На­ро­див­ся на Бу­ко­ви­ні, жив на Він­нич­чи­ні, а смерть зу­стрів на Дон­ба­сі

Під Мар’їн­кою від ку­лі снай­пе­ра за­ги­нув бо­єць 28-ї ме­ха­ні­зо­ва­ної бри­га­ди Пав­ло Бі­лік

Den (Ukrainian) - - Пам’ять - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, «День», Він­нич­чи­на

Про смерть во­ї­на по­ві­до­ми­ла він­ни­цька во­лон­тер­ка Те­тя­на Вла­сюк. На сво­їй сто­рін­ці у Facebook во­на на­пи­са­ла: «Він­ни­ця, у нас зно­ву жа­ло­ба. Для біль­шо­сті вій­ни вже не­має. У зо­ні ООС за­ги­нув 38-рі­чний бо­єць із Він­нич­чи­ни. Наш зем­ляк, жи­тель То­ма­шпо­ля, Пав­ло Пан­те­ле­йо­вич Бі­лік (29.07.1980—16.10.2018 рр.)». Одно­сель­ча­ни зу­стрі­ча­ли ті­ло во­ї­на-Ге­роя жи­вим ко­ри­до­ром. Лю­ди сто­я­ли на ко­лі­нах, три­ма­ю­чи у ру­ках кві­ти та лам­пад­ки.

«Ми ба­га­то ро­ків про­жи­ли по су­сід­ству, Па­ша ні­ко­ли ні­чим ме­не не обра­зив. Ві­дгу­ку­вав­ся на всі прось­би, щоб не по­про­си­ла, ро­бив. По­кій­ний був до­брою і по­ря­дною лю­ди­ною, у се­ли­щі про ньо­го ні­хто ні­чо­го поганого не ска­же, — роз­по­від­ає су­сід­ка за­ги­бло­го Па­ра­ска Яни­ши­на. — Не­дав­но був удо­ма, по­рав­ся по го­спо­дар­ству, зби­рав уро­жай з го­ро­ду, яблу­ка із сад­ка. Ка­зав, що не хо­че по­вер­та­ти­ся, але слу­жба є слу­жба. Тре­ба бу­ло їха­ти».

Пав­ло Бі­лік на­ро­див­ся 29 ли­пня 1980 ро­ку на Бу­ко­ви­ні — у се­лі Ко­сти­ча­ни Но­во­се­ли­цько­го ра­йо­ну. За­кін­чив 9 кла­сів у Дра­ни­цькій шко­лі, по­тім про­хо­див слу­жбу в Зброй­них Си­лах Укра­ї­ни. З 2001 по 2004 ро­ки пра­цю­вав у Дер­жав­ній слу­жбі охо­ро­ни при УМВС Чер­ні­ве­цької обла­сті на по­са­ді охо­рон­ни­ка. А у ве­ре­сні 2008 ро­ку пе­ре­їхав на по­стій­не мі­сце про­жи­ва­н­ня в се­ли­ще То­ма­шпіль Він­ни­цької обла­сті, де пра­цю­вав в КП «То­ма­шпіль­во­до­ка­нал». То­рік під­пи­сав кон­тракт із Зброй­ни­ми си­ла­ми Укра­ї­ни. Пі­сля на­вча­н­ня по­тра­пив у вій­сько­ву ча­сти­ну А 0666, 28-ї окре­мої мо­то­пі­хо­тної бри­га­ди. Слу­жбу ніс на по­са­ді по­мі­чни­ка гр­ана­то­ме­тни­ка ме­ха­ні­зо­ва­но­го від­ді­ле­н­ня.

«Ми по­зна­йо­ми­ли­ся з Пав­лом рік то­му, під час на­вча­н­ня на Ши­ро­ко­ла­нів­сько­му вій­сько­во­му по­лі­го­ні. Спа­ли по­руч. Ро­зго­во­ри­ли­ся, він ска­зав, що з То­ма­шпо­ля, а я з су­сі­дньо­го Ям­по­ля — зна­чить, зем­ля­ки. При­я­те­лю­ва­ли. Ра­зом ви­їха­ли на пе­ре­до­ву, він сто­яв на одній по­зи­ції, а я на ін­шій, але зв’язок під­три­му­ва­ли, — ді­ли­ться спо­га­да­ми бо­йо­вий по­бра­тим за­ги­бло­го Оле­ксандр Ста­тнік. — 16 жов­тня близь­ко 17.30 по­дзво­нив зна­йо­мий і ска­зав, що мо­го зем­ля­ка біль­ше не­ма. Снай­пер «зняв». Смерть мит­тє­ва бу­ла. Я не по­ві­рив, бо тіль­ки-но ба­чив. Пав­ло при­їхав з до­му, при­віз ме­ні пе­ре­да­чу від рі­дних. Ра­зом сма­ку­ва­ли. Роз­по­від­ав про но­ви­ни в обла­сті, смі­я­ли­ся і скла­да­ли пла­ни, що бу­де­мо ро­би­ти пі­сля слу­жби. А тут та­ке го­ре. Ме­ні до­сі не ві­ри­ться».

У То­ма­шпіль­сько­му ра­йо­ні за ро­ки не­ого­ло­ше­ної вій­ни на схо­ді Укра­ї­ни за­ги­ну­ло п’яте­ро зем­ля­ків. Тра­ге­дія, як ка­же го­ло­ва То­ма­шпіль­ської ОТГ Ва­ле­рій Не­ми­ров­ський, тор­кну­ла­ся не тіль­ки вби­тих го­рем ро­дин, а й гро­ма­ди сіл Яла­нець, Ва­пняр­ки, Ка­лин­ки, се­ли­ща То­ма­шпіль, а те­пер вже й се­ли­ща Го­ри­шків­сько­го, де про­жи­вав Пав­ло Бі­лік.

«Йо­го жит­тє­ва стру­на обір­ва­ла­ся в 38 ро­ків — одра­зу пі­сля свя­та По­кро­ві, Дня за­хи­сни­ка Укра­ї­ни. То­ді, ко­ли він мо­ло­дий, міг ще жи­ти, лю­би­ти, на­ро­джу­ва­ти ді­тей, ра­ду­ва­ти своїх ба­тьків та рі­дних, — ка­же Ва­ле­рій Не­ми­ров­ський. — Про­ща­ю­чись із Пав­лом, ми вша­но­ву­ва­ли пам’ять усіх за­ги­блих во­ї­нів-то­ма­шпіль­чан: Ві­кто­ра Са­ван­чу­ка, Іго­ра Гав­ри­лю­ка, Ана­то­лія Дуб­ча­ка, Ва­ди­ма Та­ра­ба­но­ва та Пав­ла Бі­лі­ка. Во­ни бо­ро­ни­ли свя­те — свою зем­лю, сво­бо­ду, свій на­род та по­бра­ти­мів. Во­ни від­да­ли най­до­рож­че за Укра­ї­ну — своє жи­т­тя».

Про­ща­ла­ся з Пав­лом Бі­лі­ком ба­тьків­ська ха­та в се­ли­щі Го­ри­шків­сько­му, про­ща­ли­ся зем­ля­ки, які при­йшли по­мо­ли­ти­ся за упо­кій ду­ші убі­єн­но­го до То­ма­шпіль­сько­го хра­му, гар­ні сло­ва про за­ги­бло­го ви­го­ло­шу­ва­ли на тра­ур­но­му мі­тин­гу чи­нов­ни­ки, пред­став­ни­ки гро­мад­сько­сті, ко­ле­ги і бо­йо­ві по­бра­ти­ми. До мі­сця остан­ньо­го спо­чин­ку то­ма­шпіль­ча­ни про­во­джа­ли Ге­роя-зем­ля­ка жи­вим ко­ри­до­ром — усі­єю гро­ма­дою, з люд­ською ша­ною і вій­сько­ви­ми по­че­стя­ми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.