Бій під Кру­та­ми: ле­ген­да і лю­ди

Рів­но сто­лі­т­тя ми­нає від­то­ді, як юні во­я­ки — ки­їв­ські­кур­сан­ти та за­гін «Віль­но­го ко­за­цтва» — зу­стрі­ли во­гнем біль­шо­ви­цьких оку­пан­тів, що ма­ли чи­слен­ну пе­ре­ва­гу в си­лі

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Кра­щий спо­сіб вша­ну­ва­ти по­двиг і тра­ге­дію зви­тяж­ців — це «олю­дни­ти» їх, від­но­ви­ти в пам’яті об­ста­ви­ни ге­ро­ї­чної са­мо­по­жер­тви, облич­чя за­ги­блих лю­дей, ре­кон­стру­ю­ва­ти пе­ре­біг дра­ма­ти­чних по­дій. 100 ро­ків бою під Кру­та­ми, що йо­го да­ли 29 сі­чня 1918 ро­ку укра­їн­ські юна­ки (близь­ко чо­ти­рьох со­тень ге­ро­їв) біль­шо­ви­цьким за­гар­бни­цьким ор­дам Му­рав­йо­ва, що са­ме ру­ши­ли на Ки­їв, дає нам са­ме та­ку мо­жли­вість. Кру­ти — це не­ве­ли­чка за­лі­зни­чна стан­ція на Чер­ні­гів­щи­ні (18 км на схід від Ні­жи­на, 130 км на пів­ні­чний схід від Ки­є­ва). Во­на на­зав­жди уві­йшла в істо­рію Укра­ї­ни. Щоб зро­зу­мі­ти зна­че­н­ня бою під Кру­та­ми, не­об­хі­дно зга­да­ти по­дії, що пе­ре­ду­ва­ли тра­ге­дії.

■ Кі­нець 1917 ро­ку. Мо­ло­да Укра­їн­ська На­ро­дна Ре­спу­блі­ка не так дав­но про­го­ло­си­ла свою ав­то­но­мію в скла­ді Ро­сії і взя­ла курс на бу­дів­ни­цтво де­мо­кра­ти­чної дер­жа­ви. Три­ває Пер­ша сві­то­ва вій­на. 17 гру­дня 1917 ро­ку Цен­траль­на Ра­да отри­мує уль­ти­ма­тум за під­пи­сом Ле­ні­на та Тро­цько­го. Во­жді біль­шо­ви­ків ви­ма­га­ли не­гай­но при­пи­ни­ти роз­збро­є­н­ня чер­во­них вій­сько­вих за­го­нів і ле­га­лі­зу­ва­ти їх, що фа­кти­чно озна­ча­ло про­го­ло­ше­н­ня вій­ни.

■ Ке­рів­ни­цтво УНР від­хи­ли­ло уль­ти­ма­тум та спро­бу­ва­ло за­ла­го­ди­ти кон­флікт з уря­дом Ле­ні­на за до­по­мо­гою дип- ло­ма­тії (про­сте­жу­ю­ться пев­ні акту­аль­ні па­ра­ле­лі з сьо­го­де­н­ням). Але тра­ге­дія по­ля­га­ла в то­му, що май­же ціл­ком бу­ла від­су­тня боє­зда­тна ар­мія: якщо ще влі­тку 1917-го Цен­траль­на Ра­да мо­гла роз­ра­хо­ву­ва­ти на май­же 300 ти­сяч при­хиль­но­го вій­ська, то вже у сі­чні 1918-го кіль­кість військ, вір­них УНР, скла­да­ла ли­ше 15 ти­сяч осіб в ці­ло­му по Укра­ї­ні. До цьо­го ста­ну при­звів ці­лий ком­плекс при­чин: курс Цен­траль­ної Ра­ди на ско­ро­че­н­ня, а то й роз­пуск ре­гу­ляр­но­го вій­ська із йо­го за­мі­ною «на­ро­дною мі­лі­ці­єю»; зде­мо­ра­лі­зо­ва­ний стан укра­їн­ських військ, їхня вто­ма від вій­ни; під­рив­на ро­бо­та біль­шо­ви­цьких агі­та­то­рів із роз­кла­ду ві­тчи­зня­них зброй­них сил... Це ли­ше основ­ні фа­кто­ри тра­ге­дії. Але суть по­дій по­ля­га­ла в то­му, що основ­ний тя­гар, основ­на жер­тва в пе­ре­бі­гу обо­ро­ни Ки­є­ва від біль­шо­ви­ків (ясно, що пе­ре­го­во­ри з ни­ми ні до чо­го не мо­гли при­ве­сти) ля­гли на пле­чі укра­їн­ських кур­сан­тів 17 — 20 ро­ків і сту­ден­тів та ко­за­ків за­го­ну «Віль­но­го ко­за­цтва» — ра­зом тро­хи біль­ше 400 хло­пців. Во­ни май­же всі по­ля­гли у не­рів­но­му бою під Кру­та­ми 29 сі­чня 1918 ро­ку, про­те за­три­ма­ли про­су­ва­н­ня во­ро­га до сто­ли­ці Укра­ї­ни. По­ра­не­них хло­пців оку­пан­ти не­ща­дно вби­ва­ли...

■ Ще 5 сі­чня 1918 ро­ку на збо­рах сту­ден­тів мо­лод­ших кур­сів Уні­вер­си­те­ту Свя­то­го Во­ло­ди­ми­ра та Укра­їн­сько­го на­ро­дно­го уні­вер­си­те­ту бу­ло утво­ре­но сту­дент­ський ку­рінь Сі­чо­вих Стріль­ців, який за­кли­кав мо­лодь зі збро­єю в ру­ках бо­ро­ни­ти Укра­ї­ну. Очо­лив ку­рінь (дві со­тні бій­ців) стар­ши­на Ан­дрій Омель­чен­ко — сту­дент Уні­вер­си­те­ту Свя­то­го Во­ло­ди­ми­ра. Вступ до ку­ре­ня був ви­ня­тко­во до­бро­віль­ним. До­єд­на­ли­ся до ньо­го й учні ки­їв­ських шкіл. А 26 сі­чня 1918 ро­ку Авер­кій Гон­ча­рен­ко, ко­ман­дир укра­їн­сько­го за­го­ну в скла­ді чо­ти­рьох со­тень учнів стар­ших кур­сів 1-ї Ки­їв­ської юн­кер­ської шко­ли іме­ні Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го, який при­кри­вав під­сту­пи до Ки­є­ва із пів­ні­чно­го схо­ду, тер­мі­но­во по­ві­до­мив сто­ли­цю про не­об­хі­дність до­по­мо­ги: біль­шо­ви­ки на­сту­па­ли. Вже на­сту­пно­го дня пер­ша со­тня Сту­дент­сько­го ку­ре­ня при­бу­ла в ра­йон Ні­жи­на. Бо­є­при­па­сів бу­ло обмаль, пе­ре­ва­жна біль­шість хло­пців не ма­ла жо­дної вій­сько­вої під­го­тов­ки...

■ Не ба­жа­ю­чи зу­стрі­ти во­ро­га в Ба­хма­чі, де бу­ли пе­ре­ва­жа­ю­чі си­ли біль­шо­ви­ків, Авер­кій Гон­ча­рен­ко на­ка­зав від­сту­пи­ти до стан­ції Кру­ти й го­ту­ва­ти обо­ро­ну. Вран­ці 29 сі­чня роз­по­чав­ся на­ступ оку­пан­тів. Гон­ча­рен­ко мав ли­ше чо­ти­ри со­тні бій­ців... Із ти­лу кру­тян під­три­му­ва­ли бро­не­по­їзд і гар­ма­та. Отри­му­ю­чи вби­тих і по­ра­не­них, «чер­во­ні» про­су­ва­лись впе­ред, ма­ю­чи чи­слен­ну пе­ре­ва­гу в си­лі. Бій три­вав по­над п’ять го­дин, укра­їн­ці від­би­ли чо­ти­ри ата­ки во­ро­га, за­зна­ли ве­ли­ких втрат. Зго­дом до Крут при­бу­ли до­да­тко­ві за­го­ни Му­рав­йо­ва, а з бо­ку Чер­ні­гів­ської ко­лії «чер­во­ні» під­тя­гну­ли бро­не­по­їзд, що по­чав об­стріл за­хи­сни­ків із ти­лу. У сту­ден­тів і юн­ке­рів за­кін­чи­ли­ся на­бої й гар­ма­тні сна­ря­ди. До­по­мо­га з ре­зер­ву УНР не да­ла Му­рав­йо­ву змо­ги ото­чи­ти та зни­щи­ти укра­їн­ців. Зі­брав­ши вби­тих і по­ра­не­них, укра­їн­ське вій­сько ві­ді­йшло до еше­ло­ну. Але одна чо­та сту­ден­тів (бі­ля 50 — 60 осіб) по­тра­пи­ла у роз­та­шу­ва­н­ня во­ро­га й пі­сля зну­щань та ка­ту­вань бу­ла роз­стрі­ля­на...

■ На­віть по­при ве­ли­че­зні втра­ти укра­їн­ців (за­ги­ну­ло 250 — 300 юна­ків, до­сте­мен­но ві­до­мі ли­ше іме­на тих, хто був у бе­ре­зні 1918-го по­хо­ва­ний на Асколь­до­вій мо­ги­лі) мо­ло­ді бій­ці за­три­ма­ли марш оку­пан­тів на Ки­їв на два-три дні (ре­монт за­лі­зни­ці, пе­ре­гру­пу­ва­н­ня во­ро­жих сил), що в то­ді­шніх умо­вах (ішли пе­ре­мо­ви­ни в Брест-Ли­тов­ську) бу­ло ду­же ва­жли­во. Пам’ятай­мо, по­двиг ге­ро­їв Крут не мо­же бу­ти мар­ним!

ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ МАРІЇ ПРОКОПЕНКО / «День»

Ва­силь Кор­чин­ський, «Кру­ти. Ма­ми­ні яблу­ка». Ро­бо­та пред­став­ле­на на VIII Все­укра­їн­ській бі­є­на­ле ми­сте­цтва істо­ри­чно­го жан­ру «Укра­ї­на від Три­пі­л­ля до сьо­го­де­н­ня в обра­зах су­ча­сних ху­до­жни­ків»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.