Ма­ло­ро­сій­ський де­марш на «Рус­ском со­бо­ре»,

або Про ви­ступ «сво­е­го в Мо­скве и Пе­тер­бур­ге» Пе­тра То­ло­чка в Крем­лі

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

Збі­го­ви­сько ро­сій­ських шо­ві­ні­стів під на­звою «Все­мир­ный рус­ский на­ро­дный со­бор», яке від­бу­ло­ся ми­ну­ло­го ти­жня в Крем­лі, не обі­йшло­ся без пи­шно­мов­но­го ви­сту­пу ма­ло­ро­са. Я не хо­чу ні­ко­го обра­зи­ти — цей пер­со­наж сам вва­жає се­бе на­ле­жним до пле­ме­ні ма­ло­ро­сів, від­да­них «ве­ли­кій Ро­сії». А ра­зом із тим він фі­гу­ру­вав на цьо­му збі­го­ви­ську як ака­де­мік На­ціо­наль­ної ака­де­мії на­ук Укра­ї­ни, по­че­сний ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту ар­хе­о­ло­гії НАНУ і ви­сту­пав на­чеб­то від іме­ні міль­йо­нів одно­дум­ців із Укра­ї­ни. Йде­ться про Пе­тра То­ло­чка, в ми­ну­ло­му зна­но­го ар­хе­о­ло­га, а во­дно­час — одно­го з го­ни­те­лів ви­зна­чно­го укра­їн­сько­го уче­но­го Ми­хай­ла Брай­чев­сько­го.

Ось де­я­кі клю­чо­ві по­ло­же­н­ня ви­сту­пу То­ло­чка мо­вою ори­гі­на­лу.

«...Я счи­таю се­бя ча­сти­цей Рус­ско­го ми­ра. Рус­ский мир на­чи­нал­ся не с Мо­сков­ско­го цар­ства. Он ро­ждал­ся на бе­ре­гах Дне­пра, на древ­ней Ки­ев­ской Ру­си. Ко­гда пер­вые ле­то­пи­сцы и пер­вые бо­го­сло­вы пыта­лись осо­знать, что та­кое Русь, они иден­ти­фи­ци­ро­ва­ли это огром­ное про­странс­тво от Нов­го­ро­да до Ки­е­ва, от Кар­пат­ских гор до Вол­го-Дон­ско­го ме­жду­ре­чья как еди­ное пра­во­слав­ное рус­ское про­странс­тво. Ми­тро­по­лит Ила­ри­он, спо­дви­жник Яро­сла­ва Му­дро­го, в сво­ем зна­ме­ни­том «Сло­ве о за­ко­не и бла­го­да­ти» го­во­рит, что рус­ские кня­зья «не в ху­дой и не­ве­до­мой стра­не вла­дыче­ство­ва­ша, но в Рус­ской, яже ве­до­ма и слыши­ма все­ми че­тырьмя кон­ца­ми зем­ли». Та­ким осо­зна­ва­лось это огром­ное про­странс­тво в пол­то­ра мил­ли­о­на ква­дра­тных ки­ло­ме­тров... Уве­рен: да­же если бы не было всей на­шей по­сле­ду­ю­щей исто­рии, если бы слу­чи­лось так, что моя ро­дная Украи­на оста­лась в со­ста­ве Ве­ли­ко­го кня­же­ства Ли­тов­ско­го или Поль­ши, то и в этом слу­чае мы име­ли бы пол­ное пра­во при­чи­слять се­бя к Рус­ско­му ми­ру... Не­мысли­мо пра­во­слав­ное про­све­ще­ние на Украи­не, в Ма­ло­рос­сии, и в Рос­сии без взаи­мо­дей­ствия Ки­е­во-Мо­ги­лян­ской ака­де­мии и мо­сков­ской Гре­ко­ла­тин­ской ака­де­мии... Ду­маю, мы не мо­жем се­бе пред­ста­вить и со­вет­скую исто­рию без на­ших ма­ло­рос­сов, на­ших украин­цев. Си­де­ли тут, да­же в Крем­ле, управ­ля­ли огром­ной стра­ной, и я счи­таю, что без­н­рав­ствен­но се­го­дня нам, украин­цам, отка­зыва­ться от этой на­шей об­щей исто­рии... Хо­тел бы на­де­я­ться, что вре­мя не­стро­е­ния за­вер­ши­тся и исто­рия выру­лит на стол­бо­вую до­ро­гу. Не знаю, что нам де­лать в Брюс­се­ле или Ва­шинг­то­не, я там чу­жой, но я свой в Мо­скве и Пе­тер­бур­ге, и та­ких в Украи­не мил­ли­о­ны. Мне при­я­тно, что про­цесс на­ше­го со­ра­бо­тни­че­ства, на­чав­шись Бог зна­ет ко­гда, не за­кан­чи­ва­е­тся и се­го­дня. Сей­час в за­ле си­дит Ва­си­лий Се­ме­но­вич Ла­но­вой, и он мне ска­зал: «Ну що, по­че­ка­є­мо ще тро­шки?» По­до­ждем еще нем­но­го? Ду­маю, по­до­ждем. Исто­ри­че­ская прав­да не по­зво­лит ра­зор­вать наш кров­ный со­юз во­сто­чно­сла­вян­ских брат­ских на­ро­дов!».

Ясна річ, па­трі­арх РПЦ Кі­ріл під­ба­дьо­рив зна­но­го ма­ло­ро­са: «Очень ва­жно, что это сло­ва уче­но­го, а не по­ли­ти­ка. Че­ло­ве­ка, ко­то­рый изу­ча­ет исто­чни­ки и ясно, с на­учной то­чки зре­ния, пред­став­ля­ет се­бе кар­ти­ну на­ше­го на­ци­о­наль­но­го ге­не­зи­са, «отку­да есть по­шла Рус­ская зем­ля»... Ко­не­чно, то, что сей­час прои­схо­дит, — это очень опа­сный по­ли­ти­че­ский про­цесс. Но в его осно­ве — ло­жная исто­ри­о­со­фия и под­та­сов­ка исто­ри­че­ских фа­ктов. По­это­му наш са­мый ва­жный и пра­виль­ный ответ всем тем, кто пыта­е­тся ра­зру­шить наш мир, — это ответ, ко­то­рый мы дол­жны чер­пать из на­шей исто­рии. И то, что вы, Петр Пе­тро­вич, столь открыто обо­зна­ча­е­те свою по­зи­цию, в том чи­сле на Украи­не, сви­де­тель­ству-

ет о том, что вы не толь­ко за­ме­ча­тель­ный исто­рик, но и очень силь­ный че­ло­век, пре­дан­ный на­у­ке, пре­дан­ный исто­ри­че­ской прав­де».

Про «від­да­ність істо­ри­чній прав­ді та на­у­ці» Кі­ріл, як то ка­жуть, за­гнув. Щоб зро­зу­мі­ти мі­ру фаль­си­фі­ка­ції істо­ри­чної прав­ди у ви­сту­пі ака­де­мі­ка, для по­ча­тку вар­то пе­ре­чи­та­ти ще раз на­ве­де­ну ним «ци­та­ту» зі «Сло­ва про за­кон і бла­го­дать», а по­тім звер­ну­ти­ся до ори­гі­на­лу: «Не въ ху­дѣ бо и не­вѣдо­мѣ зем­ли вла­дычьство­ва­ша, нъ въ Ру­ськѣ, яже вѣдо­ма и слыши­ма есть всѣми че­тырьми кон­ци зем­ли». Те­пер про­чи­тай­мо це ре­че­н­ня так, як йо­го чи­та­ли в Ки­є­ві дав­ньо­ру­ської до­би: «Не в ху­дій бо і не­ві­до­мій зем­лі вла­ди­чьство­ва­ша, но в Ру­ській, яже ві­до­ма і сли­ши­ма єсть всі­мі че­ти­рьмі кон­ці зем­лі». Від­чу­ли рі­зни­цю? Отож бо. І вза­га­лі: вжи­ва­н­ня сло­ва «рус­ский» сто­сов­но по­дій Х сто­лі­т­тя — це нон­сенс. Ви­зна­чний до­слі­дник куль­ту­ри дав­ньої Ру­сі ака­де­мік Дми­трій Ли­ха­чов про­по­ну­вав у 1990-х за­про­ва­ди­ти в ро­сій­ську мо­ву сло­во «ру­сьский», «ру­сьская», «ру­сьское» для по­зна­че­н­ня ре­а­лій усі­єї істо­ри­чної до­би до Ку­ли­ко­ва по­ля. Це, на­по­ля­гав він, не­об­хі­дно для мов­лен­нє­во­го роз­рі­зня­н­ня Ру­сі та Ро­сії, оскіль­ки йде­ться про прин­ци­по­во рі­зні фе­но­ме­ни. Зним не по­го­ди­ла­ся офі­цій­на на­у­ка: а як же то­ді Ро­сії при­пи­су­ва­ти со­бі укра­їн­ську та бі­ло­ру­ську, а за­о­дно й мол­дов­ську, естон­ську, ла­твій­ську, ли­тов­ську та фін­ську істо­рію (бо ж пред­ки цих на­ро­дів або пря­мо вхо­ди­ли у склад дав­ньо­ру­ської дер­жа­ви, або пла­ти­ли їй да­ни­ну)? Не ма­ло зна­че­н­ня, що Ли­ха­чов, істо­рик куль­ту­ри та фі­ло­лог сві­то­во­го рів­ня, до­ско­наль­но знав свій пре­дмет — по­лі­ти­чна до­ціль­ність ви­яви­ла­ся по­над усе... До ре­чі, Не­сто­ро­ва « По­вѣсть вре­мя­ньныхъ лѣтъ» — якщо транс­кри­бу­ва­ти цю на­зву, як во­на чи­та­ла­ся у столь­но­му Ки­є­ві, то ви­йде «По­вість вре­мя­ньних літ», — опо­від­а­ла, звід­ки пі­шла «ру­скаӕ зем­лѧ », іна­кше ка­жу­чи, «ру­ська» або «ру­ськая». Зве­де­н­ня за­ко­нів кня­жої дер­жа­ви зве­ться ро­сі­я­на­ми «Рус­ская прав­да», а на­справ­ді то бу­ла «Прав­да ро­усьска». А «князь Вла­ди­мир» на­справ­ді так ні­ко­ли не звав­ся — це « Во­ло­ди­мѣръ» то­го й ін­ших лі­то­пи­сів, у ки­їв­сько­му то­ді­шньо­му про­чи­тан­ні — «Во­ло­ди­мір» і «Во­ло­ди­мир».

Ну а що­до цер­кви, то справ­ді Ру­ською мо­же бу­ти ли­ше Ки­їв­ська цер­ква, яка за сво­ї­ми тра­ди­ці­я­ми та сві­то­гля­дни­ми орі­єн­ти­ра­ми істо­тно від­рі­зня­ла­ся і від­рі­зня­є­ться ни­ні від Мо­сков­ської. Охо­чі від­чу­ти цю рі­зни­цю мо­жуть пе­ре­чи­та­ти Шев­чен­ків «Жур­нал», де він, щи­ро ві­ру­ю­чий хри­сти­я­нин, не шко­дує не­га­тив­них епі­те­тів на по­зна­че­н­ня ро­сій­сько­го пра­во­слав’я...

Вла­сне, ви­ступ ака­де­мі­ка То­ло­чка на­у­ко­во ґрун­тов­но був де­за­ву­йо­ва­ний ще до са­мо­го цьо­го ви­сту­пу — ви­да­ної « Днем » кни­гою « Си­ла м’яко­го зна­ка, або По­вер­не­н­ня Ру­ської прав­ди». Про­те, як уже бу­ло ска­за­но, йде­ться не про на­у­ку, а про хо­лоп­ське за­по­бі­га­н­ня щи­ро­го ма­ло­ро­са пе­ред «крем­лів­ськи­ми че­кі­ста­ми». Чо­го вар­та ли­ше ідей­на со­лі­дар­ність Пе­тра То­ло­чка з ро­сій­ським акто­ром Ва­си­лем Ла­но­вим, актив­ним при­хиль­ни­ком «Но­во­ро­сії» й оку­па­ції Ро­сі­єю Кри­му, пер­со­на­жем, який на по­ча­тку лі­та 2014 ро­ку в Кри­му по­ра­дів, що те­пер йо­му «не при­де­тся го­во­рить в Кер­чи на украин­ском». Ота­ке «бра­тер­ство на­ро­дів» нам го­ту­ють — за ком­пра­дор­ської спів­у­ча­сті То­ло­чка і Ко — «Все­мир­ный рус­ский на­ро­дный со­бор», Пу­тін і Кі­ріл.

Сум­но та гид­ко, па­ні та па­но­ве. Ще й то­му, що цей ви­ступ ака­де­мі­ка та по­че­сно­го ди­ре­кто­ра до­дасть ар­гу­мен­тів тим, хто вва­жає — НАНУ не­зда­тна до ре­фор­му­ва­н­ня, тож слід від­зна­чи­ти її сто­лі­т­тя, а по­тім геть ро­зі­гна­ти чи при­найм­ні ви­се­ли­ти істо­тно чи­сель­но ско­ро­че­ні її стру­ктур­ні оди­ни­ці з цен­тру Ки­є­ва ку­дись на за­двір­ки, бо ака­де­мі­чна «п’ята ко­ло­на» на­ди­хає на ан­ти­укра­їн­ську ді­яль­ність чи­ма­ле чи­сло му­зей­них пра­ців­ни­ків, які ве­дуть мо­ву про «древ­не­рус­ских кня­зей» і «Рус­скую зем­лю» в Х сто­літ­ті...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.