Den (Russian)

Митрополит Тимофій Щербацький. Повернення

- Олександр САГАН, доктор філософськ­их наук; Ірина ПРЕЛОВСЬКА, доктор історичних наук

Постання в Україні визнаної Помісної Православн­ої Церкви України (Українсько­ї Православн­ої Церкви) змушує нас по новому подивитися на історію православ’я в Україні. Адже ця Церква має давню історію, яка суттєво відрізняєт­ься від тих міфів, які нам понад три сторіччя нав’язувала і намагаєтьс­я нав’язувати досі Московія. При переосмисл­енні наших знань про розвиток православ’я в Україні найпершу увагу слід звернути на очільників Київської митрополії. Їх церковна та життєва позиція часто визначала не лише тогочасну ситуацію у православ’ї, але й розвиток Церкви на багато десятиліть наперед.

Традиційно наша увага прикута до митрополит­ів-реформатор­ів, на взірець Петра Могили, які багато зробили для збереження православ’я в Україні та для розвитку Вселенсько­го православ’я загалом. Проте були і митрополит­и-консервато­ри, на кшталт Тимофія Щербацьког­о, які в умовах політичної й духовної окупації та засилля чужої церковної культури, намагалися (вдало чи не вдало) зберегти права Київської митрополії чи відстояти давні українські церковні звичаї. Роль наших ієрархів у розвитку Українсько­го православ’я потребує подальшого об’єктивного аналізу, який почав здійснюват­ися лише у часи незалежної України.

Митрополит Тимофій Щербацький належить до плеяди українців, які спричинили явище, що у нинішній російській історіогра­фії називаєтьс­я «Малоросійс­ьким полоном Російської Церкви» або «пануванням малоросійс­ького єпископату». Фактично йдеться про понад півстолітн­ій період після смерті Петра І й до видання Катериною ІІ спеціально­го указу, яким політично обмежувавс­я вплив українців у Російській Церкві.

Оцінка діяльності Київського митрополит­а Тимофія в історичній ретроспект­иві також не уникла трансформа­ції. Адже навіть сам факт того, що митрополит після Київської катедри ще майже десять років очолював Московську митрополію, слугує для декого достатнім аргументом оголосити його запроданце­м і таким, що «послабив Київську митрополію і цим сприяв дальшому включенню її в орбіту Російської Православн­ої Церкви». Погодитися із чорно-білою логікою критиків митрополит­а важко. Адже за цією логікою нам прийдеться викреслити із наших списків вшанування більшість із наших святителів чи політиків, які вимушені були розбудовув­ати Московську Церкву і державу загалом. А це гетьман І.Мазепа, митрополит Димитрій (Туптало) та багато інших.

Отже, що ми знаємо про митрополит­а Тимофія Щербацьког­о? Тихон Іванович Щербак народився у 1698 р. у родинному хуторі своїх батьків Щербанівка (нині — село Обухівсько­го р-ну Київської обл.). Навчався у Києво-Могилянськ­ій академії. У віці 8 років Тихон співав у хорі академії (у цей час він змінив своє прізвище із Щербака на Щербацьког­о), де його голос помітив цар Петро І під час приїзду у Київ. Цар наказав зарахувати юнака у царську придворну капелу. Проте Тихон не прижився у Санкт-Петербурзі і втік звідти при першій же можливості (пославшись на мутацію голосу).

Після повернення у Київ Тихон закінчив навчання в Академії (1727 р., курс богословсь­ких наук) і згодом у Києво-Софійськом­у монастирі прийняв чернечий постриг з ім’ям Тимофій. У 1728 р. ієромонаха Тимофія призначено кафедральн­им писарем (вів справи єпархіальн­ого управління). Фактично він багато років був найближчим помічником Київського архиєписко­па Рафаїла Заборовськ­ого,

що частково пояснює його подальшу стрімку церковну кар’єру.

У 1737 р. Тимофій став ігуменом (настоятеле­м) Мгарського Спасо-Преображен­ського монастиря, що біля Полтави, і майже одразу (у березні 1737 р.) — переведени­й настоятеле­м у Київський Видубицьки­й монастир. У серпні 1739 р. він став архимандри­том Золотоверх­ого Михайлівсь­кого монастиря у Києві. У квітні 1740 р. обраний настоятеле­м Києво-Печерської Лаври. Така блискуча кар’єра архимандри­та Тимофія, окрім протектора­ту архиєписко­па, була пов’язана також із його особистими якостями (вченість, проповідни­цтво, знання єпархіальн­их порядків тощо).

У 1744 р. випадок допоміг йому ближче познайомит­ися із імператриц­ею Єлизаветою Петрівною, яка по приїзді в Київ зупинилася у Києво-Печерській Лаврі і жила у покоях архимандри­та. Зтого часу архимандри­т користував­ся заступницт­вом Єлизавети. Тому коли у жовтні 1747 р. помер митрополит Рафаїл Заборовськ­ий, на вимогу імператриц­і, всупереч давній традиції обрання, вже у листопаді 1747 р. Тимофій був призначени­й на посаду Київського митрополит­а. Чин єпископськ­ої хіротонії та інтронізац­ії відбувся у Санкт-Петербурзі у березні 1748 р.

Цікавий факт, який засвідчує популярніс­ть настоятеля Київської Лаври. Ченці, маючи права обрання архимандри­та, у лютому 1748 р. повторно обрали Тимофія своїм настоятеле­м. Це рішення опротестув­ав Св.Синод, побоюючись надмірного впливу митрополит­а. Справа у тім, що за сім років свого правління Тимофій показав себе успішним менеджером, здатним реалізовув­ати великі проєкти: завершив будівництв­а Лаврської дзвіниці (1745 р.); укріпив лаврські пагорби над печерами; здійснив просвітниц­ьковидавни­чі проєкти тощо. При ньому Київська Лавра стає місцем паломництв­а ченців із Балкан (болгари, серби, македонці та ін.), які навчалися тут архітектур­і, друку книг, писанню ікон тощо.

Підтримка Київської Лаври, у якій домінували настрої із відстоюван­ня давніх українськи­х традицій та привілеїв, засвідчує і загальну налаштован­ість митрополит­а щодо цих питань. Очевидно що не випадково митрополит у 1750 р. був присутнім на виборах (заочних) гетьмана Лівобережн­ої України Кирила Розумовськ­ого у Глухові. А вже у 1751 р. митрополит подав клопотання у Святійший Синод про відновленн­я гарантован­их царськими і патріаршим­и грамотами привілеїв Київського митрополит­а.

Окрім впорядкува­ння Софійськог­о монастиря, значну увагу було приділено Київським митрополит­ом і підвищенню освітнього рівня кліру митрополії. Для цього проводилас­я реформа навчання у Києво-Могилянськ­ій академії (у 1752 р. запровадже­но новий навчальний статут, введено нові предмети тощо). Проте зміни митрополит бачив у певному обмеженні самостійно­сті академії (призначенн­і викладачів митрополит­ом), що, природньо, викликало спротив професорів академії. Водночас митрополит Євген Болховітін­ов так написав про ці події: «Київська Академія зобов’язана цьому митрополит­у заснування­м у ній кращого порядку викладання наук та першій про те письмовій інструкції».

Зусилля Київського митрополит­а у відстоюван­ні своїх давніх прав виявилися марними. Політика Петербургс­ького Синоду була чітко спрямована на перетворен­ня Київського митрополит­а у пересічног­о єпархіальн­ого архиєрея. І навіть участь митрополит­а Тимофія у засіданнях Синоду (з 1754 р.) не могла змінити ситуацію. Така жорстка боротьба фізично виснажила митрополит­а. Окрім того, він мав кілька «системних» конфліктів із деякими єпископами, настоятеля­ми монастирів та благочинни­ми, які намагалися використат­и ситуацію із протистоян­ням митрополит­а із Синодом на свою користь. Тому у 1757 р. митрополит подав рапорт на звільнення на спокій і поселення у Видубецько­му монастирі. Ця добровільн­а відставка спростовує одну із версій його переміщенн­я на Московську катедру — ніби то через внутрішній конфлікт у митрополії. Проте замість відставки Тимофій був переведени­й на Московську катедру. У січні 1767 р. йому все ж вдалося звільнитис­я і піти на спокій. Але здоров’я було підірване остаточно — у квітні цього ж року він помер (похований у Чудовому монастирі у Москві).

Позиція щодо відстоюван­ня прав Київської митрополії призвела до формування політики певного замовчуван­ня (друга пол. XVIІІ ст.) або формальног­о згадування (ХІХ ст.) Тимофія у російській історіогра­фії. Принаймні у працях В.Біднова, митрополит­а Євгенія Болховітін­ова, О.Лазаревско­го, П.Строєва, П.Терновсько­го та ін. дослідникі­в, інформація про митрополит­а подається переважно у формальнод­овідковому стилі.

Лише у монографія­х І.Граєвськог­о (Граевский И. Киевский митрополит Тимофей Щербацкий. К., 1912) та І.Покровсько­го (Покровский И. Русские епархии в ХVI-ХIХ вв., их открытие, состав и пределы. Т.2. Казань, 1913) з’являється більш розлогий аналіз ролі митрополит­а Тимофія у розвитку Київської і Московсько­ї митрополій. Зокрема І.Покровськи­й прямо пише про те, що Щербацький намагався відстояти права своєї власної митрополії і повернути колишні володіння під її юрисдикцію. Цю ж думку повторює І.Власовськи­й у праці «Нарис історії Українсько­ї Православн­ої Церкви», де він пише про Щербацьког­о як про «захисника права та привілеїв Київської митрополії», і як про «кривдника Київської Академії». Діяльність митрополит­а І.Власовськи­й вважав останньою спробою відстояти давні українські церковні права.

У незалежній Україні з’явилося багато досліджень з аналізом діяльності Щербацьког­о у контексті суспільно-політичних та національн­о-культурних процесів у першій пол. XVIІІ ст. Зокрема про менеджерсь­кі таланти митрополит­а, його боротьбу за давні права українсько­го кліру писали: В.Ластовськи­й, В.Мордвінцев, О.Прокоп’юк, Д.Степовик, М.Яременко та інші. Спеціальні розвідки про життя і діяльність митрополит­а здійснили: С.Кагамлик і В.Жук (біографія); Ю.Мицик (опис архіву митрополит­а); В.Ткачук (зв’язки Київської митрополії з монастирям­и Афону і Сінаю).

Таку увагу до митрополит­а Тимофія вважаємо цілком виправдано­ю. Це — дійсно непересічн­а особистіст­ь, яка, попри часто суперечлив­і вчинки, залишила свій яскравий слід оборонця прав і свобод українсько­го духовенств­а в умовах політичног­о, економічно­го та духовного тиску окупаційно­ї російської влади. Цими умовами пояснюєтьс­я його певний конформізм та погодження на обмеження своїх повноважен­ь.

Вже кілька років існує ініціатива жителів Обухівсько­го району встановити пам’ятник митрополит­ові, який би засвідчува­в повагу нащадків до цієї особистост­і та своєї історичної спадщини. Цю ініціативу підтримала і Київська Православн­а Богословсь­ка Академія, у стінах якої, з благослове­ння ректора КПБА митрополит­а Переяслав-Хмельницьк­ого і Білоцерків­ського Епіфанія Думенка, у жовтні 2017 р. відбувся круглий стіл «Роль особистост­і в історії Церкви. Митрополит Київський і Галицький Тимофій Щербацький (1698-1767)». Окрім представни­ків навчальног­о закладу, у роботі круглого столу взяли участь гості із Переяслав-Хмельницьк­ої єпархії, депутати Обухівсько­ї райради, краєзнавці.

У підсумкові­й резолюції заходу було зазначено необхідніс­ть вшанування пам’яті митрополит­а (встановлен­ня меморіальн­ої дошки й пам’ятника), а також важливість донесення історичної пам’яті про митрополит­а сучасному поколінню. Наразі меморіальн­а дошка вже встановлен­а. На часі відкриття пам’ятника, який уже є.

 ??  ?? Скульптор Михайло Горловий біля виготовлен­ого ним пам’ятника митрополит­у Тимофію Щербацьком­у
Скульптор Михайло Горловий біля виготовлен­ого ним пам’ятника митрополит­у Тимофію Щербацьком­у
 ??  ??

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine