Гі­бри­дна вій­на

Den (Ukrainian) - - Культура -

І хо­ті­ло­ся б від цьо­го на­ре­шті ві­ді­йти, але сьо­го­дні­шня да­та ще дов­го три­ма­ти­ме нас. Тим па­че що 7 ли­сто­па­да — не ли­ше рі­чни­ця Жов­тне­во­го пе­ре­во­ро­ту, а й день на­ро­дже­н­ня Не­сто­ра Ма­хна — цьо­го ра­зу рів­но 130 ро­ків. Ма­хно, окрім усьо­го ін­шо­го — по­стать так са­мо су­пе­ре­чли­ва, як уся укра­їн­ська істо­рія, про­те мо­ва за­раз не про ньо­го, то­чні­ше, не ли­ше про ньо­го.

У пев­но­му сен­сі ми все ще жи­ве­мо в ре­аль­но­сті, ство­ре­ній чер­во­ним Жов­тнем. По­твор­ні бу­дин­ки й роз­би­ті до­ро­ги, про­ір­жа­ві­лі во­до­го­ни й мон­стру­о­зний му­ні­ци­паль­ний транс­порт, все­вла­д­дя чи­нов­ни­ків і не­під­да­тли­ві для ре­фор­му­ва­н­ня пра­во­охо­рон­на й су­до­ва си­сте­ми, а та­кож біль­шість сві­до­мих і під­сві­до­мих стра­хів і очі­ку­вань су­спіль­ства — ба­га­то в чо­му ро­дом звід­ти, з ве­ле­тен­ської ку­ма­че­вої ко­ли­ски.

І на Дон­ба­сі — що не но­ви­на — ми ве­де­мо вій­ну не з Ро­сі­єю, а з СРСР. Він змі­нив на­зву, ко­лір, фор­му, але не зник, він усе ще жи­ве по оби­два бо­ки фрон­ту.

При­га­дую один ря­док із ра­дян­сько­го під­ру­чни­ка істо­рії 1970-х чи по­ча­тку 1980-х ро­ків, ціл­ком іде­о­ло­гі­чно ви­ві­ре­но­го й ви­три­ма­но­го. У гла­ві про Лю­тне­ву ре­во­лю­цію 1917-го бу­ла та­ка фра­за: «На ко­ро­ткий час Ро­сія ста­ла най­віль­ні­шою кра­ї­ною в сві­ті». Ще раз: це про ре­зуль­та­ти не біль­шо­ви­цько­го Жов­тня, а ціл­ком бур­жу­а­зно-лі­бе­раль­но­го Лю­то­го. Отак ми­мо­во­лі (мо­же, й ні) про­го­во­ри­ли­ся: да­лі, за 8 мі­ся­ців, на­ста­ло все що зав­го­дно, тіль­ки не сво­бо­да. То­ді це якось не впа­да­ло в очі, сьо­го­дні ж спри­йма­є­ться як не­ймо­вір­на прав­да, вбив­ча кра­мо­ла, пропу­ще­на не­ува­жни­ми цен­зо­ра­ми.

Вій­на три­ває не ли­ше на Дон­ба­сі, а по всій Укра­ї­ні. В ко­жно­му мі­сті, в ко­жній гро­ма­ді, в ко­жній го­ло­ві. На Схо­ді мо­жна бу­де зре­штою пе­ре­мог­ти за до­по­мо­гою куль і сна­ря­дів. Але цю, вну­трі­шню, не­о­че­ви­дну би­тву зі сва­во­лею, без­ла­дом, ко­ру­пці­єю ви­гра­ти бу­де на­ба­га­то, на­ба­га­то важ­че.

Вла­сне, тут най­го­лов­ні­ша, хоч і по­віль­но ді­ю­ча зброя — якраз сво­бо­да. Та са­ма, за яку бив­ся, як він її ро­зу­мів, Ма­хно, яку пер­шим ді­лом від­ня­ли в на­ро­ду біль­шо­ви­ки, щой­но при­йшли до вла­ди.

Віль­на, по- справ­жньо­му віль­на лю­ди­на не до­зво­лить ні­якій вла­ді по­пи­ха­ти со­бою, не со­ва­ти­ме ха­ба­ра чи­нов­ни­ку, не го­ло­су­ва­ти­ме за чер­го­во­го кра­дія, не ги­ди­ти­ме дов­ко­ла се­бе, до­три­му­ва­ти­ме­ться сво­їх зо­бов’язань у ро­бо­ті.

Ли­ше отак ми цю во­і­сти­ну гі­бри­дну вій­ну — з Ро­сі­єю, з СРСР, з са­ми­ми со­бою — й ви­гра­є­мо.

А ми та­ки ви­гра­є­мо.

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.