А хто-хто в ру­ка­ви­чці жи­ве?

ВЕ­ЛИ­КИХ І МА­ЛИХ, ХИЖИХ І СВІЙСЬКИХ — ЇХ НАДІЛИЛИ ЛЮДСЬКИМИ РИСАМИ І ВДА­ЧЕЮ, АБИ СТВО­РИ­ТИ УНІ­КАЛЬ­НИЙ ПРОЙНЯТИЙ СИМВОЛІЗМОМ СВІТ КАЗКИ, У ЯКО­МУ ТВАРИНИ СТА­ЛИ ГО­ЛОВ­НИ­МИ ГЕ­РО­Я­МИ.

Zhinka - - Зоосвіт -

МИШКА-ШКРЯБОТУШКА

Зер­но та про­до­воль­чі за­па­си не ли­ше вря­ту­ва­ли ми­шей від го­ло­дної смер­ті та при­сто­су­ва­ли до жи­т­тя по­бли­зу лю­дей, а й спри­я­ли по­ши­рен­ню гри­зу­нів на всій планеті.

Во­на пер­ша у лі­сі по­ба­чи­ла за­гу­бле­ну ді­дом ру­ка­ви­чку, го­стин­но при­грі­ла у сво­їй нір­ці Дюй­мо­во­чку і, за­че­пив­ши хво­сти­ком, роз­би­ла зо­ло­те яй­це. Усе це про ми­шу — ми­шку­шкря­бо­ту­шку, яка в рі­зних сві­тах по­стає у рі­зних іпо­ста­сях. Най­ша­но­ва­ні­ша ми­ша у мі­фо­ло­гії, де уосо­блює «ни­жнє цар­ство» і, як і змія, є йо­го свя­щен­ною тва­ри­ною.

Зна­чно про­сті­ше та більш си­сте­ма­ти­зо­ва­не жи­т­тя сі­ро­ман­ки у сві­ті ре­аль­но­му. Тут ми­ша пред­став­ляє ряд гри­зу­нів, який ді­лять на чо­ти­ри де­ся­тки ви­дів, і зна­на на усіх, окрім Ан­тра­кти­ди, кон­ти­нен­тах. В Укра­ї­ні ве­ли­ку ро­ди­ну пред­став­ляє ми­ша зви­чай­на (ха­тня) та ми­ша кур­ган­це­ва, які рі­зня­ться тіль­ки спосо­бом жи­т­тя. Оста­н­ня зав­жди уни­кає лю­дей, а ха­тня, нав­па­ки, — жи­ве пе­ре­ва­жно в умо­вах, шту­чно ство­ре­них лю­ди­ною.

ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА

Чи не єди­ний хи­жий сса­вець, яко­го, окрім ди­кої при­ро­ди, мо­жна зу­стрі­ти й на око­ли­цях ве­ли­ких міст та ма­лих сіл. Ба біль­ше — для по­стій­но­го жи­т­тя, «ру­ді хи­тру­ни» осво­ю­ють куль­тур­ні ланд­ша­фти, зва­ли­ща і на­віть під­ва­ли бу­дин­ків.

Уся те­ри­то­рія Європи, Пів­ні­чної Афри­ки, біль­ша ча­сти­на Азії та Пів­ні­чної Аме­ри­ки і на­віть Ав­стра­лія — при­ро­дний оре­ол ли­сиць не мен­ший за лі­те­ра­тур­ний. І, що зна­ко­во, го­лов­ні ри­си — хи­трість і спри­тність — вла­сти­ві ли­сам і в ди­ко­му се­ре­до­ви­щі, і на сто­рін­ках кни­жок.

Ли­си­чки­се­стри­чки, або ку­монь­ки, — так най­ча­сті­ше на­зи­ва­ють цю тва­ри­ну в каз­ках, — вкрай обе­ре­жні, во­ни ма­ють осо­бли­вий хист пе­ре­хо­ву­ва­ти­ся і чи не най­кра­ще з хи­жа­ків мо­жуть спан­те­ли­чи­ти во­ро­га, якщо той на­ма­га­є­ться на­здо­гна­ти. Се­крет ру­день­ких у до­бре роз­ви­ну­тих слу­ху і ню­ху й ада­пто­ва­но­му до тем­ря­ви зо­ру. Ці осо­бли­во­сті ще й до­зво­ля­ють їм близь­ко та без стра­ху під­хо­ди­ти до лю­дей і обла­што­ву­ва­ти по­ряд но­ри для по­стій­но­го про­жи­ва­н­ня.

ВОВЧИК-ПАНІБРАТЧИК

То він га­ня­є­ться за трьо­ма по­ро­ся­та­ми, то пе­ре­вті­ли­ться у Ба­бу­сю Чер­во­ної Ша­по­чки, то за­ма­нить се­ме­ро ко­зе­нят — та, по­при за­гро­зу у каз­ках і ре­аль­но­му жит­ті, вов­ків лю­ди­ні тре­ба обе­рі­га­ти. Вов­ки — одні з най­біль­ших хи­жа­ків на те­ри­то­рії Укра­ї­ни. Зу­стрі­ти їх мо­жна чи не в ко­жно­му ре­гіо­ні, але най­біль­ше — у лі­со­вій зо­ні та Кар­па­тах. Тож вар­то бу­ти осо­бли­во обе­ре­жни­ми, гу­ля­ю­чи гір­ськи­ми схи­ла­ми. Ці зві­рі жи­вуть не­ве­ли­ки­ми, але до­бре ор­га­ні­зо­ва­ни­ми згра­я­ми (близь­ко 10­12 осо­бин) з чі­тко ви­ра­же­ною іє­рар­хі­єю. Ко­жна має і пиль­но охо­ро­няє від ін­ших свою зо­ну ком­фор­ту (ми­слив­ські угі­д­дя). Очо­лює ро­ди­ну най­до­свід­че­ні­ший та най­силь­ні­ший: що ва­жли­во, це мо­же бу­ти і вов­чи­ця. Між со­бою тварини спіл­ку­ю­ться за до­по­мо­гою осо­бли­вої си­сте­ми з рі­зних зву­ків, поз ті­ла, мі­мі­ки, роз­та­шу­ва­н­ня хво­ста то­що.

Ще кіль­ка століть то­му вов­ки ста­но­ви­ли ре­аль­ну не­без­пе­ку для свійських тва­рин, а ни­ні — са­мі по­тре­бу­ють за­хи­сту. По­пу­ля­ція зві­рів в Укра­ї­ні сут­тє­во змен­ши­ла­ся, на­ра­зі їх усьо­го ли­ше 2­3 ти­ся­чі. Най­біль­шої ко­ри­сті вов­ки при­но­сять еко­си­сте­мі, за що їх дав­но на­зва­ли «са­ні­та­ра­ми лі­су».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.