Лев­ко ЛУК’ЯНЕН­КО:

«В 1990-х за­мість від­ро­дже­н­ня Укра­ї­ни ми отри­ма­ли при­ва­ти­за­цію кра­ї­ни бан­ди­та­ми»

Den (Ukrainian) - - Nb! -

З ін­терв’ю «Дню» (№150) від 26 сер­пня 2011 ро­ку:

— В яких умо­вах опи­ни­ла­ся Укра­ї­на 1991 ро­ку?

— Ко­ли у 1991 ро­ці про­го­ло­си­ли са­мо­стій­ність, на­ша На­ро­дна ра­да (гру­па у Вер­хов­ній Ра­ді, що ви­сту­па­ла за не­за­ле­жність), яка скла­да­ла­ся із 124 на­ро­дних де­пу­та­тів, мо­гла впли­ва­ти на біль­шість у пар­ла­мен­ті. Ми про­го­ло­си­ли не­за­ле­жність Укра­ї­ни, а ко­ло­ні­аль­на адмі­ні­стра­ція (в основ­но­му це ви­ко­на­вча вла­да) за­ли­ши­ла­ся на сво­їх по­са­дах. Ці лю­ди бу­ли ви­хо­ва­ні Мо­сквою у ан­ти­укра­їн­сько­му, ім­пер­сько­му ду­сі (мо­сков­ська іде­о­ло­гія гли­бо­ко за­кра­ла­ся у їхню сві­до­мість). А іде­о­ло­гія — це не ко­стюм, який мо­жна пе­ре­одя­гну­ти, її одра­зу не за­мі­ниш. Іде­о­ло­гія — це є ікс-фа­кти, ви­тлу­ма­че­ні в пев­но­му ду­сі. На­при­клад, Іван Ма­зе­па — це до­бре чи по­га­но? Ми зна­є­мо, що до­бре. А нам по­стій­но ка­за­ли і ча­сто ка­жуть сьо­го­дні, що він во­рог, зра­дник. Те са­ме го­во­ри­ли і го­во­рять про Си­мо­на Пе­тлю­ру, Сте­па­на Бан­де­ру та ін­ших. Са­ме та­ки­ми по­ня­т­тя­ми ке­ру­ва­ли­ся біль­шість лю­дей, що пе­ре­бу­ва­ли при вла­ді. Во­ни ма­ли ве­ли­кий вплив на ви­бо­ри. На­при­клад, якщо у пер­шій Вер­хов­ній Ра­ді бу­ло 124 де­пу­та­та від На­ро­дної ра­ди, то у дру­гій нас уже бу­ло 100 чо­ло­вік. Тоб­то пред­став­ни­цтво на­ціо­наль­но-дер­жав­ни­цьких сил змен­ши­ло­ся. А да­лі ВР по­сту­по­во пе­ре­тво­ри­ла­ся на іще більш ан­ти­укра­їн­ський і під­при­єм­ни­цький пар­ла­мент. Де­пу­та­ти ди­ви­ли­ся на Укра­ї­ну крізь при­зму сво­їх ма­те­рі­аль­них ін­те­ре­сів, во­ни по­сту­по­во пе­ре­тво­ри­ли­ся на зло­ді­їв та чле­нів рі­зних кла­нів, які при­вла­сни­ли укра­їн­ську еко­но­мі­ку. Тоб­то — за­мість від­ро­дже­н­ня ми отри­ма­ли при­ва­ти­за­цію Укра­ї­ни бан­ди­та­ми.

— Опе­ру­ю­чи пре­зи­дент­ськи­ми ка­ден­ці­я­ми, як би ви оці­ни­ли двад­ця­ти­рі­чний по­ступ укра­їн­ської не­за­ле­жної дер­жа­ви? По­чне­мо з прав­лі­н­ня пер­шо­го пре­зи­ден­та, Ле­о­ні­да Крав­чу­ка (1991—1994 рр.).

— Крав­чук — був по­слан­цем пар­тій­но­го апа­ра­ту. Він став пре­зи- ден­том як пред­став­ник Ко­му­ні­сти­чної пар­тії. Про­сто рі­вень по­лі­ти­чної сві­до­мо­сті су­спіль­ства був у та­ко­му ста­ні, що на­ціо­на­ліст ста­ти пре­зи­ден­том не міг би. Крав­чук, без­пе­ре­чно, ро­зум­на лю­ди­на. На від­мі­ну від ба­га­тьох ін­ших ко­му­ні­стів (то­ді­шніх, те­пе­рі­шніх), він прийняв ідею не­за­ле­жно­сті і швид­ко став на по­зи­ції дер­жав­но­сті. Крав­чук ба­га­то зро­бив за­для то­го, щоб Укра­ї­на про­го­ло­си­ла Не­за­ле­жність. Це ве­ли­кий плюс не тіль­ки для ньо­го, а й для всі­єї Укра­ї­ни.

Ра­зом із тим, чи че­рез тра­ди­цій­ні зв’яз­ки з Ро­сі­єю, чи че­рез не­до­ста­тню зрі­лість як дер­жав­но­го ді­я­ча, Крав­чук на­ро­бив ба­га­то по­ми­лок. На­при­клад, по­го­див­ся по­ді­ли­ти Чор­но­мор­ський вій­сько­во-мор­ський флот із Ро­сі­єю. Пе­ред про­го­ло­ше­н­ням Не­за­ле­жно­сті Укра­ї­на ухва­ли­ла по­ста­но­ву про еко­но­мі­чний су­ве­ре­ні­тет, у якій йшло­ся про те, що все, що пе­ре­бу­ває на те­ри­то­рії Укра­ї­ни є вла­сні­стю укра­їн­ської дер­жа­ви, в то­му чи­слі — усі рі­зно­ви­ди пор­тів. То­му, по­діл ЧФ із Ро­сі­єю бу­ло по­ру­ше­н­ням ці­єї по­ста­но­ви.

Дру­гою по­мил­кою, на мій по­гляд, бу­ла від­мо­ва від ядер­ної зброї. По­при те що «Ве­ли­ка сім­ка» ти­сну­ла на Укра­ї­ну, щоб во­на від­мо­ви­ла­ся від ядер­ної зброї, нам тре­ба бу­ло сто­я­ти на сво­є­му, або отри­ма­ти біль­ші ви­го­ди від роз­збро­є­н­ня.

— По­ло­ви­ну із двад­ця­ти ро­ків Не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни (1994— 2004 рр.) дер­жа­вою пра­вив Ле­о­нід Ку­чма. По су­ті, під час йо­го пре­зи­дент­ства бу­ла ство­ре­на си­сте­ма, в якій ми жи­ве­мо й до­сі. Ви зго­дні?

— Якщо Крав­чук був по­слан­цем ко­му­ні­сти­чно­го апа­ра­ту, то Ку­чма - пред­став­ни­ком чер­во­но­го ди­ре­кто­ра­ту. За ча­си прав­лі­н­ня Крав­чу­ка, хоч як би там бу­ло, еко­но­мі­чний чин­ник по­чав зро­ста­ти, то­му ди­ре­кто­ри за­во­дів, го­ло­ви кол­го­спів, ра­дго­спів по­ча­ли на­би­ра­ти си­лу. В ре­зуль­та­ті на ви­бо­рах 1994 ро­ку во­ни при­ве­ли до вла­ди сво­го пред­став­ни­ка. Зви­чай­но, Ку­чма по­чав слу­жи­ти чер­во­но­му ди­ре­кто­ра­ту, який че­кав і був за­ці­кав­ле­ний у при­ва­ти­за­ції під­при­ємств. Як на­слі­док, в Укра­ї­ні по­ча­ла­ся при­ва­ти­за­ція, яку пе­ре­тво­ри­ли на при­хва­ти­за­цію. Усе це сут­тє­во руй­ну­ва­ло наш еко­но­мі­чний ком­плекс. Нам тре­ба бу­ло весь еко­но­мі­чний по­тен­ці­ал, який нам ді­став­ся від ра­дян­ської ім­пе­рії не ни­щи­ти, а при­сто­со­ву­ва­ти до но­вих умов. За­мість цьо­го, ми все зни­щи­ли, а но­во­го ні­чо­го не по­бу­ду­ва­ли. При­чо­му, все це від­бу­ва­ло­ся під ке­рів­ни­цтвом або з бла­го­сло­ве­н­ня Ку­чми.

Дру­гу ве­ли­че­зну шко­ду, яку він зро­бив, — це за­про­ва­дже­н­ня си­сте­ми зло­чин­но- кар­но­го до­бо­ру ка­дрів. Це за Ку­чми по­ча­ли про­да­ва­ти мі­ні­стер­ські по­са­ди (при Крав­чу­ко­ві та­ко­го не бу­ло), а по­тім уза­га­лі — при­зна­ча­ти тих, на ко­го в про­ку­ра­ту­рі бу­ло за­ве­де­не до­сьє, що свід­чи­ло про ско­є­н­ня зло­чи­ну. Тоб­то ти­по­вий кри­мі­наль­ний ме­тод до­бо­ру ка­дрів. Ку­чма за ро­ки сво­го прав­лі­н­ня ство­рив та­ку си­сте­му в дер­жа­ві, з якої ми не мо­же­мо « ви­ліз­ти» і до­те­пер.

Але бу­ли й де­які по­зи­тив­ні кро­ки. На­при­клад, за йо­го прав­лі­н­ня в 1996 ро­ці бу­ла ухва­ле­на Кон­сти­ту­ція. Її ду­же не хо­ті­ли ко­му­ні­сти, які мрі­я­ли, що Укра­ї­на «за­ва­ли­ться» і по­про­си­ться на­зад під вла­ду Мо­скви. Він зу­мів зла­ма­ти їхній опір. Та­кож­при Ку­чмі бу­ла за­про­ва­дже­на грив­ня, та­ким чи­ном ви­бу­до­ву­вав­ся еко­но­мі­чний су­ве­ре­ні­тет кра­ї­ни.

— Ку­чма по­ки єди­ний пре­зи­дент, який пе­ре­оби­рав­ся на дру­гий тер­мін. Але для цьо­го на ви­бо­рах у 1999 ро­ці ним бу­ли ви­ко­ри­ста­ні рі­зні те­хно­ло­гії. Зокре­ма, з лі­де­ра ко­му­ні­стів Пе­тра Си­мо­нен­ка «злі­пи­ли» основ­но­го кон­ку­рен­та, яко­го Ку­чма не­о­дмін­но пе­ре­ма­гав у дру­го­му ту­рі. Чи бу­ла то­ді мо­жли­вість (шанс) змі­ни­ти си­сте­му в кра­ї­ні?

— Тре­ба бу­ло усу­ну­ти Ку­чму від вла­ди, тоб­то не оби­ра­ти йо­го на дру­гий тер­мін. Шан­си бу­ли. На­ціо­наль­но-де­мо­кра­ти­чні си­ли ще на­при­кін­ці 1998 ро­ку ви­рі­ши­ли під­три­ма­ти Єв­ге­на Мар­чу­ка. Ре­спу­блі­кан­ська пар­тія, так са­мо як і В’яче­слав Чор­но­віл, та­кож­під­три­ма­ла цю ідею. Я вва­жаю, як­би Мар­чук то­ді став пре­зи­ден­том, то це був би на­ба­га­то кра­щий ва­рі­ант для Укра­ї­ни. Він би уста­но­вив ди­кта­ту­ру за­ко­ну, тоб­то по­ря­док на осно­ві За­ко­ну, і то­ді олі­гар­хи не за­вда­ли би та­кої шко­ди Укра­ї­ні.

ЛЕВ­КО ЛУК’ЯНЕН­КО В КОМЕНТАРІ «Дню» (№217) ВІД 28 ЛИСТОПАДА 2016 РО­КУ:

— Рух, як «па­ра­соль­ко­ва» ор­га­ні­за­ція ві­ді­грав на­при­кін­ці 1980-х ро­ків ве­ли­ку роль. По­тім він транс­фор­му­вав­ся в пар­тію і бу­ла по­мі­тна тен­ден­ція збли­же­н­ня з дру­гим пре­зи­ден­том. Тоб­то Чор­но­віл пі­шов на спів­пра­цю з Ле­о­ні­дом Ку­чмою, що зре­штою сер­йо­зно за­шко­ди­ло «Ру­хо­ві» і Укра­ї­ні, адже «НР» міг ста­ти най­біль­шою аль­тер­на­тив­ною опо­зи­цій­ною си­лою до вла­ди пар­то­кра­тів. Ко­ли бу­ло ство­ре­но дві гру­пи для ро­бо­ти над Кон­сти­ту­ці­єю (ко­мі­сія Вер­хов­ної Ра­ди і пре­зи­дент­ська ко­мі­сія Ку­чми), то Чор­но­віл пі­шов до «гру­пи Ку­чми». Ко­мі­сія Вер­хов­ної Ра­ди ви­хо­ди­ла з то­го, що пар­ла­мент має бу­ти одно­па­ла­тним і са­му Кон­сти­ту­цію тре­ба при­йма­ти Вер­хов­ною Ра­дою. Ку­чмів­ська жко­мі­сія ви­сту­па­ла з тих по­зи­цій, що пар­ла­мент має скла­да­тись з двох па­лат і Кон­сти­ту­цію тре­ба ухва­ли­ти на ре­фе­рен­ду­мі. Ідея дво­па­ла­тно­го пар­ла­мен­ту від­но­си­лась до по­зи­ції Чор­но­во­ла про фе­де­ра­тив­ний устрій Укра­ї­ни. Я сто­яв зав­жди про­ти фе­де­ра­тив­но­го устрою, адже був зав­жди пе­ре­ко­на­ним, що це ви­гі­дно для Ро­сії — роз­ді­ли­ти нас і за­гар­ба­ти по один­ці. Більш то­го, як­би Кон­сти­ту­цію при­йма­ли на ре­фе­рен­ду­мі, то лю­ди мо­гли про­сто не при­йти на діль­ни­ці, адже на­род був вже до­сить втом­ле­ний. Тоб­то був ве­ли­кий ри­зик, що Кон­сти­ту­цію мо­гли вза­га­лі не прийня­ти, і Ро­сія з Поль­щею отри­ма­ли б ар­гу­мент, мов­ляв, укра­їн­ська на­ція не є дер­жав­ни­цькою.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.