«Хто ж не мріє зле­ті­ти на Олімп! Але не ці­ною втра­ти го­ло­су»

Опер­ний бас Єв­ге­на Ор­ло­ва ни­ні зна­ють по всьо­му сві­ту, а по­чи­нав свій шлях у Ки­є­ві

Den (Ukrainian) - - Культура - Ла­ри­са ТАРАСЕНКО

Са­ме то­му за­люб­ки і з вдя­чні­стю бе­ре участь у тра­ди­цій­но­му ба­га­то­рі­чно­му фе­сти­ва­лі «За­про­ше­ні укра­їн­ські зір­ки сві­то­вої опе­ри».

Цьо­го юві­лей­но­го се­зо­ну при­хиль­ни­ки по­чу­ли йо­го в пар­ті­ях Оро­ве­за («Нор­ма»), ко­ро­ля Ре­не («Іо­лан­та»), ко­ро­ля Фі­лі­па («Дон Кар­лос»). Але чи не най­ва­жли­ві­шою по­ді­єю для се­бе спі­вак вва­жає свій де­бют у Ре­кві­є­мі Джу­зеп­пе Вер­ді по­руч та­ких бли­ску­чих ви­ко­нав­ців як Окса­на Кра­ма­рє­ва, Ан­же­лі­на Шва­чка, Ми­хай­ло Ді­дик.

— На­ра­зі ви є со­лі­стом Бер­лін­ської Дой­че Опе­ра. Але ж з Ки­є­вом під­три­му­є­те ті­сні зв’яз­ки.

— Я зав­жди бу­ду вдя­чний та­ким ти­та­нам укра­їн­ської опер­ної сце­ни, як Лев Ве­не­ди­ктов, Дми­тро Гна­тюк, яких, на жаль, вже не­має на цьо­му сві­ті, за ту роль, яку во­ни ві­ді­гра­ли у мо­їй твор­чій до­лі. Лев Ми­ко­ла­йо­вич прийняв ме­не до скла­ду хо­ру і бу­кваль­но при­му­сив всту­пи­ти до кон­сер­ва­то­рії, а Дми­тро Ми­хай­ло­вич дав шанс ста­ти со­лі­стом, спо­ча­тку у ма­лень­ких пар­ті­ях, по­тім і до­ру­чив пар­тію Бар­то­ло у «Се­віль­сько­му ци­руль­ни­ку». А вже зго­дом ди­ри­гент Іван Гам­ка­ло впер­ше ви­пу­стив ме­не у пар­ті­ї­Кон­ча­ка в опе­рі «Князь Ігор».

— А як по­чи­на­ла­ся між­на­ро­дна кар’єра?

— На кон­кур­сі во­ка­лі­стів «Опе­ра­лія» 2010 ро­ку. Ма­буть, я ща­слив­чик: там ме­не зна­йшла агент Кар­мен де Мі­гу­ель, з якою я пра­цюю і до­ни­ні. Це пре­кра­сна лю­ди­на і про­фе­сіо­нал, який ро­зу­міє при­ро­ду тон­ко­го во­каль­но­го апа­ра­ту, то­му не до­зво­ляє яки­хось не­о­бду­ма­них про­по­зи­цій, які мо­жуть за­шко­ди­ти спів­а­ку. У ме­не все роз­ви­ва­є­ться по­сту­по­во, по ви­схі­дній. Ар­ти­сти схиль­ні ха­па­ти­ся за ре­зо­нан­сні про­е­кти, які ча­сом не від­по­від­а­ють їхнім мо­жли­во­стям, не­зва­жа­ти на пе­ре­на­пру­же­н­ня, че­рез що ча­сто ви­ни­ка­ють про­бле­ми з го­ло­сом, а це най­ча­сті­ше про­цес не­від­во­ро­тний, то­му так ба­га­то при­кла­дів пе­ред­ча­сно­го за­вер­ше­н­ня кар’єр се­ред зі­рок то­прів­ня. У ме­не все йде по­сту­по­во, хо­ча і я грі­шний — хто ж не мріє зле­ті­ти на Олімп! Але не ці­ною втра­ти го­ло­су.

— Однак у ва­шо­му по­слу­жно­му спи­ску ро­бо­та на сце­нах те­а­трів то­го са­мо­го топ-рів­ня, і у пер­шу чер­гу, ма­буть, Ме­тро­по­лі­тен Опе­ра. Чим для вас при­ва­бли­ва ро­бо­та на та­ких сце­нах?

— На­сам­пе­ред це під­бір ви­со­ко­кла­сно­го скла­ду ви­ко­нав­ців, ди­ри­ген­тів, ре­жи­се­рів. Це свя­то, а не ро­бо­та! Від­по­від­аль­ність над­зви­чай­на, але ко­ли ти спів­а­єш «свій» ре­пер­ту­ар, без на­дмо­жли­во­стей, то спо­кій­но ро­биш свою ча­сти­ну спіль­но­ї­спра­ви, ро­стеш во­каль­но і актор­ськи.

— Спі­ва­ки ча­сто оби­ра­ють «сво­го» ди­ри­ген­та се­ред тих, з ким до­ве­ло­ся пра­цю­ва­ти. Хто для вас на сьо­го­дні та­кий?

— Ко­жен до­свід ко­ри­сний. Але, ма­буть, ро­бо­та з ізра­їль­ським ди­ри­ген­том Да­ні­е­лом Оре­ном да­ла ме­ні ду­же ба­га­то як для му­зи­кан­та. Під йо­го ору­дою я спів­ав Ін­кві­зи­то­ра у Пар­мі і Тель-Аві­ві. До ре­чі, ці­ка­во, що це та са­ма про­ду­кція, яку зро­бив ре­жи­сер Джан­кар­ло дель Мо­на­ко і яка ста­ла по­ча­тком мо­є­ї­мі­жна­ро­дно­ї­кар’єри 2011 ро­ку в Се­ві- льї. Про­тя­гом подаль­ших ро­ків ме­не пе­рі­о­ди­чно за­про­шу­ють спів­а­ти у цій по­ста­нов­ці на рі­зних сце­нах, з рі­зни­ми ди­ри­ген­та­ми то на пар­тію Ін­кві­зи­то­ра, то на Фі­лі­па.

— Два се­зо­ни за кон­тра­ктом ви пра­цю­є­те в Дой­че Опе­ра. Чи бу­ли во­ни ко­ри­сні для вас?

— Без­умов­но. Крім хо­ро­ших умов кон­тра­кту, ро­зум­но­го гра­фі­ку ро­бо­ти, пев­но­ї­мо­жли­во­сті пра­цю­ва­ти і на ін­ших сце­нах, у то­му чи­слі й на ки­їв­ській, я маю прекрасну ба­зу для за­нять, ви­вче­н­ня но­вих пар­тій, при чо­му так, як я лю­блю — ре­тель­но, по­сту­по­во, дов­го, щоб уже за- пам’ята­ло­ся на все жи­т­тя. Тут я спів­аю близь­ко 15 пар­тій. З остан­ніх ці­ка­вих ро­біт — Аль­ві­зо У «Джо­кон­ді» і маг Че­лій у фран­цузь­кій ори­гі­наль­ній вер­сії опе­ри Про­коф’єва «Лю­бов до трьох апель­си­нів». На за­крит­ті по­за­ми­ну­ло­го се­зо­ну ме­ні до­ве­ло­ся спів­а­ти Вар­ла­а­ма в «Бо­ри­сі Го­ду­но­ві» під ору­дою на­шо­го укра­їн­сько­го услав­ле­но­го ди­ри­ген­та Ки­ри­ла Ка­ра­би­ця, який за­раз очо­лює ор­кестр Ве­ймар­ської шта­ат­ска­пе­ли. А ще один плюс — я від­крив для се­бе Ва­гне­ра, по­ки що як слу­хач. Але, ду­маю, не­вдов­зі по­чну і спів­а­ти, на­пев­не, не одра­зу в Ні­меч­чи­ні, бо тре­ба ви­мо­ву як слід опа­ну­ва­ти, зі сти­лі­сти­кою ро­зі­бра­ти­ся.

— По за­кін­чен­ні кон­тра­кту з Дой­че Опе­ра маєте вже якісь пла­ни?

— Так, у су­ча­сно­му сві­ті без пла­нів не про­жи­веш. Ба­жа­но б під­пи­са­ти ще якийсь фест, тоб­то дов­го­стро­ко­вий кон­тракт, і над цим пра­цює агент, а іно­ді й сам щось під­шу­кую. Та ж та­ки Дой­че Опе­ра вже зро­би­ла ме­ні кіль­ка про­по­зи­цій на про­е­кти чи ра­зо­ві ви­сту­пи. Це по­ши­ре­на пра­кти­ка. Якщо ти ви­явив­ся ко­ри­сним для те­а­тру, мо­жеш роз­ра­хо­ву­ва­ти на подаль­шу спів­пра­цю у рі­зних фор­ма­тах.

— Тоб­то за всі­єї при­ва­бли­во­сті по за­вер­шен­ні кон­тра­кту ви від­прав­ля­є­те­ся у віль­не пла­ва­н­ня?

— А у біль­шо­сті ар­ти­стів жи­т­тя як бу­ло, так і за­ли­ша­є­ться ко­чо­вим. Сьо­го­дні тут, зав­тра там. Я, на­при­клад, не маю вла­сно­го жи­тла і не ба­чу по­ки сен­су десь йо­го ма­ти. Це осо­бли­во про­блем­но для сі­мей­них ар­ти­стів, бу­ває, що во­ни ба­ча­ться по кіль­ка мі­ся­ців на рік. Ті, хто мо­же со­бі до­зво­ли­ти, обла­што­ву­ю­ться у кіль­кох мі­сцях. Ці­ка­во, як вчи- нив Ро­стро­по­вич, гео­гра­фія ви­сту­пів яко­го бу­ла при­го­лом­шли­вою: він ку­пив квар­ти­ри у кіль­кох кра­ї­нах і об­ста­вив їх одна­ко­во, аби всю­ди по­чу­ва­ти­ся «вдо­ма». Ну а та­ка за­тре­бу­ва­на лю­ди­на як Пла­сі­до До­мін­го — той про­сто жи­ве в лі­та­ках, йо­го гра­фік на­стіль­ки щіль­ний, що за­ли­ша­є­ться тіль­ки по­ба­жа­ти йо­му здо­ров’я.

— Ви­щим пі­ло­та­жем для опер­но­го ви­ко­нав­ця за­ли­ша­є­ться Ме­тро­по­лі­тен Опе­ра. Чи є ба­жа­н­ня і мо­жли­вість ще за­спі­ва­ти на цій сце­ні?

— Так, во­ни мі­цно три­ма­ють мар­ку, і біль­шість спів­а­ків мрі­ють про Мет. За­раз там змі­ни­ло­ся ке­рів­ни­цтво, і но­вий арт-ди­ре­ктор за­про­сив ме­не на на­сту­пний се­зон, але на стра­хов­ку, бо перш ніж да­ти ви­ста­ву він хо­че пе­ре­ко­на­ти­ся, що я вар­тий цьо­го. Тоб­то те, що я вже спів­ав на цій сце­ні, і на­віть те, що ро­ків п’ять то­му він чув ме­не у Ло­сАн­дже­ле­сі, не є ви­рі­шаль­ним при під­пи­сан­ні кон­тра­кту. Але це та­ка пре­кра­сна на­го­да зно­ву за­ну­ри­ти­ся у ро­бо­ту з най­по­ту­жні­ши­ми твор­чи­ми си­ла­ми, по­ба­чи­ти но­ві по­ста­нов­ки, по­чу­ти вжи­ву ле­ген­дар­них спів­а­ків, бо жо­ден за­пис не від­тво­рить то­го ди­ва, яке від­бу­ва­є­ться в аку­сти­ці, по­вчи­ти­ся, бо ар­тист вчи­ться, ма­буть, до са­мо­го фі­на­лу кар’єри. Я ра­дію з то­го, що у Київ ста­ли за­про­шу­ва­ти спів­а­ків сві­то­во­го рів­ня, як це бу­ло з прем’єрою «На­бук­ко», де За­ха­рію спів­ав Рі­кар­до Дза­нел­ла­то. Че­рез не­до­ста­тність ко­штів укра­їн­ська во­каль­на шко­ла ми­мо­во­лі кон­сер­ву­є­ться, то­му та­кі ко­ри­сні ви­сту­пи тих укра­їн­ських спів­а­ків, які за­раз спів­а­ють по всьо­му сві­ту і прив­но­сять ін­ші тенденції.

— Що­до ва­ших ви­сту­пів на рі­дній сце­ні. Чим во­ни є для вас і що при­не­сло най­біль­ше за­до­во­ле­н­ня?

— Ви­сту­па­ти на сце­ні На­ціо­наль­но­ї­о­пе­ри Укра­ї­ни — це і від­по­від­аль­ність, і за­до­во­ле­н­ня. А цьо­го ро­ку са­ме тут на­ре­шті справ­ди­ла­ся дав­ня мрія ви­ко­на­ти «Ре­кві­єм» Вер­ді. Так вже ста­ло­ся, що пар­тію я під­го­ту­вав дав­но, чи не ро­ків де­сять то­му, шу­кав мо­жли­во­сті ви­ко­на­ти її де зав­го­дно, про­сив про це аген­та, але з рі­зних ва­го­мих при­чин все від­кла­да­ло­ся. І от на­ре­шті ста­ло­ся. Вер­ді для ме­не за­ли­ша­є­ться най­улю­бле­ні­шим і, так би мо­ви­ти, най­зру­чні­шим ком­по­зи­то­ром. Зда­є­ться, все, що хо­ті­ло­ся, вже про­спі­вав з вер­ді­їв­сько­го ре­пер­ту­а­ру, крім Ре­кві­є­му. Ма­буть, не­має жо­дно­го тво­ру, який би ме­ні так хо­ті­ло­ся за­спі­ва­ти і так дов­го не скла­да­ло­ся! І тут рі­дні сті­ни до­по­мо­гли. Я ду­же вдя­чний ке­рів­ни­цтву те­а­тру за це за­про­ше­н­ня, про­фе­сій­ним ки­їв­ським кон­церт­мей­сте­рам, які до­по­мо­гли ме­ні під­го­ту­ва­ти пар­тію. При­єм­но ще й те, що ро­бив­ся про­фе­сій­ний за­пис для фон­дів ра­діо. Я і на­да­лі че­ка­ти­му і з ра­ді­стю при­йма­ти­му за­про­ше­н­ня спів­а­ти в на­шо­му те­а­трі, який дав ме­ні пу­тів­ку до твор­чо­го жи­т­тя.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.