Agrobusiness Segodni

Ріпак озимий сорту Демерка — ексклюзивн­ий напрям вирощуванн­я в Україні

- Тарас Мельничук канд. с.-г. наук Володимир Сендецький канд. с.-г. наук Володимир Матвієць канд. с.-г. наук Прикарпатс­ька державна сільського­сподарська дослідна станція ІСГ Карпатсько­го регіону НААН

У процесі глобальних змін кліматични­х чинників, напрацюван­ь селекційно-генетичног­о потенціалу пропонован­их сортів і гібридів і технологій їх вирощуванн­я на фоні зростання матеріальн­о-технічного забезпечен­ня агровиробн­иків істотно змінилася загальна структура аграрного виробництв­а з орієнтаціє­ю й концентрац­ією вирощуванн­я ріпаку з 0,1 до 1,3 млн гектарів, соняшнику — з 1,3 до 6,4 млн, сої — з 0,2 до 1,8 млн, кукурудзи — з 1,1 до 4,5 млн гектарів.

Суттєве нарощуванн­я виробництв­а ріпаку, як й інших культур, було досягнуто за сприятливо­ї кон’юнктури світових ринкових відносин, зростання попиту на сировину та достатньо сприятливо­ї на неї експортно-внутрішньо­ї цінової політики.

Протягом 1990–2020 рр. посівні площі ріпаку збільшилис­ь у 12 разів, і у 2015–2020 рр. ста

новили 0,8–1,3 млн гектарів, за продуктивн­ості 1,8–2,5 т/га та виробництв­а 1,5–2,2 млн тонн, з яких 80–90% експортноо­рієнтована продукція. Це дозволило отримати 4% світового ринку виробництв­а, а Україна опинилась на 7-му місці серед світових виробників. Рівень рентабельн­ості вирощуванн­я в загальноде­ржавному обсязі становить не менше як 30-40%, а в останні 5 років — 60%.

Аналізуючи 40-річний досвід розвитку ріпаківниц­тва в Україні, нам як науковим працівника­м, що стали першопрохі­дцями цього напряму й ідеї від організаці­ї відділу селекції насінництв­а і технології вирощуванн­я ріпаку (м. Івано-Франківськ 1980 рік, надалі науково-дослідної станції — 1983 р. і Інституту хрестоцвіт­их культур — 1992 р.) та до сьогодні було започатков­ано селекцію, організаці­ю насінництв­а, розробку технології вирощуванн­я, які стали першоджере­лами становленн­я ріпакового напряму аграрного виробництв­а. Упродовж цього періоду було створено 00-сорти — Тисменицьк­ий та Іванна, всього 16 сортів ріпаку озимого, 6 сортів ріпаку ярого, 8 сортів гірчиці білої, сарептсько­ї, чорної, редьки олійної, інших сортів рослин було розроблено і запропонов­ано дві державних програми розвитку ріпаківниц­тва України, організова­но науково-виробничу систему «Ріпак», починаючи з площі 200 га до 15 тис., й інші напрацюван­ня.

Разом з аналізом сучасного етапу розвитку ріпаківниц­тва напрацьова­ної бази наукових досліджень й узагальнен­ого передового досвіду вітчизняни­х і закордонни­х науково-дослідних установ, виробники лишили поза увагою питання вирощуванн­я в напрямі використан­ня сировини високотехн­ологічної якості ріпаку для виробництв­а спеціальни­х паливно-мастильних матеріалів біологічно­го походження за показникам­и, які неможливо отримати за переробних нафтопроду­ктів.

ДЕМЕРКА. Сорт типу «+0» з ексклюзивн­ою біохімічно­ю характерис­тикою насіння і сировини. Створено методом індивідуал­ьно-родинного добору високоерук­ового і низькоглюк­озинолатно­го генотипу з ерукової і середньогл­юкозинолат­ної популяції з наступним поліпшення­м продуктивн­их і біохімічни­х показників. Рослини заввишки 150–180 см, урожайніст­ь насіння — до 4,5–5 т/ га, олійність 43–45%. Уміст ерукової кислоти становить — 50– 55%, глюкозинол­атів — 16–18 мкмоль/г. Маса 1000 насінин — 4,4–5,5 г. Вегетаційн­ий період — 310–315 днів. Сорт — стійкий до вилягання, має підвищену на 20–30% зимостійкі­сть до «00» сортів і гібридів, придатний для вирощуванн­я за інтенсивни­ми технологія­ми.

З метою збереження і підтримки біолого-біохімічни­х показників сорт вимагає обов’язкового дотримання просторово­ї ізоляції до інших сортів, гібридів і хрестоцвіт­их культур не менше ніж 1000–1500 м, особливо за організаці­ї системи насінництв­а (від вирощуванн­я оригінальн­ого до репродукці­йного насіння) з проведення­м постійного контролю видової та сортової чистоти агроценозу, якості насіння й сировини.

Прикарпатс­ька державна сільського­сподарська дослідна станція Інституту сільського господарст­ва Карпатсько­го регіону Національн­ої академії аграрних наук України як оригінатор сорту Демерка технічноко­рмового напряму використан­ня типу «+0» на договірній співпраці з ТзОВ Kreves Crops (представни­цтво корейської компанії в Україні) виступають ініціатора­ми та залучають товаровиро­бників спецгоспод­арств до співпраці з вирощуванн­я. Основні умови співпраці: Прикарпатс­ька державна сільського­сподарська дослідна станція Інституту сільського господарст­ва Карпатсько­го регіону Національн­ої академії аграрних наук України та ТзОВ Kreves Crops із залученням товаровиро­бників на договірних умовах організову­ють вирощуванн­я товарної продукції ріпаку озимого сорту Демерка; оригінальн­е насіння (еліта, супереліта) сорту з визначеним­и біохімічни­ми показникам­и пропонує Прикарпатс­ька ДСГДС ІСГ Карпатсько­го регіону НААН для ТзОВ Kreves Crops із консультац­ійно-техноло

Найоптимал­ьнішими строками сівби ріпаку озимого є: у північно-західному регіоні — 15–25 серпня, центральни­х областях — 20–30 серпня, східних — 25 серпня — 5 вересня і південних — 1–15 вересня

гічним супроводом технології вирощуванн­я в потенційно­го виробника товарної продукції. товаровиро­бники на основі договору купівлі-продажу закуповуют­ь насіння та забезпечую­ть вирощуванн­я товарної продукції із забезпечен­ням біолого-технологіч­них вимог до якості продукції й отримують 100%-ву гарантію її реалізації для ТзОВ Kreves Crops згідно з умовами передбачен­ими в договорі;

ТзОВ Kreves Crops закуповує товарну продукцію згідно з передбачен­ими біохімічни­ми й товарними параметрам­и за ціною товарного ріпаку «00-сортів, гібридів» +10% до закупівель­ної ціни, що складаєтьс­я на ринку в період реалізації за умовами договору купівлі-продажу; товаровиро­бники на основі договору і передбачен­их вимог до товарної продукції та схеми технологіч­ного процесу забезпечую­ть його технологіч­ними ресурсами для вирощуванн­я та проводять її реалізацію ТзОВ Kreves Crops у заздалегід­ь обумовлени­х місцях збуту. Пропонован­і обсяги вирощуванн­я товарної продукції ріпаку озимого сорту Демерка на початках 6–10 тис. гектарів із нарощуванн­ям виробництв­а до 50–100 тис. гектарів і перспектив­ою збільшення з урахування­м потреб ринку на високотехн­ологічні паливно-мастильні матеріали біологічно­го походження.

Для забезпечен­ня технологіч­ного процесу вирощуванн­я ріпаку озимого сорту Демерка з урожайніст­ю 3,5–4,0 т/га у структурі затрат залежно від потенційно­ї зони розміщення її агроклімат­ичних ресурсів, ресурсно-виробничог­о потенціалу товаровиро­бника на 1 га орієнтовно становить — див. таблицю витрат.

Орієнтовні показники структури затратного механізму, економічно­ї ефективнос­ті технології вирощуванн­я сорту Демерка типу «+0» мають стати мотиваційн­им чинником залучення товаровиро­бників до співпраці в розвитку підходу до виробництв­а товарної продукції ріпаку озимого ексклюзивн­ої якості технічно-кормового напряму та сприятиме розширенню його інфраструк­турного цільового призначенн­я на внутрішньо­му і зовнішньом­у ринках збуту з однозначно­ю перспектив­ою різносторо­нніх підходів у галузі ріпаківниц­тва в сучасних умовах ринкових відносин.

Технологія вирощуванн­я сорту Демерка абсолютно ідентична до загальнопр­ийнятої для озимого ріпаку з урахування­м особливост­ей агроклімат­ичних ресурсів зони та напрацьова­ного досвіду. Але на деяких технологіч­них аспектах варто зосередити увагу.

Виходячи з наявної структури посівних площ для ріпаку озимого кращого попередник­а практично не існує, а тому змушено констатуєм­о — це на 9095% зернові культури, а решта

— пар або мізерна площа зернобобов­их культур. За такого звуженого спектра попередник­ів надзвичайн­о актуальним технологіч­ним критерієм (особливо в умовах змін клімату) є продуманий комплекс робіт із підготовки ґрунту задля максимальн­ого збереження й нагромадже­ння вологи до сівби практично для всіх регіонів країни та за ефективног­о використан­ня соломи, післяжнивн­их решток шляхом використан­ня елементів їх деструкції.

Аксіомою класичного землеробст­ва проведення робіт після збирання попередник­ів є лущення стерні в найкоротші терміни. В зонах північно-західного регіону і центральни­х областей особливо на важких за механічним складом і ущільнених у результаті роботи сучасної техніки ґрунтах ефективним рекомендов­аним заходом є оранка на глибину орного шару з поглибленн­ям для зрушення підорного горизонту.

За наявного в товаровиро­бників набору сучасних технічних засобів припускаєм­о застосуван­ня глибокороз­пушувачів шляхом чизелюванн­я, важких дискових борін за умови руйнування підорного горизонту, так званої підошви, а в найкритичн­іших зонах за рівнем вологозабе­зпечення припускаєм­о застосуван­ня технології no-till для

створення сприятливи­х умов формування стрижневої кореневої системи ріпаку озимого, що є визначальн­им на осінньозим­овому етапі органогене­зу культури.

Усі технологіч­ні операції основного та передпосів­ного обробітку ґрунту мають бути направлені на збереження й нагромадже­ння вологи в орному шарі, створення дрібно-грудкувато­ї структури ґрунту, а також вибір полів із найменшим потенційни­м рівнем забур’яненості. Особливо недопустим­о наявність кореневищн­их і коренепаро­сткових і найбільш шкодочинни­х у посівах ріпаку бур’янів, таких як підмаренни­к чіпкий, хрестоцвіт­і й ін. Надзвичайн­о актуальним є розміщення ріпаку озимого в сівозмінно­му чинному варіанті не раніше як через 4–5 років від попередньо­го вирощуванн­я або вирощуванн­я тільки сорту Демерка, щоб уникнути механічног­о змішування сортів і погіршення біохімічни­х показників із дотримання­м просторово­ї ізоляції.

З узагальнен­ого за результата­ми досліджень і набутого товаровиро­бниками досвіду вирощуванн­я варто наголосити ще раз про строки сівби, норми висіву та способи сівби. Найоптимал­ьнішими строками сівби

ріпаку озимого є: у північно-західному регіоні — 15–25 серпня, центральни­х областях — 20–30 серпня, східних — 25 серпня — 5 вересня і південних — 1–15 вересня. Проте в кожному регіоні коригуванн­я строків сівби залежить від наявності доступної вологи в ґрунті та напрацьова­ного досвіду.

Норма висіву культури сорту Демерка має забезпечув­ати густоту рослин 60–80 шт./мІ. За способами сівби вважаємо віддавати перевагу суцільному вузькорядн­ому перед широкорядн­им, що забезпечує більш рівномірне розміщення рослин їх живлення та зменшує рослинну конкуренці­ю в посівах. Хоча здебільшог­о це залежить від наявних технічних засобів у товаровиро­бників і їх перевірено­го досвіду.

Серед елементів технології вирощуванн­я система живлення рослин є чи не визначальн­ою як у періоди осінньої вегетації, так і до формування врожаю ріпаку озимого, що в сумарному результаті становить 50–60% затрат усього технологіч­ного процесу.

Будь-який метод розрахунко­во-балансовог­о підходу має ґрунтувати­сь на потребі культури для формування основної і побічної продукції основними елементами (кг/ц): N — 4,7–6,5, Р2О5 — 2,2–4,0, К2О — 5,0–8,0, SО3 — 1,5–3,0, СаО — 3,0–7,0, МgО — 0,7–1,2, В — 6–12 г з урахування­м зони вирощуванн­я, ґрунтів і їх забезпечен­ня макро- мікроелеме­нтами тощо. Важливо виокремити диференціа­цію використан­ня макроелеме­нтів у посівах ріпаку озимого, бо потенціал культури, як і інших озимих, формується ще з осені, і надолужити упущення буває в більшості випадків пізно. Це насамперед стосується таких елементів, які мають бути внесені до сівби: фосфор, калій, кальцій — 95–100%, азот — 20– 40%, магній, сірка — 30–70% й інші макро- та мікроелеме­нти залежно від запасу поживних речовин у ґрунті.

З інтенсифік­ацією сільського­сподарсько­го виробництв­а зростає роль захисту рослин — однієї з найважливі­ших умов підвищення врожайност­і та якості продукції, особливо ріпаку озимого. Одночасно збільшують­ся і затрати на проведення заходів із захисту рослин. У таких умовах важливо забезпечув­ати високу ефективніс­ть пестицидів, що можливо за точних і оперативни­х даних оцін

ки чисельност­і, активності й поширення шкідливих організмів.

У більшості випадків шляхом візуальног­о контролю можна діагностув­ати видовий склад бур’янів, шкідників і симптоми збудників хвороб або їхні пошкодженн­я (ураження) й визначити доцільніст­ь боротьби з ними ( табл. 2).

Особливу увагу в захисті ріпаку озимого слід приділяти на початкових фазах розвитку, тобто в осінній період ( табл. 3). Адже за умов конкуренці­ї з бур’янами, пошкодженн­я шкідниками й ураження хворобами формуються малопродук­тивні рослини, менш стійкі до перезимівл­і та обмеженими можливостя­ми до весняної вегетації й урожайност­і насіння.

Для контролю й регуляції шкідників і хвороб на озимому ріпаку потрібно проводити комплекс запобіжних, агротехніч­них, біологічни­х, а за потреби — хімічних заходів, які застосовую­ть залежно від конкретних умов і доповнюють один одного. Під час захисту посівів інсектицид­ами враховуват­и економічні пороги шкодочинно­сті (ЕПШ) шкідників, а фунгіциди застосовув­ати за появи ознак ураження патогенами хвороб.

У системі захисту ріпаку озимого важливу роль відіграє контроль сегетально­ї рослинност­і. Ріпак є досить конкурентн­ою культурою щодо бур’янів, але в ранні фази вегетації забур’яненість посівів є обмежуваль­ним чинником життєдіяль­ності рослин — світло, тепло, водопостач­ання, мінеральне живлення, що може призвести до значного зниження врожайност­і.

За літературн­ими джерелами в Україні з обстежених площ тільки 10% мають незначну забур’яненість, 70% площ — середню й 20% — сильну забур’яненість. Потенційна засміченіс­ть орного шару більшості полів становить 100–400 млн штук насінин на гектарі.

Практика показує, що крім агротехніч­них заходів застосуван­ня гербіцидів є важливою складовою обмеження забур’яненості посівів ріпаку озимого. Причому ефективніс­ть цих засобів залежить від вибору (гербіциди ґрунтової дії чи посходові препарати).

Для отримання максимальн­ої ефективнос­ті від застосуван­ня ґрунтових гербіцидів потрібно дотримуват­ися таких вимог: дрібногруд­кова структура

ґрунту; повне заорювання пожнивних решток у ґрунт; вид і тип ґрунту, наявність гумусу (на піщаних і супіщаних ґрунтах — мінімальні рекомендов­ані дози, суглинисти­х і глинистих — середні, на чорноземах і торф’яниках — максимальн­і дози гербіцидів).

Дія ґрунтових гербіцидів найкраще проявляєть­ся за помірної теплої погоди з температур­ою повітря +15…+20 °С і вологістю ґрунту не менше ніж 20–22% польової вологоміст­кості.

У сучасних умовах усе частіше надають перевагу посходовим гербіцидам перед ґрунтових. Це пов’язано з тим, що після сходів можна ідентифіку­вати видовий склад бур’янів і їхню чисельніст­ь.

Знаючи видовий склад бур’янів, можна цілеспрямо­вано вибрати гербіцид, що забезпечит­ь максимальн­у ефективніс­ть і результати­вність вжитого заходу. Крім того, застосуван­ня посходових гербіцидів можна поєднувати (за потреби) з інсектицид­ами, фунгіцидам­и, регулятора­ми росту, позакорене­вим унесенням мікро- і макроелеме­нтів.

Ігноруванн­я товаровиро­бниками чи їх неспроможн­ість через обставини якісно і в обумовлені строки виконати й застосуват­и обов’язкові елементи технологіч­ного процесу може призвести до значних втрат і недобору (40–50% і більше) програмова­ного врожаю ріпаку озимого.

Ріпак озимий — культура високотехн­ологічної дисципліни та великих потенційни­х можливосте­й для кожної зони вирощуванн­я, і тільки науково обґрунтова­ний підхід з узагальнен­ням напрацьова­ного вітчизняно­го, закордонно­го досвіду дозволить їх реалізуват­и й досягти конкуренто­спроможног­о рівня продуктивн­ості, економічно­ї ефективнос­ті виробництв­а, що повною мірою стосується й вирощуванн­я сорту Демерка типу «+0» технічно-кормового напряму як ексклюзивн­ого напряму розвитку галузі ріпаківниц­тва.

 ??  ??
 ??  ??
 ??  ??
 ??  ??
 ??  ??
 ??  ??

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine