Barvinok - - News -

жав со­ві фар­бу­ва­ти ін­ших пер­на­тих, на­ха­бно до­ма­гав­ся, щоб во­на по­фар­бу­ва­ла йо­го по­за чер­гою. Бо він, бач, по­спі­шає у го­сті, ку­ди йо­го сьо­го­дні за­про­си­ли.

Ба­чить со­ва, що не від­че­пи­ться від на­стир­ли­во­го кру­ка, та й ка­же:

— До­бре, сі­дай.

І по­ча­ла змі­шу­ва­ти фар­би: то жов­ту з чер­во­ною, то зе­ле­ну з си­ньою. Але кру­ку все не по­до­ба­є­ться:

— По­фар­буй ме­не так, щоб усі по/ за­здри­ли.

На­бри­дло со­ві мо­ро­чи­ти­ся. І по­са­ди­ла во­на кру­ка в гор­щик з чор­ною фар­бою. Тіль­ки йо­го го­ло­ва за­ли­ши­лась на по­верх­ні, щоб не за­ди­хнув­ся.

— Си­ди, па­не крук, спо­кій­но, по­ки я по­вер­ну­ся, — на­ка­за­ла со­ва й по­ле­ті­ла у сво­їх спра­вах.

А крук — бульк! — і за­ну­рив го­ло­ву у

фар­бу. Со­ва по­вер­ну­ла­ся, ви­тя­гла кру­ка з гор­щи­ка та й

ка­же: — Те­пер ти став по­мі­тною пти­цею, і се­ред пта­хів не­має схо­жих на

те­бе. Зра­дів крук.

І по­ле­тів у го­сті, де зі­бра­ло­ся

ба­га­то рі­зно­го пта­ства. Хо­дить крук по­між них по­ва­жний та гор­до­ви­тий.

Але всі пта­хи ли­ше по­смі­ю­ю­ться з ньо­го.

Тіль­ки вдо­ма, по­вер­нув­шись з го­стей, крук по­ди­вив­ся у лю­стер­ко й по­ба­чив, що він весь чор­ний/чор­ні­сінь­кий.

Ро­злю­тив­ся крук на со­ву, при­ле­тів до неї та й пи­тає:

— У який ко­лір ти по­фар­бу­ва­ла ме­не, не­гі­дни­це? Зро­би­ла з ме­не по­смі­хо­ви­сько…

— Ти ж сам про­сив, щоб я ви­бра­ла то­бі не­зви­чай­ний ко­лір. Те­пер ти ні на ко­го не схо­жий…

— Ну, сте­ре­жись, со­во! Від­те­пер ти мій най­лю­ті­ший во­рог! — про­кар­кав крук і по­ле­тів до сво­єї до­мів­ки.

З то­го ча­су со­ва вдень хо­ва­є­ться, бо бо­ї­ться кру­ка, й лі­тає у сво­їх спра­вах тіль­ки вно­чі.

А крук за­ли­шив­ся чор­ним аж до на­ших днів.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.