ОЧЕВИДНЕ-НЕ­ЙМО­ВІР­НЕ

Zhinka - - Тема Номера -

Фе­но­ме­ни пам’яті

ЩОБ ВІДТВОРИТИ У ПАМ’ЯТІ ПОТРІБНІ ФАКТИ, МО­ЖНА «РОЗМІСТИТИ» ЇХ У СПЕЦІАЛЬНІЙ «КІМНАТІ» АБО ПРО­СТО ПОНЮХАТИ ЦИТРИНУ.

Фі­ксу­ва­ти по­ба­че­не й по­чу­те, від­чу­те й на­бу­те ми вчи­мо­ся все жи­т­тя. (Ба біль­ше: на­ша пам’ять по­чи­нає пра­цю­ва­ти на­віть не від мо­мен­ту на­ро­дже­н­ня, а ще ра­ні­ше. Є да­ні, що вже на двад­ця­то­му ти­жні ва­гі­тно­сті в ем­бріо­на від­бу­ва­є­ться за­пам’ято­ву­ва­н­ня пев­них «по­дій».) Але хто дасть чі­тку ко­ро­тку від­по­відь: «Що ж во­но та­ке — пам’ять, за яки­ми кон­кре­тни­ми ме­ха­ні­зма­ми пра­цює»? На­у­ков­ці теж не мо­жуть бу­ти ка­те­го­ри­чни­ми у цьо­му пи­тан­ні…

РОЗ­ТА­ШО­ВА­НА ВСЮДИ

У стат­ті «Та­єм­ни­ці з го­ло­ви» («Жін­ка» №09 за 2016 р.) ми вже де­що роз­по­від­а­ли про не­то­чність при­пу­ще­н­ня, ні­би ін­фор­ма­ція «за­пи­су­є­ться» у кон­кре­тних ча­сти­нах моз­ку. На від­мі­ну від комп’юте­ра, тут адре­си збе­рі­га­н­ня по­стій­но ва­рі­ю­ю­ться. Ва­жить кіль­кість зв’яз­ків між нер­во­ви­ми клі­ти­на­ми та їхні змі­ни. Як уза­галь­нює зна­ме­ни­тий ней­ро­біо­лог Дік Сва­аб: «Мо­жна ска­за­ти, що пам’ять ло­ка­лі­зо­ва­на у нер­во­вій си­сте­мі всюди». Але окре­мі ді­лян­ки моз­ку ке­ру­ють рі­зни­ми ви­да­ми пам’яті — а во­на ж бу­ває не ли­ше сло­ве­сно-ло­гі­чною, а й обра­зною, емо­цій­ною, ру­хо­вою, мо­тор­ною.

При цьо­му спри­йма­ю­чи факти, ми одно­ча­сно ло­ви­мо зву­ки і за­па­хи, від­чу­ва­є­мо го­лов­ний біль або роз­сла­бле­н­ня, за­ці­кав­ле­ність чи три­во­гу. Усе це «пи­ше­ться» не окре­мо, а в по­єд­нан­ні — і «за­пис» за­ле­жить від су­ми всіх фа­кто­рів. Так і за­ми­сли­шся: то чи мо­жна за­пам’ята­ти щось об’єктив­но — са­ме так, як бу­ло на­справ­ді?

Так, на­при­клад, ви кра­ще пам’ята­є­те по­дро­би­ці дня, який був для вас стре­сом — хоч при­єм­ним (ве­сі­л­ля), хоч не­при­єм­ним (опе­ра­ція). У та­кі мо­мен­ти актив­но пра­цює ми­гда­ле­ви­дне ті­ло, а та­кож під­клю­ча­є­ться гор­мон кор­ти­зол. І їхня під­ви­ще­на «тур­бо­та» зро­зумі­ла з огля­ду на те, що спогади, на­бу­ті, ска­жі­мо, під час зу­стрі­чі з ти­гром, ва­жли­ві­ші бу­ли для ви­жи­ва­н­ня, ніж отри­ма­ні за зви­чай­ною сі­мей­ною ве­че­рею. Ви­яв­ля­є­ться, що має на­у­ко­ве під­ґрун­тя і зна­йо­ма нам із ди­тин­ства те­хні­ка від­тво­ре­н­ня то­го, що щой­но ви­ле­ті­ло з го­ло­ви: «По­вер­ни­ся на те мі­сце, де про це по­ду­мав, — і зга­да­єш». Спра­цьо­вує так зва­на кон­текс­тно­за­ле­жна пам’ять, якою опі­ку­є­ться гі­по­камп (до ре­чі, до­слі­дже­н­ня по­ка­за­ли, що ця ча­сти­на лім­бі­чної си­сте­ми го­лов­но­го моз­ку більш роз­ви­не­на у та­кси­стів, яким по­стій­но тре­ба орі­єн­ту­ва­ти­ся в про­сто­рі та шу­ка­ти опти­маль­ні шля­хи).

ДИ­ВО­ВИ­ЖНІ ФЕ­НО­МЕ­НИ

Істо­рії ре­аль­них лю­дей по­ка­зу­ють, на­скіль­ки пам’ять тон­ка і кри­хка річ — і во­дно­час які по­ту­жні мо­жли­во­сті во­на має.

Ам­не­зія, тоб­то осла­бле­н­ня чи втра­та пам’яті, мо­же на­бу­ва­ти рі­зних ви­дів. Мо­же бу­ти втра­че­на ли­ше якась пев­на її ча­сти­на: ска­жі­мо, лю­ди­на пе­ре­стає упі­зна­ва­ти ін­ших, бо мит­тє­во за­бу­ває облич­чя. Але при цьо­му їй бу­де не­важ­ко утри­му­ва­ти в го­ло­ві ве­ли­кі об­ся­ги текс­ту. До­ктор Олі­вер Сакс у кни­зі «Чо­ло­вік, який сплу­тав дру­жи­ну з ка­пе­лю­хом» опи­сує ви­па­док «мо­ря­ка, який за­блу­кав»: 49-рі­чний чо­ло­вік втра­тив геть увесь жит­тє­вий до­свід, що на­був за три де­ся­тки ро­ків — і щи­ро вва­жав се­бе 17-рі­чним. Йо­го ро­зу­мо­ві зді­бно­сті не по­стра­жда­ли. Але все, що від­бу­ва­ло­ся з ним, швид­ко сти­ра­ло­ся. Він, ска­жі­мо, роз­га­ду­вав го­ло­во­лом­ку — і за кіль­ка хви­лин на­чи­сто за­бу­вав, що це ро­бив уза­га­лі. Ча­сто ті, хто стра­жда­ють на цей син­дром Кор­са­ко­ва, за­мі­ню­ють у сво­їй уяві ре­аль­ні по­дії на ви­га­да­ні. Зви­чай­но, ціл­ком не­сві­до­мо.

Зво­ро­тне яви­ще — гі­перм­не­зія — збу­джує уяву. Істо­рія роз­по­від­ає нам про Фе­мі­сто­кла, ко­трий пам’ятав іме­на 20000 афі­нян, і Оле­ксан­дра Ма­ке­дон­сько­го, який роз­рі­зняв 30000 сво­їх во­ї­нів, ком­по­зи­то­ра Бу­зо­ні, ко­трий міг відтворити всі по­чу­ті ним ме­ло­дії, й ша­хі­ста Альо­хі­на, який пам’ятав де­ся­тки ти­сяч зі­гра­них пар­тій. І та­кі факти ціл­ком імо­вір­ні, бо по­ді­бні ви­пад­ки фі­ксу­ю­ться і в на­ші ча­си. Кім Пік, про­то­тип ге­роя філь­му «Лю­ди­на до­щу», знав на­пам’ять 9 ти­сяч кни­жок.

«Лю­ди­на-мо­зок» Де­ні­ел Там­мет мо­же відтворити 22 514 зна­ків чи­сла «пі» чи ви­вчи­ти не­зна­йо­му йо­му ісланд­ську за ти­ждень. Ху­до­жник Сті­вен Віл­тшир пі­сля одно­го по­льо­ту над Лон­до­ном на­кре­слив до­кла­дну ма­пу мі­ста. На жаль, са­ван­ти, лю­ди з по­ді­бни­ми фе­но­ме­наль­ни­ми зді­бно­стя­ми, ма­ють про­бле­ми в ін­ших сфе­рах. За­зви­чай во­ни пов’яза­ні з по­ру­ше­н­ня­ми ау­ти­сти­чно­го спе­ктру, що пе­ре­шко­джа­ють зда­тно­стям до со­ці­аль­них кон­та­ктів, зви­чних для біль­шо­сті.

Але при цьо­му вра­жа­ю­чі ре­зуль­та­ти мо­жна отри­му­ва­ти і ці­ле­спря­мо­ва­но. Про ме­то­ди й сп­осо­би, зокре­ма, роз­по­від­ає у сво­їй кни­зі «Як роз­ви­ну­ти су­пер­пам’ять» До­мі­нік О’Бра­єн. Ке­рів­ник Ко­мі­те­ту спор­тив­ної пам’яті усла­вив­ся тим, що йо­му за­бо­ро­ни­ли з’яв­ля­ти­ся в усіх ка­зи­но: у Лас-Ве­га­сі він по­стій­но зри­вав джек-по­ти, що­ра­зу мит­тє­во за­пам’ято­ву­ю­чи всі кар­ти, які ли­ша­ю­ться в ко­ло­ді.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.