По­дія оди­над­ця­та

Barvinok - - News -

оро­га да­ле­ка, їдуть во­ни, а Гор­чик усе на Бу­сю по­гля­дає: ко­ли ж во­на ка­при­зу­ва­ти по­чне?

А ли­ца­рів­на ка­при­зу­ва­ти і не ду­має! Са­ма на по­лю­ва­н­ня їздить, здо­бич при­во­зить. Са­ма на ба­гат­ті ве­че­рю го­тує і Гор­чи­ка го­дує, спить на си­рій зем­лі, по­по­ною вкрив­шись. А як тре­ба, то й пів­но­чі вар­тує, аби во­ро­ги не під­кра­ли­ся. І то­бі ні пхинь­ків, ні ви­ба­га­нок!

"Оце та­к1так! — сам со­бі Гор­чик ди­ву­є­ться. — Це ж тре­ба, з та­ко­го пань­ка­но­го дів­чи­ська та та­ка ли­ца­рів­на ви­йшла!"

Дов­го їха­ли чи ко­ро­тко, але до­їха­ли до са­мо­го Скіф­сько­го мо­ря.

Гор­чик ще зро­ду мо­ря не ба­чив: став на бе­ре­зі — роз­див­ля­є­ться. Бу­ся теж ми­лу­є­ться. На­віть Той1Що­1В1Ду­плі­1Си­дить з тор­би ви­ко­тив­ся — по­ти­ли­цю чу­хає, го­ло­вою кру­тить.

Мо­ре шумить, хви­лі до бе­ре­га ко­тить, ві­тер на них ба­ран­ця­ми гра­є­ться. Гар­но!

А ген да­ле­ко в мо­рі, май­же на край сві­ту, острів ви­дні­є­ться.

Сів Гор­чик на пі­сок та й ду­му ду­має: як же йо­му до то­го Змі­ї­но­го остро­ва до­бра­ти­ся? Пліт май­стру­ва­ти? Чи чов­на шу­ка­ти? А Те­1Не­1Зна­ю­1Яке тут як тут, ози­ва­є­ться: — До­сить то­бі, ли­ца­рю, го­ло­ву ла­ма­ти! Ля­гай та по­спи кра­ще! Як у каз­ці ка­жуть: ра­нок ве­чо­ра му­дрі­ший.

— Як це — ля­гай?! — від­по­від­ає Гор­чик. — Та за­раз бі­лий день, а ти ме­не спа­ти вкла­да­єш! Від­че­пи­ся! Пі­ду кра­ще на по­лю­ва­н­ня, щось на ве­че­рю роз­до­бу­ду. — І я з то­бою! — аж під­ско­чи­ла Бу­ся. — А я не пі­ду! — Ко­бур­ка ка­же. — Я вто­ми­ла­ся, бу­ду со­ня­чні ван­ни при­йма­ти.

Ля­гла на бе­ре­зі, ко­пи­том го­ло­ву під­пер­ла і хвіст від­ки­ну­ла. А са­ма на Лі­тун­ця оком ски­дає — чи той ба­чить, яка во­на гар­на.

Пі­шли Гор­чик з Бу­сею до не­да­ле­ко­го га­йо­чку. Йдуть1й­дуть, от Гор­чик і пи­тає: — Агов, Те­1Не­1Зна­ю­1Яке, ти тут? Мов­чить Те­1Не­1Зна­ю­1Яке. Гор­чик вдру­ге пи­тає:

— Ти де, Те­1Не­1Зна­ю­1Яке?

Знов мов­чить не­ви­ди­мець. За­те Той1Що­1В1Ду­плі­1Си­дить з тор­би ози­ва­є­ться:

— Ой, щось ме­ні не по сер­цю оце мов­ча­н­ня! Або йо­го з на­ми не­ма, або він щось за­ду­мав та хо­ва­є­ться! По­вер­ну­ся я до мо­ря та пе­ре­ві­рю, що він ро­бить.

— То вер­тай­ся, — ка­же Гор­чик, — та че­кай нас на бе­ре­зі. А ми ху­тень­ко щось упо­лю­є­мо — і на­зад.

Той1Що­1В1Ду­плі­1Си­дить з тор­би ви­ко­тив­ся і ше­лесть між ку­ща­ми — тіль­ки йо­го й ба­чи­ли.

Йдуть во­ни та йдуть — тіль­ки не­ма ні­де ні­якої ди­чи­ни. Аж те­пер по­ба­чив Гор­чик, що пта­шок на де­ре­вах не­ма, хов­ра­шків ні­де не ви­дно, не ка­жу­чи вже про ди­но­зав­ри­ків та ін­шу ста­ро­дав­ню жив­ність. Зу­пи­нив­ся він се­ред гаю та й ка­же Бу­сі: — Що за ма­ра! Ти по­мі­ти­ла — ні­де ні­чо­го жи­во­го не­ма!

Тіль­ки встиг ви­мо­ви­ти, як щось з1під йо­го но­ги — шасть! А Гор­чик не роз­гу­бив­ся — та хвать йо­го за ву­ха. Ди­ви­ться — а це зай-

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.