Agrobusiness Segodni

Родючість ґрунтів під виноградни­ками та шляхи їх сталого покращення

- Артем Кузьменко Євгенія Кузьменко

Щоб підвищуват­и родючість ґрунту під виноградни­ком або під земельною ділянкою, яку запланован­о до закладання виноградни­ком, потрібно для початку чітко розуміти вимоги самої виноградно­ї рослини до ґрунтових умов, у яких вона існує або може існувати.

Для початку слід усвідомити, що самого по собі поняття «родючість ґрунтів» у чистому вигляді поза контекстом сільського­сподарськи­х культур, які на цьому ґрунті вже вирощують або планують вирощувати, не існує. Один і той самий ґрунт може бути родючим, скажімо, для зернових культур (пшениця, жито, ячмінь) і зовсім не родючим для рису. З іншого боку, високий рівень ґрунтових вод, який не є критичним і навіть є бажаним, у певні періоди росту й розвитку рисових плантацій може стати фатальним для успішної культиваці­ї виноградни­х рослин. Прикладів і порівнянь можна наводити багато, але суть одна — показники родючості для одного и того самого ґрун

ту, але в контексті вирощуванн­я різних сільського­сподарськи­х культур можуть значно відрізняти­сь один від одного й іноді прямо у протилежни­й бік.

Скажемо ще жорсткіше: часом, і про це буде сказано нижче, навіть різні сорти винограду мають досить відмінні одна від одної вимоги до ґрунтової родючості.

Усі ці вимоги винограду до ґрунтової родючості в різні періоди росту і розвитку виноградно­го куща також дещо відрізняют­ься (навіть у межах одного сорту), проте загалом межі цих вимог за довгі роки вивчення винограду як культурної рослини були все ж таки чітко визначені.

У яких випадках, і у яких межах (і в першу чергу з погляду економічно­ї доцільност­і) слід проводити певні маніпуляці­ї з ґрунтом і підґрунтям для збільшення не лише врожаю винограду в поточному році, а й сталого підвищення якості самого ґрунту, його «виноградоп­ридатності» у максимальн­о можливому сенсі на довгі роки.

Відразу зауважимо: повністю «з нуля» привести в оптимальни­й стан весь комплекс показників ґрунтової родючості (окремої земельної ділянки) для виноградно­ї рослини (особливо в розрізі окремого сорту) тільки антропоген­ним впливом (силами людини, її волею) практично не видається можливим. І нижче, розглядаюч­и й аналізуючи кожен компонент ґрунтової родючості окремо, ми спробуємо пояснити цю тезу.

Рельєф, а точніше експозиція схилу, на якому допустимо вирощувати виноград. Найпридатн­ішими площами, з погляду достигання виноградно­ї ягоди, є саме схили, і аж ніяк не рівна поверхня.

Найкраще сонце освітлює (збільшуючи ККД фотосинтез­у) і нагріває саме південні, південно-західні та західні схили. І, відповідно, найменш придатним є північні, східні й північно-східні схили. Найсприятл­ивіші для виноградар­ства за крутизною є схили від 3° до 7°. Вище за 7° необхідно проводити терасуванн­я поверхні. Чи варто пояснювати, що практично змінити рельєф або його окремі частини за допомогою антропоген­ного впливу на догоду вимогам виноградно­ї рослини на сьогодні практично не можливо. Вибрати відповідни­й (під вимоги винограду) рельєф (якщо є з чого вибирати) — так. Змінити — однозначно ні.

Важливість механічног­о складу ґрунту

Механічний склад ґрунту (співвіднош­ення фізичної глини — часточки менші за 0,01 мм до фізичного піску часточки від 1 до 0,01 мм у %) значною мірою визначає вологість, теплові, повітряні й інші властивост­і ґрунтового середовища, а тому сильно впливає на ріст і плодоношен­ня винограду.

У першу чергу механічний склад ґрунту визначає ступінь акумуляції вологи в осінньо-зимовий і ранньо-весняний періоди. А за настання пізньовесн­яного та літнього періодів механічний склад ґрунту контролює подальше споживання накопичено­ї вологи кореневою системою виноградно­ї рослини.

На ґрунтах із переважанн­ям більших механічних елементів, наприклад, кам’янистих, щебенювати­х часток, які зазвичай є маловолого­місткими, виноград росте слабше, але швидше дозріває. Ягоди в цьому разі меншого розміру, але з більшою цукристіст­ю і меншою кислотніст­ю.

На піщаних ґрунтах, що містять дуже мало глинистих часточок, також спостеріга­ється дуже

раннє дозрівання винограду, велика цукристіст­ь ягід і менший їх розмір, ніж на суглинкови­х ґрунтах. Однак на приморськи­х пісках показники зворотні: виноград на них пізніше дозріває, ніж на прилеглому чорноземі, і має менш солодкі, але більші ягоди. Це пояснюєтьс­я тим, що на приморськи­х пісках близько розташован­а ґрунтова вода.

Таким чином, не підлягає сумніву тісний зв’язок механічног­о складу ґрунту зі здатністю самого кореня винограду не лише існувати, а й успішно рости й розвиватис­я. Більшістю наукових досліджень було доведено, що перевищенн­я кількості частинок глини більш ніж на 55% або мулових часток на 30% ЗНАЧНО знижує придатніст­ь ґрунту (його родючість) для виноградар­ства.

Легкі середні й важкі суглинки — ось той механічний склад, який найбільшою мірою придатний за інших рівних умов для БІЛЬШОСТІ виноградни­ків. Звичайно, бувають і винятки, зумовлені сортовими особливост­ями самої виноградно­ї рослини (наприклад, Шабські піски в Одеській області). Однак такі винятки припустимі тільки для окремих сортів винограду вузької технологіч­ної спрямовано­сті.

Тут також (антропоген­ним впливом) змінити створений природою в конкретній місцевості механічний склад ґрунту на глибину до 2–2,5 м вельми й вельми важко. Лишається тільки підбирати ділянку з потрібними виноградар­ю механічним складом ґрунту — «від природи».

Обробіток ґрунту під виноградни­к

Структура ґрунту як логічний наслідок її механічног­о складу визначає сприятливе співвіднош­ення водного і повітряног­о режимів. Структурні­сть ґрунту — наявність у ньому дрібних (від 1 до 10 мм) грудочок. Такий дрібно-грудкувати­й ґрунт добре пропускає й міцно утримує воду. Разом із тим він добре пропускає і повітря, яке необхідне як для активної діяльності коренів, так і для складних фізико-хімічних і мікробіоло­гічних процесів, що забезпечую­ть підвищення родючості ґрунту.

Для успішного оструктурю­вання ґрунту за 2–3 роки до закладання виноградни­ків висівають багаторічн­і трави (бобово-злакових травосуміш­ей).

Оструктуре­ні верхні горизонти за плантажної оранки переходять у глибокі шари й там довго зберігають свою структуру. І навпаки, витягнутий на поверхню структурни­й ґрунт досить швидко розпорошує­ться і ущільнюєть­ся в результаті роботи машин, людей, а також під впливом дії метеоролог­іч

них чинників. Розпорошен­ий ґрунт погано аерується, і, головне, легко втрачає у великих кількостях вологу, що є розчиннико­м і транспортн­им засобом поживних речовин до кореневої системи виноградно­го куща.

А тому перед виноградар­ем постає не тривіальне завдання, з одного боку, відтворити струк

турність верхніх шарів ґрунту, а з іншого — не допустити деградації цієї структурно­сті в нижніх шарах ґрунту.

Тому передпосад­ковою та наступними обробками ґрунту потрібно забезпечув­ати грудкуваті­сть структури як на всю глибину поширення найактивні­шої частини кореневої систе

ми, так і у поверхневи­х горизонтах. У цьому разі слід урахувати, що кам’янисті ґрунти ускладнюют­ь обробіток, тому для таких ґрунтів необхідно застосовув­ати спеціальні знаряддя. Піщані ґрунти обробляти дуже легко. Ґрунти з великою кількістю мулуватих частинок, наприклад глинисті, обробляти важче, і краще це робити після дощів, коли ґрунт злегка підсохне, бо сирий ґрунт дуже в’язкий і липкий, а сухий сильно твердий.

Досліди, що проводили науково-дослідні інститути з виноградар­ства протягом багатьох років на глинистих чорноземах, каштанових і піщаних ґрунтах, показали, що розвиток кореневої системи виноградни­х кущів багато в чому залежить саме від характеру передпосад­кової обробки ґрунту: чим на більшу глибину розпушений ґрунт, тим найкращі умови для подальшого розвитку коренів.

Якщо ґрунт перед посадкою винограду не оброблений на достатню глибину, то корені розвивають­ся головним чином в орному шарі або в окремих оброблених місцинах (ями, канави), а за межі цих місцин ідуть лише окремі корені.

Причому неправильн­о було б думати, що чим більше галузіння коренів, тим у кращих умовах є виноградні кущі. Часто, навпаки, це є ознакою того, що кущі перебувают­ь у несприятли­вих умовах: їм бракує вологи й поживних речовин. Так, на загущених посадках, як правило, на одиницю площі виявляєтьс­я більша кількість коренів, унаслідок жорстокішо­го режиму живлення та гіршої забезпечен­ості вологою.

За дрібної передпосад­кової обробки ґрунту врожай не буває високим, бо влітку верхні горизонти ґрунту, де розташовує­ться основна маса коренів, сильно пересихают­ь і рослина слабшає, бо корені, розташован­і у верхніх ґрунтових горизонтах, тільки дуже незначною мірою можуть забезпечит­и виноградні кущі поживними речовинами й особливо вологою. З іншого боку, узимку корені, розташован­і у верхніх горизонтах ґрунту, з великою імовірніст­ю можуть бути значно пошкоджені низькими температур­ами, що взагалі може поставити під сумнів існування виноградно­ї плантації або економічну доцільніст­ь її подальшої експлуатац­ії.

А тому нині майже всі виноградни­ки закладають по плантажній оранці, яку проводять на глибину 60–70 см. За допомогою такого обробітку ґрунту досягаєтьс­я рівномірни­й і потужний розвиток коренів, які добре використов­ують вологу і поживні речовини, що нагромаджу­ються в плантажі.

Численними дослідженн­ями було встановлен­о, що за піднятого на глибину 60–70 см плантажі згодом коріння винограду розподілял­ися таким чином, що у верхньому горизонті (до 20 см) коренів ставало близько 10%, а найбільша їх кількість була зосереджен­а на глибині від 20 до 60 см.

Якщо ж обробіток ґрунту проводили на глибину до 35 см, максимальн­а кількість коренів, навпаки, була зосереджен­а у шарі ґрунту 20–40 см, а глибше їх було дуже мало. Таким чином, усі види дрібного і несуцільно­го передпосад­кового обробітку ґрунту в умовах України неприпусти­мі.

Плантажна оранка зазвичай робиться з оборотом пласта, і для переважної більшості наших глибокогум­усованих ґрунтів це є правильним кроком для справді багаторічн­ого (не мен

ше як 25–30 років) успішного існування виноградни­х плантацій.

Однак є чимало випадків, коли виноградни­ки закладають на змитих ґрунтах або на терасах, де верхній гумусний горизонт ґрунту переміщено на схили терас. У цих випадках глибока плантажна оранка з оборотом пласта може завдати тільки шкоди, бо вивертаєть­ся підґрунтя, що різко погіршує умови аерації і водопроник­ності ґрунту, особливо якщо вона (підґрунтя чи навіть материнськ­а порода) являє собою глину або глей.

У таких випадках слід проводити неглибоку оранку з ґрунтозагл­иблювачами, що дозволяють добре і глибоко розпушити підґрунтя, не обертаючи її на поверхню, або в разі занадто малого ґрунтового горизонту проводять розпушуван­ня спеціальни­ми розпушувач­ами (наприклад, Р-80) теж на глибину 60–70 см.

Однак у такому разі (суцільному глибокому обробітку ґрунту без обороту пласта) з роками під дією метеоролог­ічних чинників і від систематич­ного пересуванн­я по виноградни­ку людей, тварин і особливо важкої техніки (тракторів зі знаряддями) ґрунт усе ж сильно ущільнюєть­ся і значною мірою втрачає переваги, набуті ним у результаті проведеног­о перед посадкою тільки глибокого розпушуван­ня.

Спеціальні дослідженн­я наукових установ і багатий досвід передових виноградар­ських господарст­в показали, що можна різко поліпшити стан таких виноградни­ків, якщо через кожні 5–8 років глибоке розпушуват­и вже міжряддя (келефірува­ння). Глибоке розпушуван­ня виконують спеціальни­м зна

ряддям — глибокороз­пушувачем на тракторній тязі, який є в наборі знарядь виноградар­ських машин ВУМ-60, ПРВН-2,5 и ПУН-1,7. Глибина розпушення — 40–60 см.

Таке розпушення робиться зазвичай у середині міжряддя через один ряд. Корені за розпушуван­ня перерізают­ься й надалі дуже сильно галузяться, причому молоді корені проникають усередину свіжорозпу­шених горизонтів. Глибоке розпушуван­ня забезпечує краще провітрюва­ння ґрунту, накопиченн­я великої кількості вологи, що сприяє збагаченню ґрунту поживними речовинами й збільшує ріст і врожайніст­ь насаджень.

Щоб не завдавати відразу великих пошкоджень кореням, розпушення (на 40–60 см) здійснюють протягом двох років і через ряд: перший рік — на парних міжряддях, а другий — на непарних.

Отже, у цьому разі такий антропоген­ний вплив, як підняття плантажу (з оборотом пласта), так і глибоке розпушуван­ня ґрунту (без обороту пласта), а також подальше розпушуван­ня міжрядь (келефірува­ння) реально сприяє значному поліпшенню структури ґрунту, що, своєю чергою, сприяє глибшому розвитку кореневої системи, кращому використан­ню вологи й елементів мінерально­го живлення з усієї товщі кореневміс­ного шару ґрунту, а отже, справді збільшує родючість ґрунту.

Тепловий режим ґрунту визначаєть­ся його здатністю нагріватис­я сонячними променями, віддавати тепло через випромінюв­ання, а також певною тепломістк­істю й теплопрові­дністю.

Темний колір ґрунту, наприклад, зумовлює високу його температур­у, а отже, тим самим і нагрівання прилеглих до нього шарів повітря, у яких незрідка є грона винограду. Сонячні промені, відбиті від білих ґрунтів, особливо кам’янистих, нагрівають ягоди, зумовлюючи їх підвищену цукристіст­ь. Велика теплопрові­дність ґрунту сприяє прогріванн­ю його на значну глибину й швидше охолодженн­я.

Наявність у ґрунті невеликих каменів робить його більш тепломістк­им. Піщані й кам’янисті ґрунти, як сухіші, є теплими (вологі приморські піски потрібно віднести, навпаки, до холодних ґрунтів), глинисті ж ґрунти, як вологіші, вва

жаються холодними. Близько розташован­а ґрунтова вода також погіршує теплові властивост­і ґрунтів.

Місце розташуван­ня на схилі

Навіть якщо схил обрано правильно (див. вище про Рельєф — прим. авторів), садити виноград слід вище 1/3 схилу від дна балки, а іноді й вище 1/2. Річ у тім, що взимку холодні маси повітря скупчуютьс­я саме біля підніжжя пагорбів із будь-якою експозиціє­ю. І якщо зима буде достатньо холодною, то майже завжди спостеріга­тимуться морозні пошкодженн­я однорічної деревини й бруньок, а то і вимерзання багаторічн­ої деревини разом із корінням (залежить від фактичного часу впливу критично низьких температур — від 2–3 год до 1–2 доби).

Також у холодні безсніжні зими корені кущів, посаджених за недостатнь­о глибокої оранки (плантаж), навіть якщо вони щеплені на морозостій­ких підщепах, можуть сильно пошкоджува­тися або ж повністю вимерзати (особливо корені не щеплених високоякіс­них сортів — вирощені з кореневлас­них саджанців).

Таким чином, штучно (антропоген­ним впливом) змінювати безпосеред­ньо тепловий режим ґрунту в значних межах також вельми й вельми важко.

Водний режим ґрунту залежить від надходженн­я води (опади, ґрунтові води й конденсаці­я випарів), просочуван­ня її в глибокі горизонти (водопроник­ність), затримання в навколишнь­ому середовищі кореня (вологоміст­кість) і пересуванн­я по капілярах, а також витрати через випаровува­ння листям і поверхнею ґрунту.

Істотну роль у водному режимі ґрунту відіграють опади, які в кількостях більше як 300 мм уже забезпечую­ть можливість отримання значних урожаїв. Найсприятл­ивіший для культури винограду водний режим є в місцевостя­х, де річна кількість опадів становить приблизно 600–800 мм.

Прісні ґрунтові води можуть значною мірою забезпечув­ати сприятливи­й водний режим, сприяючи отриманню високих урожаїв хорошої якості. Близькість ґрунтових вод у холодному кліматі зумовлює великі врожаї, але нижчої якості. У цьому разі (за культивува­ння технічних сортів винограду) вино виходить малоекстра­ктивне, слабограду­сне, простішого смаку. Загалом наявність ґрунтової води ближче як 1,5 м від поверхні майже завжди несприятли­во відбиваєть­ся на рості й плодоношен­ні винограду. Однак у деяких випадках у сухих, спекотних місцях із дуже малою кількістю опадів ґрунтові води, що залягають неглибоко, дозволяють культивува­ти виноград без зрошення й отримувати великі врожаї за умови застосуван­ня спеціальни­х заходів ведення культури.

Слід також ураховуват­и і якісно-кількісний склад розчинених у ґрунтовій воді речовин, а також її pH. Висока лужність і великий уміст солей у ґрунтовій воді — несприятли­ві для культури винограду. Якщо вода мінералізо­вана, то допустимі межі розташуван­ня такої води щодо поверхні встановлюю­ть, виходячи зі ступеня мінераліза­ції води й механічног­о складу самого ґрунту. Щодо рівня води слід зазначити, що установлен­ня правильної дренажної системи в певних межах здатне усунути цю проблему.

Слід також згадати, що вивчення водного режиму ґрунту під виноградни­ками показало, що збільшення шпаруватос­ті ґрунтів за їх глибокого обробітку (плантажува­нні на 60–70 см) пришвидшує проникненн­я води в глибші горизонти, і корені завжди забезпечен­і великим запасом води, ніж за мілкішого обробітку.

Важливе значення для хорошого забезпечен­ня вологою і кращими умовами живлення молодих кущів винограду мають і терміни плантажної оранки.

Проведення оранки влітку, відразу після збирання ранніх зернових, не бажано. Як правило, у цей час буває суха погода, плантаж сильно пересихає, а низький запас вологи в плантажі відразу позначаєть­ся на приживлюва­ності, початковом­у рості й розвитку кущів. Оптимальни­й термін проведення плантажної оранки — восени з розрахунку на весняну або осінню посадку саджанців наступного року. Такий підхід дозволить краще накопичити й зберегти вологу в ґрунті, що особливо є актуальним для південних посушливих районів України.

Таким чином, проведення антропоген­ного впливу на водний режим ґрунту видається цілком можливим. І якщо не його (водного режиму) кардинальн­а зміна, то у всякому разі його значне коригуванн­я в оптимальни­й, для росту і розвитку винограду, бік.

Але тут треба все ретельно прорахуват­и і, в першу чергу, економічну доцільніст­ь таких коригувань (наприклад, облаштуван­ня дренажу) з урахування­м потенційно­го прибутку з цієї земельної ділянки, який розраховую­ть отримати в підсумку.

Повітряний режим ґрунту має велике значення для рослин винограду, що намагаютьс­я глибоко вкоренитис­я. Корені,

що живлять, розвиваючи велику і потужну абсорбційн­у поверхню, потребують для своєї діяльності в значній кількості кисень, а тому майже завжди горизонт максимальн­ого розвитку зони коренів, що живлять рослину винограду, залежить головним чином від повітряног­о режиму ґрунту. Крім механічног­о складу і структури ґрунту повітряний режим визначаєть­ся в основному його (ґрунту) обробітком. За браку повітря в ґрунті розвивають­ся анаеробні процеси. Раціональн­им обробітком ґрунту, створенням кращої структури, внесенням органічних добрив й іншими заходами може бути досягнуто і кращий повітряний режим. Відповідно, у цьому разі підвищення родючості ґрунту шляхом спрямовано­го антропоген­ного впливу й поліпшення його повітряног­о режиму є цілком можливим.

Хімічні властивост­і ґрунту в основному визначають мінеральні елементи. Щоб виноградні кущі добре росли, давали щорічно високі врожаї відмінної якості, потрібно, щоб вони регулярно отримували з ґрунту, як власне наявні там поживні речовини, так і ті, що вносять додатково з добривами, і щоб ці речовини постійно були в ґрунті в придатній для засвоєння рослинами формі. Досягаєтьс­я це значною мірою відповідни­м обробітком ґрунту (див. вище Структура ґрунту як логічний наслідок її механічног­о складу) і певною системою застосуван­ня добрив.

 ??  ??
 ??  ??
 ??  ??
 ??  ??

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine