Про «армію бо­тів»

Жур­на­ліс­тка Ін­на ПАВЛЮК — про те, що мо­же впли­ну­ти на май­бу­тні пре­зи­дент­ські ви­бо­ри... та про шко­лу «Дня»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

І нна Павлюк — те­ле­жур­на­ліс­тка на все­укра­їн­сько­му ка­на­лі, а в ми­ну­ло­му — ку­ра­тор­ка Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки га­зе­ти «День», за­сту­пни­ця від­по­від­аль­но­го се­кре­та­ря. Не­що­дав­но Ін­на про­ве­ла роз­слі­ду­ва­н­ня та з’ясу­ва­ла, хто ж та­кі бо­ти, де во­ни жи­вуть в укра­їн­сько­му ін­тер­нет-про­сто­рі та чи не­без­пе­чні для зви­чай­них ви­бор­ців, чи не зро­блять ви­бір за них за до­по­мо­гою ма­ні­пу­ля­цій.

— Скіль­ки ча­су ви пра­цю­ва­ли над спец­про­е­ктом«Арм ія бо­тів»?

— Над про­е­ктом «Армія бо­тів. Хто зро­бить ви­бо­ри-2019?» я пра­цю­ва­ла впро­довж мі­ся­ця. І це був ду­же на­си­че­ний­пе­рі­од, який­ві­дрі­зняв­ся від по­пе­ре­дньої ро­бо­ти. Перш за все то­му, що основ­на ро­бо­та бу­ла в ін­тер­не­ті, зокре­ма, в со­цме­ре­жах. Адже за по­пе­ре­дньо ви­вче­ни­ми ма­те­рі­а­ла­ми я ро­зумі­ла, що мої «ме­ре­же­ві істо­ти» жи­вуть са­ме там.

— Що но­во­го ви від­кри­ли для се­бе у хо­ді цьо­го до­слі­дже­н­ня сфе­ри «бо­тів»?

— Но­вим бу­ло усе. Про бо­тів ба­га­то го­во­ри­ли, але їх ні­хто не ба­чив. Ні­хто не фі­ксу­вав їх ма­со­во. Але кіль­ка фа­ктів остан­ніх ро­ків сві­то­вої тенденції ме­не спо­ну­ка­ли до то­го, щоб по­ча­ти ри­ти ( смі­є­ться. — Авт.).

2013 рік. Ро­сія. Санкт-Пе­тер­бург. Жур­на­лі­сти ви­кри­ва­ють мас­шта­бну «фа­бри­ку тро­лів». Го­лов­не зав­да­н­ня яких — кри­ти­ку­ва­ти в ін­тер­не­ті по­лі­ти­ку Укра­ї­ни та США, а та­кож — ви­хва­ля­ти по­лі­ти­ку Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на. Ав­же на по­ча­тку 2018 ро­ку Мі­ні­стер­ство юсти­ції США офіційно зви­ну­ва­чує ор­га­ні­за­цію у втру­чан­ні в аме­ри­кан­ські ви­бо­ри 2016 ро­ку. У бе­ре­зні 2018 ро­ку кіль­ка про­від­них аме­ри­кан­ських ЗМІ пу­блі­ку­ють гу­чні стат­ті про те, що ві­до­ма ан­глій­ська ком­па­нія з ана­лі­ти­ки да­них Cambridge Analytic мо­гла впли­ну­ти на ви­бо­ри у США. В обох ви­пад­ках, і в Шта­тах, і в Ро­сії, для впли­ву та ма­ні­пу­ля­ції сві­до­мі­стю за­ді­я­ли ре­сурс-бо­тів та ін­тер­нет-тро­лів. Хто во­ни та­кі? І чи існу­ють во­ни в та­ких мас­шта­бах в Укра­ї­ні, щоб впли­ну­ти на ви­бо­ри-2019? Це я і на­ма­га­ла­ся ді­зна­ти­ся. Ре­зуль­тат мо­жна бу­ло по­ба­чи­ти в ефі­рі або на сай­ті те­ле­ка­на­лу ZIK.

«УКРА­ЇН­СЬКІ БО­ТИ ІСНУ­ЮТЬ»

— Ваш спец­про­ект на­зи­ва­є­ться «Армія бо­тів», во­дно­час ви го­во­ри­те там про ва­го­мий вплив ЛСД — лі­де­рів су­спіль­них ду­мок. То хто ж із них ві­ді­грає ви­рі­шаль­ну роль на пре­зи­дент­ських ви­бо­рах у 2019 ро­ці? Мо­же, є пев­на ста­ти­сти­ка що­до цьо­го.

— Десь при­бли­зно на пів­шля­ху роз­слі­ду­ва­н­ня я вже бу­ла як ві­до­мий­ге­рой із куль­то­во­го філь­му «Ма­три­ця» — Нео, ко­ли він оби­рає та­бле­тку і по­чи­нає ба­чи­ти усе при­хо­ва­не. Гор­та­ю­чи ко­мен­та­рі у со­цме­ре­жах, клі­ка­ю­чи на ака­ун­ти, за хви­ли­ну-дві я вже мо­гла зро­зу­мі­ти — фей­ко­ва це сто­рін­ка чи ні. Тим біль­ше, по­спіл­ку­вав­шись з ін­сай­де­ром, який впро­довж кіль­кох мі­ся­ців пра­цю­вав ін­тер­нет-тро­лем (це та ж са­ма фей­ко­ва сто­рін­ка, яку мо­же ве­сти ре­аль­на лю­ди­на або бот), я ство­ри­ла вла­сну фей­ко­ву сто­рін­ку, аби ще глиб­ше за­ну­ри­ти­ся в жи­т­тя «ме­ре­же­вих істот».

На­зва про­е­кту — «Армія бо­тів», то­му що з цьо­го все по­чи­на­ло­ся. За ни­ми я по­лю­ва­ла. Але якраз-та­ки в хо­ді роз­слі­ду­ва­н­ня я зро­зумі­ла, що на­шим по­лі­ти­кам не ви­гі­дно утри­му­ва­ти «фа­бри­ки» на кшталт ро­сій­ської. Укра­їн­ські бо­ти існу­ють — так! І їх ба­га­то май­же у ко­жної по­лі­ти­чної си­ли! Про по­ро­хо­бо­тів знає на­віть ба­бу­ся на ба­за­рі, що вже го­во­ри­ти про лю­дей, які що­ден­но чи­та­ють ці ша­ле­ні пе­ре­пи­ски в ко­мен­та­рях. А чо­го тіль­ки вар­те фо­то із за­сі­да­н­ня Вер­хов­ної Ра­ди, на яко­му Во­ло­ди­мир Ли­твин з ака­ун­ту та­ко­го со­бі Ан­то­на лай­кає свої ж по­сти. Але щоб ма­со­во впли­ва­ти на сві­до­мість ви­бор­ця, ма­ні­пу­лю­ва­ти йо­го на­стро­я­ми, цьо­го не до­ста­тньо. Бо­ти да­ють ли­ше по­пу­ляр­ність. Як, на­при­клад, за ніч у Ві­кто­ра Ме­двед­чу­ка на «Твіт­те­рі» втри­чі збіль­ши­ла­ся кіль­кість під­пи­сни­ків. Що це дає по­лі­ти­ку? Ли­ше ви­ди­мість по­пу­ляр­но­сті. А от лі­де­ри су­спіль­ної дум­ки — так зва­ні ек­спер­ти з усьо­го, — во­ни мо­жуть фор­му­ва­ти дум­ку лю­дей, во­ни — но­ва зброя, за яку вже бо­рю­ться по­лі­ти­ки.

— До­ки існу­ва­ти­ме яви­ще «бо­тів»? Чи є ймо­вір­ність, що їх ціл­ком за­мі­нять бло­ге­ри-лі­де­ри гро­мад­ської дум­ки?

— Що та­ке бот? Це всьо­го-на-всьо­го про­грам­ка. То­му, якщо го­во­ри­ти про цей тер­мін, зві­сно ж, він існу­ва­ти­ме. Адже бо­тів ви­ко­ри­сто­ву­ють не ли­ше по­літ­те­хно­ло­ги. Є гар­ні при­кла­ди їх ви­ко­ри­ста­н­ня у бі­зне­сі. Що ж до бо­тів як по­лі­ти­чний­ре­сурс, — так, во­ни бу­дуть, то­му що в них трі­шки ін­ша роль, ніж в ЛСД. Один із мо­їх спів­ро­змов­ни­ків роз­по­вів ці­ка­ву істо­рію. На­пе­ре­до­дні пре­зи­дент­ських ви­бо­рів 2014 ро­ку Му­ста­фа Найєм у се­бе на «Фейс­бу­ці» ви­ста­вив опи­ту­ва­н­ня «За ко­го б ви го­ло­су­ва­ли?» То­ді на­брав ду­же ба­га­то го­ло­сів Ана­то­лійГри­цен­ко, і ко­ли мій­спів­ро­змов­ник пе­ре­ві­рив тих, хто за Гри­цен­ка го­ло­су­вав, — ви­я­ви­ло­ся, що най­біль­ше при­хиль­ни­ків по­лі­ти­ка — з Афри­ки та Азії. Цей­факт го­во­рить сам за се­бе.

«СУСПІЛЬНА ДУМ­КА ДОРОГО ВАР­ТУЄ»

— Чо­му укра­їн­ські по­лі­ти­ки, мо­жно­влад­ці по­тре­бу­ють до­по­мо­ги « бо­тів » для збе­ре­же­н­ня та змі­цне­н­ня сво­єї вла­ди?

— Усе до­сить про­сто — суспільна дум­ка. Во­на вар­тує ду­же дорого, як в по­лі­ти­ці, так і в гро­шах. А в той­час, ко­ли ін­тер­нет вхо­дить у мо­зок ко­жно­го — че­рез «Фейсбук», че­рез Ін­ста­грам, че­рез рі­зні ре­сур­си, ви мо­же­те на­віть про­ана­лі­зу­ва­ти са­мі се­бе. Пі­дня­ли та­ри­фи на газ, про­го­ло­су­ва­ли за за­ко­но­про­ект, зро­би­ли за­яву... Че­рез брак ча­су чи з ін­ших при­чин ви шу­ка­є­те ана­ліз цих по­дій, і отри­му­є­те так зва­ну пе­ре­жо­ва­ну ін­фор­ма­цію від екс­пер­тів-бло­ге­рів. Ви їх ба­чи­те на те­ле­ка­на­лах, чи­та­є­те в га­зе­тах і по­чи­на­є­те їм до­ві­ря­ти.

За ста­ти­сти­кою Мін­фі­ну, на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни — 42 міль­йо­ни, 35 міль­йо­нів — по­тен­цій­ні ви­бор­ці. 11 міль­йо­нів укра­їн­ців за­ре­є­стро­ва­ні у «Фейс­бу­ці». І це ау­ди­то­рія, яка для на­ших по­лі­ти­ків «ста­ро­го гар­ту» — но­ва і не­за­во­йо­ва­на. То­му хтось го­тує сир­ни­ки на ка­ме­ру, хтось ство­рює сто­рін­ку з фей­ко­вим ім’ям Пі­тер Лайн, і все це — стра­те­гії за­во­ю­ва­н­ня су­спіль­ної дум­ки.

— Яка роль ме­діа у по­ши­рен­ні ін­фор­ма­ції се­ред пе­ре­сі­чних укра­їн­ців про ма­ні­пу­ля­тив­ні те­хно­ло­гії?

— Одна з про­від­них. Як і в будь-якій ін­шій­про­бле­мі. Це одне з основ­них зав­дань ме­діа — по­ши­рю­ва­ти, по­пе­ред- жа­ти. Ін­ше пи­та­н­ня: чи не ско­ри­ста­ю­ться ме­діа ти­ми ж ма­ні­пу­ля­тив­ни­ми те­хно­ло­гі­я­ми?

«ЖУР­НА­ЛІ­СТИ­КА — ЦЕ СПО­СІБ ЖИ­Т­ТЯ»

— Ви бу­ли ку­ра­тор­кою Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки га­зе­ти « День » . Що вам­дав цей до­свід, чим­до­пом іг у про­фе­сій­но­му жит­ті?

— Моя істо­рія з га­зе­тою «День» роз­по­ча­ла­ся ще 2011 ро­ку. Я тіль­ки пе­ре­їха­ла до Ки­є­ва пі­сля за­кін­че­н­ня Львів­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. І. Фран­ка. І ко­жен етап зро­ста­н­ня в рам­ках « Дня » — це ве­ли­кий­до­свід. Окре­ма істо­рія — « Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки » . Пер­ша спро­ба « по­ке­ру­ва­ти » шко­ля­ра­ми бу­ла в 2013 ро­ці, то­ді я ста­ла спів­ку­ра­то­ром ра­зом з Юлі­а­ною Лав­риш. Ду­же ско­ро ЛШЖ ста­ла для ме­не осо­бли­вим пе­рі­о­дом, яко­го я че­ка­ла з не­тер­пі­н­ням. Ко­жну ан­ке­ту, яка при­хо­ди­ла на по­шту, я чи­та­ла з ве­ли­ким хви­лю­ва­н­ням і ре­тель­ні­стю. Вза­га­лі бу­ти ку­ра­то­ром ЛШЖ — ду­же ве­ли­ка від­по­від­аль­ність! І я вдя­чна Ла­ри­сі Оле­ксі­їв­ні за ві­ру в ме­не. То­му що в цьо­му і був го­лов­нийу­рок. Ко­ли то­бі зда­є­ться, що це не­ре­аль­но, що ти не впо­ра­є­шся, що за­ба­га­то пла­нів на та­кий­ко­ро­ткий­пе­рі­од, Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на ка­за­ла: «Не­має не­мо­жли­во­го. Про­сто ро­би!» Те­пер це мій­де­віз. І ось це по­бо­ю­ва­н­ня пе­ред но­вим і скла­дним я по­вер­ну­ла в ін­ше, по­зи­тив­не рі­чи­ще — ви­клик для се­бе.

— Що мо­же­те по­ра­ди­ти цьо­го­рі­чним­ви­пу­скни­ця­мЛі­тньої шко­ли «Дня»?

— Не бу­ду­ва­ти ілю­зій. Тим біль­ше в наш час. Жур­на­лі­сти­ка — це не про­фе­сія, це спо­сіб жи­т­тя. І якщо вже ти йо­го обрав, то будь ла­ска­вий, за­будь про внор­мо­ва­ний­ро­бо­чий­гра­фік, де­ко­ли — про сон чи від­по­чи­нок. Ти — жур­на­ліст.

Іри­на ЛАДИКА, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»-2018

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки» ста­ла для ме­не осо­бли­вим пе­рі­о­дом, яко­го я че­ка­ла з не­тер­пі­н­ням. Ко­жну ан­ке­ту, яка при­хо­ди­ла на по­шту, я чи­та­ла з ве­ли­ким хви­лю­ва­н­ням і ре­тель­ні­стю. Вза­га­лі бу­ти ку­ра­то­ром ЛШЖ — ду­же ве­ли­ка від­по­від­аль­ність! І я вдя­чна Ла­ри­сі Оле­ксі­їв­ні за ві­ру в ме­не. То­му що в цьо­му і був го­лов­ний урок. Ко­ли то­бі зда­є­ться, що це не­ре­аль­но, що ти не впо­ра­є­шся, що за­ба­га­то пла­нів на та­кий ко­ро­ткий пе­рі­од, Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на ка­за­ла: «Не­має не­мо­жли­во­го. Про­сто ро­би!» Те­пер це мій де­віз, — за­зна­чає Ін­на Павлюк(лі­во­руч)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.