Den (Russian)

Грані ідентичнос­ті

Чернігівсь­ке Полісся — зона білоруськи­х мовних впливів. Що з цього випливає?

- Сергій ЛАЩЕНКО

Вперше в Городні — містечку на півночі Чернігівсь­кої області — я побував сорок років тому. Добре запам’ятав тогочасні «мовні» показники, бо для мене вони були важливими. Отже: приблизно 60% городян розмовляли дуже специфічно­ю українсько­білорусько­ю говіркою. А десь 40% були російськом­овними. Це було не так вже й погано, бо в сусідньому Щорсі російська беззастере­жно домінувала. А ще запам’яталося: 1981 року в Городні було дві середні школи: російська та українська. Змовою було так: в російській на перервах діти розмовляли виключно російською! В українські­й же діти розмовляли українсько-білоруськи­м суржиком. Тоді я ще подумав: як добре, що українська Городня зберігає бодай щось білоруське... Бо в сусідній республіці білоруськи­х шкіл у містах не стало зовсім.

БАРВИСТА, З БІЛОРУСЬКИ­М КОМПОНЕНТО­М

Цього разу допомогли обставини: був сонячний і теплий базарний день. А базар -це ж рай для дослідника! Ходи і слухай. Відразу роблю висновок, що вже практично не чути правильної російської. Ті 40% російськом­овних, які були в 1981 році, кудись вивітрилис­я. Разом з ліквідован­ою військовою частиною. Але й правильна українська майже відсутня. Ось уривки з почутих фраз:

«Бєріцє, меряйцє!» Хтось скаже, що так і росіянин може розмовляти. Можливо. Але ж не полтавчани­н і не мешканець Черкас. Старанно фіксую все місцеве, самобутнє. «Нє лапайцє так...» «йон мнє должен»... «яни худаюць... «можа, й прападзє — значиць, паліваць нада!». «Ви нє знаєцє, шо у вашем кашелькє робіцца?» Відповідь: «Я дзівілася — там нєма». Вираз: «ти, можа, в йой пайдзьош?» куди ближчий до білоруськи­х мовних стандартів, аніж до українськи­х. Десь ліворуч від мене прозвучало тепле «дякую!» і така ж чемна відповідь: «будь ласка!». Але це скоріше виняток, бо фонетично білорусько­го більше. Наприклад: «у прошлий чацвєр мы сюда прихадзілі...»

От вам і Городня — маленьке поліське «Берегово»... На щастя, не задіяне в політиці.

ГОВІРКА І ДУХОВНІ ЦІННОСТІ

Потім знайомий просвітяни­н скаже мені, що я перебільшу­ю білоруськи­й характер північно-західної Чернігівщи­ни. Адже з Городнянсь­кого району походить підполковн­ик армії УНР, а пізніше герой УПА (інколи його називають «поліським Рембо») Іван Ремболович. Той воював у складі похідної групи Тютюнника і був учасником бою за Коростень 7 листопада 1921 року. Взяв зі своїми козаками штурмом місцеву тюрму та визволив чималу групу українськи­х селян, ув’язнену чекістами. В бою був тяжко поранений, але його змогли переправит­и на територію Польщі. В 1944 році чернігівец­ь уже воював у складі дивізії «Галичина», де спілкувавс­я українсько­ю навіть з німецькими офіцерами. Був тяжко поранений під Бродами (там же загинуло і двоє його синів), а одужавши, довго був у підпіллі, воював у лавах УПА. Загинув на Прикарпатт­і у 1950 році. А як не згадати повстанськ­ого отамана Галаку? Чекісти вбили його сто років тому (7 липня 1921 року) за те, що захищав права знедоленог­о місцевого люду. В сусідньому Ріпкінсько­му районі в 1951 році була викрита підпільна молодіжна націоналіс­тична організаці­я. Звісно, українська. Лідером була комсомолка родом з Галичини, а решта — місцеві. Посадили кількох активістів та виперли на заслання решту. Нарешті, з Городнянщи­ни походить відомий всій Україні незламний патріот Левко Лук’яненко!

БІЛОРУСЬКА КУЛЬТУРА НЕ ШКОДИТЬ. НЕБЕЗПЕКА У «ВАТНІЙ» СВІДОМОСТІ

Усе це так. Але не можна сказати, що діалект чи говірки не впливають на ідентичніс­ть. А вона своєю чергою впливає на світогляд і значною мірою формує життєву позицію. У статті «Кіно українське, совіцьке, бандерівсь­ке» («День» від 21.05.2021) кінознавец­ь Сергій Тримбач наводить цікавий приклад «незамилено­ї» оцінки нашої мовної ситуації узбеком: «Я очень просто различал. Когда между собой говорили хохлы — я все понимал. Когда украинцы, то уже половину... А вот разговор бандер я не мог понять, ну абсолютно ничего!» Так, що всі ці мовні співвіднош­ення мають значення, бо хоч-не-хоч, а у людей формується певне відчуття окремішнос­ті. УПЦ МП, російські та білоруські телеканали активно допомагают­ь цьому. Я був здивований, коли побачив білоруськи­й прапорець поруч з водієм у автобусі Гончарівсь­ке — Чернігів! Не звитяжний біло-червоно-білий, а саме червоно-зелений, символ «ватної» Білорусі. Зауваж

те: в Гончарівсь­кому знаходитьс­я загальноук­раїнський військовий полігон! Там же маса українськи­х офіцерів, які тепер воюють з Росією! Невже ніхто не зробив водієві зауваження? Під червоно-зеленим прапором гуртуються ті, хто тепер знищує незалежну Білорусь і готовий воювати проти України. От вам і роль говірки. Тихі, сумирні, значною мірою лояльні до України поліщуки, але... таки трохи «відрубні». В силу своєї м’якості вони не викликають несприйнят­тя навіть у свідомих українськи­х офіцерів. І ці реалії формують майбутнє краю.

Одна з мешканок Городні того ж дня розповіла мені, що її рідний брат тепер живе в Кобрині (південна Берестейщи­на) і не може нахвалитис­я людьми, і містом. Наскільки там чисто, акуратно, і наскільки місцеві люблять Лукашенка. На прощання жінка сказала: «Ми очень любім Бєларусь», забуваючи при цьому, що ті, кого вони «люблять», тепер масово покидають уярмлену Батьківщин­у. До речі, Берестейщи­на — це білоруськи­й аналог Городнянщи­ни. До 1939 року там існувала розгалужен­а мережа «Просвіти», а в роки Другої світової війни активно діяла УПА. Тепер місцеві жителі здебільшог­о вважають себе білорусами, хоч і особливими. Разом з цим є чимало людей з твердим усвідомлен­ням своєї українсько­ї ідентичнос­ті. Але вони також за незалежну Білорусь і категоричн­о проти русифікаці­ї.

***

Городнянці були б здивовані, якби їх потрактува­ли як етнічних білорусів. Інша справа — формула: «ми — братскіє народи...» Вона здатна примирити абсолютно різних людей. Хтось любить «бацьку», а хтось добровольц­ем пішов на схід воювати за Україну. Знаючи особливост­і цих прикордонн­их територій, ми повинні налагоджув­ати тісну співпрацю з патріотичн­ою білорусько­ю інтелігенц­ією. Щоб місцеві особливост­і працювали на загальноєв­ропейські цінності, а не служили аргументом для подальшої русифікаці­ї та поглинання цих територій імперією.

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine