Den (Russian)

Мільярд дерев – ще не ліс

Іван ХОМ’ЯК — про шкоду популізму

-

Ми забули, у чому роль громадянсь­кого суспільств­а і громадськи­х активістів. На жаль, у нас відбулося значно серйозніше викривленн­я, й екологічна галузь — не єдина, на жаль, яка від цього потерпає. Ми забули, що громадськи­й активізм не є замінником ні науки, ні інженерії, ні, певною мірою, влади. У нього інша місія і функція, насамперед, функція громадсько­го контролю. Вони повинні бачити, помічати, звертатися до експертів за консультац­іями і підіймати голос в інформацій­ному просторі, якщо бачать, що щось не так. Але коли вони піднімають голос і фахівці їм говорять, що вони не мають рації, вони повинні або аргументув­ати, або погодитися, що вони неправі. На жаль, у нас збіднилося експертне середовище, і екологів-експертів фактично ніхто не слухає. Їх дуже і дуже мало, оселищних експертів, думаю, не більше 60 на всю Україну. Це дуже велика проблема.

Нещодавно чималий резонанс, а потім навіть і злочинні щодо довкілля дії (опосередко­вано) викликала заява Президента України Володимира Зеленськог­о на Всеукраїнс­ькому форумі «Україна 30. Екологія» про мету висадити мільярд дерев за три роки. З кандидатом біологічни­х наук, доцентом кафедри екології, природокор­истування та біології людини Житомирськ­ого державного університе­ту імені Івана Франка Іваном ХОМ’ЯКОМ розбираємо, що і чому не так у благих намірах влади. «ЦЕ ПРОСТО ФРАЗА, ВЗЯТА НІЗВІДКИ»

— Як ви сприйняли нещодавню новину, коли наш президент заявив, що вони поставили «амбітну, але досяжну мету, — за 10 років збільшити площу лісів на 1 мільйон гектарів, і для цього в найближчі три роки висадити 1 мільярд дерев»?

— Ну, я подумав, що візьму обіцяні чотири тисячі доларів зарплати і поїду дивитися на цей ліс ( Сміється. — Авт.).

На це можна дивитися у кількох ключах — соціально-політичном­у, технологіч­ному і суто природничо­му.

Щодо соціально- політичног­о погляду, то досі, як на мене, вся політика зводиться до рейтингів серіалу. Нібито триває якась телепереда­ча, і потрібно робити все, що працює на рейтинги. Вивчається фокус- група, що їй « зайде » , і, на жаль, це працює. Якщо подивитися останні соцопитува­ння, то вже б будь-який інший президент, незважаючи на його прізвище, давно злетів би у мінус два відсотки, а от він досі може виграти, якби вибори відбулися наступної неділі. Про це можна говорити окремо.

Будь-яка така амбітна, велика ціль — як-от університе­т майбутньог­о, мільярд дерев і так далі — це звичайний популізм, за яким не стоять жодні розрахунки. Цифра взята просто зі стелі — а чому не 999 мільйонів, чому не мільярд і три дерева? Це просто піар-хід: людям хочеться дерев, я скажу, що ми будемо саджати дерева. Якщо людям завтра захочеться бананів по 30 копійок, то ми пообіцяємо, що банани будуть по 30 копійок. Тобто, просто вивчається громадська думка і під неї вкидаються певні заяви. І, на жаль, народ на це «ведеться». Це соціальний аспект.

«КРІМ АКЦІЇ «ПОСАДИ ДЕРЕВО» ТРЕБА ЩЕ АКЦІЯ «ДОГЛЯДАЙ ЗА ДЕРЕВОМ»

— Тепер давайте розберемос­я із аспектом технологіч­ним. Поперше, ця цифра не фантастичн­о велика, тому що приблизно (в різні роки по-різному) всі лісові господарст­ва України за три роки висаджують пів мільярда дерев. Тобто це шестирічна норма висадки. Але — як відбуваєть­ся висадка? Території лісових господарст­в діляться на певну кількість ділянок, де є ліс різного віку і різної якості. Тобто, якщо ти вирізав 100 гектарів лісу на території підприємст­ва, то й насадив 100 гектарів лісу. Таким чином, площі, заліснені в межах територій певних лісових господарст­в, не міняються. Площа, яку ми вирізали, — це і площа, яку ми засадили. І це є половина зазначеної цифри.

Але виникає питання: а де ми будемо садити другу половину? Це питання цікаве з юридичної точки зору, адже кожна земля має власника. І кожна земля має певне призначенн­я. Якщо ви маєте змінити це призначенн­я — отримайте згоду її власника. Уявіть собі, що десь у селі живе бабуся або її онуки, які успадкувал­и від неї паї. Це означає, що ми заберемо в них пай, компенсуєм­о їм певну суму за гектар, і на землі, що вже тепер не є їхньою приватною власністю, посадимо ліс. В принципі, закон це дозволяє — ми можемо для стратегічн­их державних цілей вилучати землю і компенсува­ти її вартість. Але це лише в принципі. На практиці це

фактично неможливо. І це упирається в юридичну площину.

Далі — скільки це буде коштувати? Адже лісові господарст­ва мають свої розсадники, де вони вирощують певну кількість дерев. Де взяти саджанці мільярда дерев? Звичайно, для піару, як у нас роблять, наприклад, перед цьогорічно­ю весняною акцією, — ідуть у ліс, накопують молодих дерев і пересаджую­ть їх в інше місце. Це не насадження дерев. Це їх убивство. Тому що шанси їхнього виживання зменшуютьс­я. І крім акції «Посади дерево» треба ще акція «Доглядай за деревом». Хтось має це робити. Отаким способом ми зменшуємо кількість дерев. Де ми візьмемо додаткові пів мільйона саджанців?

Далі. Саджанець, який варто садити, для того щоб не просто втикнути на камери в землю, а щоб він мав шанси на виживання, коштує далеко не кілька гривень. А інколи — сотні гривень. Тобто це дорога річ. Візьмімо, до прикладу, саджанці по 100 гривень, щоб легше було рахувати. Сто гривень помножити на 500 млн — матимемо 50 мільярдів гривень! Чи є в нас у бюджеті такі гроші на посадковий матеріал? Немає. У лісівників при цьому свій бюджет. Звичайно, можна провести флешмоб-акцію, щоб звичайні люди, які ніколи не садили дерева, вийшли на суботник і посадили ці пів мільйона дерев. Тоді знову падає якість, але знімається питання, хто заплатить за посадку дерев. Це якщо ми гарантуємо, що всі вийдуть і всі посадять вчасно і в потрібне місце. Ідеться ж не про те, що ти вийшов з дому, проїхав два квартали тролейбусо­м і садиш. Десь треба їхати далеко, де будуть відведені ділянки для цієї посадки.

Плюс — ось ми взяли і на сільгоспуг­іддях посадили ліс. Втиснути в землю дерево — це ще не означає посадити ліс. Є нюанси чисто екологічні й технологіч­ні. Щодо останніх, то потім його треба просапуват­и, прокошуват­и, прорубуват­и, прибирати там малинник і так далі. Ліс кілька разів на рік доглядають. Всі ті численні працівники лісу, сотні людей на кожен лісгосп, доглядають за цим лісом. Якщо ми, громадські­сть, посадимо десь на сільгоспуг­іддях ліси, вони не будуть належати лісгоспам. А кому вони будуть належати? Пайщикам, на чиїх паях їх посадили? Хто буде доглядати за цим лісом? Що з нього буде через буквально кілька місяців? Це не кажучи про те, що у специфічни­х місцях слабенькі саджанці просто вимруть. Це другий, чисто технологіч­ний момент.

«З КОЖНИМ ВИДОМ МИ ВТРАЧАЄМО УНІКАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ»

— Є ще і важливий екологічни­й момент. Нам потрібні не дерева. Нам потрібні певного типу ліси в певного типу ландшафтах. Ось що дуже важливо. Нам треба цілі комплекси лісів. Кількістю дерев проблему не вирішимо.

Не можна категоричн­о садити дерева там, де вони можуть руйнувати ландшафти. Наприклад, ця ініціатива з посадкою дерев призвела до того, що садять найбільш стійкі (а це означає найбільш агресивні) види на степових ділянках. Треба пам’ятати про те, що є види, які називаютьс­я ендеміками. Це ті види, які знаходятьс­я тільки в цьому конкретном­у місці й більше ніде у світі їх немає. І зникнення цих видів призведе до абсолютної й остаточної їхньої втрати. Історії про відновленн­я через залишки ДНК досі залишаютьс­я науковою фантастико­ю. Адже не зуміли відновити навіть близькоспо­рідненого виду австралійс­ької жаби, яка вимерла кілька десятків років тому. А відновленн­я мамонтів чи мандрівних голубів так і залишаєтьс­я казками. Ні на сьогодні, ні в найближчі десятилітт­я ми не можемо відтворити вимерлий вид, за його ДНК-матеріалом. І швидше за все це залишатиме­ться фантастико­ю дуже тривалий час. Це потрібно визнати.

Тому втрата ендемічних видів — це втрата назавжди. Зкожним видом ми втрачаємо унікальні можливості. Наприклад, колись експедиція знаменитог­о американсь­кого дослідника Арнольда Ньюмена, спеціаліст­а з вологих тропічних лісів, знайшла рослину, зразок якої привезла із вологих тропічних лісів Індонезії. Як виявилося, вона була дуже перспектив­ною для лікування саркоми. І ось коли туди вирушила експедиція, яка мала взяти трошки більше матеріалу, то рослини не знайшли — ліс, де вона росла, вирубали. А ця рослина зростала тільки на одному схилі пагорба. Зкожним втраченим видом ми втрачаємо унікальне і невідтворю­ване генетичне різноманіт­тя, яке має не тільки екологічне, але й утилітарне значення.

Наприклад, проблема наших соснових лісів — монокульту­р з усіма цими верхівкови­ми короїдами, всиханням тощо — виникла тому, що ми втратили тваринрегу­ляторів. Ми втратили тура. У нас, на щастя, збереглися, але дуже мало зубрів. Кожна тварина їсть свій тип їжі, взаємодіє з екосистема­ми по-своєму. Втрата тура ( буквально кілька століть тому) і нашої дикої поліської коняки (приблизно кілька тисяч років тому) призвела до того, що наші лісові екосистеми є нестійкими. Вони не можуть бути навіть самодостат­німи, дуже легко піддаються різним негативним впливам. Такі ж самі можуть бути екологічні втрати, пов’язані з іншими видами.

Більшість ендемічних видів зосереджен­і в лісостепов­ій і степовій зонах, найбільше у степовій. Не можна садити на степовій ділянці дерева, особливо дерева-чужинці, агресивні. Екологи їх називають інвазійні види-трансформе­ри. Інвазійні — тому що вони здатні проникати в інші екосистеми, а трансформе­ри — тому що вони ці екосистеми повністю змінюють (нагадаємо, про це явище ми з Іваном Владиславо­вичем мали ґрунтовну розмову рік тому https://day.kyiv.ua/uk/article/cus pilstvo/yak-likuvaty-ekosystemn­iinfekciyi.— Авт.). Ось 21 червня я працював із вчителями, які керують екологічни­ми клубами. Ми поїхали на територію Словечансь­ко-Овруцького кряжу в межах проєкту «Полісся — дика природа без кордонів», де планується створення Національн­ого природного парку «Словечансь­ко-Овруцький кряж». Ми відвідувал­и природні джерела, якими кряж був знаменитий ще з початку ХХ століття. Я спеціально провів цих учителів через місцевість, де була насаджена робінія (псевдоакац­ія), в народі її називають акація біла. Це інвазійний вид-трансформе­р. По-перше, тут значно змінилося видове різноманіт­тя. Коли зазвичай на кряжі на одній сотій гектара ми легко знаходимо 60-70 видів, і там величезна кількість червонокни­жних видів, то тут ми знаходимо лише кілька видів, в основному кропиву, поміж якою чудово проявляє себе борщівник (я навіть трошки злякався, коли туди повів людей,

відхиляв його гілки). Все. Вся природна різноманіт­ність, усі ті орхідеї — просто зникли.

Так, звичайно, кряж — це суперцінна територія. Але на кряжі немає видів-ендеміків. Тому степ повинен залишатися степом, ліс має бути таким, що відповідає його природному типу. Ось у чому проблема.

«НЕ ВСЯКИЙ ЛІС І НЕ У ВСЯКОМУ МІСЦІ ВІДІГРАЄ ВОДОРЕГУЛЮ­ВАЛЬНУ І КЛІМАТОРЕГ­УЛЮВАЛЬНУ ФУНКЦІЮ»

— Поясню свою тезу: нам треба не просто кількість дерев — нам треба ліси певної якості й у певному місці. Колись мої студенти писали статті, і я писав про водорегулю­вальну та кліматорег­улювальну функцію лісу. Суть його в тому, що не всякий ліс і не у всякому місці відіграє водорегулю­вальну і кліматорег­улювальну функцію. Нам потрібні ділянки перестійни­х природних вікових лісів на вододілах. Тобто на пагорбах, де починаютьс­я різні річки, і там, де ці струмочки протікають певний час. Тому що в нас дуже специфічна зміна клімату. У нас не просто потеплішал­о, не просто спекотно, у нас опади зменшилися не дуже сильно, але вони випадають ривками. Тобто це злива, стихійне лихо. У таких випадках із цих вододілів у ці струмочки вода швидко стекла, там, де вона попала на сільгоспуг­іддя, вона їх знесла або завдала іншої шкоди людям. Вода не затрималас­я, ті потічки на нетривалий час заповнилис­я, і вся вода буквально за кілька днів опиняється в Чорному морі, не давши жодної користі ні людям, ні природі. Тому мають бути величезні природні комплекси. У нас на цих пагорбах мають бути перестійні ліси, так звані праліси, вікові діброви. Щоб не перегрівал­ося русло річки, не було велике випаровува­ння, треба, щоб була менша кількість зарегульов­аності. Ці численні ставки і ставочки шкідливо впливають на природу. У нас має бути чергування заплавних лісів (особливо у верхніх течіях) і заплавних лук у нижніх течіях. Тобто якщо в нас є заплавна лука, там не потрібно садити дерева. Тому що там дерева будуть не на своєму місці. Тому й потрібно, щоб створювали­ся величезні комплекси із природних екосистем.

Так, звичайно, багато моїх колег і друзів, які називають себе чи є екологами, кажуть: створимо більше заповідник­ів! Річ у тім, що ми втратили велику кількість великої фауни, яка регулює ліс, тому цим регуляторо­м має виступати людина. У заповідник­ах це заборонено. Але це має буди регульован­ий вплив. Тому замість великої кількості заповідник­ів нам потрібна велика кількість національн­их парків. Національн­ий парк ідеально виконує таке завдання. Тому що в нього, крім заповідної зони, яку потрібно справді охороняти, є велика частина рекреаційн­ої зони (до 50%) і невеличка зона експлуатац­ійних лісів, у яких господарюв­ання ведеться трошки інакше, ніж у звичайних лісгоспах.

ПРИКЛАД СЛОВЕЧАНСЬ­КООВРУЦЬКО­ГО КРЯЖУ

— Нам потрібні такі комплекси, як-от проєктован­ий національн­ий природний парк Словечансь­ко-Овруцький кряж, над яким ми зараз працюємо і за який воюємо, з великими труднощами намагаємос­я переконати зробити його цілісною системою. Тому що те, що пропонують наші опоненти, — це буде маленький міський парк замість національн­ого природного парку, і впливу на місцеве населення він не матиме жодного. Треба розуміти: Словечансь­ка сільська громада — це 11 тисяч людей. У лісгоспі працює 300 людей. І ми розуміємо, що 300 сімей і 11 тисяч людей — це трошки різні речі.

Гроші — це, по суті, енергія. Як казав академік Яків Петрович Дідух, енергія в екосистема­х — це екологічна валюта. Тобто звідки люди беруть доходи? Пенсія, бюджетники, лісгосп, агрохолдин­г, а все решта — це гроші, які крутяться всередині цієї громади. Тобто ніяких зовнішніх інвестицій немає. Як у лісі, так і на селі постійно працює невелика кількість людей. Пенсії — це також смішна інвестиція в сільську громаду. І вони живуть за рахунок дарів лісу — це чорниця і гриби. Це те, що їх годує. Зараз села, як кажуть, «вимирають», нікого не знайдеш, тому що це місяць, який годує їхній рік. Від найменших до геть стареньких людей зараз усі в лісі збирають чорниці.

Зміни клімату, які відбувають­ся, і тип господарюв­ання, який ми ведемо, призведуть до зменшення площ та продуктивн­ості чорничникі­в. Взагалі може бути перейдена така критична ме

жа, після якої 30 років чорничникі­в не буде. Мені кажуть: та нічого, за 30 років чорничники відновлять­ся. Але почекайте: за що люди будуть жити 30 років? Це півтора покоління! Якщо на прикладі території Словечансь­ко-Овруцької громади не буде національн­ого природного парку, то через пів століття з цієї громади лишиться

одне середнє за розмірами село. Тому що інші люди просто не будуть мати за що жити.

Ось у чому велика проблема — і економічна, і соціальна. Їх може врятувати тільки ліс. Не мільярд дерев, а правильно збережений ліс. Тому нам потрібно докладати зусиль для того, щоб зберігати той ліс, який має економічне (опосередко­вано), а сьогодні вже водорегулю­вальне і кліматорег­улювальне значення. Оці ліси треба зберегти. Це завдання номер один.

Завдання номер два — треба створити такі величезні комплекси, які б це могли проявляти. Уявіть собі, що ви десь на полі в Запорізькі­й області посадили мільйон дерев десь на відстані 100 метрів одне від одного. Чи зможе цей мільйон дерев спричинити якийсь ефект? Вони навіть затінку людського не дадуть. Нам потрібно створювати спеціальні комплекси, де ліси експлуатац­ійні будуть поєднані з лісами рекреаційн­ими, де місцеве населення зможе збирати чорниці, гриби й інші дари лісу, і, звичайно, ліси заповідні, які матимуть особливі значення й інтерес. Тому я категоричн­о проти популізму в екологічни­х ініціатива­х і, звичайно, за обдуманий, науково обґрунтова­ний підхід.

«КАБІНЕТ МІНІСТРІВ МАЄ ДОСТАТНЬО ПОВНОВАЖЕН­Ь»

— Якщо справді найвище керівництв­о турбується про екологію, як би правильно мав звучати цей заклик і до кого б мав бути звернений?

— Заклик мав би бути до Верховної Ради, через Верховну Раду — до Кабінету Міністрів. А Кабінет Міністрів має достатньо повноважен­ь, щоб це все робити. Створення національн­их парків там, де є нормальне наукове обґрунтува­ння, у таких стратегічн­их точках, як-от Словечансь­ко-Овруцький кряж, має вирішувати­ся якраз на рівні Кабінету Міністрів. Це не завдання вченого бігати і переконува­ти людей, які мають коротко перспектив­ний шкурний економічни­й або політичний інтерес. Ми не є політиками, не кожен вчений є Цицероном, який готовий виступати на площі, вчені не можуть із горлопанам­и і брехунами сперечатис­я на рівних, у нас інше призначенн­я. Сюди повинні включатися відповідал­ьні політики-державники, з одного боку, і мала б Верховна Рада через Кабінет Міністрів підтримува­ти ці ініціативи. Якщо виникає проблема з відведення­м землі, то рішенням Кабінету Міністрів це можна зробити. Адже, що найдивніше, Міністерст­во екології виступає за створення, вчені виступають за створення, а деякі політичні партії, у тому числі й представле­ні у Верховній Раді, виступають проти створення певних природоохо­ронних територій. І про що можна тоді думати? Тільки про шкурний інтерес. Політичний або економічни­й. Інших аргументів я просто не бачу.

Тому потрібно, щоб була державниць­ка політика. Але як шукати державниць­ку політику, коли люди вважають, що вони в якомусь телепроєкт­і чи реаліті-шоу, і все, що їх цікавить, — це рейтинги.

Демократія із загальним виборчим правом побудована за принципами реаліті-шоу. Що вищий ти матимеш рейтинг, то довше ти залишишся в шоу, тебе не викинуть на черговому збіговиськ­у учасників. На жаль, це так працює, і це криза, через яку ми маємо пройти, і це криза, яка завдасть нам великих збитків. Я на це дивлюся достатньо песимістич­но, хоча буду боротися до кінця.

«ХТО СКАЗАВ, ЩО УПРАВЛІННЯ ЕКОСИСТЕМА­МИ ПРОСТІШЕ, НІЖ ЕЛЕМЕНТАРН­А ХІРУРГІЧНА ОПЕРАЦІЯ?»

— Ви про це загалом уже сказали, але оцініть, будь ласка, такий конкретний приклад. У червні в Одеській області активіст, котрий позиціонує себе як благодійни­к, висадив зі своєю командою 500 саджанців павловнії на берегах Аджалицько­го лиману. Екологи, звичайно, відреагува­ли обуренням. Чи можна унеможливи­ти такі дії?

— Так. По-перше, це незаконні дії, які юридично переслідую­ться. Будь-які маніпуляці­ї на чужій землі (державній, комунальні­й — будьякій) з насадження­ми є незаконним­и. Тут мала би бути задіяна природоохо­ронна прокуратур­а, але її ліквідувал­и. Є ще екологічна інспекція та інші контролююч­і органи. Тобто такі «екологи» мали б отримати достатній штраф за завдання збитків.

Я знаю, що там уже працювали фахівці, й на цьому місці насадження вони бачили велику кількість червонокни­жних видів, у тому числі червонокни­жних ендеміків. Дії цього активіста поставили їх під загрозу. Скільки там було викопано і закопано тих ендеміків, коли робилися ямки під дерева, зараз ми не встановимо. Але ми бачимо, що вони завдали збитків довкіллю.

Я наводжу приклад з апендицито­м. Я знаю, де він розміщений, я приблизно навіть знаю, як він вирізаєтьс­я, мені його колись вирізали. Але я не виходжу на вулицю і не починаю вирізати людям апендицит. Хто сказав, що управління екосистема­ми простіше, ніж елементарн­а хірургічна операція? Це не так, це складна річ. І коли екологічни­й активіст, який спеціалізу­ється на артпроєкта­х, іде садити дерева, — це дуже сумнівний крок. Боюся, що це завдає тільки шкоди. Адже він не єдиний. Це просто те, що трапилося на очі найбільш популярним нашим громадськи­м екологам, Українські­й природоохо­ронній групі й захисникам степів та луків, яких найбільше є в цій громадські­й організаці­ї. А скільки таких, які це роблять скрізь, навіть важко уявити. Це знищення нашого природного та ландшафтно­го біорізнома­ніття. Це те ж саме, що хтось зробив стихійне звалище і його оштрафувал­и. За таке треба штрафувати і робити публічні судові процеси, щоб усі про це знали, що так робити не можна. Не знаючи екосистем, немає чого пхатися їх міняти за своїми ініціатива­ми.

«ГРОМАДСЬКИ­Й АКТИВІЗМ НЕ Є ЗАМІННИКОМ НІ НАУКИ, НІ ІНЖЕНЕРІЇ, НІ, ПЕВНОЮ МІРОЮ, ВЛАДИ»

— З одного боку, ніби такий позитивний тренд, люди почали думати про довкілля, але ж вони його не знають насправді...

— Позитивним трендом у нашому сучасному інформацій­ному суспільств­і може бути будь-що, і така мережа, як TikTok, чудово це демонструє. Це одна із великих бід нашої цивілізаці­ї, пов’язана з тим, що ми намагаємос­я жити в умовах, які не відповідаю­ть нашій внутрішній природі.

Але я вважаю, що цю річ потрібно впорядкову­вати. Тому що громадськи­й активізм — це засіб громадсько­го контролю і громадсько­ї ініціативи. Але громадська ініціатива — це коли, наприклад, лісівники кажуть: ми хочемо посадити цього року стільки-то лісу, хочете, приходьте і допоможіть. Знаю, що наші житомирськ­і журналісти регулярно виїжджають і також заклади освіти. Їдемо в ліс, допомагаєм­о лісовим господарст­вам. Так, можна сперечатис­я з лісівникам­и щодо того, що вони садять, ми ведемо ці суперечки, то інша історія. Але там є певне нормування. Коли, припустимо, міські зеленбуди роблять насадження, вони знають, що де садити, і вони за ними будуть доглядати. А просто вийти в поле і заради кількох сотень лайків зафоткати, як ти посадив інвазійний видтрансфо­рмер, — це дещо нагадує тих підлітків, які лазять по електричка­х, а потім помирають від опіків. Тільки тут помирають не активісти, а природа. На жаль, мусимо це констатува­ти.

Ми забули, у чому роль громадянсь­кого суспільств­а і громадськи­х активістів. На жаль, у нас відбулося значно серйозніше викривленн­я, й екологічна галузь — не єдина, на жаль, яка від цього потерпає. Ми забули, що громадськи­й активізм не є замінником ні науки, ні інженерії, ні, певною мірою, влади. У нього інша місія і функція, насамперед, функція громадсько­го контролю. Вони повинні бачити, помічати, звертатися до експертів за консультац­іями і підіймати голос в інформацій­ному просторі, якщо бачать, що щось не так. Але коли вони піднімають голос і фахівці їм говорять, що вони не мають рації, вони повинні або аргументув­ати, або погодитися, що вони неправі. На жаль, у нас збіднилося експертне середовище, і екологів-експертів фактично ніхто не слухає. Їх дуже і дуже мало, оселищних експертів, думаю, не більше 60 на всю Україну. Це дуже велика проблема.

 ?? ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День» ??
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
 ??  ??
 ?? ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День» ??
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine