ПРОЧИТАТИ ДОН­БАС

Лі­те­ра­ту­ро­знав­чі, по­лі­ти­чні й со­ці­аль­ні роз­ду­ми, до яких спо­ну­кає ан­то­ло­гія «По­ро­да»

Den (Ukrainian) - - Українці – Читайте! - Олег КОЦАРЕВ

Одна з най­ва­жли­ві­ших укра­їн­ських кни­жок за остан­ній час — ан­то­ло­гія укра­їн­ських пи­сьмен­ни­ків Дон­ба­су «По­ро­да». Це об’єм­ний лі­те­ра­тур­ний образ дра­ма­ти­чно­го ре­гіо­ну.

АВ­ТО­РИ РІ­ЗНИХ ПЕ­РІ­О­ДІВ ІСТО­РІЇ

« По­ро­да » по­ба­чи­ла світ у ви­дав­ни­цтві «Ле­ген­да». Її упо­ря­дни­ка­ми ста­ли пи­сьмен­ни­ки Ве­ні­а­мін Бі­ляв­ський і Ми­ки­та Гри­го­ров за до­по­мо­гою зна­чно шир­шо­го ко­ла «лі­те­ра­тур­них во­лон­те­рів » ( зокре­ма, « ке­рів­ни­ком про­е­кту » єві­до­мий гро­мад­ський акти­віст Ста­ні­слав Фе­дор­чук) і фон­ду «Ві­дро­дже­н­ня». Ан­то­ло­гія скла­да­є­ться із май­же 400 сто­рі­нок про­зи, по­е­зії та дра­ма­тур­гії укра­їн­ською і ро­сій­ською мо­ва­ми. Це ав­то­ри (уро­джен­ці До­неч­чи­ни та Лу­ган­щи­ни, лю­ди, ко­трі про­ве­ли там пев­ний час або якимсь ін­шим чи­ном пов’яза­ні з цим кра­єм) рі­зних пе­рі­о­дів істо­рії, рі­зної есте­ти­чної спря­мо­ва­но­сті та рі­зної мі­ри «зна­ме­ни­то­сті».

Най­стар­ший і «най­кла­си­чні­ший» блок «По­ро­ди» пред­став­ле­но ви­зна­чни­ми ав­то­ра­ми для но­ві­тньо­го ка­но­ну укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри — Ва­силь Стус, Ем­ма Ан­ді­єв­ська. Ав­тор пе­ред­мо­ви, лі­те­ра­ту­ро­зна­вець і ди­си­дент Іван Дзю­ба, шко­дує, що до ан­то­ло­гії не вві­йшли текс­ти йо­го зем­ля­ків ще дав­ні­ших ча­сів, спра­ве­дли­во на­во­дя­чи при­клад Михайла Пе­трен­ка. Це йо­му на­ле­жить вірш «Див­лю­ся на не­бо...». Утім, це кон­це­пту­аль­но ви­прав­да­не за­ну­ре­н­ня вглиб кла­си­ки зро­би­ло б ан­то­ло­гію не­пі­д­йом­ною в пря­мо­му й пе­ре­но­сно­му сен­сі — чи мо­жли­во вга­да­ти, до якої кіль­ко­сті сто­рі­нок во­на б роз­ро­сла­ся?

Пі­сля умов­них «п’ят­де­ся­тни­ків-ші­ст­де­ся­тни­ків» у «По­ро­ді» йдуть пи­сьмен­ни­ки, що їхнє­твор­че ста­нов­ле­н­ня при­па­ло на пі­зні­ші ра­дян­ські ча­си. Із-по­між зна­ні­ших у за­галь­но­укра­їн­сько­му кон­текс­ті тут мо­жна зга­да­ти Ва­си­ля Го­ло­бо­родь­ка чи Ле­о­ні­да Та­ла­лая.

Але очі­ку­ва­но най­шир­ше по­ка­за­но пи­сьмен­ни­ків, умов­но ка­жу­чи, на­ших днів. Тут і Сер­гій Жа­дан, і Во­ло­ди­мир Ра­фє­єн­ко, і по­ет, лі­те­ра­ту­ро­зна­вець Олег Со­ло­вей, ко­трий три­ва­лий час ви­да­вав у До­не­цьку укра­ї­но­мов­ний лі­те­ра­тур­ний ча­со­пис «Каль­мі­юс». І ба­га­то ін­ших.

Яскра­вим і стро­ка­тим єко­ло най­мо­лод­ших пи­сьмен­ни­ків, які ви­їха­ли з Дон­ба­су під час вій­ни чи не­за­дов­го пе­ред нею. Це ефе­ктна Лю­бов Яким­чук, ви­га­дли­вий Ми­ки­та Гри­го­ров, ди­на­мі­чний Оле­ксій Чу­па, Ія Кі­ва з пси­хо­ло­гі­чно й асо­ці­а­тив­но на­си­че­ни­ми по­е­зі­я­ми... Зро­зумі­ло, що у фор­ма­ті ре­цен­зії не­мо­жли­во да­ти бо­дай мі­ні­маль­ну ха­ра­кте­ри­сти­ку текс­тів ко­жно­го уча­сни­ка й уча­сни­ці « По­ро­ди » . Та й пов­ний пе­ре­лік ав­то­рів на­вряд чи по­трі­бен. Адже про мас­штаб свід­чать уже на­ве­де­ні іме­на.

Ці­ка­вий факт: по­при са­мо­о­че­ви­дний «пе­ре­се­лен­ський» дух ан­то­ло­гії, єтут і пи­сьмен­ни­ки, які за­ли­ши­ли­ся на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях, про­те зна­йшли для се­бе можливим і по­трі­бним опу­блі­ку­ва­ти­ся са­ме як пи­сьмен­ни­ки укра­їн­ські. Ма­буть, на­ра­зі їхні іме­на не вар­то окре­мо акцен­ту­ва­ти, але сам факт за­пам’ята­ти слід.

При­су­тні та­кож кіль­ка ав­то­рів, ко­трі не ма­ють без­по­се­ре­дньо­го зв’яз­ку із Дон­ба­сом. Схі­дно­укра­їн­ські па­ра­ле­лі ор­га­ні­за­то­ри зна­йшли або в їхній твор­чо­сті, або в актив­но­сті. При­мі­ром, це Оле­ксій Сев­рук із Пра­ги або Бар­тош По­па­дяк із Кра­ко­ва. На­скіль­ки ви­прав­да­на бу­ла та­ка «ін­ва­зія» до су­то дон­ба­сько­го «ті­ла» ан­то­ло­гії? Чи не кра­ще бу­ло б до­да­ти кіль­кох без­по­се­ре­дньо при­че­тних ав­то­рів (див­но чи­та­ти дон­ба­ську ан­то­ло­гію, в якій не­ма­є­текс­тів, ска­жі­мо, Ка­трі­ни Хад­дад)? У ко­жно­му ра­зі, «зов­ні­шні» уча­сни­ки до­да­ють «По­ро­ді» яскра­во­сті та сти­лі­сти­чно­го роз­ма­ї­т­тя.

РЕ­ГІО­НАЛЬ­НА ЛІТЕРАТУРНА ШКО­ЛА

Ве­ли­ка ча­сти­на чи­та­чів ці­єї ан­то­ло­гії, бе­ру­чись до кни­ги, на­пев­но, ста­ви­ти­ме со­бі за­пи­та­н­ня: чи за­свід­чить во­на існу­ва­н­ня пев­ної сти­лі­сти­чно, те­ма­ти­чно ці­лі­сної, ви­ра­зної ре­гіо­наль­ної лі­те­ра­тур­ної шко­ли? Осо­би­сто ме­ні зда­є­ться, що ве­ли­кою мі­рою — так. І то шко­ли до­сить та­ла­но­ви­тої, вар­ті­сної, ко­тра ве­ли­кою мі­рою ста­ла жер­твою де­стру­ктив­но­го дон­ба­сько­го мі­фу та не­ве­се­лих про­він­цій­них су­спіль­них пра­ктик.

При­найм­ні в ме­жах ан­то­ло­гії « По­ро­да » чі­тко спо­сте­рі­га­ю­ться де­які тен­ден­ції. Як, до при­кла­ду, ши­ро­ко роз­по­всю­дже­ний та­кий со­бі аб­сурд із по­мі­тним на­го­ло­сом на со­ці­аль­но­му чи, рад­ше, асо­ці­аль­но­му еле­мен­ті. Він по­єд­ну­є­ться зі сво­їм пев­ною мі­рою ан­ти­по­дом — ту­гим, ме­та­фі­зи­чно й па­те­ти­чно на­си­че­ним текс­том, ґрун­то­ва­ним, ма­буть, не в остан­ню чер­гу на тра­ди­ції Ва­си­ля Сту­са чи йо­го по­пе­ре­дни­ків.

По­ту­жним є екс­пе­ри­мен­таль­ний на­мі­ру ду­же рі­зних, на­віть зде­біль­шо­го тра­ди­ціо­на­лі­сти­чни­хі­кон­се­рва­тив­ни­хав­то­рі­ван­то­ло­гії.Аза­галь­нийек­зи­стен­цій­ний­мі­нор­по­ста­є­гар­мо­ній­ним­тлом­для«вій­сько­вих» текс­тів. Про­за і по­е­зія про вій­ну, ясна річ, ду­же очі­ку­ва­на ча­сти­на « По­ро­ди » . Це най­емо­цій­ні­ші тво­ри, най­акту­аль­ні­ші та, при­пу­скаю, та­кі, тіль­ки за­ра­ди ко­трих й звер­не­ться до ан­то­ло­гії не­ма­ла ча­сти­на чи­та­чів (ду­маю, во­ни не роз­ча­ру­ю­ться: тут ви­ста­чає силь­них ре­чей — і фрон­то­вих, і при­фрон­то­вих, і пе­ре­се­лен­ських).

Кіль­кість тво­рів про вій­ну, на­пи­са­них у 2014 ро­ці та пі­сля, не ди­вує— в прин­ци­пі, їх мо­жна бу­ло на­бра­ти й зна­чно біль­ше. Ди­вує кіль­кість та­ких текс­тів, ство­ре­них до 2014-го. А от­же, ма­є­мо тут до ді­ла або з ви­ня­тко­во го­строю « ко­ле­ктив­ною » пи­сьмен­ни­цькою чу­тли­ві­стю, ін­ту­ї­ці­єю, або з ви­бу­хо­вою атмо­сфе­рою, що нею по­ві­тря дон­ба­сько­го краю з рі­зних при­чин на­си­ти­ло­ся за­дов­го до «ро­сій­ської ве­сни». На ко­ристь дру­гої вер­сії (хай во­на й не ви­клю­ча­є­пер­шої) мо­же свід­чи­ти ду­же по­хму­рий і ка­та­стро­фі­чний тон, на­пев­но, до­бря­чої біль­шо­сті ав­то­рів «По­ро­ди» що­до со­ці­аль­них тем чи мо­ти­вів, ча­сто на­віть за будь-яко­го зі­ткне­н­ня з мі­ні­маль­ни­ми ви­ява­ми су­спіль­ства.

Що ж, роз­ду­ми не ли­ше есте­ти­чні, а й со­ці­аль­ні, по­лі­ти­чні ста­нуть не­ми­ну­чим ло­гі­чним на­слід­ком про­чи­та­н­ня ан­то­ло­гії «По­ро­да » . Лі­те­ра­тур­ний порт­рет ре­гіо­ну, зві­сно, не мо­же бу­ти ви­чер­пним із гро­мад­ської то­чки зо­ру, але йо­му зав­жди при­та­ман­на осо­бли­ва про­ни­кли­вість і ме­та­фо­ри­чна пе­ре­кон­ли­вість. У цьо­му сен­сі ко­жна та­ка ан­то­ло­гія ва­жли­ві­ша за де­ся­ток ана­лі­ти­чних до­по­від­ей. Зро­зумі­ло, рі­зні чи­та­чі при­йдуть до рі­зних ви­снов­ків і вра­жень, по-рі­зно­му «про­чи­та­ють Дон­бас » . Але, спо­ді­ва­ю­ся, се­ред них не за­ли­ши­ться тих, хто не ро­зу­міє, чо­му Дон­бас куль­тур­но ва­жли­вий для нас і чо­му ми й да­лі вва­жа­є­мо цей по­ні­ве­че­ний істо­рі­єю край Укра­ї­ною.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.