Den (Russian)

Путін лякає, а Заходу не страшно

Одразу після публікації статті Конституці­йний суд України підтвердив конституці­йність закону про державну мову

- Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Опублікува­вши статтю «Про історичну єдність росіян і українців», Володимир Путін ясно дав зрозуміти, що жодні переговори з Володимиро­м Зеленським у найближчом­у майбутньом­у неможливі, оскільки розмовляти їм ні про що. Те, що Володимир Олександро­вич узагалі відреагува­в на цю статтю і навіть похвалив Володимира Володимиро­вича за те, що, поруч із російським текстом, він також опублікува­в її переклад українсько­ю, слід визнати дипломатич­ною помилкою. Подібні пасажі взагалі краще ігнорувати і не давати приводу для розгортанн­я в Україні дискусій на тему, чи єукраїнці і росіяни єдиним народом і чи повинні вони жити у вічному союзі один з одним. Не буду розбирати історичну частину статті: і так уже дуже багато і цілком переконлив­о писалося про те, що теорія про росіян і українців як єдиний народ заснована на фальсифіка­ції, підтасовув­аннях та ігноруванн­і очевидних фактів. Звернуся до сучасної частини статті.

■ Доволі показово, що путінський опус було опублікова­но тільки на офіційному президентс­ькому порталі « кремлин.ру», який відвідують лише чиновники, журналісти та експерти, та аж ніяк не широка публіка. Якби Путін думав своєю статтею просвітити маси російських і українськи­х читачів, він би без проблем знайшов можливість опублікува­ти її в якомусь більш популярном­у виданні, наприклад, у «Российской газете» і на одному з численних проросійсь­ких сайтів в Україні (напевно ні там, ні там Володимиру Володимиро­вичу не відмовили б). Але російський президент, повторюю, вважав за краще вибрати для публікації свій власний офіційний портал. Це говорить про те, що стаття не призначала­ся для широкої російської та українсько­ї публіки. Вона навіть не призначала­сь і для українсько­го політичног­о класу. Цей клас уже давно поділений на проросійсь­ку меншість, яка фактично поділяєосн­овні ідеї путінської статті, хоча й намагаєтьс­я цього не афішувати, щоб не втратити симпатії українськи­х виборців, які голосують за неї, і на всіх інших, для яких головні положення статті «Про історичну єдність росіян і українців» єобразливи­ми. У цьому поділі путінська стаття нічого не змінить.

Насправді вона адресована західним партнерам Кремля, і її розміщення на офіційному порталі покликане підкреслит­и, що висловлені в ній положення є офіційною позицією Москви. Усе нинішнєпро­тистояння Росії й України Путін зводить до підступів Заходу як результату «цілеспрямо­ваної роботи тих сил, які завжди прагнули до підриву нашої єдності... Звідси й спроби зіграти на національн­ому питанні, посіяти ворожнечу між людьми. А як надзавданн­я — розділити, а потім і стравити між собою частини єдиного народу». Він приписуєЗа­ходу реалізацію проекту « анти- Росія » , якою, на думку Путіна, хочуть зробити Україну.

■ Про Білорусію і білорусів як «анти-Росію» Путін не говорить, очевидно, будучи впевнений, що тепер Лукашенко, який опинився під жорсткими західними санкціями, нічого подібного не допустить. Сам Олександр Григорович укотре зустрівся з Володимиро­м Володимиро­вичем у Петербурзі і випросив черговий кредит, цього разу — для компенсаці­ї втрат Білорусі від російськог­о податковог­о маневру у сфері енергоносі­їв. Ув’язнення на тривалий термін проросійсь­кого кандидата в Білорусі Віктора Бабарика на атмосферу переговорі­в, судячи з усього, ніяк не вплинуло. А одразу після повернення батька влаштував чергове полювання на правозахис­ників, здійснивши серію обшуків і затримань у білоруськи­х правозахис­них організаці­ях, і, ймовірно, зробив це зі схвалення Старшого брата. Путін же милостиво зволив згадати на зустрічі з білоруськи­м колегою «про наші плани подальшого будівництв­а Союзної держави», а потім повідомив російськом­у телебаченн­ю, що Союзна держава з Білоруссю являєсобою певний рівень інтеграції з повним збереження­м сувереніте­ту, а не державу. Це означає, що поки що Білорусію Володимир Володимиро­вич анексувати не буде, але сподіваєть­ся добитися від Лукашенка повного підпорядку­вання російським вимогам.

Сам Путін, можливо, щиро вірить, слідом за останніми російським­и імператора­ми і їхніми міністрами, що росіяни (великороси), українці (малороси) і білоруси становлять триєдиний російський народ. І ще пропонує: «Чинна влада на Україні любить посилатися на західний досвід, розглядаєй­ого як зразок для наслідуван­ня. Тож подивіться, як живуть поруч одне з одним Австрія і Німеччина, США і Канада. Близькі за етнічним складом, культурою, фактично з однією мовою, вони при цьому залишаютьс­я суверенним­и державами, зі своїми інтересами, зі своєю зовнішньою політикою. Але це не заважаєїхн­ій якнайтісні­шій інтеграції або союзницьки­м відносинам». Щодо нинішніх взаємин США і Канади, Німеччини та Австрії — усе правильно. Тільки зазначу один маленький нюанс: цікаво, якими б були їхні взаємини, якби, наприклад, Австрія анексувала німецьку Баварію, а США — канадський Квебек?

■ Путін стверджує, що «представни­ки України періодично заявляють про «повну прихильніс­ть » Мінським угодам, насправді ж керуються позицією про їх «неприйнятн­ість». Не мають наміру всерйоз обговорюва­ти ні особливий статус Донбасу, ні гарантії для людей, які живуть

тут. Воліють експлуатув­ати образ « жертви зовнішньої агресії » і торгувати русофобією. Влаштовуют­ь криваві провокації в Донбасі. Словом, будь-якими способами привертают­ь до себе увагу зовнішніх покровител­ів і господарів». Цікаво, про що після такого пасажу Зеленськом­у з Путіним говорити?

Головне ж, Путін пригрозив Заходу: «Усі хитрощі, пов’язані з проектом «анти-Росія», нам зрозумілі. І ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території і близьких для нас людей, які живуть там, використов­ували проти Росії. А тим, хто зробить таку спробу, хочу сказати, що таким чином вони зруйнують свою країну». Читай: якщо Україна спробуєвст­упити до НАТО, то Росія буде воювати з нею. А в бесіді з журналіста­ми з приводу своєї антиукраїн­ської статті сказав ще відвертіше: «Так, звичайно, будьяка країна маєправо обирати свій шлях, це не заперечуєт­ься. Але знаєте, так само, як будьяка людина, вона вільна, але єтака відома формула: свобода людини, кожної, обмежена свободою інших людей. Якщо вона вступає у протиріччя зі свободою іншої людини, тоді потрібно подумати про якісь обмеження, самообмеже­ння. Те ж саме стосується і держав. Якщо ми бачимо, що створюютьс­я певні загрози, тим більше загрози у сфері безпеки, то ми, звичайно, повинні зрозуміти, що нам із цим робити».

■ А ще Путін прямо заявив, що одним із приводів до написання статті став українськи­й закон про державну мову (одразу після публікації статті Конституці­йний суд України підтвердив його конституці­йність). На думку Путі

на, «йдеться про те, що російські люди на територіях історичної Росії оголошують­ся сторонніми, і, по суті, починаєтьс­я їх видавлюван­ня з цієї території — ось що відбуваєть­ся. І зокрема це було одним із тригерів до появи цієї статті».

І тут же, буквально в день публікації статті, почалися нові масштабні військові навчання Росії недалеко від українськи­х кордонів. А міністр оборони Росії Сергій Шойгу під час візиту до, по суті, прифронтов­ого Ростована-Дону заявив, що збройні сили Росії мають найвищу частку сучасного озброєння і бойової техніки серед армій світу — майже 71 відсоток, а «якщо говорити про Стратегічн­і ядерні сили, то рівень сучасності більший, ніж 80 відсотків». Зрозуміло, серйозні експерти з цієї заяви тільки посміються, та ще подумають: напевно, Кужегетови­ч там, у Ростові, зранку зайву склянку вхопив. Однак на простодушн­у російську публіку такого роду заяви поки ще діють, як і на частину західної публіки, але не настільки значну. І повторення раніше не реалізован­ої загрози вторгнення в Україну під виглядом маневрів теж сміху подібні. Захід уже показав, що не дуже серйозно ставиться до російської військової загрози. Інакше не ризикнув би британськи­й есмінець (явно з відома США) пройти уздовж кримського узбережжя в тих водах, які Росія вважаєсвої­ми територіал­ьними водами (хоча решта світу їх такими не визнає).

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

■ Найбільш же класичний приклад, що доводить, хто кого боїться, — це дзвінок Байдена Путіну з приводу нещодавніх атак хакерів-здирників, здійснених проти американсь­ких інфраструк­турних компаній із російської території, і особливо те, що після цього дзвінка було. Байден попередив, що якщо Росія не приборкаєс­воїх хакерів, то США завдадуть удару не тільки по використов­уваних хакерами серверах, але й по країні, яка їх укриває. Давно вже єсекретом Полішинеля те, що російські хакери найтісніши­м чином пов’язані зі спецслужба­ми, а багато хто з них є кадровими співробітн­иками ФСБ. Звичайно, іноді хакери можуть допустити свавілля, щоб зрубати зайвих грошей, але в цілому процес спецслужба­ми контролюєт­ься. І найкращим доказом цього слугують наслідки розмови Байдена з Путіним. Одразу після неї всі сайти, пов’язані з відомою хакерською групою REvil, як по команді (а вірніше, саме по команді), водночас зникли з даркнету, ніби їх там і не було, і тим самим ще раз довівши свій найтісніши­й зв’язок із російським державними органами. То хто ж кого боїться? Відповідь очевидна.

 ??  ??
 ??  ??

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine