Ско­ро­пад­ський зрі­кся вла­ди, але не зрі­кся геть­ман­ства

Юрій ТЕРЕЩЕНКО роз­по­вів «лі­тньо­шко­ляр­кам» про Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го та йо­го по­гля­ди на ство­ре­н­ня не­за­ле­жної дер­жа­ви

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

Ві­до­мий істо­рик, до­ктор істо­ри­чних на­ук, про­фе­сор роз­по­чав свою роз­мо­ву з не­ве­ли­ко­го екс­кур­су в істо­рію, під час яко­го окре­слив пе­ред­умо­ви за­ро­дже­н­ня Ге­тьма­на­ту Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го, зміст і га­сла укра­їн­сько­го ру­ху ХІХ — по­ча­тку ХХ ст. Окрім цьо­го, оха­ра­кте­ри­зу­вав укра­їн­ську ари­сто­кра­тію, сто­сун­ки між по­мі­щи­ка­ми та се­лян­ством, роз­крив при­чи­ни па­ді­н­ня Дру­го­го Ге­тьма­на­ту, від­но­си­ни з ні­ме­цьким ко­ман­ду­ва­н­ням та сві­то­гля­дні по­зи­ції геть­ма­на. «У ГЕНЕТИЧНОМУ ПЛА­НІ ВІН ПОВ­НІ­СТЮ АРИ­СТО­КРАТ» Вла­ди­сла­ва ШЕВЧЕНКО,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— Ари­сто­кра­тизм, шля­хе­тність Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го — це бу­ла «спад­ко­ва», ге­не­ти­чна ри­са чи на­бу­та з пли­ном жи­т­тя?

— Як на ме­не, ця ри­са бу­ла спад­ко­вою, бо П. Ско­ро­пад­ський на­ле­жав до най­ви­щої укра­їн­ської ари­сто­кра­тії, був пов’яза­ний ро­дин­ни­ми сто­сун­ка­ми з ба­га­тьма її пред­став­ни­ка­ми. Дру­жи­на геть­ма­на, Оле­ксан­дра Дур­но­во, яка по­хо­ди­ла знай ари­сто­кра­ти­чні шої ро­ди­ни Ро­сії, що ве­де свій по­ча­ток від се­ре­дньо­ві­чних ча­сів, сво­го ча­су скла­ла ро­до­від Ско­ро­пад­ських. Ви­яв­ля­є­ться, що геть­ман є не­пря­мим на­щад­ком геть­ма­на Іва­на Ско­ро­пад­сько­го, ба­тько яко­го був одру­же­ний із кня­жною Чар­то­рий­ською. Цей рід ве­де своє по­хо­дже­н­ня від Ко­рі­я­то­ви­чів — на­щад­ків ве­ли­ко­го кня­зя ли­тов­сько­го Оль­гер­да.

У геть­ма­на бу­ли ро­дин­ні зв’ яз­ки з ба­га­тьма ди­на­сті­я­ми Єв­ро­пи, то­му він пов­ні­стю на­ле- жить до ви­щої ари­сто­кра­тії. Окрім цьо­го, тре­ба звер­ну­ти ува­гу, що укра­їн­ська елі­та XVIII — XIX ст., яка збе­рі­га­ла чи­ма­ло рис, при­та­ман­них цій вер­стві у ча­си Пер­шо­го Ге­тьма­на­ту, про­не­сла їх аж до 1917 ро­ку. Ось чо­му га­сло: « Хай жи­ве са­мо­стій­на Укра­ї­на з геть­ма­ном на чо­лі » , яке з’ яви­ло­ся у Ки­є­ві у ве­сня­ні дні 1917 р., бу­ло не ви­пад­ко­вим. Во­но свід­чить, що ідея від­нов­ле­н­ня тра­ди­цій­ної фор­ми на­ціо­наль­ної дер­жав­но­сті бу­ла при­та­ман­ною укра­їн­ській ари­сто­кра­тії, по­при пе­ре­ва­жа­н­ня в укра­їн­сько­му ру­сі со­ці­а­лі­сти­чних га­сел.

«У БІЛЬ­ШО­СТІ АРИСТОКРАТІВ — ПОДВІЙНА ЛОЯЛЬНІСТЬ, І В ГЕТЬ­МА­НА ВО­НА БУ­ЛА ПОДВІЙНОЮ» Ан­дрі­а­на БIЛА,

КНУ іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка:

— Де­хто з істо­ри­ків і до­сі за­ки­да­ють геть­ма­ну «по­двій­ну лояльність» — во­дно­час й ім­пе­рії (до 1917 р.), й Укра­ї­ні. Як це мо­жна під­твер­ди­ти або спро­сту­ва­ти?

— Подвійна лояльність дій­сно бу­ла. Але во­на ха­ра­ктер­на для біль­шо­сті укра­їн­ської дво­рян­ської елі­ти— на­щад­ків ко­за­цькост-ар­шин­ської вер­стви. Бо­г­дан Хмель­ни­цький хо­тів транс­фор­му­ва­ти ін­сти­тут ге­тьман­ської вла­ди з ви­бор­но­го у спад­ко­вий і цим змі­цни­ти здо­бу­ту дер­жав­ність. Він ужив низ­ку за­хо­дів до цьо­го, але не за­вер­шив їх до кін­ця. В ре­зуль­та­ті пі­сля смер­ті геть­ма­на по­ча­ла­ся Ру­ї­на. Істо­ри­чний до­свід свід­чить, що якщо по­чи­на­ти бу­дів­ни­цтво дер­жа­ви з тво­ре­н­ня де­мо­кра­ти­чних ін­сти­ту­тів, це мо­же ви­кли­ка­ти її руй­на­цію. Не ство­рив­ши сво­єї мо­нар­хії у ча­си Хмель­нич­чи­ни, до­ве­ло­ся слу­жи­ти чу­жій. Про не­за­ле­жність Укра­ї­ни до 1917 р. го­во­ри­ли по­оди­но­кі лю­ди. У біль­шо­сті пред­став­ни­ків ари­сто­кра­тії бу­ла подвійна іден­ти­чність, і в геть­ма­на во­на бу­ла подвійною. Во­дно­час у 1917 ро­ці, під час Лю­тне­вої ре­во­лю­ції, П. Ско­ро­пад­ський пи­ше сво­їй дру­жи­ні: « Я від­чув осо­би­сту сво­бо­ду. І, ско­рі­ше за все, я ста­ну укра­їн­цем» (тоб­то до­лу­чу­ся до укра­їн­сько­го ру­ху. — Ю. Т.). Він від­чув звіль­не­н­ня від усіх зо­бов’ язань пе­ред ро­сій­ським мо­нар­хом і по­чав пра­цю­ва­ти на Укра­ї­ну.

«ГЕТЬ­МАН РОЗБУДОВУВАВ ДЕР­ЖА­ВУ» Да­рія ЧИЖ,

Ки­їв­ський уні­вер­си­тет іме­ні Бо­ри­са Грін­чен­ка:

— Чо­му з від­ста­ні 100 ро­ків по­дії Ге­тьма­на­ту не ста­ють на­дба­н­ням ми­ну­ло­го, а є акту­аль­ни­ми й до­сі?

— Во­ни є на­дба­н­ням і ми­ну­ло­го, і на­шо­го сьо­го­де­н­ня. Це є на­шим на­ціо­наль­ним на­дба­н­ням, і ми му­си­мо йо­го ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти.

Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го зви­ну­ва­чу­ють в ав­то­ри­та­ри­змі та на­віть мо­нар­хі­змі, але пі­сля 29 кві­тня 1918 р. низ­ка до­ку­мен­тів свід­чить, що су­спіль­ний устрій в Укра­ї­ні мав ви­зна­чи­ти сейм у най­ближ­чій пер­спе­кти­ві. У той пе­рі­од він са­мо­від­да­но пра­цю­вав над ство­ре­н­ням не­об­хі­дних для дер­жа­ви ін­сти­ту­тів. І всі зви­ну­ва­че­н­ня що­до ньо­го по­ви­са­ють у по­ві­трі, бо те, що він зро­бив за 7,5 мі­ся­ця тіль­ки у га­лу­зі укра­їн­ської на­у­ки, осві­ти та куль­ту­ри, — це є не­ймо­вір­ні ре­чі. Ство­ре­но 150 гім­на­зій, за­про­ва­джу­ють учи­тель­ські кур­си, де вчи­те­лі ви­вча­ли укра­їн­ську істо­рію та мо­ву, від­кри­ва­ють укра­їн­ські уні­вер­си­те­ти у Ки­є­ві та Кам’ян­ці-По­діль­сько­му, а в Пол­та­ві — два фа­куль­те­ти. Він не чі­пає Уні­вер­си­тет свя­то­го Во­ло­ди­ми­ра, бо ро­зу­міє, що з ньо­го укра­їн­ський не зро­бить, хай со­бі пра­цює, бо теж ро­бить чи­ма­ло ко­ри­сно­го. Але ство­рює па­ра­лель­но під­ва­ли­ни укра­їн­ської осві­ти. І на­ре­шті ство­рює Укра­їн­ську ака­де­мію на­ук. Ве­ли­че­зних зу­силь бу­ло вжи­то для ство­ре­н­ня дер­жав­но­го апа­ра­ту, про­ве­де­н­ня низ­ки еко­но­мі­чних ре­форм, вве­де­но твер­ду на­ціо­наль­ну ва­лю­ту, під­го­тов­ле­но аграр­ний за­ко­но­про­ект, за­кла­де­но осно­ви по­стій­ної ар­мії.

Геть­ма­ну бу­ло важ­ко, бо він не зна­хо­див під­трим­ки ні в укра­їн­сько­му, ні ро­сій­сько­му по­лі­ти­ку­мі. Пав­ло Ско­ро­пад­ський лю­бив Укра­ї­ну, але не був во­ро­гом ро­сій­ської куль­ту­ри, він не зби­рав­ся бу­ду­ва­ти укра­їн­ську сві­до­мість на не­на­ви­сті до ро­сі­ян. Во­дно­час він на­штов­ху­вав­ся на во­ро­жість ро­сій­ських кіл. По­при цей спро­тив геть­ман за­без­пе­чив в Укра­ї­ні від­но­сну ста­біль­ність і то­ле­ран­цію.

«УСІ ЗВИ­НУ­ВА­ЧЕ­Н­НЯ В ГЕРМАНОФІЛЬСТВІ — БЕЗПІДСТАВНІ» Хри­сти­на САВЧУК,

КНУ іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка:

— «Ні­ме­цький фа­ктор» і «фа­ктор Ан­тан­ти» у зов­ні­шній по­лі­ти­ці геть­ма­на. Як во­ни спів­від­но­си­ли­ся?

— До сьо­го­дні Ско­ро­пад­сько­го вва­жа­ють ма­ріо­не­ткою Ні­меч­чи­ни. По­чне­мо з то­го, що ще на по­ча­тку 1918 ро­ку ве­ли­ся пе­ре­го­во­ри в Бе­рест-Ли­тов­ську про укла­де­н­ня ми­ру, ку­ди Цен­траль­на Ра­да на­ді­сла­ла сво­їх пред­став­ни­ків. То­ді са­ме Ра­да й під­пи­са­ла та­єм­ний пункт до­го­во­ру, і нім­ці при­йшли в Укра­ї­ну. Всі пу­блі­чні ви­слов­лю­ва­н­ня та ли­сту­ва­н­ня геть­ма­на в цей час свід­чать про те, що він швид­ше був ан­тан­то­фі­лом. Адже він ре­аль­но во­ю­вав з нім­ця­ми на фрон­тах. А ще в ли­сто­па­ді 1917 ро­ку за­хи­стив Ки­їв від на­сту­пу біль­шо­ви­ків і збе­ріг УНР.

У свої спо­га­дах геть­ман пи­ше, що не прийняв жо­дно­го до­ку­мен­та, не зро­бив жо­дно­го кро­ку на­зу­стріч оку­па­цій­но­му ре­жи­му. Він ви­ко­ну­вав ли­ше ті зо­бов’яза­н­ня, які бу­ли прийня­ті Цен­траль­ною Ра­дою.

А ще у геть­ма­на є фра­за: «Я не гер­ма­но­філ, я не фран­ко­філ, і не ан­гло­філ. Я — па­трі­от сво­єї кра­ї­ни. І все те, що по­трі­бно бу­де мо­їй кра­ї­ні, тут бу­ду робити за­ра­ди неї». Усі ці зви­ну­ва­че­н­ня в германофільстві — безпідставні. Ні­меч­чи­на ви­зна­ла Укра­ї­ну, і го­во­ри­ти про те, що Укра­ї­на бу­ла ма­ріо­не­ткою, не­пра­виль­но. Во­на на­бли­жа­ла­ся до цьо­го ма­ріо­не­тко­во­го ста­ту­су в ре­зуль­та­ті не­ба­жа­н­ня Цен­траль­ної Ра­ди ви­ко­ну­ва­ти взя­ті зо­бов’яза­н­ня. Щоб за­по­біг­ти цьо­му, геть­ман здій­снив 29 кві­тня пе­ре­во­рот і усу­нув Цен­траль­ну Ра­ду. Зві­сно, Цен­траль­на Ра­да ві­ді­гра­ла ва­жли­ву роль в утвер­джен­ні Укра­ї­ни, в той же час во­на бу­ла за­слі­пле­на со­ці­а­лі­сти­чним до­гма­ти­змом і ні­як не мо­гла ви­йти з фа­таль­них ав­то­но­міст­сько-фе­де­ра­ліст­ських уяв­лень що­до вза­є­мин Укра­ї­ни з Ро­сі­єю. Ця іде­о­ло­гія ви­яви­ла­ся на­стіль­ки жи­ву­чою, що пе­ре­ко­чу­ва­ла і в на­ше сприйня­т­тя ба­га­тьох її ком­по­нен­тів. І су­спіль­ство сьо­го­дні, на пре­ве­ли­кий жаль, ще не усві­до­ми­ло до кін­ця мас­шта­бів не­без­пе­ки для Укра­ї­ни з бо­ку Ро­сії.

Iри­на ПIЦЬ,

Кам’янець-По­діль­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні ва­на Огі­єн­ка:

— Хто, на ва­шу дум­ку, був не­без­пе­чні­шим во­ро­гом геть­ма­на — «лі­ві» чи бі­ла ім­пер­ська емі­гра­ція?

— По­ки Пав­ло Ско­ро­пад­ський був в Укра­ї­ні, він про­де­мон­стру­вав своє став­ле­н­ня до ве­ли­че­зно­го і роз­ма­ї­то­го ко­ла ро­сій­ських при­буль­ців. Ко­ли геть­ман роз­по­чав дер­жав­не бу­дів­ни­цтво, він ді­яв за прин­ци­пом: «Якщо ти фа­хі­вець і ло­яль­ний до Укра­їн­ської дер­жа­ви — ти бу­деш пра­цю­ва­ти». Про­те геть­ман пи­ше, що «всі ці ко­ла ро­сій­ські: від біль­шо­ви­ків до мо­нар­хі­стів рі­зно­го ґа­тун­ку, всі во­ни роз­гля­да­ли ме­не як пе­ре­хі­дний етап від Цен­траль­ної Ра­ди до ро­сій­сько­го мо­нар­хі­зму. Всі во­ни сплять і ба­чать, — пи­ше геть­ман, — щоб по­ва­ли­ти цю геть­ман­щи­ну, цей се­па­ра­тизм укра­їн­ський».

Ско­ро­пад­ський опи­нив­ся в си­ту­а­ції, ко­ли, з одно­го бо­ку, він за­про­шує укра­їн­ських лі­бе­ра­лів, де­мо­кра­тів, со­ці­а­лі­стів до спів­пра­ці — не­ма від­гу­ку. І з бо­ку ро­сі­ян теж та­ка ре­а­кція. І він, фа­кти­чно, за­ли­ша­є­ться сам-один. Д. До­ро­шен­ко пи­сав, що геть­ман пра­цю­вав по 16 го­дин на до­бу що­дня. То­му, якщо ви ду­ма­є­те, що в ньо­го бу­ло со­лод­ке жи­т­тя, аб­со­лю­тно ні. На­пру­га бу­ла ко­ло­саль­на.

Геть­ман пря­мо пи­сав, що всі ці ро­сій­ські ім­пер­ці хо­чуть від­бу­ду­ва­ти ста­ру Ро­сію і не хо­чуть зро­зу­мі­ти, що укра­їн­ці вже не по­вер­ну­ться на­зад, що бу­де Укра­їн­ська дер­жа­ва. Він по­ка­зав, що не за­ймав­ся ба­ла­ка­ни­ною, а тво­рив ре­аль­ні ре­чі. І це го­лов­не. Він ство­рив дер­жав­ний апа­рат, яко­го до цьо­го не бу­ло. Си­мон Пе­тлю­ра ли­ше влі­тку 1919 ро­ку усві­до­мив те, що Укра­ї­ні по­трі­бна по­стій­на ар­мія, а геть­ман по­чав її ре­аль­но бу­ду­ва­ти, при­бли­зно у гру­дні 1918 ро­ку мав бу­ти пер­ший вій­сько­вий на­бір, дру­гий — на по­ча­тку 1919 ро­ку. Це ма­ла бу­ти по­стій­на ар­мія в Укра­ї­ні.

Що­до фе­де­ра­тив­ної гра­мо­ти — у ли­сто­па­ді 1918 р. від­бу­ва­є­ться ре­во­лю­ція в Ні­меч­чи­ні та Ав­стро­Угор­щи­ні. З’яв­ля­є­ться но­вий гра- вець — Ан­тан­та, яка жо­дним чи­ном не ви­зна­ва­ла Укра­ї­ну. Від Ско­ро­пад­сько­го за­жа­да­ли оформ­ле­н­ня фе­де­ра­ції з Ро­сі­єю. Що ж робити? Геть­ман ви­дає цю гра­мо­ту, але во­на жо­дним чи­ном не змі­ни­ла дер­жав­но­го ста­ту­су Укра­ї­ни. Ре­аль­ність по­ля­га­ла в то­му, що в Укра­ї­ні дер­жав­ність бу­ла до­ко­на­ним фа­ктом, а Ро­сія пе­ре­бу­ва­ла в умо­вах су­спіль­но-по­лі­ти­чних по­тря­сінь.

«СПАДОК УНР ПРИТЯГУЄ ЗА СО­БОЮ УРСР»

Ла­ри­са IВШИНА.:

— Спад­ко­єм­ця­ми чо­го ми сьо­го­дні ма­є­мо се­бе від­чу­ва­ти?

— Крав­чук пе­ре­йняв спадок УНР. Якщо ми за­хо­че­мо вва­жа­ти се­бе спад­ко­єм­ця­ми Ге­тьман­ської дер­жа­ви, то ми по­вин­ні зро­би­ти низ­ку кро­ків. По-пер­ше, транс­фор­му­ва­ти наш су­спіль­но-по­лі­ти­чний устрій: від­но­ви­ти Ге­тьма­нат. По­трі­бно зна­ти, що ми хо­че­мо. Ми пе­ре­йня­ли спадок, але від­бу­ла­ся су­спіль­на де­гра­да­ція — до вла­ди при­йшов олі­гар­хат. Як по­вер­ну­ти­ся до ци­ві­лі­за­ції? Одно­зна­чно по­трі­бно до­ко­рін­но змі­ню­ва­ти си­ту­а­цію, про­те по­стає пи­та­н­ня: в який спо­сіб? Спадок УНР тя­гне за со­бою ру­ди­мен­ти ра­дян­ської си­сте­ми. Це є основ­ною про­бле­мою.

Л. І.: — Чи ду­ма­ли про це най­смі­ли­ві­ші ін­те­ле­кту­а­ли, ко­ли Ро­сій­ська дер­жа­ва упа­ла, що Укра­ї­на мо­гла по­вер­ну­ти­ся до сво­єї дав­ньої істо­рії і за­сво­ї­ти укра­їн­ський мо­нар­хізм?

— По­оди­но­кі лю­ди ще до 1917 ро­ку ду­ма­ли про це. Про це свід­чить по­ява Ре­во­лю­цій­ної укра­їн­ської пар­тії (РУП) і ді­яль­ність М. Мі­хнов­сько­го.

По­зи­ція укра­їн­сько­го ру­ху в ці­ло­му бу­ла сфор­мо­ва­на на за­са­дах ав­то­но­мі­зму, фе­де­ра­лі­зму. Ні­хто не ста­вив пи­та­н­ня про не­за­ле­жну Укра­ї­ну. Ва­жли­ву роль у по­ста­нов­ці цьо­го пи­та­н­ня пу­блі­чно ві­ді­грав В. Ли­пин­ський. 1911 ро­ку у Льво­ві він скли­кав та­єм­ну на­ра­ду пред­став­ни­ків укра­їн­ських со­ці­а­лі­стів з Ве­ли­кої Укра­ї­ни і га­ли­цьких ді­я­чів. Во­ни зі­йшли­ся на то­му, що тре­ба ста­ви­ти пи­та­н­ня про са­мо­стій­ну Укра­ї­ну, і на то­му, що Укра­ї­на має бу­ти кон­сти­ту­цій­ною мо­нар­хі­єю. Уже то­ді ви­рі­шу­ва­ли пи­та­н­ня про ди­на­ста на укра­їн­сько­му пре­сто­лі. Ним міг бу­ти хтось із Габс­бур­гів, мо­жли­во, і Віль­гельм Габс­бург (ві­до­мий як Ва­силь Ви­ши­ва­ний) або хтось із се­кун­до­ге­ні­ту­ри Ро­ма­но­вих, за умов ви­зна­н­ня ни­ми укра­їн­ської дер­жав­но­сті. То­ді про Ге­тьма­нат вза­га­лі не йшло­ся, і Ли­пин­ський не сто­яв на по­зи­ці­ях геть­ман­сько­го мо­нар­хі­зму. Був ство­ре­ний Ін­фор­ма­цій­ний ко­мі­тет, який ро­зі­слав пред­став­ни­ків по ба­га­тьох кра­ї­нах Єв­ро­пи з ін­фор­ма­ці­єю про те, що та­ке Укра­ї­на й укра­їн­ський рух. З ча­сом Ін­фор­ма­цій­ний ко­мі­тет пе­ре­ро­стає у Со­юз ви­зво­ле­н­ня Укра­ї­ни. Ли­пин­ський пи­ше ме­мо­рі­ал до цьо­го ко­мі­те­ту, в яко­му за­зна­чає, що є рух укра­їн­ців — так зва­ні се­па­ра­ти­сти. Але він роз­рі­зняє се­па­ра­ти­стів, які сто­ять на по­зи­ці­ях са­мо­стій­но­сті Укра­ї­ни, і тих, які хо­чуть здій­сни­ти якісь ком­бі­на­ції з Ав­стро-Угор­щи­ною. По­зи­ція укра­їн­ців в Ав­стро-Угор­щи­ні і в Ро­сії ма­ли свої осо­бли­во­сті. І в про­гра­мі СВУ за­пи­са­но, що Укра­ї­на має бу­ти кон­сти­ту­цій­ною мо­нар­хі­єю. Звер­ну­ли­ся до Гру­шев­сько­го — той від­хи­лив цю те­зу, Ше­пти­цький — «за». В хо­ді на­у­ко­вої пра­ці В. Ли­пин­сько­го над до­сві­дом пер­шо­го Ге­тьма­на­ту і ді­яль­ні­стю Ско­ро­пад­сько­го ви­зрі­ли «Ли­сти до бра­тів-хлі­бо­ро­бів».

Л.І.: — Уяв­ля­є­те, та­ка ці­ка­ва по­лі­ти­чна дум­ка в Укра­ї­ні не є на­дба­н­ням не те що ма­со­во­го су­спіль­ства, а на­віть уні­вер­си­те­тів, ме­діа та жур­на­лі­стів?

— Ва­ша га­зе­та ро­бить ду­же ба­га­то, аби змі­ни­ти си­ту­а­цію. По­ля­ки ка­за­ли, що «ру­си­ни — то є на- ція хло­па і по­па». Тре­ба дя­ку­ва­ти ще так зва­ним йо­си­фій­ським ре­фор­мам, ма­є­ться на ува­зі, що на­при­кін­ці ХVIII сто­лі­т­тя на­да­ли уні­ат­ській цер­кві пев­ний ста­тус. Во­на, іме­но­ва­на Гре­ко-Ка­то­ли­цькою, ма­ла низ­ку ін­сти­ту­цій, в то­му чи­слі на­вчаль­ні, і крі­сла в Се­на­ті. І десь по­тро­ху по­ля­ків від­ті­сни­ли. Да­лі пі­шла бо­роть­ба за ство­ре­н­ня ав­то­ном­но­го Ко­рон­но­го краю. Бу­ла ідея: ко­рон­ний край в Ав­стро­Угор­щи­ні, який вклю­чав би Бу­ко­ви­ну та Га­ли­чи­ну, і не­за­ле­жна дер­жа­ва на Ве­ли­кій Укра­ї­ні. От та­ка бу­ла по­лі­ти­чна по­зи­ція.

Л.І.: — Ав­стро-Угор­щи­на нам за­ли­ши­ла пам’ять про те, що мо­нар­хія — це ба­га­то в чо­му не­по­га­но. А на бе­ре­гах Дні­пра від­бу­ва­ла­ся кла­со­ва бо­роть­ба, де ари­сто­кра­ти бу­ли во­ро­га­ми. Че­рез те це бу­ло й за­ли­ша­є­ться скла­дним яви­щем.

— Укра­ї­на по­ро­ди­ла вла­сний кон­се­рва­тизм. Три­ва­лий час він був сти­хій­ним. Йо­го но­сі­ям бу­ли се­ля­нин і по­мі­щик, во­ни жи­ли по­ряд і зна­хо­ди­ли по­ро­зу­мі­н­ня, по­при ча­сом го­стрі ан­та­го­ні­зми. В. Ли­пин­ський ка­зав, що «се­ля­ни — най­рі­дні­ші для ме­не лю­ди пі­сля мо­єї вер­стви». По­ді­бні свід­че­н­ня по­да­ють та­кож і Ско­ро­пад­ські, і Ше­пти­цькі. Во­ни жи­ли по­ряд із се­лян­ством. За сво­єю су­тні­стю се­ля­нин — тво­рець. Він тво­рив на­ро­дну пі­сню, спе­ци­фі­чний по­бут, ми­сте­цтво, ар­хі­те­кту­ру. Зав­дя­ки се­ля­ни­ну укра­їн­ське пра­во­слав’я не ста­ло та­ким ка­зен­ним, офі­ці­о­зним, як у Цен­траль­ній Ро­сії. Укра­їн­ська ари­сто­кра­ти­чна елі­та про­тя­гом ба­га­тьох ві­ків тво­ри­ла з се­лян­ством спіль­ний кон­се­рва­тив­ний со­ці­ум.

Со­ло­мія НИКОЛАЄВИЧ,

Схі­дно­єв­ро­пей­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки:

— «Спо­га­ди» геть­ма­на як зра­зок че­сної са­мо­кри­ти­ки. Ва­ші коментарі.

— Він об’єктив­но ви­сві­тлює той час і свої вчин­ки. Та­ке вра­же­н­ня, що він все це про­ду­му­вав. У ньо­го не­має яко­їсь упе­ре­дже­но­сті, не­має вузь­ко пар­тій­ної оцін­ки по­ста­тей, озло­бле­но­го став­ле­н­ня до Цен­траль­ної Ра­ди. Але во­дно­час він по­ка­зує ті не­га­тив­ні мо­мен­ти, які не зда­тні бу­ли зро­зу­мі­ти ті чи ін­ші ді­я­чі.

«НА­РО­ДУ МО­ЖНА ПРИПИСАТИ ВСЕ ЩО ЗАВГОДНО»

Iри­на ЛАДИКА,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Iва­на Фран­ка:

— По­бу­тує дум­ка, що одна з го­лов­них при­чин па­ді­н­ня ре­жи­му Ско­ро­пад­сько­го — від­су­тність йо­го під­трим­ки се­ред ши­ро­ких мас на­се­ле­н­ня. Які ви мо­же­те ви­ді­ли­ти при­чи­ни па­ді­н­ня Ге­тьма­на­ту?

— У нас так ро­блять ча­сто — хо­ва­ю­ться за спи­ну на­ро­ду. Це та- кий ви­щий су­д­дя, яко­му мо­жна все що завгодно приписати. А тре­ба ди­ви­ти­ся не мен­шою мі­рою на елі­тар­ні вер­стви. Зви­чай­но, ні­який не на­род по­ва­лив Ско­ро­пад­сько­го, бо пі­сля ньо­го при­йшла Ди­ре­кто­рія, а її че­рез кіль­ка тижнів, в свою чер­гу, ви­гна­ли біль­шо­ви­ки. І на­род що — під­няв­ся на за­хист Ди­ре­кто­рії? Ні.

Чо­го ж упав Ско­ро­пад­ський? При­чи­на одна, втім, мо­же, я і по­ми­ля­ю­ся. Всі укра­їн­ські тра­ди­цій­ні пар­тії за­слі­пле­ні те­зою, що так зва­ні «екс­плу­а­та­тор­ські кла­си — це во­ро­ги». І що у кон­флі­кті між дер­жа­вою і на­ро­дом — зав­жди вин­на дер­жа­ва. Всі укра­їн­ські тра­ди­цій­ні пар­тії, від лі­вих і до пра­вих, ви­сту­па­ли про­ти Ско­ро­пад­сько­го як екс­плу­а­та­то­ра, як пред­став­ни­ка цар­ської елі­ти. Він на­чеб­то не укра­ї­нець, він ро­сі­я­нин.

І по­при те, що Ско­ро­пад­ський за­кли­кав опо­нен­тів іти в уряд, за­йма­ти дер­жав­ні по­са­ди, ство­рю­є­ться опо­зи­цій­ний На­ціо­наль­ний со­юз. Весь час ішов про­цес агі­та­ції за лі­кві­да­цію геть­ман­сько­го ре­жи­му. Ко­ли ве­ли­ся пе­ре­го­во­ри з РСФРР, то пред­став­ни­ки РСФРР — Ма­ну­їль­ський, Ра­ков­ський — без­по­се­ре­дньо спри­я­ли під­го­тов­ці пов­ста­н­ня на біль­шо­ви­цькі гро­ші. Укра­їн­ський по­лі­ти­кум вів актив­ну ан­ти­геть­ман­ську агі­та­цію, а на­род ви­явив­ся де­зо­рі­єн­то­ва­ним.

Ско­ро­пад­сько­го по­ва­лив, як пи­ше Ли­пин­ський, Хам укра­їн­ський, який від­ки­дає ли­цар­ськість. І ця по­стій­на ре­бе­лія (бунт) в укра­їн­сько­му су­спіль­стві, яку не вда­ло­ся стри­ма­ти в до­бу Дру­го­го Ге­тьма­на­ту, ма­ла та­кож мі­сце у ХVII, XVIII сто­лі­т­тях, ко­ли руй­ну­ва­ли все те, що ство­рю­ва­ло­ся кон­стру­ктив­ною ча­сти­ною су­спіль­ства. А В. Ли­пин­ський у сво­їх пра­цях по­ста­вив пе­ред су­спіль­ством зав­да­н­ня від­но­ви­ти цю ари­сто­кра­ти­чну елі­ту, від­ро­ди­ти ли­цар­ськість, ари­сто­кра­ти­чні тра­ди­ції, її твор­чий дух.

«СКО­РО­ПАД­СЬКИЙ ЗРІ­КСЯ ВЛА­ДИ, АЛЕ НЕ ЗРІ­КСЯ ГЕТЬ­МАН­СТВА»

Оль­га КРИСА,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Iва­на Фран­ка:

— Мо­жна ска­за­ти, що пі­сля емі­гра­ції у Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го ві­дбув­ся пе­ре­во­рот у сві­до­мо­сті. Як і чо­му він ві­дбув­ся?

— Яки­хось аж та­ких ра­зю­чих змін не ста­ло­ся. Хоч ево­лю­ція по­гля­дів, зві­сно, бу­ла. І сут­тє­ва. У 1920 ро­ці ство­рю­є­ться УСХД (Укра­їн­ський со­юз хлі­бо­ро­бів-дер­жав­ни­ків). Це озна­ча­ло ви­ни­кне­н­ня по­лі­ти­чної пар­тії, ку­ди ма­ли увійти ді­я­чі, які під­три­му­ва­ли ідеї укра­їн­сько­го геть­ман­ства. То­ді по­ча­ла­ся пу­блі­ка­ція «Ли­стів до бра­тів-хлі­бо­ро­бів», окре­мі ча­сти­ни ці­єї пра­ці дру­ку­ва­ли­ся в ча­со­пи­сі «Хлі­бо­роб­ська Укра­ї­на». До но­во­ство­ре­ної пар­тії за­про­си­ли Ско­ро­пад­сько­го, лі­де­ром був В’яче­слав Ли­пин­ський. Бу­ла під­пи­са­на уго­да, де про- пи­са­ли, що за­вер­шаль­ним ета­пом ді­яль­но­сті но­вої по­лі­ти­чної си­ли ма­ла ста­ти ко­ро­на­ція, тоб­то від­бу­ла­ся пер­со­ні­фі­ка­ція геть­ман­сько­го ру­ху, який очо­лю­вав Ско­ро­пад­ський — лю­ди­на геть­ман­сько­го ро­ду. Хоч він і зрі­кся вла­ди у 1918 р., та не зрі­кся геть­ман­ства. Роз­по­чав­ся но­вий етап ді­яль­но­сті, ство­рю­є­ться Ра­да при­ся­жних як ке­рів­ний ор­ган геть­ман­сько­го ру­ху.

У 1926 ро­ці ви­хо­дить окре­ме ви­да­н­ня «Ли­стів до бра­тів-хлі­бо­ро­бів» — пев­ний згу­сток по­лі­ти­чної дум­ки, це і фі­ло­со­фія, і по­лі­то­ло­гія, й істо­рія. Там є ге­ні­аль­ні спо­сте­ре­же­н­ня Ли­пин­сько­го над істо­ри­чним про­це­сом, які ва­ди бу­ли у нас, що та­ке укра­їн­ська ари­сто­кра­тія. Він пи­ше про елі­ту, її транс­фор­ма­ції, про тра­ди­цію і про на­цію. Це три най­ва­жли­ві­ші ком­по­нен­ти істо­ри­чно­го бу­т­тя.

Ду­маю, що кар­ди­наль­них змін у сві­то­гля­ді Ско­ро­пад­сько­го не від­бу­лось. Усі ми змі­ню­є­мо­ся, ко­ли від­бу­ва­ю­ться та­кі сер­йо­зні транс­фор­ма­ції, як в Укра­ї­ні то­ді. Го­лов­не пи­та­н­ня бу­ло: «Як бу­ду­ва­ти кра­ї­ну? Чи тре­ба її бу­ду­ва­ти як не­за­ле­жну дер­жа­ву чи тре­ба спо­ча­тку роз­бу­до­ву­ва­ти де­мо­кра­ти­чну Ро­сію?»

Iгор СЮНДЮКОВ:

— Ви зна­є­те, що Ско­ро­пад­ський, Ман­нер­гейм, ба­рон Вран­гель бу­ли осо­би­сто зна­йо­мі. Тут мо­жна про­ве­сти ана­ло­гію ще з Піл­суд­ським, бо він теж був шля­хти­чем за по­хо­дже­н­ням. Чо­му двоє з них — Ман­нер­гейм і Піл­суд­ський — ре­а­лі­зу­ва­ли свої дер­жав­ни­цькі пла­ни, а Ско­ро­пад­сько­му і ба­ро­ну Вран­ге­лю це не вда­ло­ся?

— Тре­ба і мо­жна по­рів­ню­ва­ти Ман­нер­ге­йма і Ско­ро­пад­сько­го. Оби­два бу­ли пред­став­ни­ка­ми ари­сто­кра­ти­чної вер­стви, оби­два на­ле­жа­ли до ви­щої ка­те­го­рії ро­сій­ської ари­сто­кра­ти­чної елі­ти і оби­два взя­ли­ся бу­ду­ва­ти дер­жа­ву. Чо­му це вда­ло­ся Ман­нер­ге­йму, і чо­му не вда­ло­ся Ско­ро­пад­сько­му? Бо Ско­ро­пад­ський за­ли­шив­ся в ізо­ля­ції. Бра­ку­ва­ло усві­дом­ле­н­ня ін­те­лі­ген­ці­єю в Укра­ї­ні не­об­хі­дно­сті спіль­но­го фрон­ту. Хо­ча б на якийсь час. Дер­жа­ва не бу­ду­є­ться, якщо не­має на­ціо­наль­ної єд­но­сті.

Уста­нов­чі збо­ри. 1917 рік. Біль­шо­ви­ки при вла­ді. В Укра­ї­ні біль­шість здо­бу­ва­ють со­ці­а­лі­сти­чні пар­тії на чо­лі з есе­ра­ми. Тож бе­ри і бу­дуй дер­жа­ву! Що ще тре­ба? Яка ще сві­до­мість, якої, на дум­ку укра­їн­ських со­ці­а­лі­стів, бра­ку­ва­ло ма­сам. Але ж укра­їн­ським тра­ди­цій­ним пар­ті­ям тре­ба бу­ло бу­ду­ва­ти со­ці­а­лізм, при­чо­му тіль­ки ра­зом зі «стар­шим бра­том». Ми й бу­ду­ва­ли. І до­бу­ду­ва­ли­ся... Оль­га КРИСА, Іри­на ЛАДИКА, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»-2018

Тре­ба і мо­жна по­рів­ню­ва­ти Ман­нер­ге­йма і Ско­ро­пад­сько­го. Оби­два бу­ли пред­став­ни­ка­ми ари­сто­кра­ти­чної вер­стви, оби­два на­ле­жа­ли до ви­щої ка­те­го­рії ро­сій­ської ари­сто­кра­ти­чної елі­ти і оби­два взя­ли­ся бу­ду­ва­ти дер­жа­ву. Чо­му це вда­ло­ся Ман­нер­ге­йму, і чо­му не вда­ло­ся Ско­ро­пад­сько­му? Бо Ско­ро­пад­ський за­ли­шив­ся в ізо­ля­ції. Бра­ку­ва­ло усві­дом­ле­н­ня ін­те­лі­ген­ці­єю в Укра­ї­ні не­об­хі­дно­сті спіль­но­го фрон­ту. Хо­ча б на якийсь час. Дер­жа­ва не бу­ду­є­ться, якщо не­має на­ціо­наль­ної єд­но­сті.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Карл Гу­став Ман­нер­гейм

Пав­ло Ско­ро­пад­ський

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.