Ма­лю­вав як ди­ти­на

У Льво­ві де­мон­стру­ють тво­ри ге­ні­аль­но­го на­їв­но­го ху­до­жни­ка Ни­ки­фо­ра (Єпі­фа­нія) Дров­ня­ка

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Те­тя­на КОЗИРЄВА, Львів Фо­то Ан­дрія КУБ’ЯКА

Три аква­рель­ні ро­бо­ти, й це — на­тюр­мор­ти 1930-х ро­ків, є у по­стій­ній екс­по­зи­ції від­ді­лу «Укра­їн­ське ми­сте­цтво ХХ сто­лі­т­тя» На­ціо­наль­но­го му­зею ім. Ан­дрея Ше­пти­цько­го у Льво­ві (вул. Дра­го­ма­но­ва, 42).

«Цей аква­рель­ний цикл вва­жа­ють одним із най­ці­ка­ві­ших у твор­чо­сті Дров­ня­ка, — роз­по­від­ає «Дню» за­ві­ду­вач се­кто­ру зв’яз­ків з гро­мад­ські­стю НМЛ Лю­дми­ла СПІВАК. — Вза­га­лі у ко­ле­кції На­ціо­наль­но­го му­зею бу­ло близь­ко ста ро­біт цьо­го ху­до­жни­ка, але 1952-го, ко­ли зни­щу­ва­ли­ся фон­ди На­ціо­наль­но­го му­зею, зни­кли, окрім цих трьох, усі ро­бо­ти ху­до­жни­ка. А ці ро­бо­ти по­тра­пи­ли до му­зею від Ро­ма­на Ту­ри­на, який, вла­сне, і був пер­шо­від­кри­ва­чем Дров­ня­ка, бо са­ме Ту­рин впер­ше ви­ста­вив тво­ри Ни­ки­фо­ра на про­фе­сій­ній ви­став­ці в Па­ри­жі».

■ На­ше­кс­кур­со­вод роз­по­від­ає, що ми­сте­цтво Ни­ки­фо­ра з Кри­ни­ці (1895—1968) за­ро­джу­ва­ло­ся на пе­ре­хре­сті куль­тур Укра­ї­ни та Поль­щі. Укра­ї­нець за по­хо­дже­н­ням, лем­ків­ський са­мо­ук, він тво­рив під від­чу­тним впли­вом укра­їн­сько­го на­ро­дно­го ми­сте­цтва. «Один із най­ві­до­мі­ших у сві­ті на­їв­них ху­до­жни­ків, який, без сум­ні­ву, був одні­єю з най­біль­шне­зви­чай­них і во­дно­час та­єм­ни­чих по­ста­тей єв­ро­пей­сько­го ми­сте­цтва ХХ сто­лі­т­тя, Ни­ки­фор Дров­няк за­ча­ро­вує до­ни­ні, — ка­же Лю­дми­ла Співак. — А осо­бли­во то­му, що ча­сти­на біо­гра­фії ми­тця, бар­ви­стої й во­дно­час — тра­гі­чної, зокре­ма та, що сто­су­є­ться йо­го мо­ло­дих ро­ків, зна­чною мі­рою ґрун­ту­є­ться на при­пу­ще­н­нях та ові­я­на ба­га­тьма ле­ген­да­ми. До­сте­мен­но на­віть не­ві­до­мо, чо­му ми­тець ви­ко­ри­сто­ву­вав ім’я Ни­ки­фор. Не­ві­до­мо та­кож, звід­ки з’явив­ся «Ни­ки­фор-Ма­тей­ко». Мо­жли­во, це був ви­га­да­ний ки­мось жарт, який, пев­но, спо­до­бав­ся ху­до­жни­ко­ві, оскіль­ки вка­зу­вав на ви­со­кий ху­до­жній рі­вень йо­го кар­тин. Ни­ки­фор ба­га­то ро­ків бі­ду­вав, а на­при­кін­ці жи­т­тя був удо­сто­є­ний че­сті ви­став­ля­ти кар­ти­ни у най­пре­сти­жні­ших му­зе­ях і га­ле­ре­ях сві­ту».

Кар­ти­ни Ни­ки­фо­ра Дров­ня­ка по­рів­ню­ють із най­кра­щи­ми зраз­ка­ми укра­їн­сько­го при­мі­ти­ві­зму XVI—XIX сто­літь — без­імен­ни­ми ав­то­ра­ми « Ко­за­ка Ма­мая » , ікон і по­бу­то­вих порт­ре­тів, ма­люн­ків на склі та де­ре­во­рі­зів. Йо­го прі­зви­ще сто­їть в одно­му ря­ду з іме­на­ми Ка­те­ри­ни Бі­ло­кур, Ні­ко Пі­ро­сма­ні­шві­лі, Ма­рії При­йма­чен­ко. На­їв­ний і во­дно­час му­дрий, Ни­ки­фор не отри­мав осві­ти, а тво­рив осо­бли­вий ми­сте­цький світ за вла­сни­ми за­ко­на­ми. У ми­сте­цтво­знав­чих книж­ках йо­го на­зи­ва­ли що­най­мен­ше 17 іме­на­ми — зокре­ма, Ни­ки­фор з Кри­ни­ці, Ни­ки­фор Кри­ни­цький, Ян Кри­ни­цький, Ма­тей­ко з Кри­ни­ці, Май­стер з Кри­ни­ці, Лем­ко Ни­ки­фор.

■ На­ро­див­ся ми­тець 21 трав­ня 1895 ро­ку в Кри­ни­ці, і це — по­пу­ляр­ний ку­рорт то­ді­шньої Поль­щі. Ви­хо­ву­ва­ла хло­пчи­ка ма­ти­о­ди­на­чка Єв­до­кія — глу­хо­ні­ма убо­га і без­дом­на сіль­ська жін­ка, яка за­ро­бля­ла на жи­т­тя тим­ча­со­вою ро­бо­тою у мі­сце­вих пан­сіо­на­тах (роз­па­лю­ва­ла пе­чі і но­си­ла во­ду з кри­ни­ці). Ни­ки­фор отри­мав прі­зви­ще ма­те­рі, а от що­до іме­ні Єпі­фа­ній, то йо­го на­чеб­то да­ли з ка­лен­да­ря (як за­ве­де­но бу­ло у ви­пад­ках, ко­ли ди­ти­на не ма­ла ба­тька). Охре­стив ма­ло­го отець Ми­ко­ла Ку­ро­пас — па­рох гре­ко-ка­то­ли­цької па­ро­хії в Кри­ни­ці (те­пер — па­ра­фія пра­во­слав­но­го обря­ду).

Хло­пчик мав від на­ро­дже­н­ня ва­ду ви­мо­ви. Го­во­рив не­ви­ра­зно — як укра­їн­ською, так і поль­ською, то­му ото­чен­ню важ­ко бу­ло йо­го зро­зу­мі­ти. «Ви­слов­лю­вав­ся» кар­ти­на­ми, а жи­во­пис вва­жав ду­же від­по­від­аль­ною пра­цею. Ма­лю­вав не для се­бе — для ін­ших. Ма­лю­вав, бо по­тре­бу­вав.

■ «Ко­жна йо­го кар­ти­на по­си­лає якісь си­гна­ли, а ті си­гна­ли від­ра­зу при­во­дять у рух рі­зні «при­спа­ні» сфе­ри ми­сле­н­ня і пам’яті. Про­ки­да­ю­ться спо­га­ди, мрії, дум­ки — від на­їв­них, ір­ра­ціо­наль­них, аж до ло­гі­чних, ра­ціо­наль­них, — го­во­рить Лю­дми­ла Співак. — Вла­сне, в цьо­му — най­біль­ший сенс ма­ляр­ства Дров­ня­ка».

Пер­ший пен­злик зро­бив сам, ко­ли пра­цю­вав при­би­раль­ни­ком у ци­руль­ні, — з по­маз­ка. У во­ді не змо­чу­вав — сли­нив. Ма­лю­вав най­де­шев­ши­ми аква­рель­ни­ми фар­ба­ми та крей­дою на па­пе­рі, і це ча­сто бу­ла ма­ку­ла­ту­ра — спи­са­ні шкіль­ні зо­ши­ти, пла­ка­ти, па­ку­валь­ний па­пір, кар­тон... «Май­стер­ню» роз­кла­дав у лю­дних мі­сцях — пе­ред во­до­лі­кар­нею. Ви­кла­дав з тор­би фар­би, пен­злі та олів­ці, ви­тя­гав пля­ше­чку з во­дою, ма­лю­вав аква­ре­лі або ро­бив за­ма­льов­ки. По­ряд ста­вив на про­даж («Су­ве­ні­ри з Кри­ни­ці») кіль­ка вже го­то­вих ро­біт. Та­кож — ко­ро­тень­кий «лист-про­ха­н­ня», де бу­ло за­зна­че­но, що ма­лю­ва­ти на­вчив­ся сам. А ще у ли­сті про­ха­ло­ся під­три­ма­ти й до­по­мог­ти: «Бог вам від­дя­чить».

■ За най­скром­ні­ши­ми під­ра­хун­ка­ми, упро­довж жи­т­тя Ни­ки­фор ство­рив по­над 40 000 ма­люн­ків, ба­га­то з яких зни­ще­но. На жаль.

Від­крив сві­то­ві ге­ні­аль­но­го на­їв­но­го ху­до­жни­ка Ро­ман Ту­рин — укра­їн­ський жи­во­пи­сець зі Льво­ва, ви­пу­скник Кра­ків­ської ака­де­мії ми­стецтв, який на­пе­ре­до­дні Дру­гої сві­то­вої вій­ни ча­сто при­їжджав до Кри­ни­ці до ба­тьків. Зі­брав близь­ко двох со­тень ро­біт Ни­ки­фо­ра і від­дав на ви­став­ку до га­ле­реї Leon Marseeille у Па­ри­жі, від­кри­т­тя якої від­бу­ло­ся на­при­кін­ці 1932-го. Зго­дом Дров­ня­ком за­опі­ку­ва­ли­ся кра- ків­ські ми­сте­цтво­знав­ці Ел­ла й Ан­джей Ба­на­хи, і їхній па­тро­нат, що три­вав по­над 20 ро­ків, як і, вла­сне, па­тро­нат Ту­ри­на, спри­я­ли то­му, що до­ро­бок Дров­ня­ка вві­йшов до обі­гу сві­то­во­го ми­сте­цтва.

■ В остан­ні ро­ки жи­т­тя Ни­ки­фор пе­ре­бу­вав під опі­кою ху­до­жни­ка і фо­то­гра­фа із Кри­ни­ці Мар’яна Вло­сін­сько­го.

По­мер 10 жов­тня 1968-го від ту­бер­ку­льо­зу. Одну зі сво­їх остан­ніх кар­тин під­пи­сав «Най­свя­ті­ший Ни­ки­фор».

■ На­сам­кі­нець варто до­да­ти, що 2006 ро­ку у Льво­ві вста­нов­ле­но пам’ятник Дров­ня­ку (скуль­птор Сер­гій Оле­шко, ар­хі­те­ктор Ми­хай­ло Яголь­ник). Брон­зо­вий Ни­ки­фор на­че пе­ре­по­чи­ває у се­ре­дмі­сті — на пло­щі Му­зей­ній, не­по­да­лік Му­зею істо­рії ре­лі­гії. До фі­гу­ри ге­ні­аль­но­го са­мо­у­ка, тра­пля­є­ться, на­віть чер­ги ши­ку­ю­ться — аби по­тер­ти ніс, па­лець, ко­лі­но чи чо­біт. На ща­стя.

«Мі­сто Кри­ни­ця. Рі­чка Со­ло­твин­ка»«Пей­заж»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.