“РО­БО­ТА В УКРАЇНІ — ЦЕ, НАПЕВНО, ОДИН З НАЙКРАЩИХ ПОДАРУНКІВ, ЯКІ Я ОТ­РИ­МАВ У ЖИТ­ТІ”

Business (Ukraine) - - Точка Зору -

Є ка­те­горія лю­дей, які при­свя­чу­ють се­бе ін­шій країні, сфері або ж пев­ній ком­панії дов­гі ро­ки, як­що не все жит­тя. Се­ред та­ких — ав­стріє­ць Геб­хард Ро­ген­хо­фер. Ще за­мо­ло­ду він ви­рі­шив при­свя­ти­ти се­бе сільсь­ко­му гос­по­дар­ству і вже 30 ро­ків на­со­лод­жуєть­ся своїм ви­бо­ром. При­чо­му йо­го ви­бір при­пав на Украї­ну. 17 ро­ків з 30 пан Ро­ген­хо­фер пра­ц­ює в Syngenta, а 13 — у ком­паніях, що ста­ли ос­но­вою для Syngenta. Тож по­за ме­жа­ми Syngenta він се­бе не уяв­ляє

— Як­що зга­да­ти ті ро­ки, ко­ли ви ви­рі­ши­ли за­ли­ши­тись в Україні, чи не ви­ни­ка­ло у вас за весь цей час ба­жан­ня змі­ни­ти ми­ну­ле і об­ра­ти ін­шу сфе­ру діяль­но­сті чи краї­ну для ро­бо­ти?

— На­справ­ді, ні. Ро­бо­та в Україні — це, напевно, один з найкращих подарунків, які я от­ри­мав у жит­ті. Керів­ниц­тво ком­панії Syngenta неод­но­ра­зо­во про­по­ну­ва­ло мені ін­ші по­зи­ції в ін­ших краї­нах — у Швей­ца­рії, Ні­меч­чині, Бра­зи­лії. Але я від­мо­в­ляв­ся і вже май­же 30 ро­ків пра­ц­юю в аг­рар­но­му біз­несі. 17 ро­ків, зо­кре­ма, в ком­панії Syngenta в Україні. До цьо­го я пра­ц­ю­вав у ком­паніях, на ос­но­ві яких бу­ло ство­ре­но Syngenta.

Це пов’яза­но з тим, що мож­ли­во­стей в аг­рар­но­му сек­торі Украї­ни на­ба­га­то біль­ше, ніж, ска­жі­мо, в тій же Ні­меч­чині. Крім цьо­го, за всі ро­ки, що я пра­ц­юю в Syngenta, ми ство­ри­ли чу­до­ву про­фесій­ну ко­ман­ду в Україні. А людсь­кий фак­тор, як ві­до­мо, — най­важ­ливі­ший в ро­бо­ті будь-яко­го біз­не­су. То­му я ду­же щас­ли­вий, що ця ко­ман­да в нас є. І ко­жен ра­нок я от­ри­мую за­до­во­лен­ня від то­го, що їду в офіс.

— Що ви ці­нує­те в лю­дях? І чи ба­га­то в ва­шій ко­ман­ді іно­зем­ців?

— Пер­ше, що ду­же важ­ли­ве в лю­дях, — це про­фесіо­налізм. Дру­ге — мен­тальне на­ла­шту­ван­ня на ви­ко­нан­ня за­да­чі (can-domentality), ко­ли спе­ціаліст знає, що і як ро­би­ти, аби успіш­но ви­ко­на­ти за­в­дан­ня або до­сяг­ти спіль­но­го успі­ху у про­ек­ті.

Тре­тя якість, яку я ду­же ці­ную в лю­дях, — умін­ня слу­хати і чу­ти, особ­ли­во слу­хати. Це ду­же важ­ли­во для ро­зу­мін­ня по­треб на­ших клієн­тів і парт­нерів. Са­ме по­чу­те від них впли­ває на прий­нят­тя рі­шень у ком­панії і фор­му­ван­ня на­ших про­по­зи­цій рин­ку.

Що­до іно­зем­ців в на­шій ком­панії, то май­же вся ко­ман­да в нас українсь­ка, є ли­ше троє іно­зем­ців, вклю­ча­ю­чи мене.

— Ви се­бе від­чу­ває­те україн­цем?

— Як міні­мум, на­по­ло­ви­ну, ад­же біль­шу ча­сти­ну сво­го ча­су я про­вод­жу в Україні, а мен­шу — в Ав­стрії.

-18-

— Як швид­ко звик­ли до “особ­ли­во­стей” ро­бо­ти в Україні? Що най­біль­ше вра­зи­ло, ко­ли ви при­ї­ха­ли сю­ди?

— Впер­ше до Украї­ни я при­ї­хав у лю­то­му 1988 р. Пер­шою моєю ро­бо­тою піс­ля за­кін­чен­ня ін­сти­ту­ту бу­ла по­зи­ція ме­не­дже­ра з роз­вит­ку аг­рар­но­го біз­не­су на те­ри­торії Ра­дянсь­ко­го Со­ю­зу в ком­панії Sandoz. Ко­ли я при­летів до Украї­ни і по­ба­чив ае­ро­порт, був ду­же зди­во­ва­ний. Як в та­кій ве­ли­кій країні мо­же бу­ти та­кий ма­лень­кий ае­ро­порт?! Ще одне вра­жен­ня від Киє­ва — сірий колір. Мі­сто мені зда­ло­ся та­ким сірим! Але в країні був ве­ли­чез­ний по­тен­ціал у сільсь­ко­му гос­по­дар­стві.

Ду­же ті­шить, що за ці 30 ро­ків все кар­ди­наль­но змі­ни­ло­ся, в то­му числі і колір Киє­ва та усієї краї­ни.

— Ви пра­ц­ю­є­те в Syngenta вже по­над 17 ро­ків. По­чи­на­ли з по­са­ди “На­чаль­ник від­ді­лу про­да­жів ЗЗР”, за­раз ви ге­не­раль­ний ди­рек­тор. Не ду­ма­ли змі­ни­ти міс­це ро­бо­ти або сфе­ру діяль­но­сті?

— Жод­но­го ра­зу! Біз­нес в сільсь­ко­му гос­по­дар­стві ду­же ці­ка­вий. І, як я вже ка­зав, ко­ман­да, з якою я пра­ц­юю, для мене ду­же важ­ли­ва.

— Яко­му сти­лю управ­лін­ня ви на­дає­те пе­ре­ва­гу?

— Я ке­ру­ю­ся “11 жит­тєви­ми пра­ви­ла­ми від Гебі”, тоб­то свої­ми особ­ли­ви­ми пра­ви­ла­ми. Біль­шість з ко­ман­ди зна­ють про них і охо­че пе­рей­ма­ють. Одне з них я озву­чив ви­ще — це про “слу­хати і чу­ти”. То­му я вва­жаю се­бе де­мо­кра­тич­ним керів­ни­ком. Але іноді бу­ває, що ко­ман­да не мо­же прий­ня­ти рі­шен­ня, і я бе­ру іні­ціа­ти­ву в свої ру­ки і прий­маю рі­шен­ня сам.

— Як про­хо­дить ваш ро­бо­чий день?

— Як пра­ви­ло, в офіс я при­їж­д­жаю о 7.45-8.00. В цей час мож­на по­пра­ц­ю­ва­ти в ти­ші. З 9.00 вже роз­по­чи­на­ють­ся зустрічі: внут­ріш­ні, з клієн­та­ми, піс­ля 18.00-19.00 бу­ва­ють зустрічі з клієн­та­ми вже за ме­жа­ми офі­су.

— На­дає­те пе­ре­ва­гу ро­бо­ті в офісі чи “в по­лях”?

— Оскіль­ки я все-та­ки зай­маю по­са­ду “го­лов­но­го трак­то­ри­ста” в ком­панії (смієть­ся), тоб­то ге­не­раль­но­го ди­рек­то­ра, то ле­во­ва част­ка ро­бо­чо­го про­це­су від­бу­ваєть­ся в офісі.

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.