«Ма­рія до Кал­лас»

У кі­но­те­а­трах Ки­є­ва, в ме­жах спец­про­е­кту най­но­ві­ших до­ку­мен­таль­них філь­мів про ви­да­тних ми­тців су­ча­сно­сті «Зір­ки DOC», де­мон­стру­ва­ти­муть до­ку­мен­таль­ну стрі­чку То­ма Вуль­фа про зір­ку опер­ної сце­ни

Den (Ukrainian) - - Культура - Оль­га СТЕЛЬМАШЕВСЬКА

МУЗИКА ПРОНИЗУЄ ФІЛЬМ

Про­тя­гом трьох ро­ків ре­жи­сер Том Вольф по­до­ро­жу­вав сві­том у по­шу­ках рід­кі­сних ар­хі­вів, ве­ли­ка ча­сти­на з яких ра­ні­ше не пу­блі­ку­ва­ли­ся: при­ва­тних ві­део­за­пи­сів, не­ві­до­мих фо­то­гра­фій, не­о­фі­цій­них зйо­мок ви­сту­пів, її осо­би­стих ли­стів і за­бу­тих ін­терв’ю. Ма­те­рі­а­ли, зі­бра­ні Воль­фом, по­слу­жи­ли під­грун­тям для гран­діо­зної ви­став­ки, що від­бу­ла­ся в Па­ри­жі 2017 ро­ку і трьох кни­жок, у яких не­о­пу­блі­ко­ва­ні ра­ні­ше ли­сти й ме­му­а­ри Ма­рії Кал­лас. Ре­жи­сер ду­же обе­ре­жно і з лю­бо­ві до опе­ри та по­кло­ні­н­ня пе­ред Кал­лас пі­ді­йшов до са­унд­тре­ку кар­ти­ни. Му­зи­ки ба­га­то, во­на пронизує фільм і во­на, так са­мо як і Кал­лас — го­лов­на ге­ро­ї­ня цьо­го кі­но­до­ку­мен­та. Якщо гля­да­че­ві про­по­ну­є­ться арія — во­на лу­нає ціл­ком, не обри­ва­є­ться, за­ра­ди яко­гось сен­са­цій­но­го ка­дру. Вла­сне ми й не ро­зу­мі­є­мо, де кадр- зна­хід­ка, ка­др­прем’єра.

У філь­мі ва­жли­ва са­ма Ма­рія Кал­лас, як опер­не ди­во, як лю­ди­на, як уосо­бле­н­ня опе­ри і пре­кра­сно­го бель­кан­то: бо­же­ствен­на Кал­лас, та­лант якої не мо­жна по­ясни­ти усі­ма сло­ва­ми сві­ту! Де­лі­ка­тно по­єд­на­ні рід­кі­сні й не­о­пу­блі­ко­ва­ні за­пи­си, на­да­ні близь­ки­ми ве­ли­кої опер­ної спів­а­чки і ша­ну­валь­ни­ка­ми її та­лан­ту. Це уні­каль­на ко­ле­кція ві­део-, фо­то— та ау­діо- ма­те­рі­а­лів, пе­ре­ва­жна ча­сти­на з яких по­ба­чи­ла світ упер­ше. На­при­клад, не­що­дав­но ви­яв­ле­ні ві­део­плів­ки, та­єм­но зро­бле­ні ша­ну­валь­ни­ка­ми в опер­них те­а­трах і на ва­жли­вих за­хо­дах, як-от Лон­дон­ські кон­цер­ти, « Нор­ма » 1965-го, зво­ру­шли­ві ви­сту­пи про­щаль­но­го ту­ру. Чи осо­би­сті ві­део­за­пи­си Кал­лас — її по­їзд­ку з Онас­си­сом на яхті « Хри­сти­на » , спіл­ку­ва­н­ня з ко­ро­лів­ською сім’ єю Мо­на­ко, з Жор­жем Пре­тром, Фран­ко Дзеф­фі­рел­лі, її остан­ню від­пус­тку у Фло­ри­ді за кіль­ка мі­ся­ців до смер­ті.

ЖИ­Т­ТЯ ПРИМАДОННИ ЗА СОРОК РО­КІВ ПІ­СЛЯ... СМЕР­ТІ

Істо­рія жи­т­тя Примадонни за сорок ро­ків пі­сля... смер­ті, роз­ка­за­на са­мою спів­а­чкою. ли­ше її го­лос, ін­терв’ю, го­ло­си актрис, які чи­та­ють її ли­сти. Так, у фран­цузь­кій вер­сії філь­му найін­тим­ні­ші ви­зна­н­ня бли­ску­чої Кал­лас озву­че­ні Фан­ні Ар­дан, яка вті­ли­ла образ спів­а­чки в те­а­трі («Май­стер- Клас » ) , так у кі­но ( « Кал­лас на­зав­жди » ) . В філь­мі не­має « ба­ла­ку­чих го­лів » ди­кто­рів, за­про­ше­них екс­пер­тів, біо­гра­фів, кри­ти­ків, дру­зів. Тут зір­ка го­во­рить про се­бе са­ма. В кар­ти­ні пред­став­ле­ні її ін­терв’ю рі­зних ро­ків, ба­га­то з яких пу­блі­ку­ю­ться впер­ше, а та­кож ли­сти, адре­со­ва­ні пер­шо­му чо­ло­ві­ку й Арі­сто­те­лю Онас­си­су. На­при­клад, ін­терв’ ю для аме­ри­кан­сько­го, іта­лій­сько­го та фран­цузь­ко­го те­ле­ба­че­н­ня, в яких Ма­рія Кал­лас із ди­во­ви­жною від­вер­ті­стю роз­по­від­ає про сто­сун­ки з Онас­си­сом, а та­кож із сво­їм чо­ло­ві­ком Ме­не­гі­ні; про свій уні­каль­ний го­лос і на­віть про те, як важ­ко бу­ти « іко­ною » . Або ін­терв’ ю NBC 1969 ро­ку ра­зом із П’ єром Па­о­ло Па­зо­лі­ні, в яко­му спів­а­чка роз­по­від­ає про своє рі­ше­н­ня зні­ма­ти­ся в кі­но. Чи за­но­во від­кри­тий ар­хів Бі- Бі- Сі: ко­ро­ткий фільм, який вва­жа­ли втра­че­ним, але ви­яв­ле­ний у ві­део­те­ці ком­па­нії. Це єди­ний раз, ко­ли ми ба­чи­мо Кал­лас ра­зом із її ба­тьком, який при­їхав під­три­ма­ти до­чку під час кон­флі­кту з ма­тір’ю. Вла­сне увесь фільм роз­по­чи­на­є­ться з ін­терв’ ю, яке Ма­рія да­ла в 1974 ро­ці, за три ро­ки до сво­єї смер­ті та ка­дра­ми філь­му 1970 р., який вва­жав­ся за­гу­бле­ним упро­довж 40 ро­ків. Тут Кал­лас — тен­ді­тна жін­ка від­ра­зу пі­сля роз­ри­ву з Онас­си­сом і ар­тис­тка, яка сум­ні­ва­є­ться в со­бі пі­сля п’ яти­рі­чної пе­ре­р­ви в кар’єрі. Во­на за­но­во пе­ре­гля­дає свій успіх і впер­ше роз­по­від­ає про свою юність в Афі­нах під час вій­ни.

У КОЛЬОРІ

Са­ме в цьо­му філь­мі впер­ше пі­сля ви­хо­ду «Ме­деї» Па­зо­лі­ні в 1969 р. Ма­рія Кал­лас зно­ву з’яв­ля­є­ться на ве­ли­ко­му екра­ні. Ба­га­то з ві­до­мих чор­но-бі­лих за­пи­сів, що не пу­блі­ку­ва­ли­ся ра­ні­ше, від­нов­ле­ні. При цьо­му впер­ше — в кольорі. Ре­жи­сер пі­шов на цей крок, щоб при­вер­ну­ти до фі­гу­ри опер­ної ді­ви біль­ше ува­ги з бо­ку мо­ло­дих гля­да­чів, які зви­кли до ко­льо­ро­во­го кі­но. На цих ка­драх — ба­га­то Кал­лас: ши­ро­кі пла­ни, очі, усмі­шка, мі­мі­ка, ру­ки. Її су­ча­сни­ки — Ме­ри­лін Мон­ро, Ален Де­лон, Ів Се­нЛо­ран, Дж.Ф.Кен­не­ді, Лу­кі­но Ві­скон­ті, Він­стон Чер­чілль, Грейс Кел­лі, Ліз Тей­лор та ін. — ли­ше пун­кти­ром, ко­ро­тки­ми ка­дра­ми.

МА­РІЯ ПРО­ТИ КАЛ­ЛАС

Ма­рія Кал­лас до­ни­ні за­ли­ша­є­ться одні­єю з най­більш фе­но­ме- наль­них за те­хні­кою, го­ло­сом, та­лан­том і силь­ною енер­ге­ти­кою опер­них спів­а­чок. Ін­те­рес до неї з ро­ка­ми стає все біль­ше і біль­ше. І все ж ми ду­же ма­ло зна­є­мо про справ­жню Кал­лас, яка все жи­т­тя від­чу­ва­ла се­бе не­зро­зумі­лою. Ким бу­ла Ма­рія Кал­лас на­справ­ді? Фільм То­ма Воль­фа від­кри­ває зов­сім ін­ший бік опер­ної ді­ви, по­ка­зав­ши кон­флікт між дво­ма осо­би­сто­стя­ми: ті­єю, що пра­гну­ла до все­сві­тньої сла­ви, і ті­єю, що мрі­я­ла про про­сте жі­но­че ща­стя, сім’ю, ді­тей. Ма­рія і Кал­лас.

Без­ком­про­мі­сна, при­стра­сна і ве­ли­чна Кал­лас не схо­дить з пер­ших шпальт га­зет: скан­даль­ні ска­су­ва­н­ня ви­сту­пів, не­ймо­вір­ні ви­мо­ги, ка­при­зи і спа­ла­хи гні­ву. Так, во­на вмі­ла вла­што­ву­ва­ти сце­ни як у про­фе­сії, так і в лю­бов­них сто­сун­ках, ска­со­ву­ва­ла спе­кта­клі на до­го­ду прим­хам і че­рез нер­во­ві зри­ви. В кар­ти­ні про це йде­ться лег­ким « пун­кти­ром » , а Кал­лас про­по­нує вла­сний погляд на цю ча­сти­ну сво­го жи­т­тя, на­пов­не­ну фі­зи­чни­ми стра­ж­да­н­ня­ми, не­спра­ве­дли­ви­ми зви­ну­ва­че­н­ня­ми, не­ви­прав­да­ни­ми очі­ку­ва­н­ня­ми від гля­да­чів і май­дан­чи­ків. Ста­тус опер­ної ді­ви ви­яв­ля­є­ться важ­ким тя­га­рем: « що біль­ше си­ли на­би­рає Кал­лас, то стра­шні­ше стає Ма­рії... Ме­деї страх був не­ві­до­мий, а ось Ма­рії він, без сум­ні­ву, був зна­йо­мий».

Ма­рія — са­мо­тня, без­за­хи­сна, з по-ди­тя­чо­му ши­ро­ко роз­плю­ще­ни­ми очи­ма, тро­шки збен­те­же­ною усмі­шкою. Ма­рія, ви­му­ше­на ужи­ва­ти­ся з ве­ли­кою Кал­лас. Ма­рія, так не схо­жа на не­втом­ну Кал­лас, яка зро­би­ла за­па­мо­ро­чли­ву кар’єру, яка на­ма­га­ла­ся зро­би­ти не­мо­жли­ве, щоб по­вер­ну­ти­ся на сце­ну пі­сля час­тко­вої втра­ти го­ло- су... і яка по­мер­ла са­мо­тньо в Па­ри­жі в 53 ро­ки. Про­сте­жу­ю­чи цей кон­флікт, у яко­му одна сто­ро­на по­сту­по­во при­ду­ши­ла ін­шу, Том Вольф на­ма­га­є­ться при­ми­ри­ти Ма­рію і Кал­лас.

По­ка­зи стрі­чки від­бу­ва­ти­му­ться з 8 по 28 ли­сто­па­да у сто­ли­чно­му кі­но­те­а­трі «Жов­тень».

ФО­ТО З САЙ­ТА WIKIPEDIA.ORG

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.