Пе­ре­фор­ма­ту­ва­н­ня

Den (Ukrainian) - - Культура - Во­ло­ди­мир КУДЛАЧ, Оде­са

В Оде­сько­му ху­до­жньо­му му­зеї пред­став­ле­ні ран­ні тво­ри ви­да­тно­го май­стра укра­їн­сько­го мо­дер­ну Ми­хай­ла Жу­ка

Ми­хай­ла Іва­но­ви­ча Жу­ка (1883—1964 рр.) з Оде­сою пов’язу­ва­ло май­же со­рок ро­ків плі­дно­го твор­чо­го жи­т­тя. До не­дав­ньо­го ча­су­ро­бо­ти май­стра бу­ли в за­па­сни­ках, і ли­ше пе­рі­о­ди­чно фі­гу­ру­ва­ли на ре­тро­спе­ктив­них ви­став­ках ми­тця, які про­во­ди­ли­ся в Пів­ден­ній Паль­мі­рі.

Ни­ні мо­жна по­ба­чи­ти чо­ти­ри ро­бо­ти ми­тця: « Пор­трет ар­хе­о­ло­га М. Бі­ля­шів­сько­го » ( 1903), « Пор­трет ба­тька » ( 1908), « Пор­трет про­фе­со­ра М. Ман­де­са » ( 1929) та фло­ри­сти­чний мо­тив « Лі­лії » ( 1908). Ек­спо­зи­ція ці­лі­сна: оста­н­ня із на­зва­них ро­біт ві­зу­аль­но об’єд­нує три порт­ре­ти, роз­мі­ще­ні в ни­жньо­м­уря­ду . Усі тво­ри май­стра ви­ко­на­ні па­сте­л­лю, де­які у змі­ша­ній те­хні­ці, як, на­при­клад, зо­бра­же­н­ня Бі­ля­шів­сько­го та « Лі­лії » . Сим­біоз те­хнік ха­ра­ктер­ний для цьо­го мис­тця, ви­хо­ван­ця Ки­їв­ської ри­су­валь­ної шко­ли М. Му­ра­шка і Кра­ків­ської ака­де­мії ми­стецтв.

У ран­ній пе­рі­од твор­чо­сті, по­ряд з Ге­ор­гі­єм Нар­бу­том, Ми­хай­ло Жук був одним із яскра­вих пред­став­ни­ків укра­їн­сько­го мо­дер­ну.

Лі­лії бу­ли се­ред улю­бле­них фло­ри­сти­чних мо­ти­вів ху­до­жни­ка, і 1908 ро­ку­він ство­рив ба­га­то ва­рі­ан­тів із зо­бра­же­н­ням ці­єї кві­тки. У ві­до­мих аль­бо­мах і мо­но­гра­фі­ях про Ми­хай­ла Жу­ка, зокре­ма, за ав­тор­ства Іва­на Ко­зи­ро­да і Сер­гія Ше­ве­льо­ва, Оль­ги Ло­гу­тен­ко, чи в остан­ній, най- більш фун­да­мен­таль­ній пра­ці Лю­дми­ли Со­ко­люк (пре­зен­та­цію, якої очі­кує Оде­са), да­на ро­бо­та не від­тво­рю­є­ться. Сьо­го­дні є уні­каль­на мо­жли­вість до­не­сти цей твір до шир­шо­го за­га­лу.

З екс­по­на­тів, які фі­гу­ру­ва­ли ра­ні­ше, мо­жна ба­чи­ти тво­ри Оле­ксан­дра Шов­ку­нен­ка, Пав­ла Во­ло­ки­ді­на, Миколи Тир­си. Онов­ле­но і роз­ши­ре­но в до­бір­ці тво­ри «оде­ських па­ри­жан» — Те­о­фі­ла Фра­єр­ма­на і Ам­шея Ню­рен­бер­га. Впер­ше пред­став­ле­но тво­ри Во­ло­ди­ми­ра Ба­ра­но­ва-Ро­сі­не і сим­во­лі­ста, ві­до­мо­го ху­до­жньо­го кри­ти­ка Пав­ла Ні­тше («До іде­а­лу». 1914). Остан­ній із зга­да­них ми­тців май­же не ві­до­мий ці­ни­те­лям ми­сте­цтва, і не див­но. Як за­зна­чи­ла зна­вець оде­сько­го ми­сте­цтва дру­гої по­ло­ви­ни ХІХ — по­ча­тку­ХХ сто­лі­т­тя, ми­сте­цтво­зна­вець Оль­га Бар­ков­ська, на сьо­го­дні ві­до­мо ли­ше дві ро­бо­ти цьо­го ори­гі­наль­но­го жи­во­пи­сця.

Ще одна ці­ка­вин­ка — ма­ло­ві­до­ма ро­бо­та Да­ви­да Бур­лю­ка аме­ри­кан­сько­го пе­рі­о­д­утвор­чо­сті з при­ва­тної ко­ле­кції, яку­на­да­ли на тим­ча­со­ве збе­рі­га­н­ня до му­зею.

Впер­ше пред­став­ле­на скуль­пту­ра оде­сько­го ми­тця Пе­тра Мі­тко­ві­це­ра (1889—1942) «Афри­ка­нець», го­ту­ю­ться ві­три­ни для гра­фі­ки. На­скіль­ки ві­до­мо, пі­сля вте­чі Бо­ри­са Еду­ард­са за кор­дон у1919 ро­ці, Мі­тко­ві­цер пев­ний час за­ймав одну­із йо­го май­сте­рень, в якій збе­ріг­ся ва­рі­ант цьо­го тво­ру.

У да­ній пу­блі­ка­ції не ста­ви­ться за ме­ту­ро­би­ти де­таль­ний ана­ліз змі­ни екс­по­зи­ції Оде­сько­го ху­до­жньо­го му­зею, яку здій­сни­ло но­ве ке­рів­ни­цтво. Ни­ні пе­ре­фор­ма­то­ва­но май­же всі за­ли дру­го­го по­вер­ху, де­які кар­ди­наль­но, і якщо зал 1920 ро­ків, онов­ле­ний до­сить вда­ло, то цьо­го не ска­жеш про ін­ші. Ек­спо­зи­ція в окре­мих ви­пад­ках втра­ти­ла ці­лі­сність і якість. Фа­кти­чно зні­ве­льо­ва­ний та­кий май­стер, як Во­ло­ди­мир Си­ни­цький, де­що «по­су­ну­ли» Го­лов­ко­ва (йо­го ака­де­мі­чний пор­трет пен­зля спів­кур­сни­ка по ака­де­мії Й. Тур­це­ви­ча не впи­су­є­ться в ряд). На­га­даю, що по­пе- ре­дній екс­по­зи­цій­ний роз­клад ви­бу­ду­вав сво­го ча­су ві­до­мий му­зей­ник, за­сту­пник ди­ре­кто­ра з на­у­ко­вої ро­бо­ти Оде­сько­го ху­до­жньо­го му­зею, сві­тлої пам’яті Яків Абра­мо­вич Гал­кер. Бу­ла про­ве­де­на ве­ли­ка на­у­ко­во-по­шу­ко­ва ро­бо­та. Він не ке­ру­вав­ся тіль­ки сво­ї­ми осо­би­сти­ми упо­до­ба­н­ня­ми, мав чі­тку­кон­це­пцію. Не ска­же­мо, що без­до­ган­ну. Як вже го­во­ри­ло­ся, бу­ли від­су­тні тво­ри та­ко­го ме­тра, як Ми­хай­ло Жук, який пі­сля роз­па­ду То­ва­ри­ства пів­ден­но­ро­сій­ських ху­до­жни­ків, зро­бив­ши сво­їм осід­ком Оде­су, дав но­вий по­штовх роз­ви­тку­ху до­жній осві­ті й оде­ській шко­лі ма­ляр­ства.

Що­до не­ве­ли­чко­го за­лу­Си­ни­цько­го, то пам’ятаю ще в ча­си сту­дент­ства я був свід­ком мас­шта­бної при­жит­тє­вої пер­со­наль­ної ви­став­ки Во­ло­ди­ми­ра Си­ни­цько­го, до­стой­но­го про­дов­жу­ва­ча ім­пре­сіо­ні­сти­чної тра­ди­ції Кі­рі­а­ка Ко­стан­ді, вза­га­лі оде­ської шко­ли. То­ді май­стер по­да­ру­вав му­зею 80 сво­їх ро­біт. Під час за­нять з істо­рії ми­сте­цтва хтось із сту­ден­тів ви­сло­вив ске­псис що­до ро­біт Си­ни­цько­го. Наш пе­да­гог, ві­до­мий ми­сте­цтво­зна­вець Те­тя­на Ба­са­нець за­ува­жи­ла: «Бу­де ве­ли­ким ща­стям, якщо ви про­жи­ве­те та­ке яскра­ве твор­че жи­т­тя, як Во­ло­ди­мир Си­ни­цький».

В ін­ших за­лах упе­ре­фор­ма­ту - ван­ні екс­по­зи­ції має мі­сце пев­на спон­тан­ність, і це, як ви­да­є­ться, ли­ше по­ча­ток удов­го­му­лан­цю­зі змін, які на­мі­ти­ла но­ва адмі­ні­стра­ція му­зею. Роз­чи­ни­ла­ся за­кар­пат­ська шко­ла жи­во­пи­суі оде­ський «су­во­рий стиль», ви­пли­ли на по­верх­ню по­се­ре­дні жи­во­пи­сці...

Існує ви­про­бу­ва­на пра­кти­ка: тво­ри з за­па­сни­ків пе­рі­о­ди­чно ви­став­ля­ти на ви­став­ках, бла­го є ве­ли­кий ви­став­ко­вий зал му­зею...

ФОТО З АРХІВУ

Жук М. Ав­то­порт­рет. 1908. Фра­гмент. При­ват. збір­ка., Оде­са

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.