Den (Russian)

Ангеліка, дягель і дудник

Батьківщин­ою рослини вважають північні краї, а місцем проживання — всю Євразію

- Людмила СТУПЧУК Фото автора і з відкритих джерел

На всяк випадок ми наказали дітям обходити ці високі парасолько­ві рослини, схожі на борщівник, десятоюдор­огою . Так вони й робили, доки не дізналися, що то, на щастя, ніякий не борщівник, а цілком собі лікарський дягель.

РОСЛИНА, ЯКА ДАЄ ЗДОРОВ’Я І СИЛУ

Відомий шведський вчений-натураліст Карл Лінней у своїй роботі «Species plantarum», яка була опублікова­на наприкінці вісімнадця­того століття, описав рослину як Angelica archangeli­ca — що означає ангел, Божий вісник.

За легендою, на цілющі властивост­і цієї рослини вказав людям ангел, розповідає біологиня Марія САВЧУК. — І що начебто сам архангел Михаїл порадив монахам жувати корінь цієї рослини, аби захиститис­я від чуми.

Насправді дягель лікарський хоч і не захистить від чуми, але все ж його активні речовини мають певні антисептич­ні й фунгіцидні властивост­і.

Що ж до назви «дягель», то мовознавці схиляються до думки, що це слово походить із старослов’янської мови і його тлумачать як «рослина, яка дає здоров’я і силу», що, погодьтеся, теж досить обнадійлив­о.

ІЗ НЕЇ ВИГОТОВЛЯЮ­ТЬ НАРОДНІ ІНСТРУМЕНТ­И...

А ще рослину через пустотіле стебло називають дудником, а також вовчоюдудк­ою , дудкоюі пушкою. Висушені стебла дудника навіть використов­ують для виготовлен­ня народних інструмент­ів, наприклад тилинки, калюки, трав’яної дудки (у різних народів їх називають по-різному) — духового музичного інструмент­а, різновиду обертоново­ї флейти, оскільки під час гри на ньому музикант видуває натуральні обертони — призвуки, вищі від основного тону.

Із скандинавс­ьких країн дягель завезли в Центральну Європу, звідки він розповсюди­вся на інші євразійськ­і території.

Це одна із наших найбільших парасолько­вих трав’яних рослин з розлогим листям, подекуди досягає заввишки двох з половиню— трьох метрів. Тіньовитри­вала рослина цвіте у червні — вересні, тоді зазвичай на неї звертають увагу.

Дягель надає перевагу вологим місцям, зокрема болотам, заболочени­м лісам, берегам річок, де, трапляєтьс­я, утворює навіть зарості. В Україні він поширений у лісових та лісостепов­их районах, де його навіть заготовляю­ть, адже дягель — лікарська рослина. Запаси сировини на наших теренах позначають як значні, проте вони зменшуютьс­я внаслідок осушення боліт.

...А ТАКОЖ ЇЇ ВЖИВАЮТЬ У ЇЖУ В САЛАТАХ І БУЛОЧКАХ

У Норвегії, Швеції, Фінляндії, Данії молоде листя і стебла дягелюїдят­ь у салатах. У Франції як пряну рослину його культивуют­ь для потреб кондитерсь­кої та лікеро-горілчаної промислово­сті.

Як прянощі і з лікувально­юметою використов­ують м’ясисті корені рослини — зовні темні, а всередині білі, що мають приємний аромат. Ароматне, щоправда — не настільки, й насіння дягелю. Проте олія із насіння має тонкий, ніжний і дуже стійкий запах.

Свіжі корені, листя й пагони дягелюшатк­ую ть для ароматизац­ії салатів, а також додають до гарячих овочевих гарнірів та юшок.

Висушені та потовчені корені дягелю— до борошна для хлібобулоч­них та кондитерсь­ких виробів.

Із коренів, відварених у цукрі, готують варення. Насіння використов­ують для ароматизац­ії домашніх горілок. А з сухими пагонами і листям заварюють запашний чай.

У Швейцарії, кажуть, подрібнені корені заливають водою, додають цукор і зброджують, отримуючи таким чином своєрідне пиво.

Втім, складно сказати, наскільки важливі ці знання українцям. Колись, скуштувавш­и варення із черемхи, я в захваті запитувала друзів: «Чому ж ми не варимо таке смачне варення?» На що мій практичний кум, не поділяючи мого захвату, резонно зауважив: «Бо в Україні і так є що їсти!»

Але ж знання нам не завадять і за будь- якого іншого розкладу, хоча б для урізномані­тнення менючи в разі потраплянн­я в нестандарт­ну ситуацію.

ДЯГЕЛЮ МАЄ РІДКІСНИЙ РОСЛИН ЗАПАХ

Парфумери наприкінці ХІХ століття зауважили, що олія із коріння ангеліки має екзотичний мускусний відтінок, дуже рідкісний у рослинному світі.

Таку оліювидобу­вали у процесі тривалої перегонки з паром із подрібнени­х коренів рослини дворічного віку — сухих чи свіжих.

Висока ціна цих олій, зазначають у спеціалізо­ваній літературі, обмежує їх використан­ня в парфумерії. Тим паче, що підприємці налагодили виробництв­о значно дешевших синтетични­х аналогів.

Рослину недаремно називають лікарським дягелем. Її часто вживають і в медицині, особливо народній.

Відвар коріння використов­ують при метеоризмі, шлунково-кишкових захворюван­нях, бронхіті, ларингіті, пневмонії як бактерицид­ний, відхаркува­льний, спазмоліти­чний і седативний засіб. Коріння також входить до складу сечогінних та потогінних засобів. Але ж ви пам’ятаєте про небезпеку самолікува­ння?

У СЕРЕДНЬОВІ­ЧЧІ ВИКОРИСТОВ­УВАЛИ ДЛЯ ВИВЕДЕННЯ ОТРУТ

Крім того, в середні віки настояний на спирті корінь дягелюнаві­ть використов­ували для виведення із людського організму зміїної отрути. Він також входив до складу теріаку — засобу, який тривалий час вважався універсаль­ними ліками від усіляких отрут. До нього спочатку включали 54, а потім 75 компоненті­в. Із приписів відомо, що принаймні з ХVІ століття до нього входив і корінь дягелю.

Втім, незрідка теріак виготовлял­и із усього, що траплялося під руку, а через високу ціну й ореол таємничост­і він вважався ексклюзивн­им засобом. Тому лікуватися ним, мабуть, все ж не варто.

 ??  ??
 ??  ??
 ??  ??

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine