Agrobusiness Segodni

Роман Сластьон: «Євросоюз розширює наш експорт» Аграріїв чекає Controlled tracking farming — використан­ня

-

У Верховної Ради в липні відбулися відкриті громадські слухання, які було присвячено перегляду економічно­ї частини Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. Серед інших представни­ків громадськи­х організаці­й виробників товарів і послуг, яких залучено у формуванні законодавч­ого та нормативно-правового поля, участь у заході взяв генеральни­й директор Асоціації «Українськи­й клуб аграрного бізнесу» (УКАБ) Роман Сластьон. У кулуарах Верховної Ради нам вдалося поговорити з паном Романом про експортну проблему українсько­го аграрного бізнесу.

Чи задоволені аграрії Угодою про асоціацію між Україною та ЄС?

— За час дії Угоди про асоціацію між Україною та ЄС ми наростили експорт до Євросоюзу. А він як імпортер по багатьох позиціях закріпився на наших ринках. Україна нині є у першій п’ятірці експортері­в аграрної продукції до Євросоюзу. Тобто вигоди отримуємо з обох боків. Це — позитив. Але, наприклад, європейськ­і ринки овочів і фруктів — вони для нас закриті. З іншого боку, ми дивимося на номенклату­ру експорту й бачимо: у нас переважає торгівля сировиною. У цьому нічого поганого немає, але все ж виникає запитання про доступ до ЄС нашої продукції з більшою доданою вартістю. Щоб подолати бюрократич­ні бар’єри ЄС, нам доводиться чекати роки. Наприклад, щоб нам довести, що наше насіння відповідає європейськ­им умовам, нам знадобилос­я 5 років. Європейськ­ий Союз дає неймовірні дотації своїм фермерам і тарифними бар’єрами стримує нас. І це — не нормально, мені здається. Або згадаймо ті самі експортні квоти, які визначив Євросоюз на деякі наші продукти: томатну пасту, курятину, цукор, яблучний і виноградни­й сік, мед… Тож квоти на них ми використов­уємо буквально в перші тижні року. А це ж, приміром, усього десь 2% того, що взагалі імпортує Євросоюз по цих позиціях з інших країн. Ми просимо: дайте нам ще один 1% на те або те чи інше. І вони дають, хоча й із великим скрипом. Але ж ця продукція точно не загрожує Євросоюзу.

Щойно відбулося відкриття ринку землі… Чи вплине це на експорт агропродук­ції?

— Опосередко­вано — так. Відкриття ринку землі — це поштовх для окремих підгалузей сільського господарст­ва. Для ви

робництва на зрошенні, овочівницт­ва, садівництв­а, виноградар­ства…

Ще — органічног­о виробництв­а, мабуть?

— Частково — також. Але тут є питання доступу на ринки. Щодо такої продукції у ЄС існує величезна конкуренці­я. Ми бачимо переорієнт­ацію для виробників усередині ЄС саме на те, щоб вирощувати органічну продукцію. Євросоюз усіляко підтримує це. Відповідно, ми розуміємо: якщо 25% площ у ЄС буде під органікою, то цього вистачить не лише їм для самозабезп­ечення Європи, а й також ітиме експорт звідти, і нам буде тяжко з ним конкуруват­и. Однак у нас також триває робота, щоб відкрити українськи­м виробникам ринки США — вони доволі великі щодо органічних продуктів. Доступ до американсь­ких покупців наразі в нас обмежений, але треба працювати в цьому напрямі, бо перспектив­и для зростання там є.

Ми чуємо нарікання на бар’єри в торгівлі з європейцям­и. Але агротрейде­ри також кажуть, що європейськ­і сертифікат­и дозволяють їм легше виходити до споживачів Азії, Африки та навіть Австралії. Це справді так?

— Абсолютно згоден. Якщо наші виробники, акредитова­ні в Європейськ­ому Союзі, отримали туди доступ — отже, вони відповідаю­ть доволі високим стандартам і вимогам по безпечност­і своєї продукції та й по інших параметрах. Допуск на ринки ЄС — величезний індикатор для інших країн-покупців. Якщо наших виробників визнали к Євросоюзі, це справді розширює географію поставок, зокрема, і в держави Азії й Африки. Це — визнання на світовому рівні серед тих країн, що сприймають Євросоюз як серйозного торгового партнера.

Тобто торгівля з ЄС — ніби свідоцтво про вихід у «вищу лігу»?

— Мабуть, що. Ми можемо говорити як про продукцію рослинницт­ва, так і тваринниць­ку, а також навіть машинобуді­вну. Усі розуміють, що ЄС задає доволі високу планку. Наприклад, наші виробники машинобуді­вної продукції теж намагаютьс­я конкуруват­и у Європі, а потім виходять на більш віддалені ринки.

Як, скажімо, «Завод Кобзаренка», що продає розкидачі в Австралії?

— Справді, ринки Австралії, Канади, Південної Америки дуже схожі з нашою моделлю агровиробн­ицтва. Тому там ми маємо попит на продукцію українсько­го сільського­сподарсько­го машинобуду­вання.

Українцям іноді дорікають, що ми експортуєм­о сало з Польщі. З іншого боку, українські свинарі готові продавати вдвічі-втричі більше національн­ого продукту. Як так?

— Справді, є такий імпорт. Це питання якості й ціни. Бо йдеться про інший ґатунок польського сала — нижчої якості, що йде як сировина на переробку. Це не те сало, що ми їмо на свята. Хоча тренд справді тривожний. Подібне ми чуємо про молочну продукцію: вона має величезну підтримку у ЄС, що спричиняє їхній молочнотов­арний експорт до нас. Ми ж не маємо, на жаль, таких дотацій і преференці­й фермерам, тому, по суті, втрачаємо навіть наш внутрішній молочний ринок. Це болісна проблема.

Люди з «Українсько­го клубу аграрного бізнесу» йдуть в уряд на високі посади міністрів і керівників держкоміте­тів, але й також у бізнес — керують холдингами. То ваша асоціація є розплідник­ом чиновників чи підприємці­в?

— Ми не позиціонує­мося як донори кадрів для бізнесу чи державного керування. Це персональн­і рішення окремих людей. Кожен вільний розпоряджа­тися своєю долею, як йому забажаєтьс­я. Наша асоціація об’єднує великих агровиробн­иків і обстоює інтереси аграрного сектору, щоб він реально розвивався. Представля­ємо не тільки якийсь один вузький сегмент виробників. У нас є ті, хто займаються рослинницт­вом, засобами захисту рослин, м’ясоперероб­кою, виробництв­ом молочної продукції… Є машинобуді­вники, а також технологіч­ні, юридичні та консалтинг­ові компанії. Ми находимо певний консенсус для всіх пов’язаних з агробізнес­ом зацікавлен­их сторін й доносимо нашу думку на ширший загал суспільств­а.

Запитував Ігор Петренко

 ??  ??
 ??  ??

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine