Den (Russian)

Липневі тези Путіна

або Про що президент Росії насправді написав в своїй статті

- Наталя ІЩЕНКО

Стаття Володимира Путіна « Про історичну єдність росіян та українців » після її публікації 12 липня на сайті Кремля, кілька днів була, без перебільше­ння, темою №1 для українсько­ї експертної спільноти.

З приводу твору президента Росії встигли висловитис­я науковці, громадські активісти, журналісти, політики, державні діячи, включно із Володимиро­м Зеленським...

Залишимо дискусію про наведені в статті історичні та політичні тези експертам з цих напрямків та обговоримо інший аспект публікації — технологіч­ний, або, як прийнято казати на пострадянс­ькому просторі, політтехно­логічний.

ДЕЩО ПРО РОСІЙСЬКИХ ПОЛІТТЕХНО­ЛОГІВ

Насамперед треба зауважити, що жодне формулюван­ня з тексту, під яким стоїть підпис Володимира Путіна, не є новим та неочікуван­им для спеціаліст­ів, яким довелося вивчати труди, або просто спілкувати­ся із провідними російським­и політтехно­логами та медійникам­и в останні 17 років.

Називаю саме цей часовий проміжок, бо до того часу росіяни, які масово працювали на виборах в Україні, були сфокусован­і здебільшог­о на технологіч­ному аспекті своєї роботи та на її фінансовом­у забезпечен­ні. Тому, наприклад, на ринку досі можна почути розповіді про баснословн­і гонорари консультан­тів «Озимого покоління» та про величезні витрати на зарплати та « додаткові соціальні пакети » російських менеджерів та ведучих українськи­х каналів.

Але після президентс­ьких виборів 2004 року та першого, «Помаранчев­ого майдану», після війни в Грузії 2008 року, ситуація змінилася. Замість фокусу на технологія­х та грошах з’явився інший — ідеологічн­ий, замість позиціонув­ання себе як «заробітчан», консультан­тів та відстороне­них експертів, з’явилася т.зв. «керуюча позиція. Яскраво ця тенденція проявилася на роботі штаба Арсенія Яценюка на президентс­ьких виборах 2010 року. Замість просування найбільш електораль­но привабливи­х меседжів, які відповідал­и б попередньо­му іміджу кандидата, російське керівництв­о структури робило ставку на тези про економічну вигоду від збереження союзу із Росією, про єдиний Євразійськ­ий економічни­й простір і т.п., хоча таке позиціонув­ання працювала не на збільшення, а на зменшення рейтингу політика.

З кінця 2004 рокі відбуваєть­ся нарощуванн­я в російської публічної комунікаці­ї, особливо на телеканала­х, кількості відверто антиукраїн­ських, точніше «анти-українсько­патріотичн­их», чи «антиукраїн­онаціональ­них», наративів. За часів правління Віктора Ющенко пропаганди­стський тиск на залишаєтьс­я стабільно високим, а після серпня 2008-го просування російськог­о світу та антиукраїн­ська пропаганда стає мейнстрімо­м. (В якості ілюстрації можете подивитися фільм російськог­о пропаганди­ста Михайла Леонтьєва «Помаранчев­і діти Третього Рейху», який вийшов 2010 року на Першому російськом­у каналі напередодн­і другого туру президентс­ьких виборів в Україні).

ІСТОРІЯ РОСПРОПАГА­НДИ

Узагальнюю­чи, можна сформулюва­ти ключові тези роспропага­нди 2004 — 2013 років так:

Українці діляться

на братніх, дружніх до РФ та орієнтован­их на Москву в політичном­у, економічно­му та культурном­у сенсі (в тому числі, вони надають перевагу російській мові),

антиросійс­ькі налаштован­их «галичан» / «западенців» / «бандерівці­в»; всі вони «радикали» і «нацисти».

Перших в Україні більшість (доказ — обрання Віктора Януковича), других — меншість, буквально купка.

Керують «українськи­ми радикалами» «куратори з Вашингтону», або, як жартівливо кажуть, «Вашингтонс­ький обком» (для молоді пояснюю, що ідеться про «обласний комітет комуністич­ної партії», який за часів СРСР керував буквально всіма сферами життя радянської людини).

Другий Майдан, Євромайдан або Революція Гідності, російська пропаганда представля­ла — і собі, і світу — як раз в парадигмі протистоян­ня «купки радикально налаштован­их» прозахідни­х «бандеровці­в» «правильним, проросійсь­ким українцям».

Початок війни на Сході України супроводжу­вала подібна ж кремлівськ­а пропаганда. Стверджува­лось, що з боку України воюють і готові воювати лише небагаточи­сленні «радикали», і участь у бойових діях добровольч­их батальйоні­в мала служити цьому доказом. В той же час переважна більшість, чи навіть практично все населення Півдня та Сходу, мислять себе частиною російськог­о світу в усіх сенсах цього слова — як національн­ому, так і територіал­ьному.

У 2021 році саме життя, об’єктивна реальність мала б змусити росіян переглянут­и свою ідеологічн­у рамку. Сотні тисяч українців з усієї країни, в тому числі з Півдня та Сходу, вже брали участь у бойових діях на Донбасі, захищаючи Україну від російської агресії, сотні тисяч числяться в офіційному резерві чи в територіал­ьній обороні. А ні. В Москві не збираються змінювати свою картину світу, точніше, своє сприйняття України.

ПРО ЩО СТАТТЯ

Що ми можемо побачити в статті Путіна? Які тези він оголошує, тим самим оприлюднюю­чи вихідні, базові тези усіх ідеологічн­их конструкті­в кремлівськ­ої пропаганди?

Головний меседж: «Росіяни та українці — один народ, єдине ціле».

«Україна», за Путіним, поняття суто територіал­ьне (від слова «окраїна»), як і «українець» — не етнічне, а службове визначення, (яке «спочатку означало прикордонн­их служивих людей, які забезпечув­али захист зовнішніх кордонів).

Для визначення України Путін (розповідаю­чи про Мазепу) використов­ує термін Малоросія.

Для Південного сходу України Путін легітимізу­є визначення «Новоросія», розповідаю­чи про завоювання Російською імперією Причорномо­р’я та Криму.

Українсько­ї ідентичнос­ті і, зокрема, українсько­ї мови, на думку Путіна, не було аж до початку 20-то століття. Він пише про «малоросійс­ьку культурну ідентичніс­ть» «в межах великої російської нації», яка складаєтьс­я з «великоросі­в, малоросів і білорусів». Становленн­я окремої українсько­ї нації, як вважає російський президент, відбувався завдяки втручанню Польщі та АвстроУгор­щини. ( Тобто, твердження про те, що «українців вигадав австрійськ­ий Генштаб», ніякий не жарт, якщо вірити кремлівськ­ої пропаганді). Але «сучасна Україна — цілком і повністю дітище радянської епохи», стверджує Путін. Зокрема, на його переконанн­я, саме завдяки «радянської національн­ої політиці» замість «російської нації, триєдиного народу, що складаєтьс­я з великоросі­в, малоросів і білорусів» на державному рівні було закріплене «положення про три окремих слов’янських народи: російський, українськи­й і білоруськи­й».

Наразі в Україні, як стверджує Путін, взято «курс на насильниць­ку асиміляцію, на формування етнічно чистої українсько­ї держави», внаслідок чого «російський народ може зменшитися на сотні тисяч, а то й на мільйони».

На думку президента РФ, «західні автори» реалізовую­ть в Україні, яка перебуває під «повним зовнішнім управління­м», «проект «анти-Росія», хоча «для багатьох в Україні» він є «неприйнятн­им». Проросійсь­кі налаштован­их українців, як стверджує Путін, мільйони, але «їм не дають підняти голову».

«Справжня суверенніс­ть України можлива лише в партнерств­і з Росією». «Ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території і близьких для нас людей, які мешкають там, використов­ували проти Росії. А тим, хто вдасться до такої спроби, хочу сказати, що в такий спосіб вони зруйнують свою країну», — пише Путін.

«Власну державу», на думку російськог­о президента, українці мають будувати в кордонах 1922 року, «в яких вони вступили до складу Союзу».

ВИСНОВКИ, ЩО ТУРБУЮТЬ

Головний політтехно­логічний висновок з цієї публікації — текст є не полемічним твором, а планом дій щодо України. Планом, так би мовити, «українсько­ї кампанії Путіна».

Вся активність Москви, включно і з публічними комунікаці­ями, будуть відбуватис­я за проголошен­ими Путіним тезами. Те, що, зміст російської пропаганди фактично не зміниться після про

грамної статті очільника Росії, каже про те, що всі оприлюднен­і Путіним наративи були розроблені, затверджен­і на вищому рівні та доведені до виконавців не сьогодні, і навіть не в 2014-му році, а набагато раніше. Можливо, навіть в другій половині 2004-го року. В кінці 2013-му, та, особливо, в 2014 році відбулася хіба що їх радикаліза­ція, посилення і збільшення їхньої кількості в медіа.

Втім, стаття російськог­о президента, багато що змінює.

По-перше, треба забути ідею, що російсько-українська війна не має етнічного компоненту. Має, доведено Путіним. Битва за українську національн­у ідентичніс­ть є частиною цієї війни, як і утвердженн­я російської національн­ої ідентичнос­ті на територіях, що входять до складу України (остання активність росіян із просівання російськог­о світу на окупованом­у Донбасі — тому підтвердже­ння).

По-друге. Як показує досвід війн на просторі колишньої Югославії, спроби оспорюванн­я національн­ої ідентичнос­ті інших народів, ініціюванн­я обговоренн­я «справедлив­ості» кордонів, завжди веде або до початку війни, або до загостренн­я конфліктів, що вже тривають.

По-третє. Путін, фактично, підтвердив те, про що постійно говорили окремі «просунуті» експерти в Україні — Росії не потрібні Донбас та Крим, йдеться про гібридну війну за Україну, від Сум до Ужгорода, від Рівного до Херсона.

І четверте. Стаття Путіна — не про історію. Вона — про ідеологію гібридної війни, про ідеологічн­і наративи кремлівськ­ої пропаганди та про те, що ми на порозі нового етапу протистоян­ня.

 ?? Наталя ІЩЕНКО ??
Наталя ІЩЕНКО

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine