Бул­га­ков і Укра­ї­на

Ми по­тре­бу­є­мо вла­сно­го пе­ре­о­сми­сле­н­ня кла­си­ки

Den (Ukrainian) - - Культура - Бо­г­дан МОТУЗЕНКО, со­ціо­лог

Що від­бу­ва­є­ться сьо­го­ді з твор­чі­стю Ми­ха­ї­ла Бул­га­ко­ва, з ге­ро­я­ми йо­го тво­рів? Укра­їн­ські по­дії остан­ніх ро­ків (Май­дан, ане­ксія Кри­му, вій­на з Ро­сі­єю) зму­шу­ють зно­ву за­ми­сли­ти­ся над цим. Со­ціо­ло­гія роз­гля­дає лі­те­ра­ту­ру як кон­цен­тро­ва­ний со­ці­аль­ний до­свід ав­то­ра, що від­обра­жає час, су­спіль­ство, у яко­му він жив. Для ху­до­жніх жан­рів це, зві­сно, є опо­се­ред­ко­ва­ним, про­те, зва­жа­ю­чи на ав­то­біо­гра­фі­чність Бул­га­ко­ва, мо­же­мо ствер­джу­ва­ти це на­пев­но.

Чи є Бул­га­ков укра­їн­цем? Без­умов­но, він яв­ляє со­бою мі­сце­вий фе­но­мен — за мен­та­лі­те­том, осо­бли­во­стя­ми ха­ра­кте­ру, за по­ді­я­ми, які йо­му ви­па­ло пе­ре­жи­ти у Ки­є­ві від на­ро­дже­н­ня і до пе­ре­їзду до Мо­скви. Він — ки­я­нин у сво­їй лю­бо­ві до Мі­ста, а зго­дом — у «за­здро­сті» до ки­ян з їхні­ми «ста­ро­жи­тно­стя­ми», сприйня­т­тям йо­го як «най­кра­що­го мі­сця на зем­лі»; у від­чут­ті жит­тє­вих зви­ча­їв, яв­но укра­їн­ських слів­цях у текс­тах. Ду­маю, жор­сто­кий шок мо­сков­сько­го жи­т­тя він пе­ре­жи­вав не ли­ше че­рез крах ми­ну­ло­го та за­ну­ре­н­ня ра­фі­но­ва­но­го ін­те­лі­ген­та до чу­жо­го йо­му ра­дян­сько­го ла­ду («Со­ба­че сер­це»), але та­кож че­рез кон­флікт спосо­бів жи­т­тя, рі­зни­ці мен­та­лі­те­ту («Те­а­траль­ний ро­ман», «Май­стер і Мар­га­ри­та») двох сто­лиць, де Ки­їв по­стій­но ви­ну­рює м’яким та рі­дним на про­ти­ва­гу більш жорс­ткій Мо­скві. Чи цьо­го до­ста­тньо? Чи є пи­сьмен­ник укра­їн­цем? На­ціо­наль­на іден­ти­чність — це спів­від­но­ше­н­ня се­бе не ли­ше з етно­сом, з дер­жа­вою, це ще й пев­на пра­кти­ка реалізації су­спіль­ства, спіл­ку­ва­н­ня, по­ве­дін­ки та від­тво­ре­н­ня су­спіль­ної стру­кту­ри на кон­кре­тних те­ре­нах.

Бул­га­ков зна­йо­мий і з укра­їн­ською мо­вою, ко­тра зву­ча­ла у ро­ди­ні, і з мі­сце­вим по­бу­том, істо­рі­єю, куль­ту­рою. А по­си­лань до укра­їн­ських по­дій у йо­го твор­чо­сті більш ніж до­ста­тньо — вже пе­ре­бу­ва­ю­чи у Мо­скві, він за­ли­шав­ся вко­рі­не­ним «Бі­лою гвар­ді­єю» до сві­то­гля­дно­го роз­ла­му усьо­го, що від­бу­ва­ло­ся у Ки­є­ві у 1918 ро­ці, пе­ре­жи­ва­ю­чи з Мі­стом усе, що від­бу­ва­ло­ся то­ді в Укра­ї­ні, ли­ша­ю­чись укра­їн­цем хо­ча бу си­лу сво­го спря­му­ва­н­ня.

Бул­га­ков від­чу­тно збе­рі­гає свою іден­ти­чність з мі­стом, по­ді­я­ми, на­стро­єм та ха­ра­кте­ром ки­ян, від­дзер­ка­лю­ю­чи їхній спо­сібб ут­тя у мі­сці та у ча­сі. Про­те — див­но — йо­го твор­чість пря­мо від­си­лає нас до но­ві­тніх по­дій Укра­ї­ни са­ме то­му, що ни­ні ми са­мі зі­штов­хну­ли­ся із ду­же схо­жи­ми роз­ла­ма­ми, ко­трі Ми­ха­їл Афа­на­сі­йо­вич пе­ре­жи­вав сто ро­ків то­му в Ки­є­ві та зго­дом, уже як «ра­дян­ський пи­сьмен­ник», у Мо­скві. Це — ча­сти­на на­шо­го пе­ре­о­сми­сле­н­ня сьо­го­дні, на тлі но­вих від­чут­тів у су­ча­сній Укра­ї­ні як ім­пер­сько­го, так і ра­дян­сько­го ми­ну­ло­го. Са­ме — від­чу­ва­є­мо, оскіль­ки та­ке пе­ре­о­сми­сле­н­ня від­бу­ва­є­ться у що­ден­ній пра­кти­ці лю­ди­ни, яка пе­ре­оці­нює свої цін­но­сті.

Апе­лю­ю­чи до істо­рії у твор­чо­сті Бул­га­ко­ва, ми му­си­мо зро­зу­мі­ти, що істо­ри­чна пам’ять — це не ли­ше ми­ну­ле, це ще й на­ста­но­ва на май­бу­тнє, кон­стру­ю­ва­н­ня на­ції у її су­ча­сно­му ро­зу­мін­ні, у те­пе­рі­шніх ці­лях, за­гро­зах та об­ста­ви­нах; це — істо­ри­чний до­свід, що пе­ре­жи­ва­є­ться на­но­во. Та­ке по­нов­не про­чи­та­н­ня, «пе­ре­збір­ка» Бул­га­ко­ва «тут і за­раз», пе­ре­о­сми­сле­н­ня йо­го крізь при­зму су­ча­сно­сті — дає нам пра­во зро­би­ти де­кіль­ка ва­жли­вих на­го­ло­сів, що ма­ють по­зба­ви­ти нас ста­рих сте­ре­о­ти­пних, ба­га­то в чо­му пост­ра­дян­ських уяв­лень про ньо­го, й по­си­ли­ти су­ча­сне сприйня­т­тя і йо­го твор­чо­сті, і на­шо­го ча­су. Це му­сить від­бу­ти­ся по­ді­бно до то­го, як ми про­тя­гом остан­ніх чо­ти­рьох ро­ків пе­ре­оці­ню­є­мо і на­шу кра­ї­ну, і «брат­ський на­род». Ми так са­мо пе­ре­жи­ва­є­мо зра­ду і ствер­джу­є­мо­ся у сво­їх пе­ре­ко­на­н­нях. Ці від­чу­т­тя емо­цій­но ду­же схо­жі з від­чу­т­тя­ми бул­га­ков­ських ге­ро­їв по від­но­шен­ню до не­зро­зумі­лої Укра­ї­ни, що ви­ни­кла ціл­ком не­спо­ді­ва­но. По­ді­бне від­чу­ва­ють ни­ні­шні укра­ї­но- та ро­сій­сько­мов­ні укра­їн­ці по від­но­шен­ню до не­зро­зумі­лої Ро­сії, яка ра­пто­во ста­ла чу­жою. І цьо­го до­ста­тньо, що­бв­ва­жа­ти пи­сьмен­ни­ка сво­їм у Ки­є­ві, в Укра­ї­ні, з усі­ма скла­дно­стя­ми від­окрем­ле­н­ня ко­ли­шньої ко­ло­нії від ми­тро­по­лії.

Істо­рія з то­чки зо­ру со­ціо­ло­гії — це жи­вий ор­га­нізм, що змі­ню­є­ться та пе­ре­о­сми­слю­є­ться під впли­вом су­ча­сних по­дій. Ко­жен із нас від­чу­ває, як ро­зу­мі­н­ня істо­рії роз­ви­ва­є­ться одно­ча­сно із су­ча­сні­стю, змі­ню­ю­чи нас як ді­йо­вих осіб­су­ча­сно­сті на тлі при­кла­дів ми­ну­ло­го.

Що є не­об­хі­дним ни­ні для пе­ре­о­сми­сле­н­ня Бул­га­ко­ва? Перш за все він му­сить за­зву­ча­ти укра­їн­ською мо­вою, і в пер­шу чер­гу це сто­су­є­ться «Бі­лої гвар­дії» То­му що сам пер­клад дасть мо­жли­вість по­ін­шо­му по­чу­ти твір — змі­стов­но, ба на­віть сти­лі­сти­чно. Крім то­го, Бул­га­ков має бу­ти ви­да­ний з яко­мо­га більш ши­ро­ким на­у­ко­вим апа­ра­том, ко­трий би від­обра­зив су­ча­сне ро­зу­мі­н­ня опи­са­ної істо­ри­чної епо­хи в усіх її про­ти­річ­чях, що їх ми усві­дом­лю­є­мо ни­ні, і це до­зво­лить по­зба­ви­ти­ся ма­кси­му­му ін­си­ну­а­цій нав­ко­ло осо­би­сто­сті пи­сьмен­ни­ка. Слід ви­зна­ти, що су­ча­сно­му кра­їн­сько­му чи­та­че­ві вкрай бра­кує ком­пе­тен­тно­сті — ча­сто-гу­сто він не знає, де жи­ве, що це за мі­сця, яку во­ни ма­ють істо­рію. Та­ким чи­ном, не­об­хі­дно ре­кон­стру­ю­ва­ти бул­га­ков­ський Ки­їв як уні­каль­не мі­сце пе­ре­ти­ну істо­рії та су­ча­сно­сті, спів­зву­чно­сті та про­ти­річ, при­су­тніх у ре­аль­но­сті та у твор­чо­сті. Це мо­же да­ти до­да­тко­вий ма­те­рі­ал для екс­кур­сій, онов­ле­них су­ча­сним кон­текс­том по­дій. Бул­га­ков гі­дний муль­ти­ме­дій­но­го виконання та но­ві­тніх те­хно­ло­гій.

На­ре­шті, в нас має з’яви­ти­ся вла­сне кі­но за «Бі­лою гвар­ді­єю». Проблема не у то­му, чи є ан­га­жо­ва­ним се­рі­ал Оле­ксан­дра Ро­днян­сько­го, чи за­ста­рів фільм Во­ло­ди­ми­ра Ба­со­ва; суть у то­му, що ми по­тре­бу­є­мо вла­сно­го пе­ре­о­сми­сле­н­ня кла­си­ки, без ім­пер­ських акцен­тів, здій­сне­но­го за до­по­мо­гою ре­жи­се­рів та акто­рів су­ча­сно­сті, мо­ло­дих лю­дей, які з вла­сно­го до­сві­ду зна­ють, що та­ке вій­на та ві­тчи­зна.

Су­ча­сне фун­кціо­ну­ва­н­ня Бул­га­ко­ва і йо­го тво­рів як фа­кту куль­ту­ри по­тре­бу­ють по­стій­но­го ви­вче­н­ня та пе­ре­о­сми­сле­н­ня. Це бу­де від­гу­ком на істо­рію і су­ча­сність йо­го твор­чо­сті, що роз­кри­ває йо­го акту­аль­ність ни­ні. Для цьо­го аб­со­лю­тно не тре­ба по­сту­па­ти­ся ним ро­сій­ській куль­ту­рі — до­ста­тньо ро­зу­мі­ти, що він — та­ка ж при­ро­дна ча­сти­на укра­їн­ської куль­ту­ри, як, до при­кла­ду, Шек­спір — до тих пір, по­ки ми бу­де­мо зна­хо­ди­ти у йо­го тво­рах ва­жли­ве, спів­зву­чне на­шо­му жи­т­тю.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.