Но­во­при­зна­че­ний по­сол Дер­жа­ви Iзра­їль Джо­ел Ліон – про емо­цій­не і ра­ціо­наль­не у від­но­си­нах між на­ро­да­ми

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ми­ко­ла СІРУК, «День»

Не­що­дав­но но­вим ке­рів­ни­ком ди­пло­ма­ти­чної мі­сії Дер­жа­ви Ізра­їль в Укра­ї­ні став Джо­ел ЛІОН. І за тра­ди­ці­єю пер­ше ін­терв’ю ізра­їль­ський по­сол дає на­шо­му ви­дан­ню — га­зе­ті «День». Ро­змо­ву з па­ном Ліо­ном ми роз­по­ча­ли з те­ми ва­жли­во­сті мі­сце­вих ви­бо­рів у Ізра­ї­лі, зокре­ма в Єру­са­ли­мі, які від­бу­ли­ся 30 жов­тня, у день ін­терв’ю. Осо­бли­ві­стю цих ви­бо­рів є те, що спе­ці­аль­но бу­ло ого­ло­ше­но ви­хі­дний день, аби яко­мо­га біль­ше лю­дей мо­гли взя­ти участь у го­ло­су­ван­ні. Зокре­ма, ми за­пи­та­ли по­сла, чи мав він мо­жли­вість про­го­ло­су­ва­ти за ме­ра Єру­са­ли­ма, яке пан по­сол на­звав сво­єю та­єм­ною лю­бов’ю у ві­део­звер­нен­ні на сай­ті по­соль­ства.

● «ОБРА­Н­НЯ МЕ­РА ЄРУ­СА­ЛИ­МА Є НАД­ЗВИ­ЧАЙ­НО ВА­ЖЛИ­ВИМ...»

— На жаль, пе­ре­бу­ва­ю­чи в Ки­є­ві, я не мо­жу про­го­ло­су­ва­ти за ме­ра, але пе­вен, що обра­ний мер, хто би він був, бу­де най­кра­щим для Єру­са­ли­ма.

Хо­чу від­зна­чи­ти, що сьо­го­дні відбуваються мі­сце­ві ви­бо­ри по всій кра­ї­ні, не ли­ше в Єру­са­ли­мі, Те­льАві­ві чи Хай­фі, а та­кож у се­лах, що ду­же ва­жли­во.

Ва­жли­во, щоб лю­ди пі­шли і про­го­ло­су­ва­ли не ли­ше за ме­ра, а й за мі­ську та сіль­ську вла­ду. І са­ме з ці­єї при­чи­ни в Ізра­ї­лі бу­ло ого­ло­ше­но ви­хі­дний день, щоб лю­ди пі­шли про­го­ло­су­ва­ли. Адже з пев­но­го по­гля­ду, ці ви­бо­ри ва­жать на­віть біль­ше, ніж за­галь­но­на­ціо­наль­ні ви­бо­ри. Зві­сно, пар­ла­мент­ські ви­бо­ри більш гло­баль­ні, але тут по­стає пи­та­н­ня пе­ред ви­бор­цем на ло­каль­но­му рів­ні: чи хо­че він, щоб но­ва до­ро­га про­хо­ди­ла че­рез ра­йон або се­ли­ще, чи ні, чи хо­че він біль­ше гро­мад­сько­го транс­пор­ту, чи спе­ці­аль­ні до­ріж­ки для ве­ло­си­пе­дів.

Обра­н­ня ме­ра Єру­са­ли­ма є над­зви­чай­но ва­жли­вим, бо мер ви­во­дить мі­сто на на­ціо­наль­ний рі­вень. Якщо я по­див­люсь на кан­ди­да­тур, то всі во­ни ме­шкан­ці Єру­са­ли­ма, лю­блять мі­сто і на­ма­га­ти­му­ться за­без­пе­чи­ти єд­ність між єв­ре­я­ми на не­єв­ре­я­ми, ме­шкан­ця­ми мі­ста. І це — ду­же ва­жли­во.

Во­ни роз­ви­ва­ти­муть мі­сто як су­ча­сне мі­сто, що є на­два­жли­вим, ство­рять біль­ше ро­бо­чих місць у мі­ській ін­фра­стру­кту­рі, бо не мо­жна ли­ше жи­ти ли­ше свя­тим ду­хом пре­кра­сно­го Ста­ро­го мі­ста, і то­му по­трі­бно біль­ше ро­бо­чих місць, біль­ше те­хно­ло­гій, і, я ду­маю, що ко­жен кан­ди­дат є по-сво­є­му хо­ро­шим.

● «Я ХО­ЧУ, ЩОБ ВІДНОСИНИ БУ­ЛИ ГЛИБШИМИ НА РІВ­НІ ЛЮДСЬКИХКОНТАКТІВ»

— Па­не по­сол, хо­чу про­ци­ту­ва­ти вас: у сво­є­му ві­део­звер­нен­ні, роз­мі­ще­но­му на веб-сай­ті по­соль­ства, ви ска­за­ли, що хо­че­те, аби зре­штою відносини між Ізра­ї­лем та Укра­ї­ною бу­ли істо­рі­єю лю­бо­ві. Чо­му ви не го­то­ві за­раз ска­за­ти цьо­го, що є якісь про­бле­ми чи пи­та­н­ня?

— Ні, про­блем не­має. Хо­чу ска­за­ти, що та­ке моє ба­че­н­ня є ін­стин­ктив­ним і не є чи­мось, що ба­зу­є­ться на спіль­них ін­те­ре­сах. У нас є ба­га­то спіль­них цін­но­стей. Відносини між Ізра­ї­лем та Укра­ї­ною є ду­же-ду­же до­бри­ми на по­лі­ти­чно­му рів­ні. А я хо­чу, щоб відносини бу­ли глибшими на рів­ні люд­ських кон­та­ктів. Я хо­чу, щоб укра­їн­ці за ме­жа­ми міст, маю на ува­зі се­ла, та­кож лю­би­ли Ізра­їль, і не ли­ше то­му, що ми ма­є­мо спіль­ні цін­но­сті, чи спіль­ні ін­те­ре­си, чи спіль­ну істо­рію. Це має бу­ти щось емо­цій­не, а не ли­ше ра­ціо­наль­не, що ви­хо­дить з ін­те­ре­сів, цін­но­стей та істо­рії, але не є емо­цій­ним. І щоб, зре­штою, ма­ти та­ку істо­рію лю­бо­ві, то да­вай­те спіль­но зро­би­мо цю істо­рію.

● «МИ ПО­ВИН­НІ ЗНА­ТИ В ІСТО­РІЇ ЯК ДОБРІ СТО­РІН­КИ, ТАК І ПОГАНІ»

— А ко­ли ви по­ча­ли ці­ка­ви­тись Укра­ї­ною — пе­ред від­ря­дже­н­ням до Ки­є­ва на по­са­ду по­сла чи ра­ні­ше?

— Прав­да по­ля­гає в то­му, що це бу­ло дав­но, не сьо­го­дні. Я з’ясу­вав, що ро­ди­на мо­єї ма­те­рі, зокре­ма оби­два ді­ду­сі мо­єї ма­те­рі, ба­тько її ма­те­рі та ба­тько її ба­тька, оби­два на­ро­ди­ли­ся в Укра­ї­ні. Один із них на­ро­див­ся у Бо­ри­сла­ві, а дру­гий — у Ко­ло­миї. До Першої сві­то­вої вій­ни во­ни обоє пе­ре­їха­ли в Угор­щи­ну. Ді­дусь, ко­трий на­ро­див­ся в Ко­ло­миї, мав чо­ти­рьох ді­тей і в сер­пні 1941 ро­ці угор­ці до­пра­ви­ли йо­го на­зад до Ко­ло­миї з дру­жи­ною та чо­тир­ма ді­тьми, яким бу­ло за 30 ро­ків. По­тім во­ни бу­ли зму­ше­ні йти з Ко­ло­миї до Кам’ян­ця-По­діль­сько­го. І 27 сер­пня там їх роз­стрі­ля­ли — 320-й під­роз­діл ні­ме­цької по­лі­ції, укра­їн­ська до­по­мі­жна по­лі­ція під ко­ман­ду­ва­н­ням обер­гру­пен­фю­ре­ра СС Фрі­дрі­ха Єк­кель­на та під­роз­діл угор­ських ми­слив­ців. Я знаю ко­жно­го, хто там був. І це мої гли­бо­кі, трав­ма­ти­чні зв’яз­ки з Укра­ї­ною.

Я хо­чу, щоб лю­ди не ли­ше ді­зна­ва­лись, що від­бу­ва­ло­ся за ча­сів Го­ло­ко­сту. Це, без­умов­но, ва­жли­во. Я та­кож хо­чу, щоб лю­ди зна­ли істо­рію, хай би якою во­на бу­ла тяж­кою чи бо­лі­сною, на­віть ко­ли во­ни ді­зна­ю­ться, що по­де­ко­ли укра­їн­ці ді­я­ли спіль­но з на­ци­ста­ми. І укра­їн­цям це важ­ко усві­до­ми­ти, це зро­зумі­ло. Але це ва­жли­во зна­ти. Так са­мо як ва­жли­во зна­ти, що бу­ли укра­їн­ці, які ря­ту­ва­ли єв­ре­їв.

Оби­два ви­пад­ки є ва­жли­ви­ми, бо це ча­сти­на істо­рії. І їх тре­ба ви­вча­ти, зна­ти, якщо ви хо­че­те, щоб у вас не бу­ло ан­ти­се­мі­ти­зму, якщо ви хо­че­те ма­ти істо­рію лю­бо­ві. Ми по­вин­ні зна­ти в істо­рії як добрі сто­рін­ки, так і погані, і то­ді ми змо­же­мо ра­зом щось збу­ду­ва­ти.

В істо­рії зав­жди є добрі та погані лю­ди, вар­то зав­жди пам’ята­ти це і не на­ма­га­ти­ся за­мов­чу­ва­ти по­га­не і ли­ше го­во­ри­ти про до­бре.

● ЩО ТА­КЕ АНТИСЕМІТИЗМ І ЯК З НИМ БО­РО­ТИ­СЯ

— Якщо про­дов­жи­ти те­му ан­ти­се­мі­ти­зму, то я кіль­ка ро­ків то­му був на кон­фе­рен­ції Globsec у Бра­ти­сла­ві й зу­стрів там єв­рея-екс­пер­та із Фран­ції, то він ме­ні ска­зав, що зви­ну­ва­че­н­ня Укра­ї­ни в ан­ти­се­мі­ти­змі не мо­жна по­рів­ню­ва­ти з тим, що від­бу­ва­є­ться у Фран­ції. Що ви ска­же­те на це?

— Че­рез те, що ста­ло­ся в Ша­бат у Пі­тс­бур­зі, я вам ска­жу на­сту­пне. Тре­ба по­ча­ти з пи­та­н­ня, що та­ке антисемітизм. Йо­го ви­зна­че­н­ня є про­стим. Антисемітизм — це не тіль­ки ко­ли єв­рея б’ють на ву­ли­ці чи вби­ва­ють. Це тра­пля­є­ться у Фран­ції та Ні­меч­чи­ні, у Бель­гії та Бри­та­нії.

Антисемітизм — це та­кож, ко­ли хтось ро­бить гра­фі­ті «уби­ти жи­да» чи хтось на цвин­та­рі руй­нує єв­рей­ські мо­ги­ли або обзи­ває єв­рея на ву­ли­ці.

Це — антисемітизм, і якщо ви не бу­де­те з ним бо­ро­тись, то ста­не­ться те ж, що і в Пі­тс­бур­гу. Бо лю­ди змо­жуть пі­ти да­лі — від на­пи­сів на сті­ні до то­го, щоб уби­ти єв­рея. І са­ме це ро­бив той аме­ри­ка­нець в ін­тер­не­ті, і ні­хто йо­му ні­чо­го не ка­зав. То­му нам тре­ба бу­ти ува­жни­ми, спо­сте­рі­га­ти і го­ло­сно го­во­ри­ти про це, а укра­їн­ська вла­да по­вин­на ка­ра­ти тих, хто вчи­няє акти ан­ти­се­мі­ти­зму.

Укра­їн­ський уряд за­су­джує антисемітизм, і, як я знаю, біль­шість укра­їн­ців та­кож ви­сту­пає про­ти ан­ти­се­мі­ти­зму. То­му не до­зво­ляй­те якійсь мен­шо­сті ки­да­ти бруд чи пля­ми на біль­шість. Якщо ви ба­чи­те у ме­тро в Ки­є­ві те, що я ба­чив, то ма­є­те рі­шу­че ви­сту­па­ти про­ти цьо­го.

— Але, ме­ні зда­є­ться, до зро­ста­н­ня ан­ти­се­мі­ти­зму в Укра­ї­ні не­має під­став, про це го­во­ри­ли «Дню» лі­де­ри єв­рей­ських гро­мад у Ки­є­ві, які вва­жа­ють, що ста­т­тя в «Нью-Йорк Таймс» бу­ла пе­ре­біль­ше­н­ням і під нею по­ста­ви­ли під­пи­си лю­ди, які ні­ко­ли не бу­ли в Укра­ї­ні.

— Але є ін­ші ор­га­ні­за­ції. І осо­би­сто мо­жу вам ска­за­ти ось що. Я був в Оде­сі, де нав­про­ти си­ро­тин­сько­го єв­рей­сько­го бу­дин­ку бу­ло на­пи­са­но «вби­ти жи­да». Я був в Оде­сі то­го дня, ко­ли хтось ки­нув ка­мінь у си­на­го­гу. А в Ки­є­ві я по­ба­чив обра­зли­вий на­пис у ме­тро. Не ка­жіть ме­ні, що тут не­має ознак ан­ти­се­мі­ти­зму.

Так, єв­реї тут мо­жуть хо­ди­ти ву­ли­ця­ми й по­чу­ва­ю­ться в без­пе­ці. Але мо­ва не про це. Якщо ви не бу­де­те бо­ро­ти­ся зі зга­да­ни­ми мною про­я­ва­ми ан­ти­се­мі­ти­зму, то зре­штою у вас ста­не­ться ви­па­док, по­ді­бний до то­го, що в Пі­тс­бур­гу. То­му вам не­об­хі­дно бо­ро­ти­ся про­ти будь-яких про­я­вів ан­ти­се­мі­ти­зму.

— Па­не по­сол, ви за­зна­ча­ли у ві­део­звер­нен­ні, що ви лю­би­те істо­рію, тож ці­ка­во по­чу­ти від вас, яких укра­їн­ських істо­ри­ків ви зна­є­те чи чи­та­ли?

— Я не є фа­хів­цем з істо­рії ці­єї ча­сти­ни сві­ту. Моя до­ктор­ська ди­сер­та­ція бу­ла про фран­цузь­ко-ізра­їль­ські відносини, го­лов­ним чи­ном про ім­мі­гра­цію єв­ре­їв із фран­цузь­ких ко­ло­ній від 1949-го до 1956 ро­ку. Ці по­дії не бу­ли пов’яза­ні з Укра­ї­ною, і я не знаю укра­їн­ських істо­ри­ків.

— Ма­буть, ви зна­є­те, що тут є рі­зні дум­ки й під­хо­ди до при­во­ду бу­дів­ни­цтва Ме­мо­рі­а­лу Го­ло­ко­сту в Ба­би­но­му Яру. А що ви ду­ма­є­те з цьо­го при­во­ду?

— Я мо­жу ска­за­ти, що там бу­ло вби­то 40 тис. єв­ре­їв ли­ше че­рез одну при­чи­ну — то­му що во­ни бу­ли єв­ре­я­ми. Чо­ло­ві­ків, ді­тей, жі­нок бу­ло зі­гна­но з їхніх до­мі­вок са­ме че­рез те, що во­ни бу­ли єв­ре­я­ми. І не бу­ло жо­дної ін­шої при­чи­ни. І про це по­трі­бно го­во­ри­ти, і ду­же го­ло­сно. Не мо­жна це по­рів­ня­ти з будь-якою ін­шою тра­ге­ді­єю. У ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни бу­ло ба­га­то тра­ге­дій, але тра­ге­дія єв­ре­їв бу­ла чи­мось осо­бли­вим, чо­го не мо­жна ні з чим не по­рів­ня­ти. Хі­ба що до пев­ної мі­ри з тим, що тра­пи­лось з ро­ма­ми-ци­га­на­ми.

● ПРО ТРИ ЗАВ­ДА­Н­НЯ НА ПО­СА­ДІ ПО­СЛА

— Па­не по­сол, які три основ­них зав­да­н­ня ви по­ста­ви­ли пе­ред со­бою чи вам по­ста­вив уряд на час пе­ре­бу­ва­н­ня в Укра­ї­ні в яко­сті гла­ви ди­пло­ма­ти­чної мі­сії Дер­жа­ви Ізра­їль?

— Перш за все, це еко­но­мі­ка. Еко­но­мі­чні зв’яз­ки між Укра­ї­ною та Ізра­ї­лем по­трі­бно змі­цню­ва­ти. Во­ни ма­ють ста­ти ті­сні­ши­ми, аніж сьо­го­дні.

Ми зби­ра­є­мось під­пи­са­ти Уго­ду про зо­ну віль­ної тор­гів­лі між Укра­ї­ною та Ізра­ї­лем, яка від­криє ри­нок в Ізра­ї­лі та Укра­ї­ні для про­ду­кції. А це озна­чає, що у вас в Укра­ї­ні бу­де біль­ше де­шев­ших ово­чів та фру­ктів на­ле­жної яко­сті, а та­кож де­шев­шої про­ду­кції, яка екс­пор­ту­ю­ться з Ізра­ї­лю, ніж це бу­ло до сьо­го­дні. І це ста­не­ться зав­дя­ки ска­су­ван­ню по­да­тків. Ми від­кри­є­мо ім­порт та екс­порт для обох кра­їн, а та­кож мо­жли­во­сті пра­цю­ва­ти і ро­би­ти бі­знес.

На­га­даю, у нас з Укра­ї­ною є уго­да, яка до­зво­ляє май­же двом ти­ся­чам укра­їн­ців, бу­ді­вель­ни­кам, пра­цю­ва­ти в Ізра­ї­лі. Єди­не, що во­ни по­вин­ні зро­би­ти, — це з’яви­ти­ся в цен­трі пра­це­вла­шту­ва­н­ня і ви­сло­ви­ти ба­жа­н­ня бра­ти участь у про­гра­мі, пра­цю­ва­ти бу­ді­вель­ни­ка­ми і при­їха­ти в Ізра­їль з па­спор­том, отри­ма­ти стра­ху­ва­н­ня, здій­сни­ти ін­ші фор­маль­но­сті, а че­рез чо­ти­ри ро­ки во­ни мо­жуть по­вер­ну­тись до Укра­ї­ни. Йде­ться про до­свід­че­них бу­ді­вель­ни­ків. Це та­кож гар­на пер­спе­кти­ва, яку ми ма­є­мо між на­ши­ми кра­ї­на­ми.

По-дру­ге, це ін­но­ва­ції. Ізра­їль є кра­ї­ною но­мер один у сві­ті в ін­но­ва­цій­ній сфе­рі. І ми пра­цю­є­мо ра­зом з Укра­ї­ною, щоб про­па­гу­ва­ти ін­но­ва­ції в Укра­ї­ні. У нас є де­кіль­ка про­е­ктів, які ми ре­а­лі­зу­є­мо.

Зокре­ма, 20 ли­сто­па­да в ме­жах спів­пра­ці з Юні­тси­ті­ми має від­бу­ти­ся укра­їн­сько-ізра­їль­ський са­міт з ін­но­ва­цій. Це бу­де ду­же ва­жли­вий са­міт, де впли­во­ві лю­ди з Ізра­ї­лю та Укра­ї­ни зу­стрі­ну­ться, щоб про­су­ва­ти ри­нок ін­но­ва­цій.

По-тре­тє, це про­па­гу­ва­н­ня імі­джу су­ча­сно­го Ізра­ї­лю. Лю­ди не зна­ють, яким є су­ча­сний Ізра­їль. Зві­сно, на­ша кра­ї­на ду­же ін­но­ва­цій­на, і у нас ду­же роз­ма­ї­те су­спіль­ство. У нас лю­ди із усьо­го сві­ту, які є ча­сти­ною на­шо­го су­спіль­ства. І ми та­кож хо­че­мо по­ка­за­ти Укра­ї­ні ізра­їль­ське су­спіль­ство, щоб лю­ди в Укра­ї­ні ска­за­ли: ми лю­би­мо Ізра­їль.

І знову ж та­ки, я вва­жаю, що зав­дя­ки лю­бо­ві, яку ми ма­є­мо одне до одно­го, ми змо­же­мо по­до­ла­ти ди­ле­ми та пи­та­н­ня. І ве­ли­ке пи­та­н­ня — істо­ри­чне пи­та­н­ня, яке існує між на­ми.

А якщо го­во­ри­ти про істо­рію, то во­на скла­дна. Я знаю, що ба­га­то лю­дей бу­дуть за­сму­че­ні че­рез те, що я ска­зав. Але я лю­блю лю­дей і вва­жаю, якщо лю­ди лю­блять одне одно­го, то ми мо­же­мо зро­би­ти щось ра­зом, го­во­ри­ти одне з одним, на­віть якщо при цьо­му хтось бу­де за­сму­че­ним. Але ми по­вин­ні го­во­ри­ти про це.

● «ЯКЩО УКРА­Ї­НА ХО­ЧЕ ПЕ­РЕ­НЕ­СТИ ПОСОЛЬСТВО ДО ЄРУ­СА­ЛИ­МА, ТО ВО­НА ЦЕ ЗРО­БИТЬ»

— А хі­ба не­має у вас се­ред зав­дань — пе­ре­не­се­н­ня по­соль­ства Укра­ї­ни з Тель-Аві­ва до Єру­са­ли­ма?

— Так, але не від ме­не за­ле­жить, а від Укра­ї­ни. І я спо­ді­ва­ю­ся, мо­лю­ся, що Укра­ї­на та­кож пе­ре­не­се посольство із Тель-Аві­ва, і зро­бить во­на це то­му, що Єру­са­лим є сто­ли­цею Дер­жа­ви Ізра­їль і зав­жди був сто­ли­цею єв­рей­ською на­ро­ду. Від­крий­те Бі­блію, і ви по­ба­чи­те в ній, що Єру­са­лим був сто­ли­цею, ко­ли Ісус Хри­стос про­по­від­у­вав там.

— Чи ви вже роз­мов­ля­ли з укра­їн­ськи­ми ви­со­ко­по­са­дов­ця­ми на цю те­му, зокре­ма на Бан­ко­вій?

— Так, зав­жди, ко­ли у ме­не є мо­жли­вість, я про­шу їх пе­ре­не­сти посольство до Єру­са­ли­ма.

— І во­ни від­по­від­а­ють, хто по­криє ри­зи­ки та­ко­го пе­ре­но­су, чи не так?

— А хі­ба є ри­зик? США та Гва­те­ма­ла пе­ре­не­сли по­соль­ства. Якщо Укра­ї­на має во­лю пе­ре­не­сти посольство до Єру­са­ли­ма, то во­на це зро­бить. Це за­ле­жить тіль­ки від Укра­ї­ни.

● «Я ЗАВ­ЖДИ МРІЯВ СТА­ТИ ДИПЛОМАТОМ»

— Ви уже зга­ду­ва­ли, що ди­пло­ма­тія — то є най­кра­щий спо­сіб пред­ста­ви­ти свою кра­ї­ну. А ко­ли ви ви­рі­ши­ли ста­ти дипломатом і що спо­ну­ка­ло вас до ці­єї кар’єри?

— Я зав­жди мріяв ста­ти дипломатом. І для ре­а­лі­за­ції мрії я за­кін­чив уні­вер­си­тет. Склав іспи­ти. І свою ди­пло­ма­ти­чну кар’єру я роз­по­чав 25 ро­ків то­му: спо­ча­тку пра­цю­вав дипломатом у Ла­твії, по­тім в Ав­стрії, Ні­меч­чи­ні, Нью-Йор­ку, був ген­кон­су­лом у Мон­ре­а­лі, по­слом Ізра­ї­лю в ICEA; у МЗС Ізра­ї­лю я був спе­ці­аль­ним по­слан­ни­ком з пи­тань Го­ло­ко­сту та ре­сти­ту­ції, ди­ре­кто­ром де­пар­та­мен­ту пу­блі­чної ін­фор­ма­ції, ке­рів­ни­ком ди­пло­ма­ти­чно­го пер­со­на­лу в МЗС. Так що у ме­не гар­на кар’єра. Я знаю фран­цузь­ку, ні­ме­цьку як рі­дну, лю­ксем­бурзь­ку мо­ви, їдиш, ів­рит, ан­глій­ську, а те­пер ви­вчаю укра­їн­ську мо­ву.

— Як вам вда­є­ться по­єд­ну­ва­ти ро­бо­ту ди­пло­ма­та та ра­би­на, як ви за­зна­чи­ли, ду­хов­ний світ зі що­ден­ною бу­ден­ною ро­бо­тою?

— Це мій спо­сіб жи­т­тя. І тут не­має жо­дної про­бле­ми. Ко­ли я хо­чу щось ви­вчи­ти, то зав­жди про­тя­гом дня мо­жу зна­йти час для цьо­го.

Так, ран­ком я мо­лю­ся, мо­лю­ся пі­сля обі­ду та вве­че­рі. ЗБо­гом я роз­мов­ляю весь час. Бог зі мною зав­жди. Я не хо­чу ска­за­ти, що Бог про­мов­ляє до ме­не весь час, зві­сно, це не так. Ін­ша річ, що у ме­не по­стій­не по­чу­ва­н­ня як ре­лі­гій­ної лю­ди­ни, а це озна­чає, що все, що ти ро­биш, є свя­тим.

● «РЕЛІГІЯ Є МОСТОМ МІЖ ЛЮ­ДЬМИ І НА­РО­ДА­МИ»

— А що ви ду­ма­є­те про роль ре­лі­гії в су­ча­сно­му сві­ті, чи спри­яє во­на то­му, щоб світ став без­пе­чні­шим мі­сцем?

— Так. Ме­ні зда­є­ться, що релігія є мостом між лю­дьми і на­ро­да­ми. Я вва­жаю, що маю спіль­ну мо­ву з ва­шим па­трі­ар­хом та му­суль­ман­ськи­ми свя­ще­ни­ка­ми тут в Укра­ї­ні. А ко­ли є спіль­на мо­ва, то зна­чно лег­ше го­во­ри­ти і це до­по­ма­гає мо­їй ди­пло­ма­ти­чній мі­сії.

— А що ви ду­ма­є­те про зна­че­н­ня для Укра­ї­ни здо­бу­т­тя Укра­їн­ською пра­во­слав­ною цер­квою То­мо­су — ав­то­ке­фа­лії?

— Я не мо­жу ска­за­ти, чи до­бре це, чи ні, адже я не на­ле­жу до ці­єї цер­кви. На­віть за­для чем­но­сті я не мо­жу ви­сло­ви­ти свою дум­ку з цьо­го при­во­ду. Про­те пе­ре­ко­на­ний, що в ра­зі ухва­ле­н­ня будь-яко­го рі­ше­н­ня по­трі­бно пе­ред­усім дба­ти про мир та до­бро­бут на­ро­ду.

● «УКРА­Ї­НА ЗНАЙДЕ МИРНИЙ ШЛЯХ, ЩОБ ПРИПИНИТИ ЦЕЙ КОН­ФЛІКТ»

— Па­не по­сол, а що ви ду­ма­є­те про роль Ро­сії за­га­лом у сві­то­вій по­лі­ти­ці і тут, у ре­гіо­ні, зва­жа­ю­чи на те, що во­на не­за­кон­но ане­ксу­ва­ла Крим і про­дов­жує агре­сію на схо­ді Укра­ї­ни, і біль­шість кра­їн за­су­джує її за ці дії?

— Я є екс­пер­том з пи­тань Близь­ко­го Схо­ду і ду­маю, що Ро­сія там грає кон­стру­ктив­ну роль. І са­ме то­му Дер­жа­ва Ізра­їль хо­че ма­ти добрі відносини з Ро­сі­єю. Са­ме че­рез Близь­кий Схід.

— Як Ро­сія мо­же гра­ти кон­стру­ктив­ну роль, до­по­ма­га­ю­чи Аса­ду, че­рез дії яко­го в Си­рії за­ги­ну­ли со­тні ти­сяч лю­дей і міль­йо­ни ста­ли бі­жен­ця­ми, чим бу­ла спри­чи­не­на кри­за мі­гран­тів?

— Асад є во­ро­гом Дер­жа­ви Ізра­їль, і я не хо­чу під­три­му­ва­ти Аса­да. У сві­ті ду­же лег­ко ди­ви­ти­ся на все в чор­но­му чи бі­ло­му ко­льо­рах. Але світ не є чор­ним і бі­лим.

Зві­сно, ми під­три­му­є­мо те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність Укра­ї­ни. І ми пе­ре­ко­на­ні, що Укра­ї­на знайде мирний шлях, щоб­при­пи­ни­ти цей кон­флікт.

— До ре­чі, мо­же­те нам ска­за­ти, ко­ли прем’єр-мі­ністр Бе­нья­мін Не­та­нья­гу від­ві­дає Укра­ї­ну?

— Я знаю, що укра­їн­ська сто­ро­на за­про­си­ла Не­та­нья­гу від­ві­да­ти Укра­ї­ну, спо­ді­ва­ю­ся, що він це зро­бить. Але ви зна­є­те, що за­раз у нас му­ні­ци­паль­ні ви­бо­ри. У кра­ї­ні то­ча­ться роз­мо­ви, що, можливо, бу­дуть до­стро­ко­ві пар­ла­мент­ські ви­бо­ри. Існують по­лі­ти­чні хви­лі. Я очі­кую, що він при­їде сю­ди, де пи­та­н­ня пе­ре­бу­ває на сто­лі пе­ре­го­во­рів. І я спо­ді­ва­ю­ся, що ми зна­йде­мо да­ту ві­зи­ту.

● «НАМ ДУ­ЖЕ ВА­ЖЛИ­ВО ЗНА­ТИ ОДНЕ ОДНО­ГО»

— Оскіль­ки ви го­ту­ва­ли на «Сні­дан­ку з «1+1» ізра­їль­ську стра­ву, то які ва­ші вра­же­н­ня від укра­їн­ської ку­хні, во­на вам по­до­ба­є­ться?

— Оскіль­ки я ви­ріс у ро­ди­ні ашке­на­зі, то вва­жаю, що біль­шість страв, які я їв, бу­ли са­ме укра­їн­ськи­ми. Це був борщ, сма­же­ний ко­роп, пи­ро­ги та ва­ре­ни­ки. Ми їх на­зи­ва­є­мо ке­плер у су­пі. Зокре­ма, у суп з кур­кою до­да­ють ті­сто, в яке за­гор­та­є­ться м’ясо, і це до­да­є­ться до су­пу.

Під­су­мо­ву­ю­чи ін­терв’ю, хо­чу на­го­ло­си­ти на то­му, що я вже ка­зав ра­ні­ше. Ми, укра­їн­ці та єв­реї, жи­ли так ба­га­то ро­ків ра­зом, то­му нам не­об­хі­дно го­во­ри­ти, ве­сти діа­лог про все, що від­бу­ло­ся у спіль­ній істо­рії. Я го­во­рив про ди­ле­ми, які, можливо, за­сму­чу­ють укра­їн­ців.

Але я вва­жаю, якщо ми усві­до­ми­мо, що ми — да­ле­кі дво­ю­рі­дні бра­ти чи су­сі­ди, ко­трі жи­ли ра­зом, то змо­же­мо зна­ти одне одно­го кра­ще. Ми по­вин­ні зро­зу­мі­ти на­ра­ти­ви одне одно­го і ста­ти мостом, який до­по­мо­же ін­шим на­ро­дам у сві­ті зро­зу­мі­ти нас.

Ми по­вин­ні зро­би­ти на­ші еко­но­мі­ки — укра­їн­ську та ізра­їль­ську — силь­ні­ши­ми, ма­є­мо спів­пра­цю­ва­ти.

Я впев­не­ний, ва­ші чи­та­чі зро­зу­мі­ють, якщо ми бу­де­мо лю­дьми від­кри­тих по­гля­дів і бу­де­мо ми­сли­ти шир­ше, то зна­йде­мо спо­сіб­ста­ти мостом, який при­ве­де нас до істо­рії лю­бо­ві. Тож нам ду­же ва­жли­во зна­ти одне одно­го.

ФОТО МИКОЛИ СІРУКА / «День»

ФОТО АВТОРА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.