маль­но мо­жли­во віль­ни­ми у сво­їх ви­бо­рах. Тож ча­сто при­ва­блю­ють ті, хто не над­то актив­но жа­дає ті­ши­ти нас сво­їм то­ва­ри­ством, жи­ву­чи ав­то­ном­ним ці­ка­вим жи­т­тям. А за­ве­ли­ка скон­цен­тро­ва­ність на пар­тне­рі або пар­тнер­ці ускла­днює сто­сун­ки в па­рі (хай би як «не мо­жу без те­бе ні хви­ли­ни» бу­ло при­єм­ним у по­ча­тко­вий пе­рі­од, з ча­сом во­но об­тя­жує, обме­жує).

Ча­сто не ду­же при­єм­но по­чу­ва­ти­ся об’єктом ма­ні­пу­лю­ва­н­ня чи кон­тро­лю або ж єди­ною цін­ні­стю в чи­є­мусь жит­ті. То­му «гра у зваблення», ко­ли пов­ні­стю не по­гли­на­є­шся об’єктом по­чут­тів, ли­ша­ю­чи про­стір для вла­сних упо­до­бань або не­пев­но­сті флір­ту, — мо­же бу­ти не тіль­ки «уда­ва­н­ням хо­ло­дно­сті» для роз­па­лю­ва­н­ня азар­ту. Во­на мо­же бу­ти під­ґрун­тям для більш рів­них пар­тнер­ських сто­сун­ків!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.