Як вби­ва­ли кра­щих лю­дей на­ції

Кремль і Луб’ян­ка: то­чко­вий те­рор про­ти укра­їн­ських до­стой­ни­ків

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

Для ствер­дже­н­ня сво­го кон­тро­лю за су­спіль­ством біль­шо­ви­цька вла­да кіль­ка ра­зів вда­ва­ла­ся до ма­со­во­го те­ро­ру, який три­вав іно­ді впро­довж де­ся­ти­літь і в яко­му ра­ху­нок жертв ішов на міль­йо­ни й міль­йо­ни люд­ських жит­тів. Бо ж ма­со­вий те­рор вва­жав­ся не ли­ше за­со­бом зни­ще­н­ня «во­ро­гів ре­во­лю­ції » , а й ін­стру­мен­том « ви­хо­ва­н­ня та пе­ре­ви­хо­ва­н­ня» на­ро­дних мас. Так, у 1920 ро­ці в книж­ці «Еко­но­мі­ка пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду » один із про­від­них біль­шо­ви­цьких те­о­ре­ти­ків Ми­ко­ла Бу­ха­рін пи­сав: «Про­ле­тар­ское при­ну­жде­ние, на­чи­ная от рас­стре­лов и до тру­до­вой по­вин­но­сти, яв­ля­е­тся ме­то­дом выра­бо­тки ком­му­ни­сти­че­ско­го че­ло­ве­че­ства » . Це по­ло­же­н­ня зна­йшло схваль­ний ві­дгук з бо­ку Улья­но­ва- Ле­ні­на, який ува­жно про­чи­тав книж­ку Бу­ха­рі­на та ви­со­ко її оці­нив. Ви­со­ко оці­нив ідею Бу­ха­рі­на і йо­го друг Ста­лін, на знак по­дя­ки че­рез 18 ро­ків від­пра­вив­ши цьо­го «улю­блен­ця пар­тії» в оспі­ва­ний ним у бу­рем­ні ре­во­лю­цій­ні ро­ки роз­стріль­ний під­вал.

■ Але існу­вав й ін­ший рі­зно­вид ра­дян­сько­го те­ро­ру, за­сто­со­ву­ва­ний упро­довж усьо­го пе­рі­о­ду ко­му­ні­сти­чно­го вла­да­рю­ва­н­ня, — ін­ди­ві­ду­аль­ний, ска­за­ти б, то­чко­вий те­рор, спря­мо­ва­ний про­ти не­ве­ли­ких груп чи окре­мих ді­я­чів куль­ту­ри, на­у­ки, «не­пра­виль­них» по­лі­ти­ків (у то­му чи­слі «єре­ти­ків» із чи­сла са­мих біль­шо­ви­ків) і по­тен­цій­них гро­мад­ських лі­де­рів. На сло­вах та­кий те­рор біль­шо­ви­ки зав­жди су­во­ро за­су­джу­ва­ли, а на пра­кти­ці зро­би­ли одним із на­рі­жних ка­ме­нів сво­єї по­лі­ти­ки. І що впа­дає в око: від са­мо­го по­ча­тку та­кий то­чко­вий те­рор по­єд­ну­вав виконання « ви­ро­ків ре­во­лю­цій­но­го пра­во­су­д­дя » з ор­га­ні­за­ці­єю « за­гад­ко­вих смер­тей», «не­ща­сних ви­пад­ків», «ра­пто­вих за­хво­рю­вань», «са­мо­губств» то­що. Пра­кти­ка ця про­стя­гну­ла­ся в сьо­го­де­н­ня; уже по­над чверть сто­лі­т­тя, як біль­шо­ви­цької пар­тії при вла­ді на­че й не­має, а її «бо­йо­вий за­гін», який опі­ку­вав­ся та­ким те­ро­ром, за­ли­шив­ся, ба біль­ше — пе­ре­бу­ває при вла­ді у су­сі­дній Ро­сії. Чи тре­ба пе­ре­хо­ву­ва­ти акти то­чко­во­го те­ро­ру, здій­сне­ні ці­єю вла­дою і про­ти ре­шток ро­сій­ської опо­зи­ції, і про­ти укра­їн­ців на укра­їн­ській те­ри­то­рії, і про­ти крим­ських та­тар в оку­по­ва­но­му Кри­му за остан­ні ро­ки? І чи тре­ба зай­вий раз до­во­ди­ти, що і ма­со­вий те­рор не зня­тий з озбро­є­н­ня «крем­лів­ських че­кі­стів»?

■ А по­ча­ло­ся це сто ро­ків то­му. Й го­лов­ним аре­а­лом роз­роб­ки та ви­про­бу­ва­н­ня одно­го зі спе­ци­фі­чних рі­зно­ви­дів ін­ди­ві­ду­аль­но­то­чко­во­го те­ро­ру, під­ста­вою для яко­го був не стіль­ки со­ці­аль­но-кла­со­вий, скіль­ки на­ціо­наль­ний чин­ник, ста­ла Укра­ї­на. Спер­шу Укра­їн­ська На­ро­дна Ре­спу­блі­ка, по­тім Укра­їн­ська дер­жа­ва ге­тьма­на Ско­ро­пад­сько­го, по­тім зно­ву УНР ча­сів Ди­ре­кто­рії, а ра­зом із тим — і про­го­ло­ше­на на по­ча­тку 1919-го но­мі­наль­но не­за­ле­жна Укра­їн­ська Со­ці­а­лі­сти­чна Ра­дян­ська Ре­спу­блі­ка, де­які по­лі­ти­чні ді­я­чі та вій­сько­ви­ки- ко­ман­ди­ри якої ви­яви­ли­ся над­то но­ров­ли­ви­ми.

■ Охо­пи­ти всі сю­же­ти ці­єї те­ми в одній стат­ті не­мо­жли­во, то­му зу­пи­ни­мо­ся ли­ше на де­яких із них, пе­ред­усім пов’ яза­них зі зна­ко­ви­ми осо­би­сто­стя­ми.

■ «По від­но­шен­ню до ко­ли­шньо­го чле­на Ге­не­раль­но­го Се­кре­та­рі­а­ту, Го­ло­ви Ди­ре­кто­рії та го­лов­но­го ота­ма­на, чле­на фран­кма­сон­ської ло­жі Укра­ї­ни, чле­на сві­то­вої фран­кма­сон­ської ло­жі, чле­на Укра­їн­ської со­ці­ал­де­мо­кра­ти­чної пар­тії Си­мо­на Ва­си­льо­ви­ча Пе­тлю­ри — за­сто­су­ва­ти ви­щу мі­ру по­ка­ра­н­ня, але по­за­як він не за­а­ре­што­ва­ний, ого­ло­си­ти Си­мо­на Ва­си­льо­ви­ча Пе­тлю­ру по­за за­ко­ном » . Це сло­ва зі зви­ну­ва­чу­валь­но­го ви­снов­ку на су­до­во­му про­це­сі про­ти чле­нів уря­ду Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки та лі­де­рів со­ці­а­лі­стів-ре­во­лю­ціо­не­рів і со­ці­ал-де­мо­кра­тів. Суд від­був­ся 1921 ро­ку, одра­зу пі­сля оста­то­чної оку­па­ції Над­дні­прян­щи­ни Чер­во­ною ар­мі­єю і, від­так, по­раз­ки Укра­їн­ської ре­во­лю­ції. До ре­чі, ви­сло­ви «фран­кма­сон­ська ло­жа Укра­ї­ни» та «сві­то­ва фран­кма­сон­ська ло­жа» є зай­вим свід­че­н­ням то­го, що біль­шо­ви­цькі слід­чі та суд­ді са­мі не зна­ли, у чо­му во­ни зви­ну­ва­чу­ва­ли під­су­дних. Бо на­справ­ді ані пер­шої, ані дру­гої лож ні­ко­ли не існу­ва­ло. Про­те біль­шо­ви­цьких суд­дів та­кі «дрі­бни­ці» ні­ко­ли не об­хо­ди­ли...

■ Виконання ви­ро­ку що­до Си­мо­на Пе­тлю­ри біль­шо­ви­кам до­ве­ло­ся від­кла­сти аж на 5 ро­ків. Він був за­стре­ле­ний о 14- й го­ди­ні 12 хви­лин 25 трав­ня 1926 ро­ку на ро­зі ву­ли­ці Ра­сі­на та буль­ва­ру Сен-Мі­шель у Ла­тин­сько­му квар­та­лі Па­ри­жа. Вбив­цею став ко­ли­шній уча­сник спец­гру­пи ҐПУ Са­му­їл Шварц­бард, що ме­шкав у Па­ри­жі як агент спе­ці­аль­но­го при­зна­че­н­ня «на кон­сер­ва­ції». На цьо­му вбив­стві бу­ла від­пра­цьо­ва­на одна з че­кіст­ських те­хно­ло­гі­чних схем — акт по­лі­ти­чно­го те­ро­ру за­ма­ску­ва­ли під « осо­би­сту пом­сту » , що да­ло змо­гу успі­шно обду­ри­ти «ко­ри­сних ідіо­тів» із чи­сла за­хі­дних ді­я­чів куль­ту­ри. Ясна річ, Пе­тлю­ра став не пер­шою жер­твою ін­ди­ві­ду­аль­но­го те­ро­ру, розв’ яза­но­го біль­шо­ви­ка­ми в Укра­ї­ні та про­ти укра­їн­ців.

■ По­ча­тко­вий етап цьо­го те­ро­ру при­па­дає на сі­чень- лю­тий 1918- го, ко­ли біль­шо­ви­цькі вій­ська під но­мі­наль­ним ко­ман­ду­ва­н­ням Юрія Ко­цю­бин­сько­го, а ре­аль­ним — Михайла Му­рав­йо­ва, штур­му­ва­ли Ки­їв й ово­ло­ді­ли ним. На 90—95% ці вій­ська скла­да­ли­ся з ро­сій­ських ін­тер­вен­тів (як зга­ду­вав жур­на­ліст Гри­го­рій Ко­ва­лен­ко, май­же всі во­ни бу­ли « з гу­бер­ній Ка­лузь­кої, Са­мар­ської, То­боль­ської, Ря­зан­ської, В’ ят­ської » ) . Ще під час штур­му Му­рав­йов ви­дав на­каз про зни­ще­н­ня всіх офі­це­рів, юн­ке­рів, гай­да­ма­ків, мо­нар­хі­стів та ін­ших по­тен­цій­них « во­ро­гів ре­во­лю­ції » . Жер­тва­ми ці­льо­во­го те­ро­ру ста­ли по­над ти­ся­чу офі­це­рів і ге­не­ра­лів ко­ли­шньої цар­ської ар­мії, які до­три­му­ва­ли­ся ней­тра­лі­те­ту, та чле­нів їхніх ро­дин. А ра­зом із тим справ­жнє по­лю­ва­н­ня роз­гор­ну­ло­ся на укра­ї­но­мов­ну ін­те­лі­ген­цію. Жер­тва­ми то­чко­во­го те­ро­ру то­ді ста­ли чле­ни Цен­траль­ної Ра­ди Ле­о­нард Бо­чков­ський, Оле­ксандр- Бо­г­дан За­ру­дний ( ге­не­раль­ний се­кре­тар зе­мель­них справ УНР) та Іса­ак Пу­гач( ре­да­ктор га­зе­ти « На­ро­дна во­ля » ) . Ди­вом уник роз­стрі­лу один із не­ба­га­тьох укра­ї­но­мов­них біль­шо­ви­цьких ді­я­чів Во­ло­ди­мир За­тон­ський. Ти­ся­чі тру­пів бу­ли зва­ле­ні в ку­пи у ки­їв­ських пар­ках...

■ Ге­не­раль­ний се­кре­тар осві­ти УНР Іван Сте­шен­ко то­ді уник смер­ті. Йо­го, як ор­га­ні­за­то­ра й іде­о­ло­га укра­ї­ні­за­ції осві­тньо­го про­це­су, біль­шо­ви­ки ло­ви­ли за «на­вод­кою» ша­ну­валь­ни­ків Пу­шкі­на й До­сто­єв­сько­го із чи­сла вчи­те­лів-ро­сі­ян. То­ді, по­при за­ві­рю­ху, Сте­шен­ко зу­мів пі­шки ви­бра­ти­ся з Ки­є­ва. За геть­ма­ну­ва­н­ня Ско­ро­пад­сько­го він жив у рі­дній Пол­та­ві. Там йо­го 30 ли­пня 1918 ро­ку й за­стре­лив із ре­воль­ве­ра біль­шо­вик-під­піль­ник Ба­шлов­ка.

■ На­сту­пно­го ро­ку жер­тва­ми то­чко­во­го те­ро­ру, зокре­ма, ста­ли: мі­ністр осві­ти Укра­їн­ської дер­жа­ви Во­ло­ди­мир На­у­мен­ко, ви­зна­чний фі­ло­лог та один з ор­га­ні­за­то­рів Все­укра­їн­ської ака­де­мії на­ук ( йо­го під­пис сто­їть під на­ка­зом про при­зна­че­н­ня Во­ло­ди­ми­ра Вер­над­сько­го пре­зи­ден­том ВУАН); член Цен­траль­ної Ра­ди й де­пу­тат Усе­ро­сій­ських Уста­нов­чих збо­рів осві­тя­нин Ку­зьма Корж; член Дер­жав­ної ду­ми Ро­сій­ської ім­пе­рії та Цен­траль­ної Ра­ди прав­ник Ілля Шраґ ( за офі­цій­ною вер­сі­єю, по­мер, пе­ре­бу­ва­ю­чи під до­ма­шнім аре­штом). Член Цен­траль­ної Ра­ди, мі­ністр вну­трі­шніх справ УНР Ми­хай­ло Тка­чен­ко був «ін­тер­но­ва­ний» у кон­цта­бо­рі в Мо­скві, де 1920 ро­ку за­ги­нув. Член Цен­траль­ної Ра­ди ко­опе­ра­тор Оле­ксандр Сте­па­нен­ко був ви­сла­ний до Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, де зра­зу по­мер. На­ре­шті, ав­тор услав­ле­но­го ма­ні­фе­сту « Са­мо­стій­на Укра­ї­на » Ми­ко­ла Мі­хнов­ський на­сту­пно­го дня пі­сля чер­го­во­го звіль­не­н­ня із в’язни­ці, за офі­цій­ною вер­сі­єю, був зна­йде­ний 3 трав­ня 1924 ро­ку по­ві­ше­ним в сад­ку ки­їв­сько­го бу­дин­ку, де він ви­на­ймав по­ме­шка­н­ня. Це бу­ло одне з пер­ших те­сту­вань че­кіст­сько­го ін­стру­мен­ту під на­звою « са­мо­губ­ство з осо­би­стих мо­ти­вів » , який по­тім не­о­дно­ра­зо­во за­сто­со­ву­вав­ся в то­чко­во­му те­ро­рі про­ти укра­їн­ських ми­тців і гро­мад­ських ді­я­чів.

■ Але зга­да­ні до­стой­ни­ки хо­ча би ма­ли пря­мий сто­су­нок до по­лі­ти­ки. А який сто­су­нок до неї ма­ли ху­до­жник Оле­ксандр Му- ра­шко, вби­тий « за нез’ ясо­ва­них об­ста­вин » на ки­їв­ській ву­ли­ці у черв­ні 1919- го, чи услав­ле­ний по­мо­лог і пло­до­вод Лев­ко Си­ми­рен­ко, за­стре­ле­ний че­кі­ста­ми Рі­здвя­ної но­чі 1920- го ( йо­го мо­лод­ші бра­ти Ми­ко­ла й Оле­ксій «за за­гад­ко­вих об­ста­вин» за­ги­ну­ли у Ки­є­ві в 1919 ро­ці), чи ге­ні­аль­ний ком­по­зи­тор Ми­ко­ла Ле­он­то­вич, за­стре­ле­ний у ба­тьків­ській ха­ті у сі­чні 1921-го? Єди­ним їхнім ґан­джем в очах біль­шо­ви­ків мо­гла бу­ти тіль­ки на­ле­жність до чи­сла « сві­до­мих укра­їн­ців » ( « сві­до­мі­тів » , якщо вжи­ти улю­бле­ний тер­мін ни­ні­шніх ро­сій­ських спад­ко­єм­ців ім­пер­ських тра­ди­цій біль­шо­ви­ків і че­кі­стів та їхніх ма­ло­ро­сій­ських під­брі­ху­ва­чів), і в пер­шу чер­гу — актив­на ді­яль­ність із роз­бу­до­ви укра­їн­ської на­у­ки та куль­ту­ри.

■ У чи­слен­них на­у­ко­вих і пу­блі­ци­сти­чних роз­від­ках на­ра­зі де­таль­но опи­са­ні акти ін­ди­ві­ду­аль­но­го те­ро­ру, що при­зве­ли до за­ги­бе­лі лі­де­рів укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів Єв­ге­на Ко­но­валь­ця, Ле­ва Ре­бе­та та Сте­па­на Бан­де­ри. Менш ві­до­ми­ми є ін­ші вбив­ства. 18 ве­ре­сня 1946 ро­ку че­кі­сти уби­ли у Са­ра­то­ві ко­ли­шньо­го нар­ко­ма осві­ти Ра­дян­ської Укра­ї­ни, зго­дом в’ язня Со­лов­ків і « спе­цпо­се­лен­ця » у Кра­сно­яр­ську Оле­ксан­дра Шум­сько­го. Сво­го ча­су він очо­лю­вав так зва­ний « на­ціо­на­лі­сти­чний ухил » в ком­пар­тії Укра­ї­ни, який за йо­го прі­зви­щем отри­мав на­зву «шум­ськізм». По до­ро­зі з си­бір­сько­го за­сла­н­ня до Укра­ї­ни Шум­ський опи­нив­ся у са­ра­тов­ській лі­кар­ні. Цим ви­рі­ши­ли ско­ри­ста­ти­ся — адже в пер­ші по­во­єн­ні ро­ки Ста­лін ска­су­вав бу­ло смер­тну ка­ру, а жи­вий іде­о­лог укра­їн­сько­го на­ціо­нал-ко­му­ні­зму був вла­ді не­без­пе­чний. Ке­рів­ник то­кси­ко­ло­гі­чної ла­бо­ра­то­рії держ­без­пе­ки Гри­го­рій Май­ра­нов­ський був тер­мі­но­во ви­кли­ка­ний до Са­ра­то­ва, де і зро­бив свою спра­ву за до­по­мо­гою отру­ти; офіційно вва­жа­ло­ся, що Шум­ський по­мер від сер­це­вої не­до­ста­тно­сті. А 1 ли­сто­па­да 1947 ро­ку за іні­ці­а­ти­ви Ми­ки­ти Хру­що­ва в Ужго­ро­ді був уби­тий Му­ка­чів­ський гре­ко­ка­то­ли­цький єпис­коп Те­о­дор Ром­жа, який від­мо­вив­ся при­єд­на­ти­ся до Ро­сій­ської пра­во­слав­ної цер­кви. Спер­шу че­кі­сти ор­га­ні­зу­ва­ли ав­то­мо­біль­ну ава­рію, але Ром­жа був ли­ше по­ра­не­ний і до­став­ле­ний до одні­єї з лі­ка­рень. Май­ра­нов­ський пе­ре­дав ам­пу­лу з отру­тою мед­се­стрі лі­кар­ні, де ле­жав Ром­жа, яка бу­ла аген­том мі­сце­вих ор­га­нів держ­без­пе­ки. Во­на й зро­би­ла смер­тель­ний укол, а оскіль­ки за­сто­со­ва­на отру­та впро­довж до­би без­слі­дно роз­кла­да­є­ться, лі­ка­рі зро­би­ли ви­сно­вок про смерть уна­слі­док при­ро­дних при­чин.

■ Ви­гля­дає так, що мо­сков­ські во­жді за до­по­мо­гою по­єд­на­н­ня ма­со­во­го і то­чко­во­го те­ро­ру спо­ді­ва­ли­ся при­зу­пи­ни­ти фор­му­ва­н­ня укра­їн­ської на­ції. Та це не вда­ло­ся. Як про­ро­че пи­сав за дев’ять днів до сво­єї за­ги­бе­лі Си­мон Пе­тлю­ра, «Пе­тлю­ру, ко­ли йде­ться не про осо­бу, не так лег­ко зни­щи­ти, як ду­ма­ють ро­сі­я­ни, і спи­ни­ти при­ро­дній роз­ви­ток на­ціо­наль­ної сві­до­мо­сті ле­две чи по­ща­стить ро­сі­я­нам».

ФОТО З САЙТА KIDS.MEDIAGROMADA.ORG.UA

Ге­ні­аль­ний укра­їн­ський ком­по­зи­тор Ми­ко­ла Ле­он­то­вич, тво­рець зна­ме­ни­то­го «Ще­дри­ка», був уби­тий 23 сі­чня 1921 ро­ку аген­том ЧК. «То­чко­вий те­рор» у дії...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.