“МИ ДОВГО ШУКАЛИ НО­ВУ НАЗВУ. “IMMER” НІМЕЦЬКОЮ ОЗНАЧАЄ “ЗА­ВЖДИ”

Business (Ukraine) - - 100 Перших .проект -

Ба­га­то хто з українсь­ких біз­не­сменів на­зи­ває по­ча­ток 1990-х ро­ків по­рою ве­ли­чез­них мож­ли­во­стей. Тоді зас­но­ву­ва­ли­ся не ли­ше успіш­ні ве­ли­кі ком­панії, а й цілі га­лузі, яких за часів СРСР про­сто не іс­ну­ва­ло. Так ста­ло­ся, зо­кре­ма, і з ви­роб­ниц­твом па­ку­ван­ня, без яко­го важ­ко уяви­ти будь-який су­час­ний про­дукт. Про те, як з кон­ди­терсь­кої про­ми­сло­во­сті пе­рей­ти до ви­роб­ництва полі­мерів, чо­му роз­ви­ток сег­мен­та біо­роз­чин­но­го гнуч­ко­го па­ку­ван­ня — це ли­ше пи­тан­ня ча­су, а та­кож про пер­спек­ти­ви на най­б­лиж­чі ро­ки, БІЗНЕСУ роз­по­ві­ла пре­зи­дент IMMER Group Іри­на Мірош­ник

— Ко­ли ви ви­рі­ши­ли, що хо­че­те зай­ма­ти­ся біз­не­сом?

— Для мене та­ке пи­тан­ня вза­галі не сто­я­ло. Це був 1991 р., по­ча­ток змін у світі та в країні. Аль­тер­на­ти­ви не бу­ло, за­те від­кри­ли­ся ве­ли­кі мож­ли­во­сті, які по­тріб­но бу­ло ре­алі­зу­ва­ти. Чо­му са­ме па­ку­ван­ня? Ним ми з чо­ло­віком (Олек­сандр Гал­кін. — Ред.) по­ча­ли зай­ма­ти­ся в 1993-1994 рр. До цьо­го ми біль­ше пра­ц­ю­ва­ли з кон­ди­терсь­кою про­ми­сло­вістю. По­сту­по­во ста­ло зро­зу­мі­ло, що єди­ну мож­ливість про­да­ва­ти то­вар і за­хи­ща­ти спо­жи­ва­ча на­дає па­ку­ван­ня. Зре­штою, са­ме во­но “про­дає” бу­дья­кий про­дукт. То­му у пев­ний мо­мент ми ви­рі­ши­ли по­вністю зо­се­ре­ди­ти­ся на цьо­му біз­несі та фак­тич­но по­ча­ли ство­рю­ва­ти українсь­ку га­лузь гнуч­ко­го па­ку­ван­ня “з ну­ля”.

— Тоб­то кон­ку­рен­тів тоді не бу­ло? — Пи­тан­ня на­віть не в кон­ку­рен­ції, а у то­му, що у СРСР вза­галі не іс­ну­ва­ло га­лузі гнуч­ко­го па­ку­ван­ня. Мій чо­ло­вік її дійс­но ство­рив, і це визна­ють усі. Далі, на­ши­ми слі­да­ми, по­ча­ли з’яв­ля­ти­ся ін­ші ком­панії. За­раз є ве­ли­чез­на кіль­кість під­при­ємств, що ви­роб­ля­ють па­ку­ван­ня різ­но­го ро­ду, але тоді це бу­ло пу­сте по­ле. На­ші кон­ди­те­ри та й уся хар­чо­ва про­ми­сло­вість не ма­ли б та­ких мож­ли­во­стей зрос­та­ти, як­би ми не да­ли їм ін­стру­мент для мар­ке­тин­гу та збері­ган­ня про­дук­ту.

У ті ро­ки українсь­ких ви­роб­ни­ків со­ло­до­щів фак­тич­но ки­ну­ли у вир ди­кої кон­ку­рен­ції. Від­кри­ли­ся кор­до­ни, усі бар’єри бу­ло зня­то, до Украї­ни прий­шли транс­на­ціо­наль­ні ком­панії. І віт­чиз­ня­ний біз­нес опи­ни­вся пе­ред ви­бо­ром: або “по­ми­ра­ти”, або ру­хати­ся впе­ред. Од­ним з рі­шень, яке до­по­мог­ло роз­ви­ва­ти­ся, бу­ло са­ме якісне па­ку­ван­ня.

— Які ще пе­ріо­ди ста­ли визна­чаль­ни­ми для ва­шо­го бізнесу?

— По­вер­та­ю­чись до історії, я чіт­ко ро­зу­мію, що од­ним з най­важ­ливі­ших ета­пів са­ме для на­шої ком­панії був по­ча­ток спів­робіт­ництва з Між­на­род­ним бан­ком ре­кон­струк­ції та роз­вит­ку (МБРР) у 1998-1999 рр. Ми бу­ли дру­гою ком­панією в Україні, яка по­ча­ла та­ку спів­пра­цю. Най­го­лов­ні­ше, що тоді ми от­ри­ма­ли пра­вильне, си­стемне ро­зу­мін­ня то­го, що та­ке біз­нес, що та­ке со­ціаль­на від­по­ві­даль­ність та пра­виль­на ор­гані­за­ція про­цесів. Фахів­ці МБРР на­да­ли нам ве­ли­ку екс­пер­ти­зу. Як я ро­зу­мію, во­ни тоді вит­ра­ти­ли ве­ли­чез­ні ко­шти, щоб да­ти ін­фор­ма­цію тим, хто зда­тен був її сприй­ма­ти. Це був старт, це за­кла­ло ос­но­ви. З 1998 р. ми має­мо аудит звіт­но­сті згід­но зі стан­дар­та­ми МСФЗ, впро­ва­ди­ли стан­дар­ти ICO, си­сте­му со­ціаль­ної від­по­ві­даль­но­сті та ба­га­то ін­шо­го. Мож­ли­во, то­му я сприй­маю ці речі як щось при­родне, для нас це вже історія 25-річ­ної дав­ни­ни. Хо­ча ви­яв­ляєть­ся, що в Україні неба­га­то ком­паній, які ці стан­дар­ти впро­ва­ди­ли. Важ­ли­во, що ми з са­мо­го по­чат­ку спів­пра­ц­ю­ва­ли з ве­ли­ки­ми транс­на­ціо­наль­ни­ми ком­панія­ми- по­ста­чаль­ни­ка­ми, з їх ло­гікою та ро­зу­мін­ням бізнесу. За­раз в нас з ни­ми вже фак­тич­но сі­мей­ні сто­сун­ки, що доз­во­ляє ра­зом пра­ц­ю­ва­ти у но­вих тех­но­ло­гіч­них про­ек­тах.

Та­кож був один ці­ка­вий про­ект, який нам ба­га­то дав. На жаль, в Україні про це за­бу­ли. Ко­лись у нас діяв За­кон про тех­но­пар­ки. Їх на те­ри­торії краї­ни бу­ло три. І там бу­ла низ­ка ін­но­ва­цій­них про­ек­тів, у то­му числі ми, “Фар­мак” та ще декіль­ка ком­паній. За­в­дя­ки цьо­му нам вда­ло­ся під­ня­ти­ся на ви­щий рівень та впро­ва­ди­ти тех­но­ло­гії, які й до­сі вва­жа­ють­ся пе­ре­до­ви­ми. Ак­тив­но цей За­кон діяв до 2005 р., а за­раз він на­че й іс­нує, але де-фа­кто по­вністю від­сут­ні зро­зу­мілі під­за­кон­ні нор­ма­тив­ні ак­ти, що по­тріб­ні для йо­го ви­ко­нан­ня. І, як я ро­зу­мію, за­раз у Міністер­стві еко­но­міч­но­го роз­вит­ку і тор­гів­лі на­віть не зна­ють про йо­го іс­ну­ван­ня. Ту­ди прий­шли но­ві мо­лоді лю­ди, історія за­бу­ла­ся. Але нас­прав­ді це був клас­ний до­свід, який по­тріб­но про­до­в­жу­ва­ти.

2016 р. ми про­ве­ли реб­рен­динг. З 1966 р. на міс­ці на­шо­го за­во­ду бу­ло на­у­ко­во-ви­роб­ни­че об’єд­нан­ня “Укр­пла­стик”. Пев­ний час, до при­ва­ти­за­ції, під­при­єм­ство ма­ло назву “За­вод полі­мер­них ма­теріалів”. Але наз­ва “Укр­пла­стик” на той час бу­ла дійс­но ак­ту­аль­ною. А за­раз ми по­над 50% про­дук­ції екс­пор­тує­мо, в нас є за­во­ди в ін­ших краї­нах, є тор­го­ві та ло­гі­стич­ні пред­став­ництва, як міні­мум, у 10 краї­нах Єв­ро­пи. То­му бренд “Укр­пла­стик” вже не від­по­ві­дає ні суті, ні гео­гра­фіч­но­му на­пов­нен­ню на­шо­го бізнесу. По-пер­ше, ми не ро­би­мо пла­стик, ми ро­би­мо гнуч­кі полі­мер­ні ма­теріа­ли, ди­зайн, па­ку­ван­ня, на­дає­мо по­слу­ги з мар­ке­тин­гу. По-дру­ге, ми вже не су­то українсь­ка ком­панія. Хо­ча ба­за і най­біль­ший за­вод до­сі зна­хо­дять­ся в Україні. Ми довго шукали но­ву назву. “Immer” німецькою означає “за­вжди”. На мою дум­ку, це ду­же яс­кра­ве сло­во.

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.